ЛЕКЦІЯ 1. Психокорекційна практика як основна форма діяльності практичного психолога

ЛЕКЦІЯ 1. Психокорекційна практика як основна форма діяльності практичного психолога

1. Поняття про психологічну корекцію.

2. Мета і завдання психокорекції.

3. Принципи психокорекційної роботи:

– принцип єдності діагностики і корекції;

– принцип нормативного розвитку;

– принцип корекції «зверху вниз»;

– принцип корекції «знизу вверх»;

– принцип системності розвитку;

– діяльнісний принцип корекції.

4. Види психокорекції:

– за характером спрямованості;

– за змістом;

– за формою;

– за наявністю програми;

– за характером керування психокорекційними впливами;

– за тривалістю.

5. Основні елементи психокорекційної ситуації.

 

Поняття про психологічну корекцію

Психокорекція ­– це один з видів надання психологічної допомоги. Її здійснює психолог чи психотерапевт, який має базову психологічну освіту.

Корекція дослівно означає «виправлення», «внесення поправок» і стосується тих психологічних феноменів, які є нефункціональними чи перешкоджають психологічному розвитку та функціонуванню.

Психокорекція – це система дій, спрямованих на виправлення недоліків емоційного, інтелектуального та поведінкового аспектів особистості за допомогою спеціальних засобів психологічного впливу. Це – психозаміна усталених характеристик суб’єкта, стабілізованих у процесі життєдіяльності, що має на меті актуалізацію внутрішнього потенціалу „Я” суб’єкта; шлях аналізу цілісних явищ психіки в єдності свідомого і несвідомого аспектів психіки суб’єкта.

Психокорекції підлягають явища, яким притаманна статичність, незмінність, фіксованість. Але ці психологічні явища не повинні мати органічної основи (ураження головного мозку) і не повинні сформуватися настільки рано, що в подальшому практично не змінюються (сила нервової системи, ступінь рухливості нервових процесів).

Особливості психокорекції:

· підлягають лише здорові люди, які мають певні психологічні труднощі;

· орієнтована на розвиток здорової частини особистості, її потенціалу;

· частіше орієнтована на теперішнє і майбутнє;

· орієнтована на середню тривалість зустрічей (довша за консультацію, але коротша за психотерапію).

Психокорекція спрямована на подолання певних психічних розладів, що істотно впливають на деформацію особистості. Для відновлення повноцінного функціонування використовують довготривалі процедури (психотерапія).

Психокорекція орієнтована на незначні зміни, на розвиток і формування відсутніх і недостатньо розвинутих якостей особистості.

Об’єктами психокорекції можуть бути особистість, сім’я, група.

 

Принципи психокорекційної роботи

Принцип єдності діагностики і корекції.

Процес корекції передує процесу діагностики і супроводжує її. Проте найбільш доцільним та ефективним є одночасність (симультанність) діагностики і корекції. Ефективність корекційної роботи залежить від комплексності, ретельності і глибини діагностичної роботи.

Крім того, діагностика забезпечує контроль динаміки змін особистості, поведінки, діяльності, динаміки емоційних станів клієнта, його почуттів і переживань. такий контроль допомагає внести певні корективи у корекційний процес.

Принцип нормативного розвитку.

Нормативність розвитку – це послідовність зміни вікових особливостей, вікових стадій онтогенетичного розвитку. Цей принцип вказує на особливості соціальної ситуації розвитку, відповідність розвитку віковим нормам за рівнем провідної діяльності і за рівнем сформованості психологічних новоутворень.

Принцип корекції «зверху вниз».

Цей принцип вказує на випереджуючий характер психокорекційного впливу, спрямованість на формування психологічних новоутворень, де задіяна «зона найближчого розвитку».

Види психокорекції

За характером спрямованості:

· симптоматична психокорекція (зняття гострих симптомів відхилень у розвитку, які заважають перейти до корекції каузального типу);

· каузальна психокорекція (усунення причин проблеми; такий вид корекції триваліший, проте й ефективніший, надійніший).

За змістом:

· пізнавальної сфери;

· особистісної сфери;

· афективно-вольової сфери;

· поведінкових аспектів;

· міжособистісних стосунків;

· внутрішньо групових відносин;

· дитячо-батьківських відносин.

За формою:

· індивідуальна;

· групова.

За наявністю програми:

· програмована;

· імпровізована.

За характером керування:

· директивна;

· недирективна.

За тривалістю:

· короткотривала (кілька годин, діб): актуальні проблеми;

· середньої тривалості (місяці): особистісні проблеми;

· довготривала (роки): несвідомі процеси.

Загальна психокорекція – дії загальнокорекційного характеру, що нормалізують мікросередовище клієнта, регулюють психофізичне та емоційне навантаження у відповідності з віковими та індивідуальними можливостями. Це оптимізація психічних властивостей особистості.

Особлива психокорекція – набір психолого-педагогічних впливів, що являють собою адаптовані для дитячого і підліткового віку психокорекцій ні прийоми и методики, що використовуються у роботі з дорослими.

Спеціальна психокорекція – комплекс прийомів, методик і організаційних форм роботи з клієнтом, що є найбільш ефективними для досягнення конкретних задач формування особистості, окремих її властивостей і психічних функцій, що проявляються у відхиленні труднощів адаптації (сором’язливість, агресивність, асоціальність, боязливість, античність, конфліктність).

 

Основні етапи психокорекції

У психокорекційній роботі можна умовно виділити кілька взаємопов’язаних етапів.

Діагностичний:

· вивчення запиту клієнта;

· первинне формулювання психологічної проблеми;

· висунення гіпотез стосовно причин проблеми;

· комплексна психологічна діагностика особистості;

· визначення чинників, які пов’язані з вказаною проблемою або зумовлюють її появу;

· формулювання психологічного діагнозу з обов’язковим визначенням прогнозу подальшого розвитку особистості за умови своєчасної корекції та за відсутності такої;

· розробка загальної програми психологічної корекції з урахуванням усіх перелічених чинників та вимог.

Установчий:

· формування адекватного ставлення клієнта до своєї проблеми, до психолога та методів психокорекції;

· можливе переформулювання запиту, мети психологічної корекції;

· створення активної настанови особистості на психокорекційну роботу;

· формування мотивів самопізнання та самовдосконалення, усвідомлення себе суб’єктом саморозвитку, який відповідає за свою поведінку, емоції, рішення.

Логіка дії несвідомого

Логіка несвідомого є чіткою, незмінною, неповторною та імперативною у впливі на поведінку суб’єкта. Базові захисти однобічно відображають ситуацію „ззовні”, залишаючись невидимими для свідомості. саме тому несвідоме „мудріше” за свідоме.

Завдяки цьому логіка несвідомого залишається недосяжною з боку критики свідомості, а ригідність захисних установок – непорушною.

Логіка несвідомого єдина, цілісна, завершена, їй властива послідовність і чіткість, вона виражається в кожному поведінковому акті, хоч і не підлягає безпосередньому спостереженню. Пізнання її здійснюється на конкретному матеріалі, що розгортається в часових параметрах. В одно актовій поведінці свідоме і несвідоме виражається симультанно. Дискретність у їх розмежуванні може бути досягнута в результаті цілісного аналізу поведінкового матеріалу суб’єкта упродовж тривалих групових занять.

 

Логотерапія В. Франка

Дослівно „логотерапія” означає лікування словом.

Головна життєва тенденція людини – прагнення до пошуку та сенсу життя. Франкл вважав, що „пошук сенсу” протистоїть фройдівському „прагненню до насолоди”.

До неврозу призводить те, що людина не може реалізувати сенс життя. У пошуках сенсу життя вона знаходить ту область, де реалізується як особистість.

Якщо втрачається сенс життя, слід зрозуміти і відчути власну унікальність та неповторність. Сенс життя можна знайти завжди, у будь-яких життєвих обставинах.

Три основних поняття: свобода волі, воля до сенсу і сенс життя.

Головна проблема, що людина центрується на собі, не вміє вийти за свої межі, до іншої людини, до сенсу життя.

У кожної людини свій сенс життя. його кожен має усвідомити.

Самотрансцеденція – вихід за свої межі, і самовідстороненість – центральні поняття теорії.

Патологічний страх – очікування події – втче від дійсності. Треба самовідсторонюватись у гуморі.

Техніки:

2. Метод дерефлексії – зняття надмірного самоконтролю, самокопання.

3. Метод парадоксальної інтенції – надихає на те, чому треба запобігти. Гумор.

4. Сократівський діалог – інтелектуальний поєдинок, коригується непослідовність, суперечливість і бездоказовість суджень клієнта.

 

 

Когнітивний підхід А. Бека

Клієнта вчать бачити себе як індивіда, що народжує помилкові ідеї, але здатного відмовитися від них і виправити їх. Тільки визначивши чи виправивши помилку мислення, клієнт може створити для себе життя з більш високим рівнем самоздійснення.

Кожна людина створює свою програму поведінки. Програма може бути нормальною (адекватною) або неадекватною. У випадку когнітивного зрушення у переробці інформації формується аномальна програма: тривожна, депресивна, панічна тощо.

Бек вважає, що у кожної людини в когнітивному функціонуванні є слабке місце – когнітивна вразливість. Саме вона сприяє психологічному стресу.

Особистість формується схемами або когнітивними структурами, які являють собою базальні переконання. Схеми починають формуватися в дитинстві на основі особистого досвіду й ідентифікації зі значимими особами. Кожна людина формує власну концепцію себе, інших, світу і концепцію свого існування в світі. Ці концепції підкріплюються подальшим досвідом людини і, в свою чергу, впливають на формування інших переконань.

Когнітивні перекручення – систематичні помилки у судженнях під впливом емоцій. До них відносяться:

1. Персоналізація – схильність інтерпретувати події в аспекті особистих значень.

2. Дихотомічне мислення – невротизований клієнт схильний мислити крайнощами в ситуаціях, що зачіпають його чуттєві місця, наприклад, самооцінку, при можливій небезпеці.

3. Вибіркове абстрагування – концептуалізація ситуацій на основі деталі, вилученої з контексту, при ігноруванні іншої інформації.

4. Довільний умовисновок – бездоказовий або навіть суперечливий очевидним фактам умовисновок.

5. Зверхгенералізація – невиправдане узагальнення на основі одиничного випадку.

6. Перебільшення (катастрофізація) – перебільшення наслідків певної події.

Етапи когнітивної колекційної роботи:

1. Ідентифікація проблеми: визначення симптоматики.

2. Усвідомлення і вербалізація не адаптивних когніцій. Не адаптивна когніція – будь-яка думка, що викликає неадекватні або хворобливі емоції і утруднює рішення проблеми.

3. Віддалення – процес об’єктивного розгляду думок, при якому клієнт розглядає свої не адаптивні когніції як відособлені від реальності психологічні явища.

4. Зміна правил регуляції правил поведінки.

Мета корекції – виправлення неадекватних когніцій, усвідомлення правил неадекватної обробки інформації і заміна їх правильними.

Завдання психолога:

– навчити клієнта усвідомлювати зв’язки між когнітивними схемами, афектами і поведінкою;

– навчити заміняти дисфункціональні думки більш реалістичними інтерпретаціями;

– ідентифікувати і змінювати переконання, які сприяють викривленню досвіду.

Позиція психолога: процес взаємодії партнерський, двосторонній.

Вимоги від клієнта: прийняття базового положення про залежність емоцій від думок; встановлення стосунків партнерства, висока активність, відповідальність.

Техніки: сократівський діалог, заповнення порожнечі, декатастрофізація, переформулювання, децентралізація, перевірка гіпотези, планування діяльності.

 

 

Гештальт-терапія Ф. Перлза

 

ЛЕКЦІЯ 1. Психокорекційна практика як основна форма діяльності практичного психолога

1. Поняття про психологічну корекцію.

2. Мета і завдання психокорекції.

3. Принципи психокорекційної роботи:

– принцип єдності діагностики і корекції;

– принцип нормативного розвитку;

– принцип корекції «зверху вниз»;

– принцип корекції «знизу вверх»;

– принцип системності розвитку;

– діяльнісний принцип корекції.

4. Види психокорекції:

– за характером спрямованості;

– за змістом;

– за формою;

– за наявністю програми;

– за характером керування психокорекційними впливами;

– за тривалістю.

5. Основні елементи психокорекційної ситуації.