Стаття 498. Відновлення чинності достроково припинених виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку

1. Чинність достроково припинених виключних майнових прав інтелекту­ альної власності на торговельну марку може бути відновлено у порядку, встановленому законом, за заявою особи, якій ці права належали у момент їх припинення.

Якщо чинність свідоцтва була припинена за рішенням суду у зв'язку з тим, що марка не використовувалась або недостатньо використовувалася в Україні протягом трьох років, володілець свідоцтва в будь-який час протягом трьох років вправі відновити своє право на виключне використання марки і всі інші виключні майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку. При вирішенні цього питання суд може взяти до уваги надані володільцем свідоцтва докази того, що марка не використовувалася з неза­лежних від нього причин.

Стаття 499. Визнання прав інтелектуальної власності на торговельну марку недійсними

Права інтелектуальної власності на торговельну марку визнаються недійсними з підстав та в порядку, встановлених законом.

Свідоцтво на торговельну марку може бути визнано недійсним повністю або частково у разі:

невідповідності зареєстрованої марки умовам надання правової охорони;

наявності у свідоцтві елементів зображення марки та переліку товарів і по­слуг, яких не було у поданій заявці.

У досудовому порядку будь-яка особа має право оскаржити чинність сві­доцтва до Апеляційної палати протягом шести місяців від дня опублікування відомостей про видачу свідоцтва. Строк розгляду скарги Апеляційною пала­тою становить шість місяців з дня надходження скарги. Володілець свідоцтва вправі ознайомитися зі скаргою і взяти участь у розгляді справи. Особа, що по­дала скаргу, також має право взяти участь у її розгляді. Рішення Апеляційної палати, прийняте у скарзі, може бути оспорене в судовому порядку.

При визнанні свідоцтва чи його частини недійсними Держдепартамент повідомляє про це у своєму офіційному бюлетені. Свідоцтво або його частина, визнані недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності, від дати по­дання заявки.

Закон не дає відповіді на питання, чи має право заявник на компенсацію ви­трат, понесених ним при реєстрації марки.

Стаття 500. Право попереднього користувача на торговельну марку

1. Будь-яка особа, яка до дати подання заявки на торговельну марку або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки в інтересах своєї діяльності добросовісно використала торговельну марку в Україні або здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке пе­ редбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користувача).

Право попереднього користувача може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом із підприємством чи діловою практикою або з тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано торговельну марку або здійснено значну і серйозну підготовку для такого використання.

1. Право попереднього користувача на торговельну марку закріплюється да­
ною статтею ЦК та п. 4 ст. 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для
товарів і послуг». Згідно з цим Законом не може бути зареєстроване як знак та­
ке позначення, яке добросовісно використовувалося до 1 січня 1992 р. двома і
більше юридичними особами для позначення однорідних товарів.

Право попереднього користувача на торговельну марку полягає в тому, що будь-яка особа, яка до дати подання до Держдепартаменту заявки в інтересах своєї діяльності з комерційною метою добросовісно використала в Україні тор­говельну марку, тотожну заявленій, або здійснила значну підготовку для тако­го використання, наділяється правом на безоплатне продовження такого вико­ристання.

2.                                                                                                                             Право попереднього користувача є невідчужуваним і може бути передано
іншій особі тільки за умови, що до неї переходять не лише майнові права інте­
лектуальної власності на торговельну марку, а й все підприємство, на якому бу­
ло використано цю торговельну марку, або його частина. Це правило
поширюється і на випадки, коли використання торговельної марки ще не роз­
почалося, проте здійснено значну та серйозну підготовку до такого викорис­
тання.

Глава 46

ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

НА КОМЕРЦІЙНУ ТАЄМНИЦЮ

Стаття 505. Поняття комерційної таємниці

1. Комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому ро­зумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

2. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, ор­ганізаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

1. ЦК до об'єктів права інтелектуальної власності віднесено комерційні таємниці і визначено поняття та їх правовий зміст.

ЦК встановлює режим правомірного використання комерційної таємниці, її межі, коло відомостей, що підпадають під поняття цієї таємниці, тобто визна­чає предмет правової охорони. Правові ознаки комерційної таємниці наводять­ся тільки в ЦК.

Фізичним і юридичним особам надано можливість перешкоджати тому, щоб інформація, що правомірно перебуває під їхнім контролем, без їхньої згоди бу­ла розкрита, отримана або використана іншими особами способом, що супере­чить чесній комерційній практиці, за умови, що така інформація: є секретною в тому розумінні, що вона в цілому або у визначеній формі і підборі її компо­нентів не є загальновідомою і легко доступною особам, що звичайно мають справу з такою інформацією; через свою таємність має пряму чи потенційну комерційну цінність; і є об'єктом належних у даних обставинах заходів правового, технічного, організаційного характеру, спрямованих на збереження її таємності з боку особи, що правомірно контролює цю інформацію.

2. KM України постановою від 9 серпня 1993 р. № 611 «Про перелік відомо­стей, що не становлять комерційної таємниці» встановив, що комерційної таємниці не становлять і до цих об'єктів права не можуть бути застосовані нор­ми, що визначають правовий захист: установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окре­мими видами; інформація за всіма встановленими нормами державної звітності; відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць; документи про сплату податків і обов'язкових платежів; інформація про за­бруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також інші по­рушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків; до­кументи про платоспроможність; відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, що займаються підприємницькою діяльністю; відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

Суб'єкти господарювання зобов'язані подавати зазначені відомості органам державної виконавчої влади, контролюючим і правоохоронним органам, іншим уповноваженим особам відповідно до чинного законодавства за їх вимо­гою.

3.   Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, ор­ганізаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Комерційною таємницею може бути сукупність технічних, техно­логічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної доку­
ментації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва (включаючи системи організації і управління), а також інформація, що має комерційну вартість у ринковому обороті, але не за­ патентована.

Під комерційною таємницею розуміють не запатентовані об'єкти промисло­вої власності — винаходи, заявки на видачу патенту, що знаходяться на стадії оформлення, конструкторську і технологічну документацію, дослідні зразки і лабораторні макети об'єктів нової техніки, наукові звіти, інструкції і методи­ки проведення експериментів, технологічні регламенти та іншу виробничу інформацію, що має комерційну вартість для конкурентів і потенційних по­купців. Комерційна таємниця може перебувати в додатковій інформації, отри­муваній під час використання запатентованих технологій, яка, не будучи па­тентоспроможною сама по собі, дає змогу більш ефективно використати запа­тентований пристрій або спосіб.

Крім того, комерційна таємниця може складатись із знання, яке є патенто-здатним, але не патентується через відсутність фінансових можливостей у власника забезпечити отримання патентів або через його бажання зберегти свої монопольні права на більший термін, ніж це забезпечується патентом. З об'єктивної точки зору інформація може розглядатись як така, що містить комерційну таємницю, якщо вона відома обмеженому колу осіб, тобто конку­рент не повинен володіти цими відомостями. Тому будь-які публікації або інші способи поширення інформації позбавляють її статусу комерційної таємниці.

4.  Комерційну таємницю слід відмежовувати від конфіденційної інфор­
мації, іншої інформації (науково-технічної тощо).

Інформація з обмеженим доступом відповідно до ст. ЗО Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. № 2657-ХН поділяється за своїм правовим режимом на конфіденційну і таємну. Конфіденційну інформацію

становлять відомості, які перебувають у володінні, користуванні або розпо­рядженні окремих фізичних та юридичних осіб і поширюються за їх бажан­ням відповідно до передбачених ними умов. Громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержану за власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, ко­мерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційності та встановлюючи для неї системи (способи) за­хисту.

5. Особливістю комерційної таємниці є те, що вона має специфічний пред­мет правового регулювання суспільних відносин — відомості, що становлять комерційну таємницю, є нематеріальними. Але для того щоб вони становили предмет комерційної таємниці, ці відомості повинні бути матеріалізовані у відповідному документі. Нормами чинного законодавства відомості, що ста­новлять комерційну таємницю, не визначені, але такі відомості можуть бути зазначені спеціальним чином у договорі, наказі, статуті тощо.

Підставою виникнення права може бути створення інформації за свій раху­нок і своїми силами, а також виконання договору про створення інформації або виконання іншого договору, що містить умови переходу права власності на інформацію до іншої особи. Інформація не має належати до державної таємниці та інших видів таємниць, таких як службова, банківська, адвокатська, лікарська тощо. Ця інформація не має входити до переліку відомостей, що ста­новлять комерційну таємницю.

Стаття 506. Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю

1. Майновими правами інтелектуальної власності на комерційну таємни­
цю є: