ТОП 10:

Предмет,значення і завдання курсу



Предмет,значення і завдання курсу

Предметом дисципліни є усна й писемна форми професійного спілкування в межах наукового,офіційно-ділового й публіцистичного стилів.
Мета курсу:підвищити рівень мотивації грамотності студентів,сформувати їхню комунікативну компетентність,забезпечити практичне оволодіння основами офіційно-ділового,наукового,розмовного стилів української мови,виробити навички застосування набутих знань у різних видах мовленнєвої діяльності.
Відповідно до поставленої мети основними завданнями курсу є:

-дати знання про основи професійного спілкування,роль державної мови в професійній діяльності;

-забезпечити досконале володіння нормами сучасної української літературної мови та дотримання вимог усного й писемного мовлення;

-виробити навички комунікативного виправданого користування мовними засобами в різних життєвих ситуаціях;

-розвивати творче мислення студентів;

-виховувати свідоме ставлення до мови,готовність до подальшого професійного самовдосконалення.

Основними теоретичними засадами курсу є осмислення мовної норми,знання про функціональні стилі літературного мовлення,зокрема науковий,офіційно-діловий і розмовно-побутовий;усвідомлення зв*язків системи мови,структури мовлення і немовленнєвих структур.Практичними засадами курсу є систематизація знань,їх постійне поглиблення,інтерес до мови взагалі,до рівня власного мовлення зокрема.

Поняття національної і літературної мови

Національна українська мова – це мова українського народу, української нації, яка об’єднує літературну форму загальнонародної мови, її територіальні та соціальні діалекти. Національна мова – це тип національного мислення, тип національної культури, філософії, психології, що може реалізовуватися у різноманітних варіантах мовної, мовленнєвої та національної діяльності. Національна мова об'єднує людей більше, ніж класова, партійна приналежність, етнічне походження. Ось чому на відміну від літературної, національна мова не може оперувати поняттями єдиної уніфікованої норми. Для сформованої політичної нації територіальні або соціальні особливості мови є свідченням широти й багатства спільної національної культури. Національну мову як вічну духовну цінність не можна підганяти під категорію «державної», «офіційної» мови, що знаходиться у сфері поточної матеріальної політики.

Літературна мова - це унормована, регламентована, відшліфована форма існування загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона вважається найвищою формою існування мови. Літературна мова характеризується такими ознаками:

^ унормованістю;

^ уніфікованістю (стандартністю);

^ наддіалекгністю;

^ поліфункціональністю;

^ стилістичною диференціацією (розвиненою системою стилів).

Найістотнішою ознакою літературної мови є її унормованість, тобто наявність усталених мовних норм,- найбільш поширених, уніфікованих зразків репрезентації мовної системи.

Наддіалектність полягає в тому, що літературна мова, на відміну від територіальних діалектів, функціонує без будь-яких обмежень на всій території України. Наддіалектність літературної мови допускає її регіональне варіювання.

Маючи усну й писемну форму вираження, літературна мова охоплює всі сфери комунікативної практики суспільства за допомоги мовнови-ражальних засобів. Це і є її поліфунаціональність.

У плані уніфікованості (стандартності) літературна мова зберігає свою цілісність і єдність, хоча має різноманітні мовні засоби та їх варіанти.

Типологія мовних норм

Норма мови-сукупність мовних засобів,що відповідають системі мови й сприймаються її носіями як зразок суспільного спілкування в певний період розвитку мови й суспільства.

В укр..мові традиційно виокремлюють такі типи мовних норм:

-орфоепічні й акцентні.Регулюють правильність належної мови і сполучень звуків,наголошування та інтонації;(інцидент,а не інцидент)

-графічні-Рег.прав. передачі звуків на письмі;(чотирма,а не чотирма)

-орфографічні.Рег. прав. Написання слів відповідно до останнього видання «українського правопису»;(феєрверк,а не фейерферк)

-лексичні.Р.пр. слововживання у властивих їм значеннях за змістом на сучасному етапі;(надійшло,а не прийшло повідомлення)

-словотвірні.Р.пр. вибір морфем,їх розташування і сполучення в складі нового слова;(луцькиц,а не лучеський)

-морфологічні.Р.пр. уживання морфологічних форм та їх варіантів; (найперший,а не самий перший)

-синтаксичні.Р.пр. побудови словосполучень і речень;(кабінет завідувача,а не кабінет завідуючої кафедрою)

-стилістичні.Р.пр. відбору мовних елементів відповідно до умов спілкування;(він кваліфікований робітник,а не добрий роботяга)

-пунктуаційні.Р.пр. уживання розділових знаків;

Етикет телефонної розмови

Телефонна розмова - один із різновидів усного мовлення, що характеризується специфічними ознаками, зумовленими екстрамовними причинами:

- співрозмовники не бачать одне одного й не можуть скористатися невербальними засобами спілкування, тобто передати інформацію за допомоги міміки, жестів, відповідного виразу обличчя, сигналів очима тощо (відсутність візуального контакту між співрозмовниками);

-обмеженість у часі (телефонна бесіда не може бути надто тривалою);

- наявність технічних перешкод (втручання сторонніх абонентів, кепська чутність).

Фахівці з проблем усного ділового спілкування пропонують дотримуватися таких правил ведення телефонної розмови.

Якщо телефонуєте ви:

- насамперед привітайтеся, назвіть організацію, яку ви представляєте, а також свої прізвище, ім'я та по батькові. Зазвичай перші слова телефонної розмови сприймаються нечітко, а тому називайте свої прізвище та ім'я останнім - принаймні це буде почуто;

- якщо телефонуєте в установу чи незнайомій людині, слід запитати прізвище, ім'я та по батькові свого співрозмовника. Можете також повідомити, з ким саме ви хотіли б поговорити;

- якщо телефонуєте у важливій справі, запитайте спершу, чи є у вашого співрозмовника достатньо часу для бесіди;

-попередньо напишіть перелік питань, котрі необхідно з'ясувати, і тримайте цей перелік перед очима упродовж усієї бесіди;

- завжди закінчує розмову той, хто телефонує. Завершуючи розмову, неодмінно попрощайтеся, пам'ятаючи, що нетактовно класти слухавку, не дочекавшись останніх слів вашого співрозмовника;

- у разі досягнення важливих домовленостей згодом надішліть підтвердження листом або факсовим повідомленням.

Якщо телефонують вам:

- спробуйте якомога швидше зняти слухавку й назвіть організацію, яку ви представляєте;

- у разі потреби занотуйте ім'я, прізвище та контактний телефон співрозмовника;

- розмовляйте тактовно, ввічливо демонструйте розуміння сутності проблем того, хто телефонує;

- не кладіть несподівано трубку, навіть якщо розмова є нецікавою, нудною та надто тривалою для вас;

- якщо ви даєте обіцянку, намагайтесь дотримати слова й виконати ЇЇ якомога швидше. У разі виникнення складних питань запропонуйте співрозмовникові зустріч для детального обговорення суті проблеми;

- завжди стисло підсумовуйте бесіду, перелічіть іще раз домовленості, що їх ви досягай.

Яким повинно бути резюме


При складанні резюме слід пам'ятати про наступні принципи:

 

· Структурованість. Вся інформація в резюме повинна викладатися в певній послідовності і відповідати вибраній формі.

· Вибірковість. Обдумуючи своє резюме, перш за все визначте його мету, тобто вирішіть, яку роботу ви хочете отримати. Проаналізуйте свій професійний досвід і виберіть з нього лише те, що в точності відповідає поставленій меті. Вибірковий підхід захистить резюме від зайвої, непотрібної інформації.

· Об'єктивність. Описуючи свій досвід і навики, будьте реалістичні і об'єктивні. Ви маєте бути готові обґрунтувати все, що вказали в резюме.

· Стислість. Об'єм резюме не повинен перевищувати двох сторінок, тому інформацію необхідно викладати коротко, роблячи акцент на найбільш важливих і значимих для працедавця моментах.

· Конкретність. Необхідно бути конкретним у виборі формулювань.

· Активність. Не будьте багатослівні і уникайте пасивних форм. Підкреслюйте досягнуті результати.

· Позитивність. Віддавайте перевагу позитивній інформації.

· Акцент на досягненнях. Концентруйте увагу на Ваших досягненнях.

· Старайтеся не використовувати займенник «я».

 

Коли резюме вже написано


На закінчення перевірте Ваше резюме по наступних позиціях:

 

· попросіть кого-небудь, хто добре володіє мовою, на якій написано резюме, перевірити його;

· в описі теперішньої роботи використовуйте дієслова в теперішньому часі, наприклад, працюю, проектую;

· відповідно при описі попередніх місць роботи використовуйте дієслова в минулому часі;

· будьте послідовні: якщо Ви один раз використовували скорочення, використовуйте його у всьому резюме (але краще приводити всі найменування повністю);

· уникайте довгих фраз і мудрованих слів;

· чітко виділіть необхідні заголовки;

· прослідкуйте, щоб Ваше резюме було оформлено в одному стилі;

· вибирайте зручний для читання формат (великі поля, не дрібний шрифт, але і не дуже крупний, достатня відстань між рядками і т.п.);

· для друкованої версії використовуйте папір білого кольору хорошої якості;

· дуже важливо вмістити Ваше резюме на одній, максимум на двох сторінках;

· будьте впевнені, що Ви зможете підтвердити всю інформацію, яку Ви включили в резюме.

Наказ щодо особового складу

Наказ - це розпорядчий документ, що видається керівником установи. Накази щодо особового складу регламентують прийняття на роботу, звільнення, переміщення працівників, відрядження, відпустки, різні заохочення. У заголовку такого наказу зазначають: "Щодо особового складу". Реквізити наказу такі;

1) назва підприємства або установи, що видає наказ;

2) назва виду документа;

3) назва місця видання наказу;

4) номер;

5) дата підписання;

6) короткий зміст наказу;

7) текст наказу;

8) підстава для складання;

9) підпис керівника підприємства (установи).

Кожний пункт наказу починається з дієслова у наказовій формі (призначити, перевести, звільнити, оголосити), яке пишеться великими літерами. Наприкінці кожного пункту зазначається підстава для його складання.

Накази щодо особового складу, за винятком окремих випадків, мають лише розпорядчу частину, починати яку слід із прізвища, ім'я та по батькові працівника. Далі зазначається посада (вчений ступінь, звання, спеціальність), найменування структурного підрозділу, дія, що оголошується наказом.

У наказі щодо групи питань їх викладають у такій послідовності: прийняття на роботу (призначення на посаду); переведення на іншу постійну роботу (на одному й тому самому підприємстві, в установі, організації); звільнення з роботи; надання відпусток; заохочення; стягнення.

Прізвища працівників у кожній групі питань треба подавати в алфавітному порядку.

 

Є певні вимоги й щодо викладу тексту наказу.

 

1. У наказах про прийняття на роботу обов'язково зазначають: а) на яку посаду приймається працівник; б) до якого структурного підрозділу; в) з якого числа оформляється на роботу; г) вид прийняття на роботу (постійна, тимчасова, за сумісництвом); г) особливі умови роботи (з прийняттям матеріальної відповідальності, зі скороченим робочим днем); д) умови оплати праці.

 

2. У наказах про переведення на іншу роботу вказують: а)вид і мотивування переведення (у зв'язку з виробничою потребою, за станом здоров'я, вагітністю або неможливістю виконувати попередню роботу, для заміни відсутнього працівника); б) посаду (спеціальність, кваліфікацію); в) дату і термін переведення (постійно або тимчасово); г) умови оплати праці, пільги й компенсації, передбачені чинним законодавством.

 

3. У наказах про надання відпустки зазначають: а) вид відпустки (основна, додаткова, за тривалий стаж роботи на одному підприємстві, навчальна, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, без збереження заробітної плати, за сімейними обставинами); б) загальну кількість робочих днів; в) дату виходу у відпустку і повернення; г) період, за який надано відпустку.

 

4. У наказах про звільнення працівників вказують: а) дату звільнення; б) мотивування.

Наказ набуває чинності з моменту його підписання. Начальник відділу кадрів зобов'язаний ознайомити зі змістом наказу всіх згаданих у ньому осіб, які розписуються в оригіналі.

 

План як довідково-інформаційний документ

План – це документ, у якому подано перелік видів робіт, що мають бути виконані. У планах указуються терміни виконання, пріз-вища виконавців, обсяг роботи.

Розрізняють плани прості і складні.

Залежно від того, на який час планується робота, ці документи поділяються на:

1. щоденні,

2. тижневі,

3. місячні,

4. квартальні,

5. піврічні,

6. річні тощо.

 

Залежно від виконавців плани можна поділити на індивідуальні і колективні.

Плани роботи установ (організацій) підписуються керівниками, а деякі узгоджуються з вищими або суміжними установами.

Найчастіше плани роботи затверджуються керівником чи колегі-альним органом.

Плани можуть бути оформлені у формі таблиці чи записані як текст.

Українська мова за професійним спрямуванням

Довідково-інформаційні документи

Реквізити плану такі:

1. назва установи;

2. назва виду документа;

3. вказівка на термін укладання плану;

4. текст із вказівкою на термін виконання та виконавців;

5. дата складання;

6. гриф узгодження;

7. гриф затвердження;

8. печатка.

Термін і його ознаки

Термін-це слово або словосполучення,яке позначає питання певної галузі знання чи діяльності людини.

Основними ознаками терміна є:

-системність(кожний термін входить до певної терміносистеми,у якій має термінологічне значення)

-наявність дефініції(кожний науковий термін має дефініцію)

-тенденція до однозначності в межах своєї терміносистеми(якщо більшість слів загальновживаної мови багатозначні,то більшість термінів-однозначні,що зумовлено їхнім призначенням)

-нейтральність,відсутність емоційно-експресивного забарвлення

-точність семантики(термін повинен якнайповніше передавати сутність поняття,яке він позначає)

-висока інформативність

Окремі науковці висувають певні вимоги до терміна:

-відсутність синонімів

-інтернаціональний характер

-стислість

-здатність утворювати похідні

Способи творення термінів

Українська наукова мова має давні традиції термінотворення, її терміносистеми формувалися на власній мовній основі, засвоюючи те, що вже було напрацьовано. Співвідношення національного та міжнародного було й залишається каркасом у концептуальному підході до термінотворення.

Для термінологічної системи характерні такі способи творення:

1) морфологічний спосіб (за відповідними словотвірними моделями);

2) семантичний, що реалізується за допомоги розвитку спеціальних значень у словах природної мови;

3) різні типи запозичень (словотвірне та семантичне калькування).

Наукові терміни української мови утворюються такими основними способами:

1. Вторинна номінація - використання наявного в мові слова для називання наукового поняття: споживчий кошик, водяний знак, власний заголовок, ритмічна структура книги, сатиновий друк, чиста конкуренція, відчуження, ринок праці. Це найдавніший спосіб термінотворення.

2. Словотвірний - утворення термінів за допомоги префіксів (надвиробництво, пересупозиція), суфіксів (маркування, гумування, оборотність), складанням слів і основ (адрес-календар, гальванокліше, літературознавство, держава-монополія, матеріаломісткість), скороченням слів (СЕЗ - спеціальні економічні зони). Цей спосіб термінотворення найпродуктивніший.

3. Синтаксичний - використання словосполук для називання наукових понять: вихідні відомості, основний текст, академічне видання, спільний множник, зустрічний позов, державне замовлення, капіталодефіцитні країни.

4. Запозичення - називання наукового поняття іншомовним словом: контролінг, ліверидж, бюргшафт, дисиміляція.

Причини запозичення термінів різноманітні:

· запозичення терміна разом з новим поняттям: бонус "додаткова винагорода", "додаткова цінова знижка", "комісійна винагорода";

· паралельне використання власного і запозиченого терміна в різних сферах (наприклад, науковій і навчальній): рамбурсува-ти - повертати борг; імпорт - ввіз; асиміляція -уподібнення; лабіалізація - огублення;

· пошук досконалішого терміна, внаслідок чого паралельно функціонують запозичені і власні терміни: пролонгація - продовження терміну чинності угоди; інтерстелярний - міжзоряний; бартер - прямий безгрошовий обмін товарами;

· відсутність досконалого власного терміна, який би відповідав сучасним вимогам: ліквідат - юридична особа-боржник, до якої висунуто фінансові вимоги у зв 'язку з її ліквідацією.

 

Терміни різноманітні за структурою, походженням і способами творення. За структурними моделями терміни переділяють на:

o однокомпонентні, терміни, наприклад: паритет, резолюція, субстрат, паралінгвістика.

o двокомпонентні терміни - май часті ше це словосполучення іменник + іменник, наприклад: ректифікація кордону, стратегія спічкування, дискурс культури, універсамі культури; або прикметник + іменник, наприклад: унітарна держава, цивільна відповідачьність;

o трикомпонентні конструкції, до складу яких можуть входити прийменники:

· а) прикметник + прикметник + іменник, наприклад: щілинні приголосні звуки, вільна економічна зона, центральна виборча комісія;

· б) прикметник + іменник + іменник, наприклад: структурний тип речення, адитивний синтез кольору, маскультурний код мови, пасивний словник мовця;

· в) іменник + прикметник + іменник, наприклад: форма релігійного світогляду, речення з однорідними членами, ревізія міжнародного договору, теорія лінгвістичної відносності;

· г) іменник + іменник + іменник, наприклад: категорія числа іменника, позолота обрізів видання;

 

o багатокомпонентні аналітичні терміни, що мають чотири і більше компонентів, наприклад: автоматичний стапельний приймальний пристрій, визначення авторських і суміжних прав.

 

Структура дипломної роботи

Кожна з робіт включає наступні структурні елементи (у порядку їхнього представлення в роботі):

1. титульний лист;

2. завдання на дипломну роботу;

3. реферат;

4. зміст;

5. вступ;

6. основну частину (три розділи);

7. висновки;

8. список літератури;

9. додатки.

Захист

Після отримання відгуку від наукового керівника про дипломну роботу, двох рецензій на закінчену дипломну роботу від двох спеціалістів відповідної кваліфікації і затвердження її завідувачем кафедри випускник має переконливо захистити на відкритому засіданні державної екзаменаційної комісії за участю не менше половини її складу при обов'язковій присутності голови комісії основні положення магістерської дипломної роботи.

Дипломна робота магістра

Мета

Магістерська дипломна робота повинна показати:

· знання дипломника з сучасної теорії;

· вміння використовувати придбані знання в практичній роботі;

· уміння й здатність:

· ставити проблеми й обґрунтовувати їх актуальність;

· формулювати мету й завдання дослідження;

· розробити логіко-структурну схему роботи;

· працювати з літературними джерелами та фактичним матеріалом;

· глибоко аналізувати й оцінювати різні аспекти діяльності з урахуванням світового досвіду;

· обґрунтовувати власні узагальнення, висновки і пропозиції.

Правила оформлення дипломної роботи спеціаліста[ред. • ред. код]

Дипломну роботу друкують на одній стороні аркуша паперу формату А-4.

- шрифт – Times New Roman (для значеннєвого виділення прикладів, понять тощо допускається використання інших шрифтів; допускаються: напівжирний, курсив, напівжирний курсив; підкреслення не допускаються);

- розмір шрифту – 14;

- відстань між рядками – 1,5 інтервали (до 30 рядків на сторінці);

- верхній і нижній береги – 20 мм, лівий – 30 мм, правий – 10 мм.

Заголовки структурних частин дипломної роботи: ЗМІСТ, ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ, ВСТУП, РОЗДІЛ, ВИСНОВКИ, СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ, РЕЗЮМЕ друкують великими літерами симетрично до тексту.

Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою.

Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в розрядці в підбір до тексту. В кінці заголовка, надрукованого в підбір до тексту, ставиться крапка.

Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) та текстом повинна дорівнювати 3-4 інтервалам.

Нумерація сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, малюнків, таблиць подають арабськими цифрами без знака № у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці.

Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з номера розділу, підрозділу і пункту, між якими ставлять крапку (наприклад, 1.3.2 – другий пункт третього підрозділу першого розділу), потім у тому ж рядку йде заголовок пункту (пункт може не мати заголовка

агістерська робота – це самостійна випускна науково-дослідницька робота, яка виконує кваліфікаційну функцію, тобто готується з метою публічного захисту і отримання академічного ступеня магістра. Основне завдання її автора – продемонструвати рівень своєї наукової кваліфікації, уміння самостійно вести науковий пошук і вирішувати конкретні наукові завдання.

Магістерська робота, з одного боку, має узагальнюючий характер, оскільки є своєрідним підсумком підготовки магістра, а з іншого – самостійним оригінальним науковим дослідженням студента, у розробці якого зацікавлені установи, організації або підприємства, при цьому студент упорядковує за власним розсудом накопичені наукові факти та доводить їх наукову цінність або практичну значимість.

Оскільки підготовка магістрів є справою відносно новою, то поки ще не розроблені більш-менш уніфіковані вимоги щодо змісту й структури магістерської роботи як виду кваліфікаційної роботи. Специфічним є не лише зміст магістерської роботи, а й форма його викладу, яка характеризується певним ступенем абстрагування, активним застосуванням математичного апарату, засобів логічного мислення, комп´ютерних методик та математичної статистики.

Для викладу матеріалу роботи характерні аргументованість суджень та точність приведених даних. Орієнтуючись на читачів з високою професійною підготовкою, автор включає в свій текст увесь знаковий апарат (таблиці, формули, символи, діаграми, схеми, графіки тощо), тобто все те, що складає мову науки. Структура магістерської роботи аналогічна дипломній і включає:

– титульний аркуш;

– зміст;

– вступ;

– розділи і підрозділи основної частини;

– висновки;

– список використаних джерел;

– додатки.

Наповнення кожної частини магістерської роботи визначається темою. Вибір теми, етапи підготовки, пошук бібліографічних джерел, вивчення їх і добір фактичного матеріалу, методика написання, правила оформлення та захисту магістерської роботи мають багато спільного з дипломною роботою студента і кандидатською дисертацією здобувача наукового ступеня. Тому в процесі її підготовки слід застосувати методичні і технічні прийоми підготовки наукової праці.

Норми наукової комунікації суворо регламентує характер викладу наукової інформації, вимагаючи відмову від висловлювання власної думки у чистому вигляді. У зв’язку з цим автори роботи намагаються уживати мовні конструкції, які виключають застосування особового займенника «я». Автор виступає у множині, вживає замість «я» займенник «ми», і це виправдано, бо будь-яке дослідження є наслідком роботи групи людей, колективна творчість.

Вимоги до магістерської роботи в науковому відношенні вищі, ніж до дипломної роботи, однак нижчі, ніж до кандидатської дисертації.

На відміну від дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата і доктора наук, що є науково-дослідницькими працями, магістерська робота як самостійне наукове дослідження кваліфікується як навчально-дослідницька праця, в основу якої покладено моделювання більш-менш відомих рішень. її тематика та науковий рівень мають відповідати освітньо-професійній програмі навчання. Виконання зазначеної роботи повинне не стільки вирішувати наукові проблеми (завдання), скільки засвідчити, що її автор здатний належним чином вести науковий пошук, розпізнавати професійні проблеми, знати загальні методи і прийоми їх вирішення.

При оцінці випускної кваліфікаційної роботи виходять з того, що магістр повинен уміти:

– формулювати мету і завдання дослідження;

– складати план дослідження;

– вести бібліографічний пошук із застосуванням сучасних інформаційних технологій;

– використовувати сучасні методи наукового дослідження, модифікувати наявні та розробляти нові методи, виходячи із завдань конкретного дослідження;

– обробляти отримані дані, аналізувати і синтезувати їх на базі відомих літературних джерел;

– оформляти результати досліджень відповідно до сучасних вимог, у вигляді звітів, рефератів, статей.

Процедура підготовки і захисту магістерської роботи подібна до захисту дипломної роботи.

На нашу думку, при визначенні особливостей дипломної роботи магістра слід виходити з того, що дипломна робота взагалі – випускна самостійна робота навчально-дослідного характеру, яка виконується студентами, що закінчують гуманітарні вищі навчальні заклади. Написання та захист дипломної роботи є перевіркою готовності студента до майбутньої професійної діяльності.

Майбутня професійна діяльність магістра педагогічної, наукової чи управлінської діяльності у відповідній галузі економіки повинна бути пов´язана з виконанням функцій викладача вищого навчального закладу, наукового працівника чи менеджера. Ось саме готовність до такої діяльності і повинна засвідчувати дипломна робота магістрів.

Магістерська робота подається у вигляді, який дозволяє зробити висновок, наскільки повно відображені та обґрунтовані положення, висновки та рекомендації, які містяться в роботі, їх новизна і значимість. Сукупність отриманих у такій роботі результатів повинна свідчити про наявність у її автора первинних навичок наукової роботи. Магістерська робота як наукова праця досить специфічна. Перш за все, її відрізняє від інших наукових робіт те, що вона виконує кваліфікаційну функцію. У зв´язку з цим основне завдання її автора – продемонструвати рівень своєї наукової кваліфікації та вміння самостійно вести науковий пошук і вирішувати конкретні наукові завдання. Магістерська робота закріплює отриману інформацію у вигляді текстового та ілюстративного матеріалу, в яких студент-магістрант упорядковує за власним розсудом накопичені наукові факти та доводить наукову цінність або практичну значимість тих чи інших положень. Магістерська робота відображає як загальнонаукові, так і спеціальні методи наукового пізнання, правомірність яких обґрунтовується в кожному конкретному випадку їх використання.

Форми і види перекладу

Переклад - один із найважливіших шляхів взаємодії національних культур, дієвий спосіб міжкультурної комунікації. Мета будь-якого перекладу - донести до читача, який не володіє мовою оригіналу, і ближче ознайомити його з відповідним текстом. Перекласти означає точно й повно висловити засобами однієї мови те, що вже зафіксовано засобами іншої мови у нерозривній єдності змісту і форми.

Переклад - 1) процес відтворення письмового тексту чи усного вислову засобами іншої мови; 2) результат цього процесу.

Процес перекладання - це цілеспрямований процес, який охоплює такі етапи: 1) зорове чи слухове сприймання інформації чужою мовою, усвідомлення її змісту; 2) аналіз інформації мовою оригіналу і синтез рідною мовою; 3) відтворення змісту рідною мовою.

Види перекладу

За формою переклад переділяють на усний і письмовий.

Усний переклад використовують для обміну інформацією під час особистого контакту фахівців під час укладання контрактів, на виставках, міжнародних науково-технічних конференціях, симпозіумах, на лекціях, під час доповідей тощо. На відміну від письмового перекладу усний роблять негайно, не маючи можливості послуговуватися довідковою літературою.

Усний переклад може бути послідовним або синхронним.

Послідовний переклад - це усний переклад повідомлення з однієї мови іншою після його прослуховування. Важливо, щоб переклад здійснювався у паузах після логічно завершених частин, щоб був зрозумілий контекст.

Синхронний переклад робить перекладач-професіонал одночасно з отриманням усного повідомлення.

2. За способом перекладу розрізняють буквальний і адекватний переклад.

Буквальний переклад називають також дослівним, у такому перекладі можуть зберігатися порядок слів та граматичні конструкції, невластиві мові, якою перекладають, наприклад: Ваш проект самый интересный.-Ваш проект самий цікавий (треба - найцікавіший). Я считаю, что Вы правы.-Ярахую, що Ви праві (треба-Я вважаю, що Ви маєте рацію).

Адекватний переклад точно передає зміст оригіналу, його стиль, і відповідає усім нормам літературної мови, наприклад: Клиент проживает по адресу... - Клієнт мешкає за адресою ... Предоставленные бумаги к делу не относятся. - Подані папери не стосуються справи.

3. За змістом виділяють такі основні різновиди перекладу:

o суспільно-політичний, який передбачає усне чи письмове відтворення засобами іншої мови суспільно-політичних матеріалів: виступів та заяв політичних діячів, інтерв'ю, матеріалів брифінгів, прес-конференцій, дипломатичних документів, наукових праць з політології, соціології тощо;

o художній, тобто переклад творів художньої літератури (поезія, проза, драма). Художній переклад дає змогу кожному народові долучитися до скарбів світової літератури, а також сприяє популяризації національної культури. Твори світової класики українською перекладали Леся Українка, Іван Франко, Микола Зеров, Борис Тен, Максим Рильський, Микола Лукаш, Григорій Кочур та багато інших;

o науково-технічний (технічний) - переклад, який використовують для обміну науково-технічною інформацією між людьми, які спілкуються різними мовами.

Повний переклад наукового тексту здійснюють за такими етапами: читання всього тексту з метою усвідомлення змісту; поділ тексту на завершені за змістом частини, їх переклад; стилістичне редагування повного тексту (слід оформити текст відповідно до норм літературної мови, усунути повтори; усі терміни і назви мають бути однозначними; якщо думку можна висловити кількома способами, перевагу слід віддати стислому, якщо іншомовне слово можна без шкоди для змісту замінити українським, то варто це зробити).

Реферативний переклад - 1) письмовий переклад заздалегідь відібраних частин оригіналу, що складають зв'язний текст; 2) виклад основних положень змісту оригіналу, що супроводжується висновками й оцінюванням. Реферативний переклад у 5-10 і більше разів коротший за оригінал.

Анотаційний переклад - це стисла характеристика оригіналу, що є переліком основних питань, іноді містить критичну оцінку. Такий переклад дає фахівцеві уявлення про характер оригіналу (наукова стаття, технічний опис, науково-популярна книга), про його структуру (які питання розглянуто, у якій послідовності, висновки автора), про призначення, актуальність оригіналу, обґрунтованість висновків тощо.

Автоматизований (комп'ютерний) переклад.

Під час перекладання комп'ютер працює на різних мовних рівнях: розпізнає графічні образи, робить морфологічний аналіз, перекладає слова і словосполучення, аналізує синтаксис тексту (словосполучення і речення), проводить семантичні (смислові) перетворення, що забезпечує змістову відповідність уведеного й отриманого речення або тексту. Перекладання тексту з однієї мови іншою є важким завданням для комп'ютера, оскільки вимагає не заміни слів однієї мови словами іншої, а відтворення думок у повному обсязі, з усіма відтінками, тому проблема створення систем досконалого машинного перекладу є частиною проблеми створення штучного інтелекту.

 

Предмет,значення і завдання курсу

Предметом дисципліни є усна й писемна форми професійного спілкування в межах наукового,офіційно-ділового й публіцистичного стилів.
Мета курсу:підвищити рівень мотивації грамотності студентів,сформувати їхню комунікативну компетентність,забезпечити практичне оволодіння основами офіційно-ділового,наукового,розмовного стилів української мови,виробити навички застосування набутих знань у різних видах мовленнєвої діяльності.
Відповідно до поставленої мети основними завданнями курсу є:

-дати знання про основи професійного спілкування,роль державної мови в професійній діяльності;

-забезпечити досконале володіння нормами сучасної української літературної мови та дотримання вимог усного й писемного мовлення;

-виробити навички комунікативного виправданого користування мовними засобами в різних життєвих ситуаціях;

-розвивати творче мислення студентів;

-виховувати свідоме ставлення до мови,готовність до подальшого професійного самовдосконалення.

Основними теоретичними засадами курсу є осмислення мовної норми,знання про функціональні стилі літературного мовлення,зокрема науковий,офіційно-діловий і розмовно-побутовий;усвідомлення зв*язків системи мови,структури мовлення і немовленнєвих структур.Практичними засадами курсу є систематизація знань,їх постійне поглиблення,інтерес до мови взагалі,до рівня власного мовлення зокрема.







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-22; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.226.245.48 (0.032 с.)