Телевізійний імідж ведучого як складова його майстерності 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Телевізійний імідж ведучого як складова його майстерності



 

Телеаудиторія - це аудиторія, яку не можна побачити. Тому, звертаючись до неї, ведучий виходить за рамки студії. Уміння бачити просторову цілісність телеефіру ведучий отримує не лише з досвіду, а й з основ професійної майстерності. І в цьому питанні неабияку роль відіграє процес формування іміджу.

Темі дослідження іміджу ведучого у вітчизняній та зарубіжній науковій думці були присвячені праці В. Гоян, П. Гуревича, Г. Мельник, О. Поберезнякової, М. Позднякова, Г. Почепцова, В. Саппака, С. Ткачова, В. Шепеля та інших.

Найпершим дослідженням телевізійного портрета ведучого була монографія В. Саппака "Телебачення та ми”, у якій він говорив, що телевізійний портрет є найціннішим на телебаченні" [56, с.48]. Не випадково перші свої спостереження він присвятив телевізійним дикторам, почавши з В. Леонтьєвої. "Для нас дуже важливо, що Леонтьєва не "в образі”, що вона з нами така, яка і насправді, що вона "звичайна” людина” [56, с.53]. Сама ж ведуча говорила, що саме спілкування є альфа і омегою дикторської професії. "Я розуміла, що від мого внутрішнього стану залежить певною мірою, як буде сприйнята передача” [56, c.33]. Валентина Леонтьєва стверджувала, що не можна грати роль ведучого, треба бути ним [56, с.47].

Журналістикознавці Р. Копперуд та Р. Нельсон переконують у тому, що професія диктора така, що він може вчитися майстерності у драматичного актора, музиканта, конферансьє. Природа спілкування актора на сцені з глядачем дещо інша, ніж у ведучого. Диктор - це та людина, яка поєднує глядачів та телебачення в єдине ціле [27, с.77]. На нашу думку, ефективність телевізійного спілкування з масовою аудиторією визначається особистим іміджем ведучого, формування якого починається в університетські роки. На світанку мовлення, коли телебачення тільки починало готувати своїх власних професійних творчих працівників, виникло питання: хто має право звертатися до аудиторії від свого чи корпоративного ім’я, адже глядачі на підсвідомому рівні ототожнюють інформацію з тією людиною, яка їм про неї говорить. На думку І. Кирилова, одного з перших дикторів радянського телебачення, а згодом керівника Школи дикторів, диктор - це не просто особа, яка читає текст перед мікрофоном, а особистість, яка намагається впливати на глядача розумним довірливим діалогом [45, с.89].

У Радянському Союзі існувала потужна Останкінська школа дикторів, яка й навчала своїх майбутніх співробітників. Часто ведучими ставали люди з акторською освітою та ті, хто пройшов парт-контроль. Цю думку підтримує і російська дослідниця О. Поберезнякова, говорячи, що людина, яка виступала перед широкою аудиторією, мала величезну відповідальність: на неї дивиться і її слухає майже вся країна, її слова можуть потужно впливати на свідомість людей, на їх погляди та розуміння деяких життєвих подій, тому особливе значення надавалося людським і професійним якостям диктора, його здатності викликати повну довіру і повагу глядачів [52, с.74].

У ті роки при відборі кандидатур для виступу у "масштабі кадру" менш за все розглядалася "телегенічність” - здатність виглядати у кадрі гарно. Сьогодні цьому критерію відводиться чи не основна роль. Існує ряд науковців, які заперечують цю тезу: "Телевізійна передача - не парад модних моделей і не конкурс краси, її успіх чи неуспіх залежить у першу чергу від знань, професійної підготовки, таланту та індивідуальності, внутрішніх людських якостей людини, яка виступає у кадрі" [43, с.73].

Згідно з думками дослідника Я. Засурського, існує сім амплуа телевізійного журналіста: репортер, інтерв’юєр, коментатор, оглядач, модератор, шоумен та ведучий новин [22, с.167]. На сьогодні в Україні потужна журналістська школа, яка готує кваліфікованих спеціалістів серед перших чотирьох професій. На нашу думку, модератор, шоумен та ведучий новин не отримують гідної професійно-практичної підготовки. Про психологічні критерії формування іміджу В. Маргалик писав так: "У випуску новин ми разом з новинами отримуємо деяку психологічну підтримку чи, навпаки, відчуваємо її відсутність. Ведучий - це таке обличчя, на яке хочеться дивитися ще раз" [40, с.32]. На нашу думку, у сучасному навчальному полі журналістики достатньо часу присвячено ознайомленню з усіма віхами журналістської професії, окрім шоумена, модератора та ведучого новин.

Російський дослідник телевізійної журналістики Г. Кузнєцов вважає, що процес формування іміджу можна розбити на декілька етапів: виявлення цільової аудиторії, вивчення (принаймні емпіричне) пристрастей телеглядачів, з якими індивідуальний комунікатор планує взаємодіяти. Як домінанту можна виділити трійку працюючого іміджу: вміння говорити мовою своєї аудиторії; знання того, що її сьогодні хвилює; гострота розуму і почуття гумору [34, с.53].

У ході дослідження ми дійшли до думки, що ведучий програм не красень, він "один з нас”, проте у покращеному вигляді. Більш детальну характеристику вдалої майстер ності ведучого можна знайти у працях Л. Миргородської, яка зазначає: "Ведучий тримається вільно, проте не розв’язано. Впевнений у собі, проте не самовпевнений. Голос та погляд - інструменти, на яких він вміло грає [45, с.46].

На думку дослідниці О. Поберезнякової, робота ведучого ототожнює все, що перед цим зроблено сценаристами, редакторами, операторами, режисерами, звукорежисерами, художниками, інженерами. Це не головний персонаж програми, проте один із центральних елементів ефіру [52, с.65], тому під час навчання майбутній ведучий має зрозуміти специфіку і цих професій. Частіше яскраві шоу випускаються у прямому ефірі, відтак, психологічні передумови створення іміджу мають включати в себе не лише вільну поведінку перед камерами, широке коло знань, з якими можна поділитися з глядачами, а й уміння тримати аудиторію, вільно говорити, спілкуватися з колегами, гостями та відповідати на дзвінки. Специфіка роботи в прямому ефірі включає уміння виходити зі складних ситуацій та уникати інформаційних пауз. Жерар Депардьє порівняв ведучого з моделлю, яка виходить на подіум, аби показати сукню, а не себе. І все ж вона демонструє себе. Ведучий працює заради новин, на відміну від шоумена, який організовує масову дію [27, с.36]. Дозволимо собі припустити, що ведучий молодіжних програм має бути шоуменом, адже він робить з програми шоу своїми манерами спілкування та поведінки.

Цікаву, на наш погляд, думку висловив В. Матизен, наголосивши на тому, що телеведучий сприймається як учитель людства. Репортера годують ноги, аналітика - голова, а ведучі новин виразно читають тексти, а різняться від дикторів минулого покоління тим, що розуміють їх зміст [43, с.114]. На нашу думку, ведучого професіоналом робить його наполегливість, неординарність, уміння бути своїм серед усіх та відповідне навчання.

Якщо журналіста мають навчати збирати, оброблювати та розповсюджувати інформацію, то телеведучого - вводити глядачів у світ інформації і переносити цей світ у їх свідомість як виражену необхідність передати розуміння в подіях. Цю думку підтримує і відомий іміджеолог В. Шепель, зазначаючи, що роль ведучого визначається статусом "обличчя зі значенням”, "ім’я, яке говорить”. Він не просто цікаво читає чужий текст, але й нерідко звертає увагу на стан речей в навколишньому світі [63, с.168-169].

Теоретик В. Саппак вбачав різницю між радійними та телевізійними ведучими у поведінці диктора у студії: на телебаченні вона представлена "розкритим типом" - картинка, що оживляє всі дії. Інформація начебто приходить у міру того, як читає нове повідомлення ведучий. Тому інформаційний випуск стає демонстрацією активної опосередкованості поведінки, у якій щохвилини народжується новина [56, с.43]. Це, на наше переконання, є одним з ключових факторів не лише навчання, а й формування професійного досвіду телевізійних ведучих. Ведучий представляє на екрані зображальний німб, що має характер особистого засобу впливу на створення уяви в очах аудиторії [44, с.96].

В. Шепель зауважує, що приємні зовнішні дані є тим природнім здобутком, яким варто уміло розпорядитися. Як і в особистому житті, так і в професійній діяльності. Немає сумнівів, що вродливим людям легше створити ефект особистої симпатії. На кіно - чи телеекрані наше око вихоплює і зберігає в пам’яті образ зовні симпатичних людей. Проте одного разу психологи, проводячи експеримент, дійшли висновку, що у восьми з десяти випадків першочергово думки про людину складаються на основі її зовнішності [63, с.56-58]. Якщо перші ведучі створювали тип "другого плану”, то сьогодні він переходить на передній з опорою на міміку, життєву повноту сумарного образу. І освіта, на нашу думку, у процесі формування власного іміджу є однією з визначальних особливостей. У поєднанні з точно знайденою професійною нішею, вони досягають емоційно-психологічного перетворення ведучого в кадрі [45, с.98].

Влучно зауважує про статус ведучого О. Поберезнякова, яка говорить про те, що він є не просто посередником у поширенні інформації, а перебуває на перетині повідомлень та їх глядацького сприйняття. Він умовно перетворюється на людину, що булла присутня на всіх подіях [52, с.59].

Дослідниця Г. Мельник стверджує, що ведучий як вісник інформації не розмірковує про те, погана чи гарна новина. Вони несуть новину, повідомляючи лише факт. "Тільки тоді, коли ведучий вісник, він і телеглядач існують в одній реальності. У іншому випадку - ведучий є поштарем новин" [44, с.74].

Тому, на нашу думку, готуючи себе до виходу в ефір, ведучий є творчо виразною особистістю, активність якої спрямована на оформлення себе в рольовій грі. А ось думка О. Гришуніної є показником психологічної основи майстерності майбутнього ведучого: "При інструктивній поведінці в кадрі є місце творчості, оскільки у нових умовах вже від ведучого залежить, що він "зробить" у кадрі. У нових соціальних умовах ведучі можуть не лише донести інформацію, а й показати себе” [16, с.85].

Таким чином, процес формування іміджу телевізійного ведучого є складним та глибинним процесом. Окрім приємної зовнішності, ведучий, на нашу думку, має володіти теоретичними засадами своєї та суміжних професій, що становить основу профільного навчання. Серед складових майстерності майбутнього телевізійного ведучого, на нашу думку, можна виділити не лише приємну зовнішність, а й правильно поставлений голос, уміння триматися в кадрі, сценічну поведінку та психологічні передумови. У такому випадку навчальна інтерпретація та практичні засади зумовлюють рівень розвитку професійної майстерності.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2020-03-14; просмотров: 211; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.234.232.228 (0.019 с.)