Етичні проблеми смерті й страждання як частини телевізійної картинки на українському телебаченні

Починаючи з 1999 року, насильство і кримінал - основний семіотичний ресурс українського телебачення. Ми бачимо, як сьогодні ТВ розробляє тему злочинності «Кримінальні новини», «Чергова частина», «Кримінал», «Спецпроект», «Справжній детектив», – десятки програм у тиждень. Телебачення розширює «кримінальну нішу» тому, що ця продукція добре продається рекламодавцям.

На українському телебаченні дана тема є основною для творчого об'єднання "Магнолія ТВ".

"Магнолія ТВ" - бренд, що давно себе зарекомендував, і передачі цієї студії бачили напевно всі жителі України. ТВ-рейтинги в кримінальній хроніки великі, тому зйомки "Магнолія ТВ" постійно спливають то на одному, то на іншому каналі.

При цьому ніхто не запитує в телеглядачів, чи хочуть вони це дивитися. Звичайно, можна сказати "хто не хоче, той не дивись", але це не зовсім той випадок, тому що проблема не в тих, хто не дивиться, а в тих, хто дивиться і може використати отриману інформацію для неблагородних цілей. Виникає питання: «Чи не є щоденна демонстрація таких передач пропагандою кримінального способу життя?»

Адже потенційні кримінальні елементи, які ще не оформилися, але можуть використати їх як навчальний посібник - дивиться, учиться і запам'ятайте. Чи діють на них кадри про затримку злочинців повчально або лише спонукають до повторення "подвигів" і здійсненню нових злочинів, у яких вони розраховують не повторювати помилок пійманих "героїв" з телевізійних сюжетів?

На жаль, навряд чи хто зможе відповісти на ці питання - дуже сумнівно, що в Україні які-небудь організації серйозно займаються вивченням впливу ЗМІ на суспільство. А от у цивілізованих країнах насильство на екрані перебуває під пильною увагою і вчених, і політиків, і інших представників громадськості. Питання вивчається й кожна дрібна деталь на обліку. Так, наприклад, підраховано, що близько 90% фільмів містять бійки і сцени насильства.

Чи впливає це на криміногенну ситуацію?

Скільки людей намагаються повторити в реальному житті те насильство, яке вони побачили на екрані?

Дійсно, бувають випадки, коли можна довести, що причиною реального насильства стало насильство з теле- або кіноекрана (наприклад, злочинець робить убивство, повторюючи сюжетний хід з кінострічки). Люди, здатні на здійснення злочину під враженням від показаного, існують (втім, поштовхом до антисоціальної поведінки для таких людей можуть стать і інші фактори). Але статистика доводить, що відношення їхньої кількості до загальної аудиторії настільки мало, що не може бути приводом для заборони демонстрації насильства (тим більше, що масовому глядачеві екранне насильство подобається). Тому очікувати введення яких-небудь обмежень у демократичних країнах не доводиться, а багато фільмів (і цілі жанри) тільки на сценах насильства і убивствах і тримаються.

Але є величезна різниця між тим, що показують у фільмах, і тим, що показують у передачах про злочини і події.

Ця різниця зрозуміла будь-якій нормальній людині - у фільмах все понарошку, на відміну від хроніки "Магнолії ТВ". Крім того, показ мертвих і поранених людей - це питання не тільки етики стосовно глядачів, але і етики стосовно потерпілих.

Чи етично показувати момент настання смерті, дійсні трупи і навіщо взагалі це потрібно показувати телеглядачам пізно ввечері? Чому передачі про події звичайно показують пізнім вечором? Це питання, скоріше, до керівництва каналів, що надають час для показу.

Ще один важливий момент – поведінка журналістів "Магнолії ТВ".

Як приклад приведемо випадок, що реально відбувся при зйомках сюжетів даною телекомпанією.

Узимку 2009 року водій автомобіля КАМАЗ, що стоїть на узбіччі київської вулиці, улігся під транспорт, як це звичайно роблять при ремонті. При цьому він необачно виставив ноги на проїзну частину, де по них проїхався причіп легкового автомобіля (це ще повезло). Хтось бачив інцидент і викликав відповідні служби. Приїхали міліція й швидка допомога, але стражі порядку заборонили медикам діставати з-під машини лежачого на зледенілому асфальті потерпілого з переломами обох ніг. Чому? Чекали поки приїде "Магнолія ТВ" і зробить гарні кадри для своєї передачі. Подібна поведінка - це вже навіть не питання професійної етики, а порушення загальнолюдських норм поведінки.

Але, якась етика на телебаченні все-таки існує, тому що, деякі зняті журналістами і операторами" Магнолії ТВ" епізоди не були показані в ефірі. На цих самих епізодах "Магнолія ТВ" вирішила заробити гроші й об'єднала їх у комерційні фільми, які продаються в магазинах відеопродукції.

У своїх фільмах за назвою "С" творці лякають глядачів щохвилинною небезпекою, що підстерігає їх у місті (неважливо в якому). Не можна сказати, що сюжети фільму можуть шокувати нинішнього глядача, але приємного при перегляді теж нічого немає. Частини тіла, розкидані по дорозі, зйомки покручених в аваріях автомобілів, трупи, - загалом те, що ми часто бачимо в кінофільмах, але тут це все дійсне. Не можна не відзначити, що теоретично документальні зйомки "Магнолії ТВ" могли б відігравати позитивну роль. Наприклад, взяти б п'яного водія, що попався в перший раз, і відправити на примусовий перегляд сюжетів з наслідками страшних аварій, може тоді водій би не тільки не сів п'яним за кермо, але не сів би за кермо взагалі.

Окреме питання, що також виникає при перегляді фільмів, - непідготовленість наших рятувальних служб, що вражає до глибини мозку, від чого дійсно стає страшно. Пожежні, які готуються так "швидко", що часто до моменту початку гасіння пожежі гасити вже нема чого.

Міліція, що приїжджає на виклики, пов'язані із самогубцями на висотних будинках, замість того, щоб як у цивілізованих країнах розгорнути в поверхні землі рятувальний батут (схоже, такого спорядження в міліції немає взагалі), лізе по горищах до самогубця, що перебуває в стані афекту, щоб вести з ним переговори; у підсумку людина, побачивши стражів порядку, остаточно зважується на останній крок, а "Магнолія ТВ" знімає падіння людського тіла на землю.

По сигналу про агресивного собаку у квартирі приїжджає міліція без ветслужби або фахівця-кінолога; газовим балончиком міліціонери "умиротворяють" собаку, виводять на вулицю і відпускають, тому що займатися цим собакою комусь і ніколи. Знов-таки питання - навіщо це показувати своїм співгромадянам? Щоб вони знали, що при нагоді на допомогу рятувальних служб краще не сподіватися?

При цьому найважливішою частиною проблеми етики при проведенні кримінального репортажу є проблема впливу телевізійної картинки на особистість.

Завдяки концентрованому впливу телебачення, окрема людина практично неминуче втрачає об'єктивний критерій істини. Справа в тому, що доступна їй практика, що виступає як критерій істинності її уявлень про навколишній світ, має вже не матеріальний, а інформаційний, «віртуальний» характер. Останній задається уявленнями, що панують у тих або інших соціальних групах і створюваному засобами масової інформації «медіа-просторі».

Різноманіття програм на кримінальні теми і особливості їхнього розміщення в сітці віщання, а також кількість повідомлень у блоках кримінальної хроніки і подробиці журналістських розслідувань приводять до того, що інформація кримінального характеру накопичується у свідомості телеглядача. У підсумку окремі фрагменти подій вибудовуються в цільну картину дійсності.

У результаті всього вищесказаного можна узагальнити інформацію кримінального характеру, трансльовану по телебаченню, і обрисувати образ України, що складається у свідомості українського глядача, який регулярно проводить час у телевізора за переглядом передач кримінального змісту:

1. Убивства й страждання - це частина повсякденного життя кожного українського міста, села, мікрорайону.

2. Кожний українець може в будь-яку секунду стати жертвою бандита, п'яного водія, міліціонера тощо.

3. Протистати свавіллю на українських вулицях, дорогах, а також у будинках українських громадян неможливо.

4. Міліція, суди, прокуратура і бандити - це частини однієї корумпованої системи, що винищує український народ.

5. Сучасна молодь - жорстоке покоління, що виросло в кримінальній субкультурі.

Таким чином, програми на кримінальну тематику створюють атмосферу національної катастрофи, формують почуття повної безвихідності, а також певний психологічний «імунітет», коли кадр із мертвою дитиною не викликає в людини емоційного відгуку, але лише викликає реакцію інтересу до того, що відбувається на телеекрані.

 Виходячи з вищесказаного, стає очевидним, що проблеми журналістської етики при створенні репортажу на кримінальну або трагічну тему, стають значимими з погляду формування суспільної моралі в українському суспільстві.