ТОП 10:

Поглиблення політичного протистояння. Події 19–21 серпня 1991 р.



 

1. З березня 1985 р. в СРСР нове керівництво – М.С. Горбачов. Починаються перебудовчі процеси. На 1987–1988 рр. визначилася офіційна концепція перебудови, за якою проголошувався курс нарозвиток економічної реформи та демократизацію суспільного життя, розширення гласності. Кінцевою метою перебудови визначалася побудова гуманного, демократичного соціалізму. Але практика показала, що система, яка опинилася в стані глибокої всеохоплюючої кризи, не піддавалася реформуванню. Перебудова, як революція згори, поставленої мети не досягла, але стимулювала революційні зрушення знизу.

Проте у 1985 – 1987 рр. перебудовчі процеси розгорталися потроху, особливо в УРСР, яка вважалася заповідником застою. До вересня 1989 р. першим секретарем ЦК КПУ був Щербицький. Скоро з’являються прояви незадоволення повільними темпами перебудови. Формується розуміння, що, окрім радикальних перетворень в економічній системі, таких же змін потребує і політична система радянського суспільства. У січні 1987 р. про необхідність реформування політичної системи говорить і Горбачов на пленумі ЦК КПРС.

26 квітня 1986 р. сталася аварія на Чорнобильській АЕС. Ця подія в наступні роки сприяла пробудженню громадської активності.

З кінця 1987 – 1988 рр. в УРСР спостерігається активізація суспільно-політичного життя, з’являються перші неформальні організації. Восени 1987 р. у Києві створено Український культурологічний клуб, у Львові засновано товариство Лева. Утворюються історико-просвітницька організація «Меморіал», товариство української мови ім. Шевченка, студентське братство та ін. Легалізується УГКЦ, відроджується УАПЦ. Українські письменники ( О. Гончар, Д. Павличко, І. Драч ) виступають на захист української мови. У червні–липні 1988 р. у Львові проходять перші несанкціоновані мітинги, активно діють колишні дисиденти – Чорновіл, брати Горині та ін. 26 березня 1989 р. у Львові на мітингу вперше було піднято синьо-жовтий прапор. У червні–липні 1989 р. починаються шахтарські страйки. Широко розгортається гласність, поширюється свобода слова, з’являються численні публікації про “білі плями” історії. У 1988 р. вперше відкрито заговорили про голод 1932–1933 рр. в Україні. Поширюється відкрита критика Леніна. 1 серпня 1990 р. у Червонограді, а 14 вересня 1990 р. у Львові були демонтовані пам’ятники Леніну. 22 січня 1990 р., у річницю “Акта Злуки”, від Івано-Франківська та Львова до Києва було організовано “живий ланцюг” (приблизно 3 млн чоловік), що стало свідченням пробудження національної свідомості. 15 березня 1990 р. у місті Стрий (на Львівщині) над міськвиконкомом, 3 квітня 1990 р. у Львові над ратушею, а 27 липня 1990 р. у Києві над будинком Київської міськради було піднято синьо-жовтий прапор.

2. Зароджується багатопартійна система в Україні. У вересні 1989 р. відбувся установчий з’їзд Народного руху України. У квітні 1990 р. у Києві на базі УГС було утворено Українську республіканську партію, головою якої обрано Левка Лук’яненка. Утворюються національно радикальні партії. У 1989–1990 рр. з’являються Українська національна партія, Українська християнсько-демократична партія, Українська національно-демократична партія, Всеукраїнське політичне об’єднання “Державна самостійність України”. У липні 1990 р. усі ці партії (всього 17 різних організацій) об’єдналися в Українську міжпартійну асамблею (УМА), лідером якої став Ю. Шухевич. Навесні 1991 р. УМА об’єднувала 10 невеличких партій та громадсько-політичних організацій.

У грудні 1990 р. була утворена Демократична партія України, утворюються й інші політичні партії: Партія зелених України, Соціально-демократична партія України, Партія демократичного відродження України, Ліберально-демократична партія України, Ліберальна партія України, Народна партія України та ін.

Усього за 1989–1991 рр. в Україні створено майже 20 партій, але майже всі вони були малочисленні та не впливові, проте ці партії складали політичну опозицію правлячій КПУ, піддавали її критиці. КПУ в ці роки переживає кризу, стрімко падає її авторитет, особливо в умовах гласності. У 1990 р. з КПУ вийшло 220 тис. членів (всього приблизно в КПУ було 3 млн). У відставку пішли деякі перші секретарі обкомів КПУ. В цілому КПУ виявилася неспроможною керувати перебудовчими процесами, які з 1989 – 1990 рр. пішли поза і всупереч бажанням керівництва КПУ. С. Гуренко був останнім першим секретарем ЦК КПУ з липня

1990-го по серпень 1991 рр. З вересня 1989-го по липень 1990 рр. на цій посаді був В. Івашко.

3. У березні–травні 1990 р. були проведені вибори до Верховної Ради УРСР та місцевих рад. До Верховної Ради УРСР з обраних 444 депутатів 111 депутатів склали Демократичний блок, який став в опозицію до КПУ. У Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській областях перемогли національно-демократичні сили.

З травня 1990 р. почала роботу новообрана Верховна Рада УРСР, в якій розгорнулася боротьба між Демократичним блоком та комуністичною більшістю. Опозиція створила Народну Раду. Перший секретар ЦК КПУ В. Івашко з 4 червня по 9 липня 1990 р. був головою Верховної Ради УРСР. На початку липня 1990 р. кілька десятків депутатів-комуністів Верховної Ради УРСР поїхали до Москви на ХХVІІІ з’їзд КПРС. Опозиція заявила протест проти їх відсутності, вимагаючи прийняття Декларації про державний суверенітет України. В. Івашко пішов у відставку. Л. Кравчук з серпня 1990 р. по грудень 1991 р. був головою Верховної Ради України. Відставка В. Івашка посилила опозицію, Народна Рада переходить в наступ і домагається 16 липня 1990 р. прийняття Верховною Радою України “Декларації про державний суверенітет України“, за яку проголосували 355 депутатів проти 4, але комуністична більшість Верховної Ради, “група “239”, відхилила пропозицію Народної Ради надати “Декларації...” силу конституційного закону. У серпні 1990 р. Верховна Рада пішла на канікули, але восени 1990 р., коли Верховна Рада знову зібралася для роботи, вибухнула політична криза, неминуча на фоні економічної кризи.

На початку жовтня 1990 р. опозиція в Верховній Раді висунула вимоги: відставка Кравчука, Масола (глава уряду), непідписання Союзного договору, надання “Декларації...” конституційного статусу, розпуск КПРС і націоналізація її майна. У Києві пройшли мітинги, маніфестації, але комуністична більшість Верховної Ради відмовилася розглядати це, тоді 2 – 17 жовтня 1990 р. у Києві відбулось голодування студентів на підтримку вимог опозиції. 17 жовтня 1990 р. Верховна Рада задовольнила основні вимоги студентів. Масол, який очолював уряд УРСР з 1987 по осінь 1990 рр., пішов у відставку. Але скоро комуністичні сили перейшли в контрнаступ. С. Хмару, народного депутата, в листопаді 1990 р. позбавили депутатської недоторканості і притягли до кримінальної відповідальності за інцидент – насильство над полковником міліції Григор’євим. Хмара був заарештований і до квітня 1991 р. перебував під вартою. Потім його звільнили, але через тиждень знову заарештували. У середині травня 1991 р. знову звільнили, а судовий розгляд тягнувся до серпня 1991 р.

4. Наприкінці 1990 – на початку 1991 рр. протистояння посилюється між національно-демократичними і консервативними силами. Консервативні сили неодноразово вдаються до рішучих дій проти своїх опонентів, але відбувається консолідація національно-демократичних сил. Взагалі суспільно-політичне життя різко активізується, ситуація ускладнюється. У першій половині 1991 р. вже визначилися ознаки розпаду СРСР. Тому Горбачов у березні 1990 р. на ІІІ з’їзді народних депутатів СРСР обирається президентом СРСР. Проводиться активна робота по збереженню СРСР. З цією метою 17 березня 1991 р. проводиться Всесоюзний референдум, в якому в Україні взяли участь 83,5% виборців. 70,5% проголосували за “збереження СРСР як оновленої федерації рівноправних суверенних республік”, 80,2% – за те, що Україна має бути в складі СРСР на засадах ”Декларації...”, а 90% (у західних областях) – за повну незалежність України.

Активно в першій половині 1991 р. проходив процес розробки проекту Союзного договору (переговори в Ново-Огарьово). Текст Союзного договору був в основному погоджений, і підписання його призначили на 20 серпня 1991 р. Але 19–21 серпня 1991 р. в СРСР була зроблена спроба державного перевороту консервативними силами з метою зберегти існуючу систему. У Москві було створено ДКНС з представників вищого керівництва СРСР (Г. Янаєв, В. Павлов, В. Крючков, Б. Пуго, Д. Язов, О. Бакланов, В. Стародубцев).

В Україні керівництво КПУ підтримало ДКНС і наказало партійному апаратові підтримувати всі його дії. Кравчук і керівництво Верховної Ради зайняло вичікувальну позицію, закликаючи зберігати спокій і витримку. Національно-демократичні сили виступили рішуче проти, закликаючи до опору. Проте в ніч з 20 на 21 серпня 1991 р. після невдалої спроби штурму Білого дому в Москві все закінчилося. Ці події поклали початок розпаду СРСР, що й відбулося у серпні–грудні 1991 р.

 

 







Последнее изменение этой страницы: 2019-08-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.204.191.31 (0.005 с.)