Стратегія скорочення обсягів утворення відходів

У західних країнах кампанія за скорочення відходів проводиться давно й спрямована проти зайвого пакування, що становить близько 50% обсягу ТПВ.

Другий аспект– це знищення особливо небезпечних відходів із загального потоку відходів, з організацією постійно діючих пунктів зі збору або утилізації.

Для скорочення відходів рекомендується:

• купувати товари в більше легкому пакуванні або в більших обсягах;

• в упакуванні, яке можна вдруге використовувати або переробити;

• в упаковці, виготовленій із вторинної сировини або екологічно нешкідливих матеріалів;

• варто застосовувати новий принцип обігу з відходами «Zero waste», що 

припускає відповідальність виробників, екологічно оптимальне проектування, зменшення кількості відходів, повторне використання й переробку.

Полігони твердих побутових відходів

Стратегія поводження з ТПВ в Україні передбачає переважне полігонне захоронення ТПВ або їх частки, що не мають комерційної цінності й не віднесені до «особливих видів відходів». Можливими шляхами утилізації цієї частки є: компостування або термічна обробка у разі доцільності для одержання тепла або електроенергії. 

Полігони – це природоохоронні споруди, призначені для складування ТПВ. Вони забезпечують захист від забруднення атмосфери, ґрунтів, підземних і поверхневих вод, перешкоджають розповсюдженню патогенних мікроорганізмів за межі майданчика складування і забезпечують знезараження ТПВ біологічним способом. На полігонах можлива утилізація органічної складової ТПВ шляхом уловлювання біогазу.

Термін служби полігона повинен бути не менше 15–20 років. Розміщувати полігони необхідно з урахуванням вимог санітарних норм, з віддаленням від найближчої житлової забудови на відстань не менше 500 м. До полігона повинна бути підведена дорога з твердим покриттям. По всьому периметру майданчика, відведеного для полігона, повинна бути облаштована захисна лісосмуга завширшки не менше 20 м. Рівень ґрунтових вод під днищем полігона повинен знаходитися на глибині більше 2 м. На майданчику полігона не повинні знаходитися виходи водних джерел. Категорично забороняється використовувати під полігони акваторії річок, озер, стариць і боліт. Захист від забруднення ґрунтів і повітряного басейну здійснюється шляхом щоденного перекриття заповнених робочих карт полігона шарами ґрунту, організації системи збору, відведення й утилізації біогазу, устаткування робочих карт переносними сітками для перехоплення легких фракції (папір, плівки), рекультивації поверхні заповнених ділянок полігона.

 

 

 

РОЗДІЛ 3. МЕТОДИ ПОВОДЖЕННЯ ІЗ ТПВ, ЇХ ПЕРЕРОБКА ТА

ЗНЕШКОДЖЕННЯ.

З урахуванням санітарних вимог захисту населення у світовій практиці розроблені та використовуються наступні схеми знезараження, переробки, утилізації та захоронення ТПВ:

• знезараження ТПВ шляхом його захоронення на полігонах

(анаеробний процес);

• Знезараження ТПВ шляхом компостування (аеробний процес);

• Термічне знезараження шляхом спалювання;

• Термічне знезараження шляхом прокалювання без доступу кисню

(піроліз);

• знезараження ТПВ шляхом механічного подрібнення і наступного

капсулювання.

• знезараження ТПВ з використанням вермикультур.

• знезараження ТПВ шляхом глибокого пресування.

Захоронення

Одним з найпоширеніших способів утилізації та знешкодження ТПВ є полігонне захоронення. Це найдешевший, але і найтриваліший спосіб, період мінералізації сягає більше 100 років.

Смітник, чи полігон, - це складна система, докладне дослідження якої

почалося порівняно недавно. Справа в тому, що більшість матеріалів, які депонують на полігонах, з'явилися, як і сучасні полігони, не більше 20–30 років тому. Ніхто не знає, за який час вони повністю розкладуться. Коли вчені приступилися до розкопки старих полігонів, вони виявили дивну річ: за 15 років 80% органічного матеріалу, що потрапив на полігон (овочі, хот-доги) не розклалося. Іноді вдавалося прочитати відкопану на смітнику газету 30–річної давнини. Сучасні полігони обладнані всіма типами систем, щоб не допустити контакту відходів з  навколишнім середовищем, саме внаслідок цього, розкладання відходів ускладнене і вони представляють із себе своєрідну «бомбу вповільненої дії».

При недостатній кількості кисню органічні відходи на смітнику піддаються анаеробному зброджуванню, що призводить до формування суміші метану і т.зв. «смітникового газу». У надрах смітника також формується досить токсична рідина (“фільтрат”), потрапляння якої у водойми або в підземні води вкрай небажане.

Безпечна експлуатація полігона включає наступні заходи: 

• процедури виключення небезпечних відходів і ведення запису за всіма прийнятими відходами і точними координатам їхнього поховання; 

• забезпечення щоденного покриття відходів, що вивозяться, ґрунтом або спеціальною піною для запобігання розносу відходів; 

• боротьбу з переносниками хвороб (пацюками й т.д.), зазвичай забезпечується використанням отрутохімікатів; 

• відкачку вибухонебезпечних газів із надр смітника (потім метан може бути використаний для виробництва електрики – по всій Великобританії подібні установки виробляють 80 МВт), для цього в полігон повинні бути убудовані спеціальні вертикальні перфоровані труби; 

• на полігон повинен здійснюватися тільки контрольований доступ

людей і тварин (периметр повинен бути огороджений та охоронятися); 

• гідротехнічні споруди повинні мінімізувати потрапляння дощових

стоків і поверхневих вод на полігон, а всі поверхневі стоки з полігона повинні направлятися на очищення; рідина, що виділяється з відходів, не повинна потрапляти в підземні води – для цього створюються спеціальні системи гідроізоляції; 

• фільтрат повинен збиратися системою дренажних труб і очищатися перед потраплянням у каналізацію або природні водойми; 

• регулярний моніторинг повітря, ґрунтових і поверхневих вод на околицях полігона.   

Польове компостування є найпростішим способом знешкодження і переробки ТПВ. Якщо на полігонах знешкодження протікає протягом           

50–100 років, то при польовому компостуванні цей процес відбувається за 6–18 місяців залежно від кліматичних умов.

Компостування – складний біологічний процес, що супроводжується інтенсивним виділенням тепла. Органічні речовини, що легко гниють, розкладаються з утворенням рухливих форм гумінових кислот, добре засвоюваних рослинами. У результаті компостування синтезується гумус, який є основним компонентом ґрунту. В основі отримання компосту лежить процес амоніфікації під впливом бактерій аеробів. У свою чергу амоніфікація є процесом розкладання органічних сполук ТПВ з виділенням аміаку. Тому при компостуванні ТПВ втрачають до 20% (по вазі) органічних речовин. Розкладання органічної речовини ТПВ, що ініціюється мікрофлорою аероба, вимагає постійного притоку кисню і відведення газоподібних продуктів окислення, у тому числі вуглекислого газу. Накопичення вуглекислого газу, знижуючи окислювальний потенціал, може гальмувати процес. Тому в ТПВ повинне підтримуватися певне співвідношення вуглецю й азоту (С:N=25:30). В процесі компостування можна виділити дві основні фази:

 I – отримання біопалива; при цьому зниження вмісту органічної речовини складає 5–8% ваги; 

II – отримання компосту, при якому зниження ваги органічної речовини складає 20% ваги.  

Компостування ТПВ проводиться на майданчиках, розташованих поряд з полігонами.

Сміттєспалювання – це найбільш складний і «високотехнологічний» варіант поводження з відходами. Спалювання вимагає попередньої обробки ТПВ (з одержанням т.зв. палива, витягнутого з відходів). При сортуванні із ТПВ намагаються видалити великі об'єкти, метали (як магнітні, так і немагнітні) і додатково їх подрібнити. Для того щоб зменшити шкідливі викиди з відходів, також витягають батарейки, акумулятори, пластик. Спалювання нерозділеного потоку відходів вважається надзвичайно небезпечним. Таким чином, сміттєспалювання може бути тільки одним з компонентів комлексної програми утилізації.   

Спалювання дозволяє приблизно в 3 рази зменшити вагу відходів, усунути деякі неприємні властивості: запах, виділення токсичних рідин, бактерій, привабливість для птахів і гризунів, а також одержати додаткову енергію, яку можна використовувати  для одержання електрики або для опалення. Тверді побутові відходи транспортуються на сміттєспалювальний завод самоскидами та відвантажуються в бункер - накопичувач з спеціальної естакади. Для забезпечення якісного спалювання відходів вантажопідйомні механізми бункера ТПВ постійно перемішують відходи з метою усереднення морфологічного складу. Ця операція дозволяє стабілізувати температуру спалювання відходів в межах 700–9000С. Із бункера відходи подаються в приймальне відділення котлоагрегату. Температура в шарі відходів складає 350–4500С. Охолоджені відходи викидаються в шлаковидаляч мокрого типу і далі в бункер шлакового відділення. Регулювання якості горіння відходів відбувається шляхом зміни часу їх перебування в зоні горіння, висотою шару відходів. 

 

 

В ИСНОВКИ

Аналіз стану проблем поводження та утилізації твердих побутових відходів показав необхідність системного підходу до їх вирішення. Такий підхід вимагає створення та енергійного впровадження комплексу організаційних, економічних, технічних і природоохоронних заходів.

Вузловими точками такого підходу є: зменшення самих відходів; організація роздільного збирання, перевезення, сортування відходів; переробка та утилізація. Як людство ставиться до сміття, можна судити наскільки суспільство цивілізоване. Чим вищий щабель розвитку, тим гострішою постає проблема утилізації різноманітніших відходів. Водночас суворішають і вимоги до тих, хто дозволяє собі смітити у громадських місцях.

В Україні сміттєва проблема вже застаріла, а особливо проблема утилізації твердих побутових відходів, що ніяк не зрушить з мертвої точки. Жодне підприємство не зацікавлене за свої кошти створювати спеціалізовані цехи й ділянки по переробці й утилізації відходів. Неутилізоване сміття завдає шкоди екології: сміттєзвалища, де гниють сотні тонн непотребу, отруюють повітря, ґрунт, підземні води й перетворюються у серйозну небезпеку для людини і довкілля.

Тож для зменшення впливу відходів на навколишне середовище необхідно вдосконалювати законодавчу базу, оновлювати обладнання підприємств, розробляти нові схеми утилізації відходів та вдосконалювати відчуття сумліності громадян нашої держави.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Батлук В.А. «Основи екології» / В.А. Батлук.–К.: Знання, 2007.–305 с.

2. Білявський Г.О. «Основи екології»/ Г.О. Білявський.–К.:Либідь, 2004.-295с.

3. Джигирей В.С. «Екологія та охорона навколишнього природнього

середовища» / В.С. Джигирей: – Т–во «Знання», 2007.–286 с. 

4. Охорона природи. Поводження з відходами. Технічний паспорт відходу. Склад, вміст, викладення і правила внесення змін: –ДСТУ 2195–99 (ГОСТ 17.9.0.2–99). На заміну ДСТУ 2195–93 (ГОСТ 17.0.0.05–93).

5. Закон Украины «Об отходах» [Электронный ресурс] / Закон от 05.03.1998

№ 187/98-ВР. Режим доступа: htpp: // http://zakon.rada.gov.ua.

6. Смирнов Н.Н. Экология биосферной катастрофы / Н.Н. Смирнов – М.:

Знание, 1988.-64с.

7. Барабаш М.Б. Экологические проблемы Украины: вопросы и ответы / М.Б

Барабаш, В.П. Баштанник, И.А. Лях – К.: Знание, 1989. –48с.

8. Сердняк А.М Гігієнічна оцінка технології і виробництва, вплив на стан атмосферного повітря / А.М. Сердняк та ін. Зб. наук. пр. // Гігієна

населених місць. Інститут гігієни та медичної екології. - К.: Вип.. 41 2003.–

С.133-139.

9. Касимов А.М. Твердые бытовые отходы. Технологии, оборудование.

Проблемы и решения / А.М. Касимов, В.Т. Семенов, А.М., Коваленко и др.-

Х.: ХНАГХ, 2006.-301с.

10. Вилсон Д. Утилизация твердых отходов / Вилсон Д //Том 1. (перевод с английского).- М.: Стройиздат, 1985.- 336с.

11. Гриценко А.В. Технологические основы промышленной переработки

отходов мегаполиса / Гриценко А.В., Горох Н.П и др. – Х.: ХНАДУ, –2005.-

340с.