Кількісно-сумовий облік запасів

Облік усіх видів запасів ведеться в аналітичному розрізі з вимогою забезпечити кількісно-сумову та якісну (марка, сорт, розмір тощо) інформацію.

Для ведення кількісного обліку дуже важливо визначити, що є одиницею бухгалтерського обліку. Для запасів такою одиницею є найменування або однорідна група (вид).

Повинна вказуватися кількість кожної облікової одиниці, яка визначається не тільки за видом натурального вимірника, що використовується на підприємстві для обліку цих запасів (штуки, метри, літри тощо), але і за його величиною, розрядністю (грами, кілограми, тонни або міліметри, метри, кілометри тощо). Існують певні види запасів, щодо яких можливе використання різних натуральних вимірників, наприклад, бензин може вимірюватися в літрах або кілограмах.

У таких випадках бажано вибрати один вид натурального вимірника і використати його для обліку всього об’єму певного виду запасів за всіма операціями. Якщо це неможливо, наприклад, у разі якщо той же бензин обліковується на підприємстві в літрах, а надійшов від постачальників у кілограмах, то необхідно зробити перерахунок з одного виду натурального вимірника в інший, з кілограмів у літри, за встановленими коефіцієнтами. Змінювати натуральний вимірник щодо запасу, який раніше відображався в іншому натуральному вимірнику, не допускається, якщо ці два натуральні вимірники не мають встановленого коефіцієнта перерахунку або не можуть бути переведені з одного в інший якимось іншим чином. Наприклад, не можна вести облік кавунів на складі в кілограмах, а відпускати їх в магазин на реалізацію в штуках.

Крім найменування (виду) і одиниці вимірювання, при обліку запасів необхідно вказувати третій показник - вартісний. Саме за цими трьома показниками визначається, чи є запаси однорідними і чи можна їх просумувати і відобразити в обліку однією позицією.

Саме ці три показники (найменування, одиниці вимірювання і ціна) є обов’язковими у всіх первинних документах, що відображають в бухгалтерському обліку наявність і рух запасів. Виняток становлять підприємства роздрібної торгівлі, що застосовують метод оцінки товарів за ціною продажу, які можуть аналітичний облік товарів вести у сумовому вираженні.

Показник вартості запасу є найважливішим в бухгалтерському обліку. Визначення вартості запасу починається з моменту зарахування запасу на баланс підприємства, - всі придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю.

Запаси можуть бути:

· придбані за плату у сторонніх юридичних або фізичних осіб;

· зроблені власними силами;

· отримані у вигляді внеску до статутного капіталу підприємства;

· отримані підприємством на безоплатній основі;

· придбані внаслідок обміну на аналогічні запаси.

· придбані внаслідок обміну або часткового обміну на неаналогічні запаси;

Первісною вартістю запасів, які придбані за плату у сторонніх юридичних або фізичних осіб, є їх собівартість, до якої включаються такі фактичні витрати:

а) суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю);

б) суми, що сплачуються за інформаційні, посередницькі та інші подібні послуги у зв’язку з пошуком і придбанням запасів;

в) суми ввізного мита;

г) суми непрямих податків у зв’язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству;

д) затрати на заготівлю, вантажно-розвантажувальні роботи, транспортування запасів до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування та відсотки за комерційний кредит постачальників;

е) інші витрати, які безпосередньо пов’язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях. До таких витрат, зокрема, належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства на доопрацювання і поліпшення якості технічних характеристик запасів.

Первісною вартістю запасів, що виготовляються власними силами підприємства, визнається фактична виробнича собівартість їх виробництва, до якої включаються:

а) прямі матеріальні витрати - це вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат;

б) прямі витрати на оплату праці - це заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат;

в) інші прямі витрати - це всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація тощо;

г) загально-виробничі витрати - це:

- витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо);

- амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

- амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

- витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

- витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо);

- витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень;

- витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг);

- витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища;

- інші витрати (втрати від браку, оплата простоїв тощо).

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюються підприємством.

Первісною вартістю запасів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визнається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість.

Первісною вартістю запасів, одержаних підприємством безоплатно, визнається їх справедлива вартість.

Первісна вартість одиниці запасів, придбаних у результаті обміну на подібні запаси, дорівнює балансовій вартості переданих запасів. Якщо балансова вартість переданих запасів перевищує їх справедливу вартість, то первісною вартістю отриманих запасів є їх справедлива вартість. Різниця між балансовою і справедливою вартістю переданих запасів включається до складу витрат звітного періоду.

Первісна вартість запасів, що придбані в обмін (або частковий обмін) на неподібні запаси, дорівнює справедливій вартості переданих запасів, збільшених (зменшених) на суму грошових коштів чи їх еквівалентів, що була передана (отримана) під час обміну.

Не включаються до первісної вартості запасів, а належать до витрат того періоду, в якому вони були здійснені (встановлені):

· понаднормові втрати і нестачі запасів;

· проценти за користування позиками;

· витрати на збут;

загальногосподарські та інші подібні витрати, які безпосередньо не пов’язані з придбанням і доставкою запасів та приведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

Надалі первісна вартість запасів у бухгалтерському обліку не змінюється, крім випадків, коли на дату балансу їх ціна знизилась або вони зіпсовані, застаріли чи іншим чином втратили первісно очікувану економічну вигоду. У цьому випадку запаси відображаються за чистою вартістю реалізації, яка визначається за кожною одиницею запасів вирахуванням з очікуваної ціни продажу очікуваних витрат на завершення виробництва і збут. Різниця між первісною вартістю і чистою вартістю реалізації, яка при цьому виникає, списується на витрати. Якщо надалі чиста вартість реалізації знову зростає, то на суму збільшення сторнуються раніше зроблені записи зі зменшення вартості запасів. Таке сторнування не повинно зумовлювати зростання вартості запасів понад їх первісну вартість. Наприклад, придбані у постачальників у січні матеріали на суму 1000,00 гривень (без ПДВ) (Д-т 201 К-т 63) упродовж двох місяців не використовувалися. Як результат, їх ціна знизилася і чиста вартість реалізації становила 960,00 гривень (без ПДВ). У цьому випадку треба скласти проводку Д-т 84 К-т 201 40,00 гривень (1000,00 - 960,00 = 40,00). Припустімо, що в березні ціни на аналогічні матеріали зросли і чиста вартість наших матеріалів вже становила 1080,00 гривень (без ПДВ). У цьому випадку ми повинні сторнувати раніше зроблену проводку зі зменшення вартості матеріалів, але не більш ніж на 40,00 гривень, оскільки вартість запасів не повинна перевищувати їх первісної вартості - 1000,00 гривень. Проводка буде такою: Д-т 84 К-т 201 40,00 гривень (сторно).