Активізація національного руху в Україні.

Активізація національного руху в Україні.

Здобуття Україною незалежності.

Декларація про державний суверенітет України

28 червня 1990 р. український парламент розпочав розгляд питання про державний суверенітет. 1 липня велика группа народних депутатів виїхала до Москви, щоб взяти участь у роботі XXVIII з’їзду КПРС. В. Івашко був обраний головою редакційної комісії і балотувався на посаду заступника Генерального секретаря ЦК КПРС.

9 липня 1990 р. В. Івашко пішов з посади Голови Верховної Ради УРСР, оскільки його було обрано заступником Генерального секретаря ЦК КПРС.

Заява В. Івашка прикро вразила не тільки депутатів Верховної Ради, але й все українське суспільство.

Дуже відверто і по суті висловився Л. Кравчук: «Така посада, яку обіймав Володимир Антонович, така висока політична вага його на Україні, змусила б його, діючи так або думаючи про такий вчинок, подумати і про форму цього вчинку, і про характер, і про те, щоб порадитись з Верховною Радою».

16 липня 1990 р. за Декларацію про державний суверенітет України проголосувало 355 народних депутатів, проти — 4, утримався — 1. Верховна Рада проголосила державний суверенітет «як верховенство, самостійність, повноту і неподільність у зовнішніх зносинах».

Документ складався з десяти статей, де проголошувалося право української нації на самовизначення, окреслювалися принципи народовладдя, державної влади, громадянства УРСР, проголошувалася економічна самостійність, наголошувалося на територіальній недоторканості республіки, праві на власні збройні сили, встановлювався порядок забезпечення її зовнішньої та внутрішньої безпеки, проголошувалося, що УРСР є суб’єктом міжнародного права.

Відносини УРСР з іншими радянськими республіками мали будуватися на основі договорів, укладених на засадах рівноправності, взаємодопомоги і невтручання у внутрішні справи.

Проголошувалося, що Декларація є основою нової Конституції, законів України і визначатиме позицію республіки під час укладання міжнародних угод.

Принципи Декларації про суверенітет України мали використовуватися під час укладання нового союзного договору. Останнє положення було введене в Декларацію під тиском комуністичної більшості парламенту. Ця сама більшість провалила пропозицію Народної ради надати Декларації статусу конституційного акту.

Початок осені 1990 р. позначився новим загостренням політичної боротьби. «…Консервативна частина Верховної Ради виношує плани зберегти імперію у вигляді нового Союзного договору. Народна Рада закликає громадян суверенної України прийти 1 жовтня до Парламенту і сказати союзному договору «ні» (Із заяви Народної ради напередодні роботи сесії парламенту).

1 жовтня у ряді регіонів республіки розпочався політичний страйк, у якому взяли участь близько мільйона осіб. Найбільше страйкарів було у Л ьвові, Івано-Франківську, Тернополі, Києві.

Із 2 до 17 жовтня 1990 р. в Києві тривало голодування 158 студентів з 24 міст України.

Студенти вимагали:

• розпуску Верховної Ради й проведення нових виборів;

• проходження військової служби громад ямами України тільки на своїй території;

• націоналізації майна Комуністичної партії і комсомолу;

• визначення ставлення до союзного договору;

• відставки голови Ради міністрів В. Масола.

25–28 жовтня 1990 р. у Києві відбулися Другі всеукраїнські збори Руху. Рух перебував у непримиренній опозиції до Компартії України. 5 листопада 1990 р. було зареєстровано першу відкриту опозиційну партію — Українську республіканську партію.

7 листопада під час святкування чергової річниці Жовтневої революції у Києві був заарештований С. Хмара і ще 5 депутатів ВРУ.

У листопаді 1990 р. М. Горбачов розіслав у союзні республіки проект нового союзного договору. Документ проголошував кожну республіку суверенною державою, яка мала всю повноту влади на своїй території.

Майже всі положення проекту суперечили Декларації про державний суверенітет України, закону «Про економічну самостійність Української РСР». Зокрема, це стосувалося положень про підписання міжнародних договорів, розроблення та здійснення зовнішньої політики, представництва в міжнародних організаціях.

На ІV з’їзді народних депутатів СРСР (грудень 1990 р.) було прийнято рішення провести всесоюзний референдум.

13–14 грудня 1990 р. відбувся другий етап ХХVІІІ з’їзду Компартії України. Було підтверджено курс на укладання нового союзного договору, оформлення нового державного устрою країни як Союзу Суверенних Радянських Республік.

Четвертий з’їзд народних депутатів СРСР поіменним голосуванням ухвалив рішення про збереження Союзу РСР як оновленої федерації рівноправних суверенних республік. Було оголошено проведення всесоюзного референдуму з питань збереження єдності «оновленої радянської федерації».

Створення Співдружності Незалежних Держав

8 грудня 1991 р. на території Білорусії (на урядовій дачі у Біловезькій пущі) відбулася зустріч Голови Верховної Ради Білорусії С. Шушкевича, Президента Російської Федерації Б. Єльцина і Президента України Л. Кравчука, які склали остаточний текст угоди про створення Співдружності Незалежних Держав.

Сторони заявили, що Радянського Союзу як геополітичної реальності більше не існує, внаслідок чого діяльність його органів на території трьох держав припиняється. Сфери спільної діяльності в рамках СНД мали реалізуватися на рівноправній основі через відповідні координувальні інститути. До сфер спільної діяльності були зараховані такі:

• координація зовнішньополітичноі діяльності;

• співпраця у формуванні й розвитку спільного економічного простору, ринків, у галузі митної політики;

• співпраця в розвитку систем транспорту й зв’язку;

• співпраця в галузі охорони навколишнього середовища, участь у створенні міжнародної системи екологічної безпеки, боротьба з організованою злочинністю.

Б. Єльцин зателефонував у Вашингтон президенту Дж. Бушу, а С. Шушкевич — президенту М. Горбачову. Обом повідомили, що Радянського Союзу більше не існує.

21 грудня 1991 р. на зустрічі в Алма-Аті керівники Росії, України, Білорусії, Азербайджану, Вірменії, Молдови, Казахстану, Киргизії, Туркменії, Узбекистану і Таджикистану підписали Декларацію про утворення СНД. Це означало, що СРСР як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність перестав існувати.

Економіка України на момент проголошення незалежності

Негативні чинники

Позитивні чинники

1. Командна система в управлінні економікою, економіка України — складова загальносоюзного економічного комплексу. 2. Деформація структури економіки: переважання важкої промисловості та енергетики (70 %). 3. Відсутність у більшості галузях завершенного циклу виробництва товарів (80 %). 4. Висока енергозатратність та енергозалежність. 5. Неконкурентоспроможність більшої частини промислової продукції на світовому ринку, застарілість матеріально-технічної бази. 6. Мілітаризація економіки: 80 % підприємств працювали на потреби військово-промислового комплексу. 7. Несформованість власної банківської і фінансової системи. 8. Відсутність законодавчо-нормативної бази для функціонування економіки в умовах ринку та чіткої програми дій з реформування економіки. 9. Негативні наслідки невдалих економічних реформ періоду перебудови. 10. Хронічна криза і сільського господарства

1. Висококваліфікована і дешева робоча сила (працездатне населення становить більшу половину населення України). 2. Високий рівень освіти. 3. Значний науковий потенціал (220 тис. науковців), розвиненість мережі наукових установ, розвиток фундаментальних і прикладних наукових досліджень. 4. Значні природні багатства. 5. Розвиненість транспортної мережі (залізниці, порти, газо- і нафтопроводи тощо). 6. Великий морський і річковий флот. 7. Здатність промисловості випускати великий асортимент продукції, аж до ракет і космічної техніки. 8. Значний потенціал розвитку сільського господарства (висока природна родючість ґрунтів)

Активізація національного руху в Україні.