Розділ 2. Сторони, зміст та укладення спадкового договору

Сторони спадкового договору

 

Стосовно визначення спадкового договору за такою ознакою як наявність у сторони як прав, так і обов'язків, то цивілісти не дійшли єдиної думки. Так, В. Васильченко визначає спадковий договір як двосторонній, оскільки правами та обов'язками наділяються обидві сторони, з однієї сторони, набувач набуває право власності на майно відчужувача, і має право вимагати розірвання договору в разі неможливості виконання ним розпоряджень, а з іншої – зобов'язаний належним чином виконувати розпорядження контрагента. На відчужувача покладені не лише права, а й обов'язок – не відчужувати майно – предмет спадкового договору. Однак з такою позицією однозначно погодитись не можна, по-перше глава 90 ЦКУ не передбачає відповідних норм, окрім тієї, що нотаріус накладає заборону на відчуження майна, що є предметом спадкового договору [11, с. 70-74; 17; 21].

Спадковий договір є двостороннім, оскільки права та обов'язки за цим договором виникають у кожного з його сторін, причому правам однієї сторони кореспондують обов'язки другої сторони і навпаки.

До сторін законодавцем віднесено:

- особу, яка за договором передає у власність іншій особі своє майно за виконання визначених нею і прийнятих набувачем її розпоряджень (конкретних умов як майнового, так і немайнового характеру) як до, так і після її смерті, яка іменується відчужувачем;

- особу, яка за договором виконує розпорядження відчужувана (як при його житті, так і після його смерті), за що після смерті останнього набуває право власності на майно відчужувача, передбачене договором, яка іменується набувачем.

Отже, учасниками (сторонами) спадкового договору є відчужувач та набувач, що мають відповідні права й обов’язки. Відчужувачем у договорі може бути подружжя, один із подружжя або інша особа. Набувачем може бути фізична або юридична особа.

Поряд із вище вказаним сторони спадкового договору є одним із спірних питань. Так у судовій практиці щодо сторін спадкового договору склався такий підхід: відчужувачем та набувачем за спадковим договором може бути як повністю дієздатна особа, так і особи, зазначені у статтях 32, 36 ЦК. Набувач за спадковим договором не відповідає за зобов’язаннями відчужувача. Отже, судова практика виходить з того, що набувачем за спадковим договором може бути як повністю дієздатна особа, так і неповнолітня особа та обмежено дієздатна фізична особа. Згідно зі ст. 1303 ЦК відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один із подружжя або інша особа. Набувачем у спадковому договорі може бути фізична або юридична особа. Таким чином, визначаючи фізичних осіб як сторін у спадковому договорі, законодавець не вказує будь-яких обмежень щодо їх віку та обсягу дієздатності, лише акцентує увагу на тому, що на стороні відчужувача може бути у тому числі подружжя або один із подружжя. Натомість, для порівняння, визначаючи сторін в договорі довічного утримання (догляду), законодавець чітко вказує, що відчужувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров’я (ч. 1 ст. 746 ЦК); набувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа (ч. 2 ст. 746 ЦК).

Очевидно, що, чинне цивільне законодавство не встановлює обмежень щодо можливості дитини бути набувачем та відчужувачем права власності на майно за спадковим договором, але при укладенні спадкового договору необхідно враховувати вимоги законодавства щодо обсягу цивільної дієздатності малолітньої та неповнолітньої особи та включати до змісту спадкового договору ті умови (права та обов’язки), які може виконати набувач-дитина, маючи на увазі, що набувач у спадковому договорі може бути зобов’язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття [9, с. 62-69].

 

Зміст спадкового договору

 

Згідно з Положеннями частини 1 ст. 628 ЦК України зміст договору визначається як сукупність умов (пунктів), визначених на розсуд сторін і погоджених ними, та умов, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Переважна більшість цивільно-правових норм, які визначають умови договорів, має диспозитивний характер, тобто сторони в договорі можуть відступити від положень закону і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Саме диспозитивними за своїм характером є норми Цивільного кодексу, які стосуються змісту спадкового договору.

Так, у ст. 1302 ЦК України у визначенні спадкового договору лише згадується про те, що набувач зобов’язується виконувати розпорядження іншої сторони (відчужувана), а у випадку його смерті набуває право власності на майно відчужувача. При цьому не вказується ні на те, про які розпорядження йдеться, ні на те, у якому обсязі (повністю чи частково) майно відчужувача переходить до набувача. Отже, і одну, й іншу умови сторони можуть визначити на свій розсуд. Істотними умовами спадкового договору є його предмет, яким виступає майно відчужувача, та умови вчинення дій на виконання його особистого розпорядження.

Разом з тим, договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до тих чи інших норм актів цивільного законодавства (наприклад, щодо визначення моменту переходу права власності на майно, доля частини спадкового майна, не охопленої спадковим договором, тощо). Чітке визначення умов, на яких укладається спадковий договір, має суттєве значення, оскільки від цього залежить встановлення переліку конкретних договірних прав і обов’язків сторін цього договору, а також вимоги стосовно належного виконання зобов’язань [5; с. 157-161].

Визначаючи вимоги до змісту спадкового договору, яких мають дотримуватися при його укладенні, слід враховувати загальне положення цивільного права стосовно того, що у залежності від їхнього юридичного значення всі договірні умови можна звести до трьох основних груп: істотні, звичайні і випадкові.

Змістом спадкового договору може бути зобов’язання набувача виконати будь – які дії майнового або немайнового характеру. Статтею 1304 Цивільного кодексу України визначено, що спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Він підписується сторонами у присутності нотаріуса і підлягає нотаріальному посвідченню за місцем перебування основної частини спадкового майна. У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення спадкового договору він визнається нікчемним.