ТОП 10:

V.Духовне джерело могутності флоту



Символіка має надзвичайно важливе значення для Військово-морських сил Збройних Сил України. Вона є його історичною і духовною спадщиною, в ній криються наші древні морські традиції, які закликають сучасних військових моряків безстрашно слідувати традиціям старших поколінь по захисту волі і свободи рідного краю.

Військово-морський прапор є основою символікою у світі. Вони гідно в далеких морях і океанах репрезентували Україну як морську державу.

Військово-морською символікою називають систему прапорів, спеціальних знаків і емблем, яким надано символічне значення і які визначають державну приналежність, військові традиції, історичне минуле, вид військової діяльності та несуть у собі відповідну ідею. Символіка є свідком розвитку і воєнно-історичною спадщиною національного флоту.

До системи військово-морської символіки України належать Державний прапор України, Військово-морський прапор Збройних Сил України, гюйс, бойові прапори військових частин, вимпел (майорець), брейд-вимпел, прапори допоміжних, пошуково-рятувальних і гідрографічних суден, прапори посадових осіб України і Збройних Сил, емблема Військово-Морських Сил Збройних Сил України, звід сигнальних прапорів кораблів і суден Військово-Морських Сил Збройних Сил України, нагородні прапори, емблеми кораблів, суден.

Що стосується прапорознавства за типами прапори класифікує на дві групи: прапори (стяги) і бойові прапори.

Прапор – це предмет масового виробництва. Його полотнище, як правило, виготовляється з одного куска тканини і просте у виробництві. Сторони у більшості випадків є дзеркально ідентичними. Прапор кріпиться до древка чи до шнура (фала), що дозволяє піднімати його на флагшток (гафель) чи опускати вниз. Прапори найбільш поширеними стали на флоті. За прапором визначають належність корабля чи судна до флоту і держави. Без прапора корабель або судно вийти в море не можуть.

Державний прапор – це один з головних символів держави, який визначається її Конституцією. Він обумовлює незалежність конкретної країни. Державний прапор однієї країни своїм малюнком не може повторювати державний прапор іншої країни. У більшості країн Державний прапор є національним прапором народу, який створив державу.

Бойовий прапор – це предмет одиничного виробництва. Бойовий прапор військової частини є «почесним знаком, що визначає особливості її бойового призначення, історії та заслуг». Він є символом бойової честі, доблесті і слави, звитяги і непереможності військової частини, з ним військова частина чи корабель вступає в бій і поки існує бойовий прапор, військова частина (корабель) вважається непереможеною.

Військово-морський прапор – головний символ військового флоту країни; він визначає приналежність корабля до держави та її збройних сил, служить бойовим прапором корабля.

Комерційний (торгового флоту) прапор– прапор для суден цивільного флоту. Він визначає державну приналежність судна або судновласника і піднімається на кормі судна. Для українського цивільного флоту прийнято Державний прапор України.

Штурмовий прапор – спеціальний прапор, що видається підрозділам військ під час бойових дій при штурмі ворожих укріплень чи фортець. За дизайном він може повторювати Державний прапор, Військово-морський прапор, бойовий прапор військової частини.

Гюйс– символ військово-морських сил, другий за значенням після Військово-морського прапора. Визначає ранг корабля. Піднімається на гюйсштоках (на носу) кораблів 1-го і 2-го рангів під час їх стоянки на якорі.

Отже, система прапорів на військових кораблях і суднах несе великий обсяг інформації, уособлює у собі історію флоту і його традиції.


VІ. Українські вчені за кордоном

Україна — держава, здавна відома як інтелектуальне та духовне джерело Європи і світу. На українській землі народжувалися та втілювалися в життя геніальні ідеї й новітні технології, вона збагатила всесвітню скарбницю філософської думки, богослов’я, мистецтва, літератури й науки. Долі українських науковців дуже подібні між собою: їхню творчість знають на чужині й мало або й зовсім не знають на батьківщин, але мало хто знає, що вони — українці, які свого часу були змушені залишити рідну вітчизну. Відомий український критик та громадський діяч Іван Дзюба наголошує на нагальній необхідності «повернути Україні імена видатних діячів, митців та вчених, «привласнених» іншими культурами», популяризувати розробки українських винахідників на батьківщині. Адже ніхто не називає Марію Склодовську-Кюрі французьким науковцем, чи Енріко Фермі — американським, хоча їхні наукові досягнення пов’язані з цими країнами. Так творцями перших літаків, вертольотів і ракет, теоретиками і практиками космосу, знаними діячами медицини, всесвітньо відомими мікробіологами-вірусологами, конструкторами кораблів були саме українці. Проте історично склалося так, що світових висот своєї наукової творчості багато вітчизняних учених досягли за кордоном. Відсутність власної державності була причиною низки проблем, через які звичайні трудівники і представники наукової еліти країни емігрували за кордон. Причиною для виїзду з України в різні часи були: економічна залежність держави, нестабільність суспільного життя, політичні переслідування, низький рівень соціального забезпечення, поступове зубожіння населення, обмежений доступ до освіти та системи охорони здоров’я, нарешті, відсутність належних умов для професійного зростання.
Бурачок Степан Онисимович — генерал-лейтенант, корабельний інженер, винахідник, педагог, письменник.Народився 1800 р. У с. Заньки Ніжинського повіту Малоросійської губернії (зараз — село Ніжинського району Чернігівської області). Син адмірала, Степан Бурачок отримав ґрунтовну фахову підготовку у Петербурзькому училищі корабельної архітектури (1812–1817) та залишився там викладати. Протягом 1821–1831 рр. служив у Казанському й Астраханському адміралтействах. У цей період за його кресленнями (а частково — і за його проектами) було побудовано 30 суден для Каспійської флотилії. У 1831 р. Степан Онисимович був переведений до Санкт-Петербурга, де згодом очолив професорську кафедру в офіцерських класах морського корпусу, а упродовж 1862–1864 рр. працював у Морській академії: читав курс лекцій із корабельної архітектури, теорії корабля і практики суднобудування. Водночас продовжував конструювати парові кораблі (спроектував та побудував фрегат «Хоробрий», пароплав «Костянтин» тощо), займатися науковою діяльністю.

Пароходофрегат «Генерал-адмірал», під час конструювання якого використано розробки С. О. Бурачка

Він вніс низку пропозицій, що сприяли прискоренню процесу проектування корабля, вивів формули, які давали можливість із великою точністю розрахувати та накреслити обриси підводної частини судна. Його багаторічні наукові дослідження стали основою теорії розрахунків підводної частини корабля. Учений видав кілька фундаментальних праць, серед яких «Наука і мистецтво корабельної архітектури», «Спроба спростити піротехніку» (1867), «Теорія міцності риштування і металів із додатком до будівництва корабля» (перше дослідження з теорії опору матеріалів, використаних у суднобудуванні), розвідок з історії корабельної архітектури, питань теорії кораблебудування. Ще в 1838 р., працюючи у комісії з випробування першого у світі електрохода, винайденого російським ученим Б. Якобі, С. О. Бурачок побачив величезні переваги застосування електродвигуна в кораблебудуванні. Він створив гідрореактивний водометний рушій (та обґрунтував економічні переваги його застосування), судновий герметичний водотрубний котел, який працює на рідкому пальному, уперше запропонував секційний принцип спорудження корабля — винахід, який не втрачає актуальності досі. Степан Онисимович долучився до розробки теорії опору води тілам, що рухаються, уперше застосував «нову російську систему набору корабля», яка забезпечувала високу подовжню міцність корпусу судна при ощадливій витраті будівельних матеріалів. Ця система набору згодом була вдосконалена і теоретично обґрунтована у працях професора І. Бубнова, радянських учених П. Папковича та Ю. Шиманського і знайшла широке застосування в усьому світі. Помер 26 грудня 1876 р. у Санкт-Петербурзі.

Макаров Степан Осипович — російський віце-адмірал, командир Імператорського російського військово-морського флоту, океанограф, полярний дослідник, кораблебудівник. Народився 8 січня 1849 р. у Миколаєві. У 1863 р. вступив до лав Імператорського російського військово-морського флоту — став курсантом на борту однієї з кліперів

Тихоокеанського флоту. У 1865 р. закінчив морське училище, а наступного року взяв участь у плаванні корвета «Аскольд» із Владивостока у Кронштадт через мис Доброї Надії. Протягом 1867–1976 рр. С. О. Макаров служив у Балтійському флоті, потім був переведений до Чорноморського флоту. У 1880–1881 рр. був учасником Ахал-Текінської експедиції, у 1881–1882 рр. командував пароплавом «Тамань», а в 1885 р. — фрегатом «Князь Пожарський». Здійснив навколосвітню подорож на корветі «Витязь» (1886–1889). С. О. Макаров — учасник російсько-турецької війни 1877–1878 рр. (капітан російського міноносця «Великий Князь Костянтин»). Він став розробником російських торпедних катерів, коли в 1878 р. застосував на мінних катерах «Чесна» і «Синоп» самохідну мінну конструкцію Вайтхеда проти турецького пароплава «Інтібах». Степан Осипович створив перший у

Криголам «Байкал», створений за проектом С. О. Макарова

світі криголам «Єрмак», керував його будівництвом, двічі (у 1899 та 1901 рр. ходив на ньому в арктичні експедиції. Також спроектував два криголамні пароплави «Байкал» і «Ангара» для налагодження функціонування Транссибірської залізниці через озеро Байкал. Протягом 1891–1894 рр. виконував обов’язки головного інспектора морської артилерії, був молодшим флагманом Практичної ескадри Балтійського моря. У 1894–1895 рр.

С. О. Макаров командував ескадрою в Середземному морі, а при виникненні загрози війни з Японією у 1895 р. його перевели на Далекий Схід. Упродовж 1896–1898 рр. керував Практичною ескадрою Балтійського моря, з 1899 до 1904 р. був головним командиром Кронштадтського порту, губернатором Кронштадта.

У 1904 р. Степана Макарова призначили командувачем Тихоокеанської ескадри. Він керував обороною Порт-Артура. Загинув 13 квітня 1904 р. на броненосці «Петропавловськ». Похований на військовому кладовищі Порт-Артура. С. О. Макаров нагороджений відзнаками Імператорської Санкт-Петербурзької академії наук. На його честь назване місто у Сахалінській області. Нині ім’я знаного кораблебудівника та віце-адмірала носять Державна морська академія у Санкт-Перербурзі, Тихоокеанський військово-морський інститут у Владивостоці, Національний морський університет, вулиця та бульвар у Миколаєві.


VІІ.Кораблі українського флоту.

Перший побудований корабель «Святий Миколай» спущено на воду 1790 р. Миколаїв став центром суднобудування Півдня Російської імперії, саме на його верфях були побудовані усі кораблі Чорноморського флоту. З кінця ХVIII до кінця ХIХ ст. у Миколаєві розташовувався Штаб Чорноморського флоту, Контора Головного командира Чорноморського флоту і портів, Управління Миколаївського і Севастопольського військового губернатора і всі установи Морського відомства, у тому числі Чорноморський архів, в якому зберігались документи з історії суднобудування. З кінця ХVIII до початку ХХ ст. суднобудування у Миколаєві пройшло декілька етапів: вітрильний, паровий, залізний і броненосний. Тут працювали не лише казенні верфі, а й приватні суднобудівні підприємства. У період парусного суднобудування (1800-1856 рр.) визначними подіями були: побудова 74-гарматного корабля «Лєсной» (1811 р.) – першого судна з мідною обшивкою підводної частини; проектування і будівництво 84-гарматних кораблів та 60-гарматних фрегатів; реконструкція Миколаївського адміралтейства за планами адмірала Олексія Самуїловича Грейга (1816-1833 рр.). З 1833 р. у Миколаєві проектуються і будуються 120-гарматні кораблі «Варшава» (1833 р.), «Три святителі» (1838 р.), «Дванадцять Апостолів» (1838 р.). У першій половині ХІХ ст. у Миколаєві працювали корабельнімайстри Кузнєцов, Меліхов, Разумов Чернявський, Дмітрієв, Акімов.

Початок парового суднобудування пов’язаний з будівництвом першого військового пароплава «Везувій» (1820 р.) та першого товарно-пасажирського пароплава «Одеса» (1828 р.). Значними подіями парового суднобудування були спуск на воду перших парових гвинтових кораблів – шхун «Дон» (1856 р.) і «Салгир» (1856 р.) та корвету «Воїн» (1858 р.) У часи парового суднобудування в Миколаєві працювали корабельні майстри Олександров та Коршиков.

Перший залізний вантажний баркас побудовано у Миколаєві 1846 р. під керівництвом корабельного майстра Окунєва, значною подією в історії стала побудова у Миколаєві 1857 р. першого залізного пароплава «Інкерман».

Броненосне кораблебудування розпочалося із побудови броненосців берегової оборони «Новгород» і «Київ» у 1871-1876 рр. Перші броненосні кораблі спущено на воду у 1885-1889 рр. Це морехідні броненосці «Катерина ІІ» та канонерські човни «Запорожець», «Чорноморець», «Донець». Над ними працювали корабельні інженери Мордвинов, Берг, Юр’єв. У цей же період у Миколаєві будується перший міноносець «Ізмаїл» (1886 р.) та мінний крейсер «Капітан Сакен» (1889 р.) під керівництвом корабельних інженерів Щепеткова та Тірнштейна.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у казенному Миколаївському Адміралтействі продовжувалось будівництво парових броненосних кораблів. У цей час були побудовані ескадрені броненосці «Дванадцять Апостолів» (1890 р.), «Три Святителя» (1893 р.), «Ростислав» (1896 р.), «Князь Потьомкін-Таврійський» (1900 р.), «Євстафій» (1906 р.) та крейсер «Кагул» (1903 р.). Будівництвом керували корабельні інженери Ратник, Шотт, Яковлєв, Гайдамович, Лютер, Коссов. У цей же час будувались міноносці ескадрені міноносці «Живий», «Жаркий», «Жуткий» та «Живучий». Будівниками цих кораблів були Федоров, Боклєвський та Єгоров.

У 1896 р. в Миколаєві почалося будівництво великого приватного суднобудівного заводу «Товариства суднобудівних механічних та ливарних заводів» («Наваль»), який пізніше став найбільшим суднобудівним підприємством на Півдні Російської імперії. Свою діяльність завод розпочав у 1898 р. з будівництва несамохідних барж. Першими бойовими кораблями, побудованими тут у 1902-1904 рр., були ескадрені міноносці «Завідний» та «Завєтний». Завод виготовив парові котли та машини для броненосців «Князь Потьомкін-Таврійський», «Євстафій» та крейсера «Кагул».


 

ЛІНКОРИ
Лінкор «Вoля» – збудoваний у Mикoлаєві на завoді „Руссуд" у 1914 р. Став oдним з першиx кoраблів Українського флoту.
Лінкор (старий) «Геoргий Пoбедoнoсец» (кoлишній барбетний панцерник). Збудoваний у Mикoлаєві в 1894 р.
КРЕЙСЕРИ
Брoнепалубний крейсер «Гетьман Іван Mазепа» ( кoлишній «Kагул», «Память Mеркурия»). Збудoваний у Mикoлаєві в 1902 р.
Брoнепалубний крейсер «Прут» (кoлишній турецький «Mеджидіє»). Збудoваний на завoді Kрампа в 1903 р. (Філадельфія, США). У 1915 р. підірвався на рoсійській міні в райoні Oдеси. Відремoнтoваний в oдеськиx дoкаx з пoвнoю замінoю парoвиx казанів і артилерії. Ввійшoв дo складу Чoрнoмoрськoї флoтилії наприкінці 1917 р.
Гідрoкрейсер «Алмаз» Збудoваний на Балтійськoму завoді в Санкт-Петербурзі в 1903 р.
ЕСMІНЦІ ТА MІНOНOСЦІ
Есмінець «Kерчь». Збудoваний у Mикoлаєві на кoрабельняx тoвариства «Наваль» у 1916 р.
Есмінець "Беспoкoйный". Збудoваний у Mикoлаєві на кoрабельняx тoвариства "Наваль" в 1913 р. Викoристoвувався в oснoвнoму для встанoвлення мін на тoргoвельниx кoмунікаціяx пoблизу узбережжя Туреччини.
Есмінець "Лейтенант Шестакoв". Збудoваний у Mикoлаєві на кoрабельняx тoвариства "Наваль" у 1907 р.
Есмінець "Завидный". Збудoваний у Mикoлаєві на кoрабельняx тoвариства "Наваль" у 1903 р.
ПІДВОДНІ ЧОВНИ
Підвoдний чoвен "АГ-21". Збудoваний у Mикoлаєві на кoрабельняx тoвариства "Наваль" з oкремиx секцій чoвна типу «Американський».
Підвoдний чoвен "Kраб". Збудoваний у Mикoлаєві на кoрабельняx тoвариства "Наваль" у 1912 р.
ДОПОМІЖНІ СУДНА
Kанoнерський чoвен "Запoрoжець" (кoлишній "Kубанец"). Збудoваний у Севастoпoлі 1887 р.
Пoсильне суднo "Ястреб". Збудoване в Mикoлаєві у 1912 р.
Moтoрний катер-рoзвідник. Збудoваний в Oдесі на завoді Ревенськoгo в 1916 р. Викoристoвувався як річкoвий тралер.

 

 


VІІІ. Інструкції з правил техніки безпеки при роботі :

Загальні положення

1.1. До занять допускаються особи, що пройшли інструктажі з охорони праці, про безпечні методи роботи.

1.2. Кожен учень зобов'язаний знати й точно виконувати правила безпечної праці на гуртку, правила пожежної безпеки, санітарно-гігієнічні норми й правила.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.214.184.196 (0.01 с.)