ТОП 10:

Політичні події на українських землях у другій половині ХVІІ ст. “Руїна”.



 

Політика гетьманів І. Виговського та Ю. Хмельницького. Розпад Української держави.

Посилення руйнаційних процесів, боротьба за збереження української державності.

Причини руйнації.

 

1. У серпні 1657 р. Богдан Хмельницький помер. Він прагнув зробити гетьманство в Україні спадкоємним, закріпити його за своїм родом і домігся на це згоди старшини. По смерті батька гетьманом було обрано Ю. Хмельницького, але на той час йому було лише 16 років, він молодий, недосвідчений. Тому “гетьманом на той час” було обрано Івана Виговського (1657–1659 рр.), який за Б. Хмельницького був генеральним писарем, походив із шляхти, здобув гарну освіту.

І. Виговський продовжив незалежну політику Б. Хмельницького. У жовтні 1657 р. він уклав союз зі Швецією (Корсунський трактат). І. Виговський був відомий симпатіями до Польщі, його підтримувала частина старшини. Тому російський уряд ставиться до нього з підозрою і пересторогою, таємно підтримує його противників. Навесні–влітку 1658 р. відбувається повстання проти І. Виговського, очолене полтавським полковником Мартином Пушкарем та кошовим Запорозької Січі Яковом Барабашем. У червні 1658 р. за допомогою татар І. Виговський жорстоко придушив це повстання.

У вересні 1658 р. І. Виговський з Річчю Посполитою укладає Гадяцький трактат, за яким   Київське, Брацлавське і Чернігівське воєводства входили до складу Речі Посполитої як окреме державне утворення під назвою Велике князівство Руське нарівні з Королівством Польським і Великим князівством Литовським. Тобто Річ Посполита повинна була складатися з трьох рівноправних частин: Королівства Польського, Великого князівства Литовського та Великого князівства Руського. У Великому князівстві Руському повинні були бути свій гетьман, уряд, адміністрація, фінанси, військо. Реєстр встановлювався у 60 тисяч. На гетьмана всі стани Великого князівства Руського обирали чотирьох кандидатів, з яких одного затверджував король. Унія скасовувалася, православна церква зрівнювалася в правах з католицькою. Православні митрополит та єпископи брали участь у роботі сейму.  Сейм був спільним для представників усіх трьох частин держави. Надавалися свобода слова і друку, право заснувати два університети (академії) у Києві і ще в якомусь місті, а шкіл і друкарень скільки потрібно.

Цей трактат був вигідний для Української держави, але не реалізований. Він призвів до війни з Росією. 29 червня 1659 р. у битві під Конотопом російське військо зазнало нищівної поразки від українсько-польсько-татарського війська. Але закріпити цю перемогу І. Виговський не зміг. Соціальні низи (селянство і рядове козацтво) та частина старшини, яка була проросійськи настроєна, Гадяцький трактат не прийняли, особливо на Лівобережжі. Проти І. Виговського розгортається велике повстання, по суті, це була громадянська війна. Намагаючись зберегти владу, у вересні 1659 р. в селі Германівка І. Виговський скликає козацьку раду, але козаки виступають проти нього.

Новим гетьманом обирають Юрія Хмельницького (1659 – 1663 рр.), людину нерішучу, із слабкою волею. У жовтні 1659 р. Ю. Хмельницький укладає з царським урядом “Переяславські статті”, за якими обмежувались автономні права України, а саме: козацьке військо на чолі з гетьманом підпорядковувалось верховній владі царя; нового гетьмана можна було обирати лише з дозволу царя; гетьману заборонялося самовладно призначати полковників та генеральну старшину; заборонялося зноситися з іншими державами; Київський митрополит ставав підлеглим московського патріарха; московські воєводи з гарнізонами розташовувалися у Києві, Переяславі, Ніжині, Брацлаві, Умані, Чернігові; кожен міг звертатися до царського уряду, оминаючи гетьмана; російським поміщикам негайно повертали їх втікачів.

Тобто цей договір був значним обмеженням Березневих статей 1654 р., що викликало невдоволення частини старшини. У 1660 р. Росія відновила війну з Річчю Посполитою. Восени цього року російсько - українське військо здійснює похід на Волинь. Під Чудновим російське військо було оточене поляками і капітулювало, а українське військо обложене під Слободищами. За таких умов

Ю. Хмельницький укладає союз з Річчю Посполитою і 7 жовтня 1660 р. підписує Чуднівський ( Слободищенський ) трактат, складений на основі Гадяцького трактату, але без Великого князівства Руського. Лівобережні козацькі полки виступили проти цього договору. У 1661–1662 рр. в Україні знову громадянська війна. Втративши владу, Ю. Хмельницький наприкінці 1662 р. зрікається булави і йде до монастиря.

У 1663 р. Українська держава розпалася на дві частини по Дніпру.

2. На Правобережжі гетьманом було обрано Павла Тетерю (1663 – 1665 рр.), зятя Б. Хмельницького. Він проводить політику, спрямовану на зміцнення союзу з Польщею. У 1663–1664 рр. за підтримки П. Тетері король Речі Посполитої Ян Казимир здійснює великий похід на Лівобережжя, під час якого І. Богун і І. Виговський були розстріляні поляками, а Ю. Хмельницького ув’язнено в Марієнбурзі (на півночі Польщі). Цей наступ було відбито. Пропольська політика П. Тетері викликала масове невдоволення, проти нього почалися повстання. Забравши клейноди та скарб, П. Тетеря втік до Польщі.

На Правобережжі розгорнулася боротьба за булаву, з’явилося декілька претендентів. Переміг Петро Дорошенко (1665 – 1676 рр.), який почав рішучу боротьбу за возз’єднання українських земель в єдину Українську державу. У 1666 – 1667 рр. він завдав поразки польським військам і звільнив від них Правобережжя.

На Лівобережжі у 1663 р. також триває боротьба за булаву між кількома претендентами. У червні 1663 р. у Ніжині відбулася “Чорна рада”, на якій гетьманом було обрано Івана Брюховецького (1663–1668 рр.), людину  хитру, честолюбну, безпринципну, прихильника союзу з Росією. Новий гетьман підписав з царським урядом Батуринські (1663 р.) та Московські статті (1665 р.), за останніми нового гетьмана можна було обирати в присутності царських посланців, а за підтвердженням він повинен був їхати до Москви на поклін до царя; під безпосереднє управління царських воєвод, які розміщувалися з гарнізонами, переходили Київ, Чернігів, Переяслав, Ніжин, Полтава, Новгород-Сіверський, Кременчук, Кодак; також російські урядовці до царської скарбниці збирали всі українські податки, для оподаткування ж проводився перепис населення; київський митрополит призначався за згодою Москви.

Тобто Україна фактично втрачала адміністративну та фінансову самостійність, від її суверенітету залишалася лише форма. У 1666–1667 рр. російські воєводи та урядовці проводять перепис населення і збирання податків, що викликає масове невдоволення. Зростають антиросійські настрої. Особливе обурення викликало укладене у 1667 р. Андрусівське перемир’я між Росією і Річчю Посполитою, за яким закріплювався поділ України по Дніпру. У 1667–1668 рр. на Лівобережжі прокотилася хвиля антиросійських повстань. І. Брюховецький, щоб зберегти булаву, таємно закликає народ до повстання, встановлює зносини з П. Дорошенком, який влітку 1668 р. починає наступ на Лівобережжя. У червні 1668 р. І. Брюховецького вбивають його прибічники.

Так влітку – восени 1668 р. П. Дорошенко об’єднує під своєю владою обидві частини Української держави. Але восени 1668 р. наступ польських військ на Правобережжя примусив П. Дорошенка повернутися для організації відсічі.

На Лівобережжі наказним гетьманом він залишив Дем’яна Многогрішного(1668–1672 рр.), який під тиском проросійської частини старшини і російських військ визнає владу царя. Українська держава знову розколюється по Дніпру.        У 1669 р. Д. Многогрішний укладає Глухівські статті, за якими російські воєводи з гарнізонами розміщувалися тільки у Києві, Ніжині, Чернігові, Переяславі, Остері, але без права втручатися в місцеве управління і суд, податки збиралися місцевою адміністрацією до гетьманської скарбниці, категорично заборонялося гетьману зноситися з іншими державами, реєстр встановлювався у 30 тисяч, селянам обмежувався перехід до козацького стану, розширювалися права і привілеї козацької старшини.

Д. Многогрішний був людиною простою і неписьменною (за власним визначенням), поганий дипломат, брутальний у поводженні зі старшиною, прямий і

різкий з царським урядом. Допускав зловживання владою, не забезпечив собі підтримки з боку старшини, не налагодив добрих стосунків із царським урядом. У результаті старшина організувала змову. У березні 1672 р. гетьмана таємно у Батурині схопили, закували в залізо і відвезли до Москви. Там його піддали тортурам, засудили до страти, але помилували і заслали до Сибіру.

 Гетьманом на Лівобережжі було обрано І.Самойловича (1672 – 1687 рр.), енергійну, честолюбну людину. Він укладає Конотопські (1672 р.) та Переяславські статті (1674 р.), за якими відбувається подальше розширення привілеїв козацької старшини та обмеження прав гетьмана, зокрема, не судити і не карати старшину, також заборонено приймати втікачів з Росії, а тих, що є – повернути.

І. Самойлович налагодив добрі стосунки з старшиною. При ньому почалася консолідація суспільно-політичних та соціально-економічних відносин в Геть-манщині, зростає старшинське землеволодіння, формується нова панівна верхівка. Потроху починають відроджуватися феодальні відносини. У 1685 р. Українська православна церква переходить під владу московського патріарха. У зовнішній політиці І. Самойлович прагнув об’єднати всі українські землі і вороже ставився до Польщі. У 1674 р. І. Самойлович з російськими військами починає наступ на Правобережжя проти П. Дорошенка.

 На цей час становище П. Дорошенка на Правобережжі дуже складне. Проти нього виступають конкуренти на гетьманську булаву – Петро Суховій (1668 – 1669 рр.) та Михайло Ханенко (1669–1674 рр.), останнього підтримує Польща. Щоб зміцнити свою владу, П. Дорошенко на початку 1669 р. укладає угоду з Туреччиною, за якою приймає протекторат турецького султана. У 1672 р. за підтримки П. Дорошенка Туреччина починає війну з Річчю Посполитою, в якій остання зазнає поразки і за Бучацьким договором (жовтень 1672 р.) зрікається Правобережжя. Поділля відходило до Туреччини, а Південна Київщина і Брацлавщина дісталися П. Дорошенкові, як васалу Туреччини.

У 1674 р. на Правобережжя, сильно спустошене турками і татарами, починає наступ І. Самойлович з російськими військами. Його радо зустрічає місцеве населення. У березні 1674 р. М. Ханенко віддає булаву І. Самойловичу. П. Дорошенко чинить опір і за підтримки турок кілька разів відбиває наступ І. Самойловича і російських військ, але, втративши підтримку населення, змушений капітулювати і у вересні 1676 р. складає свої повноваження і віддає гетьманську булаву І. Самойловичу.

Так на осінь 1676 р. під владу І. Самойловича перейшла більша частина Правобережжя, але боротьбу за ці землі починає Туреччина. Під час російсько-турецької війни 1677–1681 рр. відбулися Чигиринських походи (1677–1678 рр.). У результаті за Бахчисарайським перемир’ям 1681 р. обидві держави визнали статус-кво. Правобережжя залишилося за Туреччиною. Але Річ Посполита продовжила боротьбу за Правобережну Україну.

 На цей час руйнація Української держави фактично завершується. На Правобережжі вона знищена, а на Лівобережжі збереглася у вигляді Гетьманщини, автономного утворення в складі Росії, права якого поступово обмежувалися протягом наступного століття.

3. Серед причин руйнації слід назвати:

1. Відсутність консолідації серед політичної еліти (козацької старшини) молодої Української держави, в якій групові інтереси часто переважали над загальнодержавними.

2. Прорахунки у внутрішній політиці гетьманів, які призводили до загострення соціально-політичної боротьби, що часом набирала форм громадянської війни.

3.Спадковий гетьманат, як цього прагнув Б. Хмельницький, не було встановлено, затвердилася республікансько - олігархічна форма правління, що провокувало міжусобну боротьбу за булаву і обумовлювало слабкість центральної влади і всевладдя старшини на місцях.

4.Агресія (в різних формах) з боку сусідніх держав, що прагнули захопити українські землі.

 

 







Последнее изменение этой страницы: 2019-08-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.204.191.31 (0.006 с.)