Становлення інституту спадкового договору

 

Спадковий договір виник та розвивався в рамках національного права. Своїм становленням інститут спадкового договору завдячує, головним чином, романістичній літературі. Тому не дивно, що фундаментальні положення цього правового явища найбільш ретельно опрацьовані німецькими й, певною мірою, французькими цивілістами. Тому не дивно, що фундаментальні положення цього правового явища найбільш ретельно опрацьовані німецькою і певною мірою французькою доктринами. Так, спадкові договори в Німеччині первісно охоплювали три види договорів: про призначення спадкоємця, який в сучасному німецькому праві власне і позначається терміном «спадковий договір», про встановлення легату та про відмову від права спадкування. Нині у німецькому спадковому праві договір про встановлення легату втратив самостійне значення і став одним із розпоряджень, що становлять зміст спадкового договору в сучасному його розумінні, а договір про відмову від права спадкування став самостійним видом договору в межах спадкового права.

Французьке право визнає договори про спадкування у власному майні як виняток із загального правила про спадкування за законом або за заповітом, водночас у доволі обмеженому вигляді, а саме – лише між подружжям, але навіть і так, що в них можуть брати участь і треті особи, якщо бажають надати своє майно подружжю або їхнім дітям [21].

Австрійське право допускає договори про спадкування у випадку, коли вони стосуються якогось окремого предмета (речі або суми), вчиняються письмово і містять відмову від права зворотної вимоги дарування. Спадкові ж договори на все майно допускається укладати лише між подружжям або нареченими за умови, що останні в майбутньому візьмуть шлюб.

Швейцарський цивільний кодекс розглядає спадковий договір як один з видів розпоряджень на випадок смерті. Спадкодавець може, в межах наданої йому свободи, зробити розпорядження у спадковому договорі стосовно свого майна загалом або в певній частині; зобов’язатись перед будь-ким залишити йому або третій особі спадщину чи відказ; укласти з одним із спадкоємців угоду про відмову від спадщини або її викуп [курило].

Багато дискусійних питань виникає, коли йдеться про місце спадкового договору в структурі ЦК України. Очевидно, що як і будь-який інший договір, спадковий договір, у випадку його укладення, передбачає виникнення певних зобов’язань між його сторонами. Законодавець визначив за доцільне включити спадковий договір до Книги шостої, що регламентує спадкові відносини, тим самим констатуючи його тісний зв’язок із спадкуванням. Це, в свою чергу, зумовлює необхідність визначення правової природи спадкового договору, встановлення його специфічних ознак [14, c. 21-24].

Спадковий договір передбачає виникнення певних зобов’язань між його сторонами. Законодавець визначив доцільним включити спадковий договір до Книги шостої, що регламентує спадкові відносини, констатуючи його тісний зв’язок із спадкуванням. Це зумовлює необхідність визначення правової природи спадкового договору, встановлення його специфічних ознак. З’ясування цих ознак має не лише теоретичне, але й неабияке практичне значення, оскільки від розуміння характеру спадкового договору залежить формування нотаріальної та судової практики з цих питань [5, с. 157-161].

Спадковий договір має певні схожі риси з договором довічного утримання (догляду), однак суттєва відмінність між ними полягає в тому, що на відміну від договору довічного утримання (догляду) при укладенні спадкового договору право власності на майно, що є його предметом, переходить до набувача лише після смерті відчужувача. Слід зазначити, що чинним законодавством не врегульовані питання щодо того, яке саме майно може бути предметом спадкового договору та співвідношення вартості цього майна до вартості послуг, що надаватимуться набувачем, тому вважається, що предметом договору може бути будь-яке коштовне майно, а адекватність його вартості та вартості послуг не є обов’язковою умовою договору.

Спадковий договір укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недотримання цих умов договір вважається недійсним (ст. 1304 ЦК України). З метою забезпечення належного виконання своїх обов’язків відчужувачем нотаріус, який посвідчує спадковий договір, обмежує його право розпоряджатися майном, яке є предметом договору, накладаючи заборону відчуження цього майна.

Спадковий договір може бути розірваний судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його зобов’язань або на вимогу набувача (у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача) [20].

Отже, як зрозуміло із вище вказаного відповідно до ст. 1302 ЦКУ за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача. Як бачимо, згідно з законодавством України в спадковому договорі не закріплюється відмова від спадщини, не призначаються спадкоємці, не визначаються легати, а отже правова конструкція спадкового договору України є відмінною від тих, що містяться в європейських кодифікованих нормативних актах і потребує детального аналізу. Спробуємо визначити ознаки спадкового договору керуючись його визначенням. Першою ознакою спадкового договору можна назвати його оплатність. Кожна із сторін отримує за спадковим договором певні блага, так, відчужувач отримує задоволення своїх вимог як майнового, так і немайнового характеру, а набувач – зазначене в договорі майно. Саме визначення такої ознаки як оплатність дає змогу порівняти спадковий договір із заповітом і провести паралель – за заповітом, який є безоплатним правочином, одна сторона залишає розпорядження на випадок своєї смерті, а за спадковим договором закріплюється волевиявлення обох сторін, відповідно до якого кожна із сторін отримує певний еквівалент.

Що стосується визначення реальності та консенсуальності спадкового договору, то в юридичні літературі можна зустріти полярні думки, так, О. Шевченко зазначає, що «обов'язок відчужувача за цією статтею сформульовано так, начебто йдеться про реальний договір», В. Васильченко вважає, що спадковий договір є консенсуальним, а С. Мазуренко визначає, що спадковий договір може бути як реальним, так і консенсуальним. На нашу думку, дане питання потребує належного правового вдосконалення, оскільки виникають деякі суперечності із положеннями Загальної частини Цивільного кодексу України. Так, саме з моменту досягнення згоди сторонами у встановленій законом формі консенсуальний договір є укладеним, а відповідно до ст. 1304 ЦКУ спадковий договір укладається в письмовій формі з наступним нотаріальним посвідченням. Згідно із ст. 640 ЦКУ договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення, тобто з моменту, коли сторони досягли згоди по всіх істотних умовах договору у встановленій законом формі і немає значення для визначення ознак договору те, що набувач може бути зобов'язаний до вчинення певних дій після смерті відчужувача, такий обов'язок покладається договором і зв'язує сторону з моменту укладення договору, а не з моменту смерті однієї із сторін – відчужувача [11, с. 70-74].

Для укладення спадкового договору необхідним є досягнення згоди сторін за всіма істотними його умовами, якими є визначення майна, що має перейти до набувача після смерті відчужувача, визначення переліку, характеру, порядку і строку виконання дій набувачем. Крім істотних, можуть бути й звичайні умови договору. Звичайними називають ті умови, які передбачені нормативними актами. На відміну від істотних, вони не потребують узгодження сторонами, оскільки автоматично набирають чинності з моменту укладення договору. Тому відсутність у змісті договору звичайних умов не впливає на його дійсність. Наприклад, якщо при укладенні спадкового договору сторони не домовилися про те, хто буде здійснювати контроль за виконанням спадкового договору після смерті відчужувача, автоматично вступає в дію умова, передбачена абзацом другим частини 3 ст. 1307 ЦК України, згідно з якою за відсутності спеціально призначеної відчужувачем з цією метою особи, контроль за виконанням спадкового договору здійснює нотаріус за місцем відкриття спадщини.

До того ж можуть бути й випадкові умови включені у договір за розсудом сторін. Так само, як і звичайні умови, вони не впливають на факт укладення договору і на його дійсність. Але на відміну від звичайних умов, які передбачаються безпосередньо законом і починають діяти внаслідок одного лише факту укладення договору, випадкові умови набувають юридичного значення лише тоді, коли вони включені самими сторонами в договір. Їхня відсутність, так само, як і відсутність звичайних умов, не тягне недійсності укладеного договору. Крім того, відсутність випадкових умов лише в тому випадку тягне визнання договору недійсним, якщо зацікавлена сторона доведе, що вона вимагала узгодження даної умови.