Щоби Бог дав волю й долю нашій неньці Україні

Браття українці, колядуймо нині,

Щоби Бог дав волю й долю нашій неньці Україні

Пастух 1: Що це за пісня, люба та мила,

Що мене, друже, зі сну розбудила?

 

Ангел: Це пісня про те, що днесь світло гряде,

Христос ся рождає, до волі веде!

Козак 1: Не буде вже більше безликих рабів -

Свобода – ось частка всіх Божих синів!

Пастух 2: Браття, браття, світло є! Ви дивіться, в вікна б’є!

Гей, до хати запросім, хай освітить нам цей дім.

 

Пастух 1: Хай цей дім добром панує! Хто тут світла потребує?

 

Козак 2: Всі ми, всі ми, всім нам гірко! Засвіти нам, ясна зірко!

І подай нам добру раду проти смерти на пораду.

 

Пастух 2: Боже великий! Честь тобі, слава! Чи є то сон? А може, ява?

 

Ангел: Не сон це, браття, а правда красна! Дивіться, світло, та зоря ясна

Світло кидає на ту дорогу, де ви ідете в стайню убогу!

Ідіть до вертепу та поспішайте, та Христа Бога там величайте!

Він прийшов з неба, з престолу честі, щоб усім людям спасіння нести.

 

Козак1: Христа величає уся Україна,

Бо в Ньому одному – надія єдина!

 

Пастух 1: Приходим і бачим вертеп цей бідненький,

В пелени сповитий Ісусик маленький,

У простій стаєнці лежить Він на сіні

І радість приносить всім людям вже нині!

 

Пастух 2: Наш Царю Христе, дарів ми не маєм,

Лише у серці жертву складаєм,

Ми – твої слуги, ми – твої діти,

Дозволь новину нести по світу!

 

Пастух1: Слава Богу, слава Богу, ми рушаємо в дорогу,

Щоб занести цю новину в кожний дім і у хатину!

 

Марко: Що тут, браття, за розмова? Десь почув я два-три слова,

Що родився десь Месія, всіх покривджених надія?

Що десь є Дитятко Боже... а нещасним чи поможе?

 

Козак1: А хто ж ти є? Раді б знати...

 

Марко: Я – Марко! Марко проклятий!

 

Козак 2: Ти проклятий? Ти Марко?... А проклятий ти за що?

Марко: Грішник я непокаянний і покутник безталанний...

Як і жаль мій не вгасить, та і гріх мій не простить..

 

Козак1: А що ж ти таке вчинив? Може, Бога прогнівив?

 

Марко: Ах, ще більше! Ах, ще гірше! Зрадив я свій нарід рідний!

Через мене, Боже милий, втратив нарід свої сили,

Через мене він бідує, гаразду не зна, не чує...

 

Козак2: Та за які такі розкоші ти зрадив свій народ???

 

Марко: За гроші...

 

Козак 1: І що ж отримав ти за зраду?

 

Марко:О... владу!

 

Козак 2: Для чого, Марку, ти родивсь на білий світ?

Щоби неславою покрити весь свій рід?

Щоби слідити, доносити, шпигувати?

Щоби на брата руку підіймати??!

Щоб правду знов за срібняки продати?

Ох, і непросто хліб Іуди відробляти...

І тяжко-тяжко долю проклянеш, коли ти власноруч собі петлю сплетеш.

 

Чорт: А-а-а-а-а!!! Я – Чорт рогатий, з пекла та до хати!

Всіх псів перебив, а вашому хвоста відкрутив!

Тю, дурню, є чого трястися! Доволі вже мені скиглить!

На золото, і краще похмелися, ніж голову свою дурну сушить.

На те і є Верховна влада, є Ірод-цар, його наказ...

Тобі ж, Марко, моя порада: ти користай, поки є час!

А зараз йдем, бо часу мало, сам бачиш, скільки праці стало!

Кредити вже є... Поки будуть проценти...

Тобі вже готові апартаменти...

І поки там хтось щось рахує за газ –

В кльозет ми кладем золотий унітаз!..

 

Жид: День добрий, вуйку, день файний... щось він трохи незвичайний...

Щось сі в світі таке діє, що жид Мошко ніц не розуміє...

Що я бачу, що я чую? В ніч таку страшную мандрувати

І напасти собі шукати? Чи не ліпше в теплій хаті

Сісти, випити і з’їсти то, що Мошко вам приніс

І поставив перед ніс.

 

Жидівка: Мошку, Мошку, зачекай!... О... я забула коровай...

О... кілько тут людей у хаті, Сура хоче всіх вітати...

Вітаю... вітаю... добрий день... ян кіппур...

Мошку, візьми в мене окуляри, підем разом до кошари,

Там коза в тім стаді є, дуже тиха, і не б’є...

Якби ми її продали, трохи б грошей вторгували...

 

 

Жид: Вступисі, жінко, дай тут поторгувати!

Генделе-генделе... Хто що має нам продати? Хто що має заміняти?

За старі фляшки, онучі дам коралики блискучі...

Привіз всякий я тут крам, тож спішіте, все це вам!

Є тут блуза, і краватка, і кошуля модно-гладка,

Штрукси, чоботи, коралі, і так далі, і так далі...

 

Козак 1: Мовчи, жиде, не глуми, і торгів тут не веди!

Нині кожен звеселився, бо Син Божий народився!

 

Пастух 1: Перед тим, як вийти з хати, треба б заколядувати!

 

Жид: Що? Ви маєте співати? Я йду Іроду казати,

Що гой мовить про Месію...

 

Козак 2: А ти, жиде, з хати йди, не крути нам голови.

Може, тобі показати, як в нас двері відчиняти?

 

Жидівка: Мошку, Мошку, кім же, кім... бо наробить лиха він...

Пейса тобі обірве, і мене він не мине.

 

Ангел: Вже в дорозі три царі, три великі владарі,

А четвертий цар проклятий насміхається з Дитяти!

Сіє ненависть, незгоду, чинить кривду для народу.

 

Царі: За світлом зірки десь там зі Сходу

Йдуть три владики з княжого роду.

 

Цар 1: Христос рождається! З низьким поклоном ми до вас прийшли сьогодні, люди,

Бо народився Христос-цар, і щастя всюди буде.

 

Цар 2: Довго ми ходили, довго ми блукали,

А зоря все нас вела, все над нами висла,

І у цьому царстві десь отут вона згасла.

 

Козак 1: Чолом вам, браття, слава Богу!

Далека пролягла дорога?

 

Цар 3: Ідемо, браття, стелиться дорога, зоря над Вифлеємом вже іскрить...

 

Жид: Що се таке? Ай-вай, нівроку... Ту я чую на власне воко...

Що??? Наш Месія лежав би на сіні?? Ай-вай нівроку... Жартуєте ви нині?

 

Козак 2: Вийди, жиде, краще з хати, тут не час тобі брехати!

Як язик твій не змовчить, то кулак тебе навчить!

Жид: Я прошу пана не сердитись! Я, прошу пана, мудрий жид!

Зайди до мене похмелитись, прийнять в дорогу панський вид...

Жидівка: Ти є тут, мій рідний Мошку? Погуляла’м собі трошка...

Жид: О моя кохана Сурко... як мені з тобою гірко...

Але зараз помовчи, торги вести мя не вчи...

Оці дурні ідуть в дорогу поклонитись Сину-Богу.

 

Козак 2: Нещасний жиде, замовчи! Куди нам йти, ти нас не вчи!

Бо лезо шаблі гостре – шкода лишень – смердючі кості!

 

Жид: Як такий ти – но-но-но! Зараз з Іродом прийду!

З легіонами своїми зробить тут одні руїни!

 

Марко: Мій пане, тут вони всі, тут, котрі на вас підняли бунт!

 

Ірод: О, я вітаю славне товариство! Куди далеку держите ви путь?

Щодень несе вістки величні та барвисті, в країні грандіозні зміни вже грядуть...

(Я бачу в них енергію і розум... запал великий істину шукать...

Коли повстануть – разом справді зможуть світи зсувати, ріки повертать...)

Я – цар! Для вас усе зробити зможу! Все, що від мене, я вам допоможу!

Батько я у цій державі, маю владу, маю славу...

 

Ангел: Женіть Ірода лихого! Він бажає лиха злого!

Цар 1: Кажуть, царю, ти лихий? Хто ти, царю, є такий?

Ірод:Я – життя і смерті пан, швидко вік вкорочу вам!

Хто не кориться мені, гріб копає сам собі!

 

Марко: Еге... а тут є чесні люди... взнають правду – лихо буде...

 

Ірод: Що за люди? Звідки йдуть? Куди дорога? Звідки путь?

Цар 2: Ми три царі зі Сходу, із княжого роду,

Йдемо Христу поклонитись і дар йому зложити.

 

Козак: і ми ідемо за зорею, крізь заметілі, по курних шдяхах Христу вклонитись,

Жертвою своєю Вкраїні волю попросить у молитвах.

 

Ірод: Коли зоря зійшла? І де вона тепер?

 

Цар 3: Зірка вже давно зійшла і сюди нас привела.

Ми зайшли до вас спитати: можете дорогу нам вказати?

 

Ірод: Я ніяк не можу знати, де і як ту путь шукати.

Ви, зібравшися, ідіть, а знайдете – мені повідоміть,

Я теж піду вклонитись і дар Йому зложити.

 

Козак 2: А за царями і ми ідем з дарами,

Із миром, піснею і молитвами

За український нарід, за нашу родину,

За бідну, нещасну неньку-Вкраїну!

 

Ірод: А бодай серед дороги поламали руки-ноги!

 

Воїн: Царю! Палату облягають люди! Яка тут воля твоя буде?

 

Ірод: Є у мене жид учений, Мошком його звати...

Де цар світу народився, його тре спитати.

 

Гей ти, мошку, там до книги, подивись в чотири миги,

Де той цар родитись має, що на мене зазіхає?

 

Жид: Га? Що, пане? Що чувало? Кажеш, зо мнов гендель мало?...

Маю шинку, солонинку ще й горівки трошки...

Не раз я п’ю меду, зато грубий я спереду... а ззаду я сухореба, ще й горб..о!

 

Жидівка: Ти чого тут розрипівся? А твій розум де подівся?

Ходім, мошу, у корчму, вип’єм, хай щастить йому.

 

Ірод: Ну кажи, що кажеш, жиде!!! Тут царі повіли вість,

Ніби цар мав народитись.. твоя книга що повість?

 

Жид: Зараз, крулю... не сварися.. в Вифлеємі, славнім місті,

Тут у Мошка все на книжці... Ми, як тут прийшли до хати,

До відразу мали знати,

Що Месія вже з’явився, що цар світу народився!

 

Жидівка: А ми зрадили та согрішили, і до Христа не поспішили!

 

Ірод: Слухай, воїне слухняний! Вісті я почув погані,

Що в вертепі, у яскині Божий Син родився нині.

 

Воїн: Так дозволь іти у бій, наказ виповнити твій.

 

Ірод: Ідіть у Вифлеєм, у місто, легіоні моїх двісті,

І вбивайте всю дітвору без пощади і вибору!

Кожен хлопець до двох літ хай загине! – так скажіть.

 

Воїн: За власть Ірода клянусь, що нічого не боюсь –

Ні месії, ні царів, всіх я знищу бунтарів.

Ангел: Та той, хто приходить на землю нині,

Тобі повертає гідність людини!

Не поможуть влада, гроші, не поможуть і розкоші,

Браття українці, колядуймо нині,

Щоби Бог дав волю й долю нашій неньці Україні

Пастух 1: Що це за пісня, люба та мила,

Що мене, друже, зі сну розбудила?