Імідж ведучих розважальних програм на українському телебаченні

 

Сучасне українське телебачення намагається за допомогою "розваг" просвітити телеглядача, чогось навчити або, як мінімум, примушує замислитися та зацікавитися соціально значущими темами та речами. Українські телеканали перенасичені великою кількістю різних розважальних програм: реаліті-шоу; розважальні шоу-видовища; світські хроніки (програми про моду та модне життя); музичні програми; ігрові розважальні програми (інтерактивні ігри); кулінарні шоу; гумористичні програми; "програми-перевтілення" та ін.

Ці програми неодмінно мають бути видовищними. Зважаючи на рейтинги, на думку телекритиків та пересічних глядачів, усі ці типи розважальних програм користуються популярністю серед українських телеглядачів. Популярність цих програм багато в чому залежить від особистості ведучого, який має мати окрім приємної зовнішності, добре розвинуті дикцію й артикуляцію; вербальні здібності; комунікативні здібності (уміння встановлювати контакти, вести бесіду); здатність тривалий час виконувати роботу у визначеному темпі; здатність утримувати увагу глядачів і слухачів; наявність сильного голосу; високий рівень розвитку словесно-логічної пам'яті (довгострокової і короткочасної); здатність контролювати свої емоції; здатність до імпровізації.

Спробуємо у нашому дослідженні проаналізувати іміджі ведучих розважальних програм на провідних українських телеканалах "Новий канал", СТБ, "1+1".

Серед усіх ведучих розважальних програм на перше місце варто виділити екстравагантну ведучу програми "Світське життя" на каналі " 1+1" - Катю Осадчу. Катя Осадча - це продюсерський проект, образ, включаючи стиль поведінки, питання інтерв’ю, до дрібниць продуманий зовнішній вигляд ведучої.

У 13 років Катя розпочала модельну кар’єру. Працювала у Токіо, Парижі, Лондоні. З травня 2005 року - ведуча програми "Світські хроніки" на каналі "Тоніс". З березня 2007 - ведуча програми "Світське життя" на "Першому національному". З серпня 2008-го - ведуча програми "Світське життя" на каналі "1+1". У 2007 році увійшла до списку "100 найвпливовіших жінок України".

Перш за все, кидається бездоганний, екстравагантний, продуманий зовнішній вигляд ведучої - стиль одягу К. Осадчої неперевершений, притаманний тільки їй. Ведуча завжди одягнена в модний одяг провідних українських та європейських дизайнерів. Вона відома також великою колекцією екстравагантних капелюшків, за що завжди її впізнають зірки. Ці оригінальні капелюшки шокують публіку, визивають захоплення серед відомих осіб.

Крім зовнішнього вигляду К. Осадча шокує усіх і підбіркою питань інтерв’ю, а також вмінням триматися у колі зірок як українських, російських, так і зарубіжних.

Найвищим рівнем персоніоналізму відзначаються її бесіди із зірками. Вона виступає як учасник екранізованої дії - бере інтерв'ю, організовує дискусію між двома сторонами, проводить репортаж-розслідування, тим самим стає об'єктом співчутливої ідентифікації. Вона завжди вельми підготовлена до інтерв'ю, знає усі таємниці зірок, приховані факти з їхнього життя. Катя завжди готова до "несподіваних" поворотів розмови, може імпровізувати, переключитися на іншу тему розмови. Вона змушує глядача співпереживати, довіряти їй.

На Новому каналі виділяється вдала команда ведучих розважальних програм, серед них яскравими постатями є Олександр Педан та Сергій Притула. Цей дует не можливо роз'єднати, адже хлопці разом розпочинали свою кар’єру у КВК, а пізніше учаснику "Comedу Club.ua" на теле - і радіопросторі України. З 2008 року стають ведучими "Підйому" на Новому каналі, а з 2010 року разом з колегами ведуть передачу "Зроби мені смішно".

Обидва ведучі це поєднання дотепного, яскравого гумору, креативності, імпровізації у ефірі, жвавості, непосидючості, незакомплексованості, легкості у бесіді. Така манера вести програми - продуманий образ, адже вони мають розважати веселити, бадьорити глядачів зранку кожного дня.

Наступним проектом хлопців була "Фабрика зірок", на якій вони веселили не тільки глядачів, а й фабрикантів. З їхніх уст завжди ллється гумор, вони слідкують за атмосферою, що панує в ефірі, піднімають настрій публіці.

Таким чином, інтимізація, спрощення, адаптація телевізійної інформації, які відбуваються у сприйнятті пересічного телеглядача, змушують змінюватись і саме джерело цієї інформації. Залежність ТБ від глядацьких рейтингів спонукає його до пошуків у будь-яких передачах і вже незалежно від їх змісту привабливих елементів, здатних захопити і залишити глядача вже не просто біля екрану, а на частоті відповідного каналу. Ці процеси особливо помітні сьогодні у розважальних програмах, на посаду ведучих яких запрошують відомих співаків, акторів - Новий канал: брати Борисенки, Володимир Зеленський, Еріка; канал СТБ - Ірина Борисюк, Наталя Бочкарьова, Надія Мейхер тощо. Деякі із перелічених особистостей не відповідають рівню професіоналізму ведучих, однак сама популярність цієї особи робить цікавою програму.

Обличчям розважальних програм телеканалу СТБ є, без сумніву, Оксана Марченко. Оксана закінчила історичних факультет Київського національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова.

На телебачення вона потрапила ще студенткою в 1992 році, здобувши перемогу в конкурсі непрофесійних ведучих. Оксана стала обличчям загальнонаціональних каналів - ЮТАР, потім УТ-3, УТ-1 ("Стримані вівторки", "Доброго ранку, Україно!", УТН).

В 2000 році вона дебютує в ефірі УТ-1 спочатку із соціально-розважальним шоу "Моя професія", пізніше - з політичним шоу "Час". З 2003 р. займається виробництвом документального циклу "Имена" - серії програм про відомих осіб, чиї долі переплелися з історією України. З листопада 2007 р. вона є автором та ведучою "Шоу Оксани Марченко".

З 2009 р. Оксана ведуча талант-шоу "Україна має талант!", а з 2010 р. ще й вокального талант-шоу "Х-фактор" на телеканалі СТБ.

Кожен вихід шоу-програм запам’ятовується телеглядачам не тільки виступами учасників, а нарядами ведучої. Тому можна без перебільшень зауважити, що Оксана Марченко стала прикрасою цих шоу-програм.

Ідеально підібраний образ теледиви не залишив байдужим жодного глядача. Шість кастингів в українських містах, 10 прямих ефірів - і кожного разу це було представлення приголомшуючого вбрання, блискучого образу в супроводі з харизматичною і гарячою енергетикою ведучої.

Дружина відомого державного діяча Віктора Медведчука, Оксана Марченко, дійсно стала однією з найяскравіших складових іміджу програми. Місія по створенню всього гардероба була покладена на плечі двох українських дизайнерів - Катерини Шаховської та Тараса Краськіна.

Щосуботи ведуча постає перед глядачами щоразу у новій вечірній сукні, стиль яких однаковий - це прикрашені кристалами, блисками, переважно довгі сукні, з глибоким декольте або вирізами. Такий бездоганний образ завжди доповнюють вишукані прикраси, що природно гармонюють із вбранням, а також завжди охайна, гарна зачіска. Такий імідж ведучої можна охарактеризувати, як гламурний, елегантно-розкішний. Він цілком оправданий, адже метою шоу-програм є створення видовища, в якому образ ведучої повинен доповнювати програму, в ній вона не повинна загубитися, залишитися не помітною. Тому, дійсно, можна зазначити, що імідж Оксани Марченко є логічним для такого типу шоу-програм, вміло створеним, і тому вона завжди запам’ятовується глядачам свої екстраелегантним вбранням.

Підсумовуючи вище зазначене можемо стверджувати, що ведучі розважальних програм, окрім гарних зовнішніх даних, комунікативних якостей, мають бути здатні до імпровізації, тривалий час виконувати роботу у визначеному темпі; здатність утримувати увагу глядачів і слухачів; наявність сильного голосу; високий рівень розвитку словесно-логічної пам'яті (довгострокової і короткочасної); здатність контролювати свої емоції.

Висновки

 

Здійснивши аналіз побудови іміджу телевудучих на провідних українських каналах, ми можемо зробити такі висновки та узагальнення.

Місце телеведучого в системі цінностей телебачення - одне з чільних, адже ведучий - це творча людина, яка надзвичайно обізнана і постійно збагачує свої знання; це професіонал, який досконало володіє голосом, манерою поведінки, роботою перед мікрофоном; це універсал, який може виконувати роботу журналіста, редактора, режисера і оператора, а отже, самостійно вирішувати поставлені завдання; це особистість, яку не можливо не слухати і яку б хотілося чути ще не раз; це відповідальний працівник, який дотримується всіх правил, встановлених у редакції чи компанії. Він має одного разу знайти себе і зробити знайдене привабливим. Щоб недоліки здавалися перевагами, ведучі повинні розвивати думку, оцінювати й інтерпретувати події. А для цього слід бути переконливим і логічним як у відборі та осмисленні фактів, так і в мовних засобах.

Здійснюючи своє головне завдання - утримувати увагу аудиторії словом, ведучі не повинні забувати про елементарні норми етики, про власну відповідальність за сказане в ефірі слово. Інакше проблема агресивності, наступальності, а то й обману сучасної журналістики може набути загрозливих масштабів, буде втрачено довіру аудиторії. Ведучі в конкретних часових межах, визначених формі й жанрі своєї передачі, її передбачених структурних елементах щоразу мають справу з новою інформацією чи людьми, а отже, заздалегідь захищені від стереотипізації.

Імідж телеведучого є перш за все комунікативною категорією, яку можна розділити на вербальну та невербальну. До вербального комунікативного іміджу відносять дикцію, артикуляцію, темпоритм і динаміку мовлення, інтелектуальні, граматичні показники, голос тощо. До невербального комунікативного іміджу телеведучого належать міміка, жестикуляція, стиль одягу, зачіска, макіяж. Але потрібно пам'ятати, що, розділяючи імідж на дві комунікативні категорії, ми характеризуємо імідж телеведучого в студії під час запису або прямого ефіру. Але не можна обмежувати імідж телеведучого тільки студією, ажде за її межами імідж має працювати так само бездоганно, як і в самій студії. Адже ведучий - це особа публічна, і після того, як вимикається камера, він так само, як і під час ефіру, повинен намагатися дотримуватися усталеного іміджу, тоді довіра до нього глядачів тільки зростатиме.

Для досягнення якісного іміджу програми до арсеналу публічного,, Я" ведучого мають входити такі досконало сформовані складники, як характер, інтелект, лінгвістичні чинники, інтонація, ритм, манера і стиль ведення програми, одяг, зачіска, макіяж тощо. Звичайно, інтелект не належить до компетенції іміджмейкера, проте щодо інших складників, то їх можна програмувати, формувати, впроваджувати й змінювати.

За допомогою зі смаком підібраних незвичних стильових елементів і колірних гам можна розробити власний неповторний образ. Створюючи свій стиль одягу, телеведучому слід, насамперед, визначити аудиторію, на яку він розраховує вплинути. Завдяки вміло підібраному одягу можна подолати нерішучість і виробити упевненість у собі. Жодна деталь у зовнішньому іміджі не повинна викликати негативних асоціацій, якщо негатив не запрограмований спеціально. Зовнішній імідж має відповідати внутрішньому,, Я”. Необхідно вивчати тенденції сучасної моди й вибирати саме те, що личить лише конкретній особі в конкретних обставинах, тобто неодмінно враховувати час, аудиторію, жанр і тематичне спрямування телепередачі.

Що стосується індивідуально-особистісних характеристик телеведучого, то вони є досить різноманітними:

) характеристики зовнішності - фізичні дані і оформлення зовнішнього вигляду;

) комунікативні характеристики - тембр голосу, дикція, манера спілкування;

) внутрішні, особисті характеристики - знання, інтелект, емоційність, моральні цінності

Процес формування іміджу телевізійного ведучого є складним та глибинним процесом. Окрім приємної зовнішності, ведучий, на нашу думку, має володіти теоретичними засадами своєї та суміжних професій, що становить основу профільного навчання. Серед складових майстерності майбутнього телевізійного ведучого, на нашу думку, можна виділити не лише приємну зовнішність, а й правильно поставлений голос, уміння триматися в кадрі, сценічну поведінку та психологічні передумови. У такому випадку навчальна інтерпретація та практичні засади зумовлюють рівень розвитку професійної майстерності.

Проаналізувавши іміджі ведучих інформаційно-аналітичних програм: А. Мазур - програма "ТСН тиждень", канал "1+1"; Н. Мосейчук - програма ТСН, канал "1+1", М. Леончук - програма ТСН, канал "1+1"; Л. Яворівської - програма "Репортер", Новий канал; Т. Висоцька - "Вікна-новини", канал СТБ можемо стверджувати, що усі вони є ідеальним сімбіозом зовнішньої краси, найкращих комунікативних та внутрішніх особистісних характеристик. Усі вони мають привітну зовнішність; хороший, поставлений голос, правильне мовлення; щирість і почуття гумору, розум і винахідливість; хорошу реакцію, а також бездоганний стиль одягу.

Здійснивши аналіз іміджу ведучих розважальних передач: К. Осадчої - програма "Світське життя", канал "1+1", Олександра Педана та Сергія Притули - програми "Підйом", "Фабрика зірок", Новий канал; О. Марченко - талант-шоу "Україна має талант!", вокальне талант-шоу "Х-фактор", телеканал СТБ - можемо стверджувати, що окрім гарних зовнішніх даних, екстравагантного, моднього стилю одягу, гарних комунікативних якостей, вони здатні до імпровізації, тривалий час виконувати роботу у визначеному темпі; здатність утримувати увагу глядачів і слухачів; наявність сильного голосу; високий рівень розвитку словесно-логічної пам'яті (довгострокової і короткочасної); здатність контролювати свої емоції.

Список використаних джерел

 

1. Азарин В. От замысла до экрана. - М.: Аспект-Пресс, 1995. - 267 с.

2. Андронников И. Слово экранное и сказанное. - М.: Луч, 1984. - 163 с.

.   Асмолов А. Психология личности. - М.: Высшая школа, 1990. - 235 с.

.   Бахтин М. Эстетика словесного творчества. - М.: Миг, 1986. - 186 с.

.   Беляев И. Спектакль без актера: записки режиссера документальных фильмов. - М.: Высшая школа, 1982. - 164 с.

.   Беспамятнова Г. К проблеме имиджа человека на экране. - Воронеж: Весть, 1999. - 156 с.

.   Богомолова Н. Социальная психология печати, радио и телевидения. - М.: Высшая школа, 1991. - 156 с.

.   Борецкий Р., Кузнецов Г. Журналист ТВ: за кадром и в кадре. - М.: Миг, 1990. - 186 с.

.   Браун Л. Имидж - путь к успеху. - СПб.: Лига, 1997. - 205 с.

.   Вакурова Н., Московкин Л. Типология жанров современной экранной продукции. - М.: Ин-т современного искусства, 1997. - 156 с.

.   Васильева Л. Делаем новости. - М.: Аспект-Пресс, 2002. - 190 с.

.   Вильчек В. Под знаком ТВ. - М.: Искусство, 1987. - 187 с.

.   Герриг Р. Зимбардо Ф. Психология жизни. - СПб.: Лига, 2004. - 439 с.

.   Голдовская М. Человек крупным планом. - М.: Луч, 1981. - 201 с.

.   Гоян В. Ведучий телепрограми: Методичні рекомендації. - К.: Медіа, 2002. - 183 с.

.   Гришунина Е.В. Психологические технологии как средство формирования имиджа организации / Е.В. Гришунина. - М.: Изд-во Москов. ун-та, 1995. - 182 с.

.   Гуревич П. Приключения имиджа: типология телевизионного образа и парадоксы его восприятия. - М.: Высшая школа, 1991. - 189 с.

.   Додонов Б. В мире эмоций. - К.: Весна, 1987. - 178 с.

.   Ершов П. Режиссура как практическая психология. - М.: Встреча, 1972. - 145 с.

.   Єлісовенко Ю. Техніка екранного мовлення. - К.: Прапор, 2002. - 257 с.

.   Засорина Т., Федосова Н. Профессия - журналист. - Ростов н/Д: Феникс, 1999. - 320 с.

.   Засурский Я.Н. Телерадиоэфир: История и современность / Я.Н. Засурский. - М.: Аспект Пресс, 2005. - 239 с.

.   Каган М. Мир общения. Проблема межсубъективных отношений. - М.: Политииздат, 1988. - 141 с.

.   Ким М. Технология создания журналистского произведения. - СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 2001. - 320 с.

.   Князев А. Основы тележурналистики и телерепортажа. - Бишкек: КРСУ, 2001. - 160 с.

.   Коновроцкий П. Личность и майстерство журналиста-ведущего как важный фактор телевизионной программы. - М.: Высшая школа, 1993. - 208 с.

.   Копперуд Р. Как преподносить новости /Р. Копперуд, Р. Нельсон. - М.: Аспект-Пресс, 1999. - 146 с.

.   Копылова Р. Кинематограф плюс телевидение. - М.: Миг, 1977. - 167 с.

.   Копылова Р. Контакт: Заметки о телевизионности. - М.: Искусство, 1974. - 173 с.

.   Корконосенко С. Основы творческой деятельности журналиста. - СПб.: Знание, СПбИВЭСЭП, 2000. - 146 с.

.   Краткий словарь литературоведческих терминов // Под общ. ред.С. Тураева. - М.: Высшая школа, 1988. - 168 с.

.   Кузнецов Г. Телевизионный журналист. - М.: МГУ, 1980. - 185 с.

.   Кузнецов Г., Цвик В., Юровский А. и др. Телевизионная журналистика. - М.: Высшая школа, 2002. - 304 с.

.   Кузнецов Г.В. Журналист на экране /Г.В. Кузнецов. - М.: Дело, 1985. - 204 с.

.   Лазутина Г. Основы творческой деятельности журналиста. - М.: Аспект-Пресс, 2001. - 240 с.

.   Леонтьева В.М. Объяснение в любви /В.М. Леонтьева; [предисл.

.   В. Туляковой]. - 2-е изд., доп. - М.: Молодая гвардия, 1989.

.   Льюис Б. Диктор телевидения. - М.: Встреча, 1973. - 234 с.

.   Маккой К. Вещание без помех. - М.: Мир, 2000. - 207 с.

.   Маклюэн М. телевидение: робкий гигант // Телевидение вчера, сегодня, завтра. - М.: Высшая школа, 1987. - 132 с.

.   Маргалик В. Імідж ведучого телевізійної програми, його відповідність жанрові й тематиці / В. Маргалик // Наукові записки Інституту журналістики. - К., 2003. - Т.11. - С.70-84.

.   Матвеева Л. Модель комунікативного акта в телевизионном общении // Психологический журнал. - 2000. - № 2. - С.18 - 23.

.   Матвеева Л., Аникеева Т., Мочалова Ю. Психология телевизионной коммуникации. - М.: Аспекст-Пресс, 2000. - 225 с.

.   Матизен В. Портрет ведущего на фоне жанра / В. Матизен. - М.: ЮНИТИ, 1996.

.   Мельник Г. Общение в журналистике: секреты мастерства / Г. Мельник. - СПб.: Питер, 2005. - 217 с.

.   Миргородская Л. Особенности типологии стилей речевого общения на отечественном телевидении / Л. Миргородская. - М.: Изд-во Москов. ун-та, 2000. - 86 с.

.   Муратов С. Диалог: телевизионное общение в кадре и за кадром. - М.: Высшая школа, 1983. - 112 с.

.   Муратов С. Нравственные принципы тележурналистики. - М.: Миг, 1994. - 217 с.

.   Муратов С. Телевизионное общение в кадре и за кадром. - М.: Высшая школа, 2003. - 163 с.

.   Ожегов С. Словарь русского языка. - М.: Мысль, 1968. - 367 с.

.   Отт У. Телевизионное знакомство. - М.: Миг, 1992. - 174 с.

.   Петренко В., Пронина Е. Человек на телеэкране Опыт психосемантического исследования // Психологический журнал. - 1986. - № 3. - С.27 - 32.

.   Поберезнякова О. Телебачення взаємодії: Інтерактивне поле спілкування / О. Поберезнякова. - М.: Аспект Пресс, 2004. - 162 с. - (Серія "Телевізійний майстерклас”).

.   Прилюк Д. Теорія і практика журналістської творчості: проблеми майстерності. - К.: Промінь, 1973. - 284 с.

.   Прохоров Е. Искусство публицистики. - М.: Высшая школа, 1984. - 286 с.

.   Рикер П. Конфликт интерпретаций. - М.: Высшая школа, 2002. - 149 с.

.   Саппак В. Телевидение и мы / В. Саппак. - М.: Молодая гвардия, 1963. - 53 с.

.   Саппак В. Телевидение и мы. - М.: Искусство, 1963. - 173 с.

.   Саруханов В. Азбука телевидения. Теледраматургия. Телевизионная режисура. - М.: Высшая школа, 1994. - 198 с.

.   Станиславский К. Работа актера над собой. - М.: Высшая школа, 2002. - 190 с.

.   Тлумачний словник української мови // За ред.В. Калашника. - Х.: Прапор, 2004. - 992 с.

.   Фэнг И. Теленовости: секреты журналистского майстерства. - М.: Миг, 1993. - 190 с.

.   Цвик В. Журналист с микрофоном. - М.: ДИДМНЭПУ, 2000. - 112 с.

.   Шепель В.М. Имиджелогия. Как нравиться людям / В.М. Шепель. - М.: ЮНИТИ, 2002. - 238 с.

.   Щербатюк Т. Екраннна природа одного з діалогічних жанрів. - К.: Веселка, 1995. - 231 с.