Дитяча творчість, його основне завдання

Дитяча творчість присутня в нашій дійсності всюди:

на асфальті вулиць, на парканах, на стінах будинків;

роботи дітей зберігають у школах, родинах та музеях, їх друкують в книжках і журналах.

Багато людей, давно попрощатися зі своїм дитинством, зберігають їх у своїх особистих архівах. Хто бував на виставках дитячого образотворчого творчості, мав можливість зануритися в дивовижний світ дитячих творів, що виражають особливе світовідчуття дитини та її чистий і щирий погляд на життя. При поверхневому сприйнятті малюнки дітей часом здаються дорослим наївними, неправильними і тому дуже смішними, але при уважному розгляданні, вони можуть вразити, несподіваним зображенням знайомих предметів і явищ, оригінальними вигадками, емоційною виразністю, динамікою ліній, яскравістю фарб [21].

Історик - мистецтвознавець М.М. Пунін вказував на можливу предопределяющую роль дитячої творчості у розвитку образотворчого мистецтва в цілому: «... Щодо дітей будьте, якщо можливо, обережні бо ніхто, навіть із кращих художників, найкращих техніків, геніальних майстрів не знає, де лежить шлях майбутнього мистецтва і в якій ступеня творчість дитини ні їсти віще пророцтво. Дуже часто трапляється, що саме діти в самому ранньому періоді свого розвитку знаходили ті художні форми, які через 5 - 10 років ставали дійсним етапом нашої художньої життя... Хто з Вас бачив ранні дитячі малюнки, той добре знає, яке своєрідне, яке, може бути, дике і несподіване враження вони справляють. Але саме ця своєрідність, ця дикість, ця несподіванка - те краще, що створюють нові художні школи, що рухає мистецтво»[21].

Передова педагогіка мистецтва навчилася цінувати дитяче в дітях, вікове своєрідність творчості дитини, безпосередність сприйняття життя. Вищим критерієм педагогічної майстерності стає вміння:

створювати на уроках атмосферу радості і захоплення;

використовувати ігровий досвід дітей - включати в навчальний процес елементи творчої гри і перетворювати їх в первинні форми художньої творчості.

Дитина повинен і хоче дорослішати, це - основна праця його життя, наказове необхідність вікового розвитку. Він відчуває, що наближається до своєї мети, коли освоює зміст і способи діяльності дорослих людей. Коли дитина не отримує ключів та засобів посильного прилучення до «справжньої» художньої діяльності, то відчуває незадоволеність і невпевненість, втрачає інтерес до мистецтва, перестає займатися ним.

У цьому головна психологічна причина «підліткового кризи» в художньому розвитку і будь-якому іншому виді занять чи форм спілкування, які не будуть відповідати уявленням підлітка про «дорослості». Надалі така людина залишається естетично не розвиненим і не сприйнятливим до могутнього виховного впливу мистецтва.

Для досягнення мети успішного художнього розвитку дітей не досить отримання «знань, умінь і навичок», не достатньо і практичної діяльності суто навчального плану [6:7]. «Педагогіка мистецтва і здібності».

А.А. Мелік-Пашаєв у своїй роботі «Досвід залучення підлітків до художньої культури на уроках образотворчого мистецтва» [12], вирішує проблему введення дитини в художню культуру, не пригнічуючи його індивідуальна творчість, допомагаючи зрозуміти творчу діяльність через власний досвід духовно - практичної роботи. Він виділяє головну мету художнього розвитку школярів, - це розвиток здатності розуміти мистецтво і набувати власний творчий досвід.

Автор також наголошує на необхідності художньої творчості в масовій школі, хоча на перший погляд вона не так очевидна: адже більшість дітей не стануть художниками. Однак це настільки ж необхідним аспектом художнього розвитку, тому що власний творчий досвід є найкращим ключем до розуміння творчості інших. Щоб дійсно розуміти задуми авторів художніх творів, дитині треба самому побути автором [12].

Дитяча творчість відповідає тому ж критерію, якому має відповідати творчість дорослого - «змістовності чуттєво сприймається форми» [12].

Різниця у викладанні образотворчого мистецтва в художній школі та школі загальноосвітньої повинна бути лише в тому, що в другому випадку не стоїть і не повинно стояти питання про придбання в майбутньому дитиною фахом художника. Специфіка предмета, як творчої дисципліни естетичного циклу повинна бути збережена, учень повинен стикнутися з явищем змістовної художньої форми. Але, на жаль, сьогодні практичне навчання починається не з того, що потрібно висловити художній задум у образі, і для цього оволодіти засобами, а з вивчення засобів, способів виконання, зведених у ранг «правил». Правил, які нібито існують самі по собі, подібно до «законам природи», незалежно від тих художніх задач, які вони обслуговують. Тому технічна сторона справи підпорядковує собі людину-учня, художника замість того, щоб служити йому в якості засобу для досягнення його цілей [12].

Засоби, що сприяють розвитку творчих здібностей та естетичного сприйняття, це:

ігрова діяльність;

емоційна чуйність на колір, звук, інтонації, ритм;

способи професійної діяльності (наслідуваність) у підлітків.

Будь-яка серйозна робота по естетичному розвитку рано чи пізно замикається з проблемою естетичного виховання - з проблемою впливу на людську особистість досвіду естетичних переживань. При цьому естетичне виховання розглядають як один з видів виховання, який повинен бути доповнений іншими, що приводять до успіху лише в сукупності «... будь-який аспект виховання має охоплювати повноту основних виховних завдань (естетичних, патріотичних, моральних та ін), повинен впливати на особистість у цілому, хоча і своїм, специфічним чином»[12].

Багато дослідників висловлюють точку зору про те, що естетичному вихованню у шкільній освіті відводиться дуже мало часу в порівнянні з роллю, яку вона повинна грати у вихованні підростаючого покоління.

Велику роль в естетичному вихованні в школі грає емоційне начало, якому в існуючому нині шкільному викладанні приділяється поки вельми незначна увага, це перешкоджає формуванню творчої особистості.

Специфіка естетичного виховання полягає в тому, що воно здійснюється при явному переважанні відносини і, отже, емоційного фактора, тому така важлива його роль у формуванні творчої особистості. Воно повинно здійснюватися не тільки на уроках художньої, а й всіх інших циклів, пронизувати все життя школи. «Головне завдання естетичного виховання полягає у формуванні творчого потенціалу особистості» [20].

У вітчизняній науці питань психології мистецтва приділялася значна увага. У 1950 р. було видано книгу психолога М.М. Волкова «Сприйняття предмета і малюнка», де автор виклав результати дослідження сприйняття в процесі малювання з натури.

У ці ж роки Є.І. Ігнатьєв займався психологічним аналізом процесу малювання з натури і за поданням, а також з'ясуванням внутрішніх причин перебудови образотворчої діяльності в молодших школярів та особливостей сприйняття і відтворення ними кольору при навчанні малювання. Він порівнює роботи дітей, студентів та митців, розглядає вікові зміни в малюнках, у тому числі в характері ліній і щодо дітей до затурного малювання [15].

Образотворча діяльність - один з перших і найбільш доступних засобів самовираження дитини, в якому виявляється своєрідність багатьох сторін дитячої психіки. Малюнок є потужним засобом пізнання і відображення дійсності, в малюнку розкриваються особливості мислення, уяви, емоційно-вольової сфери. Так само як гра, він дозволяє більш глибоко осмислити цікавлять дитини сюжети.

На думку А.В. Запорожця, у міру оволодіння образотворчою діяльністю у дитини створюється внутрішній, ідеальний план діяльності, який відсутній в ранньому дитинстві. Малюнок виступає в ролі матеріальної опори даної діяльності.

В.С. Мухіна відзначає, що образотворча діяльність, надаючи специфічний вплив на розвиток сприйняття і мислення, організовує вміння не тільки дивитися, а й бачити, дозволяє дитині передавати предметний світ спочатку по-своєму і лише пізніше - за прийнятими образотворчим законам. Використання кольору поступово починає впливати на розвиток безпосередньо сприйняття і, що ще більш важливо, естетичних почуттів дитини.

Таким чином, заняття малюванням сприяють оптимальному та інтенсивному розвитку всіх психічних процесів і функцій, привчають дитину думати та аналізувати, порівнювати і порівнювати, складати і уявляти.

Психологію здібностей до образотворчої діяльності досліджував і В.І. Киреенко. Зокрема, він вивчав основні, як йому здавалося, здібності до малювання: здатність правильно оцінювати і відтворювати светлотном, горизонтальні і вертикальні напрямки в площинах, що утворюють форму предметів при їх зображенні в малюнку, визначати пропорції і перспективні скорочення і т.п. [7].

Цілий ряд значних психологічних досліджень в галузі вивчення художніх здібностей дозволив ближче підійти до розуміння природи дитячого малювання, можливостей і перспектив його розвитку [2]. При цьому їх автори виходили з того, що здібності до різних видів творчої діяльності визначаються специфічними якостями особистості людини. Таким є традиційний компонентний підхід до вивчення здібностей.

На противагу цьому вченим-психологом А.А. Мелік-Пашаєвим нещодавно був заявлений новий підхід до вивчення художніх здібностей - цілісно-особистісний. Він обгрунтовує думку, що в основі художньо-творчих здібностей людини лежить не набір, не сукупність окремих якостей, що відповідають вимогам конкретних видів художньої діяльності і забезпечують її відтворення, а особливий стан особистості, властиве художнику, - естетичне ставлення до життя. Естетичне ставлення до дійсності - «одна з форм прояву та реалізації творчого Я людини в плані готівкової дійсності і разом з тим єдина основа здібностей до всіх конкретних видів художньої творчості». Естетичне ставлення - це «духовно-моральна характеристика особистості, цінність якої не пов'язана лише з якоюсь сферою професійної діяльності, а носить загальнолюдський характер»

А. Мелік-Пашаєв розглядає психологічні передумови до художньої творчості у дітей молодшого зрости і стверджує, що при цілеспрямованому розвитку у них естетичного відношення до дійсності і при адекватному педагогічному керівництві вони «можуть набувати специфічну спрямованість і трансформуватися в здатності до художньої творчості». Цей підхід в руслі методології «розуміє психології» відкриває новий ракурс у розумінні розвитку художньо-творчих здібностей дітей. [11].

Таким чином, заняття художньою творчістю сприяють оптимальному та інтенсивному розвитку всіх психічних процесів і функцій, привчають дитину думати та аналізувати, порівнювати і порівнювати, складати і уявляти.