Тарас Прохасько. FM Галичина. 15.01



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Тарас Прохасько. FM Галичина. 15.01



15.01 У мене вдома живе (це крім різних людей) одна видатна рослина — араукарія.

Якщо подивитися через вікно з вулиці, то її завжди видно. Араукарія ще нижча від мене, хоча має вже понад сто років. Вони дуже помало ростуть ці араукаріїї у своїх Андах. Адже араукарії — андські сосни. І живуть вони якихось три тисячі років. Вони були дуже модні на початку століття у європейських помешканнях. Стиль сецесія кохався у таких орнаментах. І дійсно, вона дуже гарна. Має лапаті галузки, розміщені по чотири у одному ярусі. Напостійно у неї є не більше трьох ярусів. Решта поступово осувається, відмирає і усувається. А на вершечку наростають нові міліметри. Араукарію принесли моїй бабці в дарунок за якесь успішне лікування ще у 20-х роках. Тоді вона була не більшою, ніж 40 см, хоч мала більше років, ніж сама бабця, яка тоді, щоправда, не була бабцею. Виходячи з власного темпу життя, араукарія була немовлям. На початку рослина нічого не

усвідомила. Пізніше вона щораз більше вдивлялася у все, що відбувалося в хаті, і всі наші переживання вкладалися у її річні кільця. Адже доведено, що рослини,

особливо такі досконалі, якщо не мислять, то принаймні все розуміють, відчувають і пам'ятають.

Часом з нею стає страшно. Це ж не так просто — бути свідком давніх подій і мати

можливість прожити ще кілька тисячоліть, переживши всіх нас, всіх, хто є тепер з нею. Ми, напевно, будемо для неї якимось напівреальним, напівказковим спогадом дитинства. Може, ми взагалі ледве-ледве зауважуємося нею — якщо зважити на

різницю життєвих темпів. І вже точно, що вона не встигає сприйняти окремих подій з нами — як фотоапарат з неймовірно довгою витримкою не фіксує того, що десь рухнулося. Так дерева, які живуть повільно, не зауважують, не можуть зауважити існування сезонних метеликів.

А я її час від часу купаю. І щоразу, виносячи сміття, бачу, що моє відро унікальне — бо в ньому — гілочки араукарії.

Недавно я купив ще одну маленьку сосонку з Анд. Вона, мабуть, моя ровесниця. Я переконаний, що хоч ця араукарія доживе до кращих часів.

Тарас Прохасько. FM Галичина. 18.01

18.01 Робота зі словами, а особливо зі словами промовленими, укладається у

мірило, де з одного боку — зневіра, а з іншого — надія, яку не знищити. Зневіра, бо ти розумієш, як мало важить слово і говорення, ти усвідомлюєш, що до нічого доброго твоя балаканина загалом не приведе. Бо кожен з людей може зробити все,

що є найгіршого у людей, і тоді його не спинить жодне слово. Але є надія. Віра в те, що всі слова знаходять адресата, жодне речення не марне, кожна деталь

укладається у ту конструкцію, де її найбільше бракує. Тому і працюєш зі словами. Ти опиняєшся в ролі майстра, що робить предмети розкоші, або продавця дуже химерного і дорогого антикварного маґазину. Твій товар потрібний лиш декому, а ті, кому він потрібний, не завжди знають про існування твоєї крамнички. Тож доводиться чекати. Але не дочекатися неможливо. І коли бачиш захват, сльози й посмішку того, хто тебе знайшов, не можеш уже займатися нічим іншим. Я

переконаний, що нема жодної людини — найгіршої і найдурнішої, яка б не дожила до такого моменту, коли їй трапиться слово чи речення, адресоване саме їй. Тоді вона, хай ненадовго, перетворюється у найдобрішу і наймудрішу людину на землі. Заради таких метаморфоз варто жити серед людей і любити їх більше, ніж самого себе. І варто плодити слова, речення і образи, розсилаючи їх навмання на всі боки, роздаючи їх тим, хто невідомо для самого себе страждає від браку потрібного слова… Вчинку… Жесту… Поцілунку… Удару… Пригортання… Погляду… Подарунка… Мелодії… Плода… Дороги… Вказівника чи взірця.

Тарас Прохасько. FM Галичина. 21.01

21.01 Останнім часом з'явилося багато систем, за якими звичайне людське спілкування переходить у статус вчення про технології комунікації. За цими теоріями передбачається вивчення певних універсальних прийомів для того, щоб здобути друзів, розправитися з недругами і загалом виглядати дуже симпатично.

Особлива увага надається жестам. А точніше — одномоментній композиції руху, міни, виразу очей, які укладаються в жест. Натомість варто поміркувати про те, хто кому належить — жест людині чи людина жестові. Хто ким керує, хто кого може виразити. Можливо (про подібне розмірковує Мілан Кундера), існує певний світ жестів, які залишаються незмінними протягом тисячоліть і обов'язково мусять якось зреалізуватися. Для цього жести підбирають собі тіла, котрі якнайкраще

можуть їх передати, зберігати і повторювати. Жест стає долею вибраного ним тіла. Після кінця одного тіла жест перебирається в інше. Може, саме ці віруси-жести керують світом і всіма механізмами життя.

У все це легко повірити, якщо згадати, що для нас найважливіше у сприйнятті любих нам людей. Можуть забутися слова, події, обличчя, але кілька характерних жестів, як арбалетні стріли, вражають просто у горло, і попадання негайно відтворює все, пов'язане з їх носієм. А іншим разом можна побачити найрідніший тобі жест у комусь незнайомому. І знову душа обшпарюється ніжністю, несамовитістю і смутком. З'являється розуміння одного з найважливіших у світі почуттів.

Я вірю Кундері, хочу довіряти власному досвідові. А тому не довіряю американським підручникам з технології комунікації. Я хочу знати, що жести, які у мені живуть — найважливіша складова моєї біографії. Один із найвиправданіших сенсів нашого життя. Ти можеш позбутися багато чого, але притаманні тобі жести треба пильнувати, і вони заопікуються тобою. Це як у Сент-Екзюперi — відповідальність за тих, кого приручив. Але у цьому випадку відповідальність взаємна.

Тарас Прохасько. FM Галичина. 24.01

24.01 Найбільше щастя, яке може бути у людини, чи іншої живої істоти — це спілкування. Що б хто не говорив, але саме до спілкування зводяться всі ті

життєві вияви, які називаються щастям. Без спілкування все втрачає сенс, і ніякі насолоди не можуть його повернути. Тому драмою завжди є все, пов'язане із невдалими спілкуваннями. А трагедією — справжнє непорозуміння. Непорозуміння

бувають дуже різні — умисні або неумисні, хвилеві і тривалі, минучі і безконечні, радикальні і компромісні. Всі вони трагічні. І полягають передовсім у протилежності бажань і намірів — це перший рівень непорозумінь. А другий поверх

складніший — коли інтереси збігаються, але різняться уявлення про світ і способи співіснування. Ще вище той рівень, коли збігається все, крім розуміння слів — означень, відтінків, наголосів, походження слова і синонімічного ряду.

Такі трагедії найприкріші і зарадити чимось у цьому випадку майже неможливо. Найсумніше, що всім здається, ніби зробили все для того, аби зрозуміти іншого і якнайбільш зрозуміло викласти себе. Залишається тоді лише смуток, докір і недовіра. Я знав одну черепаху. І знав ЇЇ господарів. І господарі, і черепаха були дуже милі й любили одне одного, стараючись зробити все, щоб всі були

задоволені і радісні. Я пам'ятаю погляд тієї черепахи, коли вона спілкувалася зі своїми власниками. Але одного разу черепаха необачно долізла до краю балкону і

безпомічно впала вниз на тротуар. Щоправда її відразу ж знайшли і забрали додому.

Виявилося, що вона жива — лише трішки надщербився панцир. Його швидко залікували, і видавалося, ніби все минулося. Але щось все ж було не так — кудись пропала радість, спочатку збайдужіла черепаха, а згодом уже як наслідок — люди.

Втратилися спілкування, контакт, розуміння. Залишилися смуток, докір і недовіра. Так вони і жили. Одного разу я довго вдивлявся черепасі в очі і все зрозумів. Вона стала іншою — падаючи, черепаха пошкодила собі мозок. До того ж безповоротно. Просто стала вар'яткою. І ми не могли знати, що зараз в її голові

— чи суцільна темрява, чи найпотужніші світла прожекторів-переслідувачів, може, вона все забула, а, може, щоночі її нестерпно боліла голова, може, її лоскотало між черепом і мозком, а, може, нервував кожен звук і запах. Ми не могли знати. Ми не могли порозумітися. Ми не могли зарадити. Не могли врятувати, бо не могли повноцінно поспілкуватися. їй, до речі, залишилося жити у нас ще 240 років. З цим, але без нас.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.192.10.166 (0.007 с.)