Загальні вимоги до професійної етики журналіста

Перша хвиля інтересу до етики прокотилася на початку ХХ сторіччя, у період розквіту могутніх газетних монополій у Європі та Америці. Друга хвиля інтересу бере початок ще у середині ХХ століття. Саме до цього періоду можна віднести комунікативний вибух, пов'язаний з появою електронних ЗМІ, які впливають одночасно на сотні мільйонів людей. Сам термін "етика", який запровадив Аристотель, походить від давньогрецького "ethos", що означало місцеперебування чи спільне житло (Гомер). Під власною назвою наука існує вже 23 століття. Сьогодні чимало науковців досліджують проблеми стану журналістської етики. Чи не найбільше праць з цієї теми належить англійському науковцю Едмону Грегу. У них детально проаналізовано проблеми етики, здійснено теоретичні узагальнення. Йому належить майже сто праць з етики журналіста. З українських дослідників окремі питання цієї проблеми у своїх працях порушували О. Кузнецова, Т. Приступенко, С. Кияшко, В. Зоркін, В. Здоровега, А. Матвійчик, К. Осташенко.

Актуальність порушеної проблеми щодо відсутності чи наявності професійної етики в електронних ЗМІ та у пресі сьогодні досить відчутна оскільки журналістську етику деякі представники цієї професії трактують так, як їм це вигідно. Раніше була "цензура слова", тепер "розбещеність слова". Тож треба негайно впроваджувати нові методи боротьби за "чисте правдиве слово", що вимагає створення системи етичних норм, які можуть реально – діяти в сучасних умовах розвитку української журналістики.

На нашу думку, створення ефективної етичної системи з погляду професійної журналістики досяжно за умови, що в такої етичної системи є світоглядна підстава, що сповідується кожним журналістом.

Вона стає головним критерієм розрізнення «гарної» і «дурної» поведінки.

Етична мета полягає в прагненні до благого життя «я» з «іншим» і для «іншого» в умовах справедливих суспільних установлень («третій», або «будь-який»). Інакше кажучи, у прагненні людини або соціальної групи до гармонізації своїх інтересів з інтересами і волею будь-якого іншого представника суспільства в ім'я загального блага. У теорії журналістики таке розуміння етики найбільше погодиться з концепцією соціальної відповідальності преси, що у другій половині XX століття одержала фактично всесвітнє визнання.

Звід етичних положень відейно-змістовному відношенні підрозділяється на кілька груп. За досить довгу історію існування професії і її осмислення цей поділ придбав сталий характер і, як правило, знаходить висвітлення в структурі кодексів, хартій, декларацій, якими б журналістськими співтовариствами вони не приймалися.

У першу чергу перед творцями таких документів виникає завдання сформулювати принципові цілі, яким підкоряють свою діяльність співробітники преси. У сукупності вони становлять свого роду деонтологічний світогляд журналістів (деонтологія - навчання про моральний борг, від грец. deon - належне). Закономірно, що кодекси звичайно починаються із цих положень. Для прикладу пошлемося на кодекс Суспільства професійних журналістів - найстаршого у світі об'єднання видавців, редакторів, репортерів і студентів-журналістів, що нараховує тисячі членів (The Society of Professional Journalists, більш відомо як Sigma Delta Chi). Тут називається головний деонтологічний орієнтир - освіта громадськості в ім'я демократії, і, відповідно, у поняття журналістського боргу включаються пошук істини й всебічне висвітлення подій і проблем, сумлінне і чесне служіння суспільству, прихильність етичним принципам професійної поведінки. Альтернативою такій постановці цілей було б піднесення особистих або групових інтересів на шкоду суспільному благу.

Базові установки деталізуються в трактуванні відносин, які складаються в працівників ЗМІ в процесі їхньої діяльності.

У відносинах журналіст - журналіст на перший план виходять правила чесної конкуренції і співробітництва. На додаток до строгого дотримання авторських прав, захищених законодавчо, існують норми, які не відбиті в нормативних актах.

У комплекс етичних приписань входить відкритість редакцій і окремого журналіста для оцінки їхньої діяльності. Сказане, насамперед, ставиться до сприйняття критики з боку аудиторії. Снобістська зневага реакцією споживачів продукції ЗМІ не тільки неввічлива, але й нераціональна.

У системі журналіст - громадяни він поширює тільки ту інформацію, у вірогідності якої він переконаний і джерело якої йому відоме. Він уникає нанесення кому б то не було збитку, викликуваного неповнотою або неточністю інформації, прихованням суспільно значимих або поширенням свідомо неправдивих відомість. У його повідомленнях проводиться розходження між фактами й думками, версіями, припущеннями, хоча співробітник ЗМІ не зобов'язаний бути нейтральним. Він протидіє екстремізму і обмеженню цивільних прав по будь-яких ознаках, включаючи ознаки статі, раси, мови, релігії, політичних і інших поглядів тощо.

У Кодексі професійної етики українського журналіста прийнятому на Х з'їзді Національної спілки журналістів України в 2002 році йдеться, про тещо « журналіст повинен уникати у своїх публікаціях та передачах образ з приводу національних, расових, етичних та релігійних поглядів і почуттів людей, протидіяти екстремізму та обмеженню громадянських прав за будь-якими ознаками. Він утримується від натяків або коментарів, що стосуються фізичних недоліків чи хвороб людини, зобов'язаний уникати вживання образливих висловів, ненормативної лексики. Особливу чуйність і тактовність журналіст має виявляти щодо дітей та неповнолітніх. Водночас журналіст зобов’язаний сприяти зміцненню моральних та етичних засад суспільства, збереженню національних, культурних традицій, протистояти впливу культу насильства, жорстокості, порнографії» [3]

Як бачимо, тут розвивається теза про суспільну цінність і корисність журналістської праці, насамперед у змісті дотримання безпеки населення. У ряді документів дана ідея одержує більш докладне тлумачення, і про безпеку говориться у зв'язку з конкретними її проявами.

Інша сторона відносин журналіст - громадяни представлена прагненням співробітників ЗМІ зберегти свою незалежність від зовнішніх впливів. Етика журналіста категорично виключає одержання кореспондентом плати за поширення помилкової або приховання щирої інформації, а також одержання будь-яких винагород від третіх осіб за публікацію матеріалів. Статус журналіста несумісний із заняттям посад в органах влади і управління, політичних організацій, з використанням зброї і рекламною діяльністю. На жаль, саме дані норми виявилися найменш життєздатними в сьогоднішній практиці вітчизняних редакцій.

Найважливішою етичною проблемою журналістики є проблема конфіденційності.

Справді, перед кореспондентами нерідко з'являється людина, яка перенесла нещастя або несподівану велику радість, і в цей момент вона буває не в змозі контролювати свою поведінку, міміку і слова. Співчуття і жаль їй коштують дорожче, ніж скандальне інтерв'ю врасплох. У порівнянні із традиційним випадком збереження конфіденційності тут рішення питання про доцільність оголошення фактів цілком покладається на репортера.

Подібним же чином охороняються честь, достоїнство і репутація героїв публікацій.

Етичні правила строго оберігають від необґрунтованого вторгнення в приватне життя людини. Не рекомендується без гострої суспільної необхідності розкривати імена і публікувати фотографії цих людей.

Таким чином, можна говорити про те, що в основі етичної поведінки журналістів лежить принцип пріоритету інтересів особистості перед професійними обов'язками журналіста, журналіст не може на догоду своєму професіоналізму розкривати інтимні сторони життя особистості, втручатися в особисте життя громадян, ганьбити їхнє ім'я й репутацію, - саме в цьому й полягає вищий професіоналізм журналіста, який у своїй роботі опирається на етичні норми.