Вплив релігії на інші соціальні інститути.

Релігія є необхідним складовим елементом суспільного життя, в тому числі духовної культури суспільства. Вона виконує в суспільстві низку важливих соціокультурних функцій. Однією з таких функцій релігії є світоглядна, або смислополагающая. У релігії як формі духовного освоєння світу, здійснюється уявне перетворення світу, його організація у свідомості, в ході якої виробляється певна картина світу, норми, цінності, ідеали та інші компоненти світогляду, що визначають ставлення людини до світу і виступають як орієнтири і регуляторів його поведінки.

 

Найважливішою метою релігійних організацій є нормативне вплив на їх членів, формування в них певних цілей, цінностей, ідеалів. Здійснення цих цілей досягається за допомогою виконання ряду функцій: 1) Вироблення систематизованого віровчення; 2) Розробка систем його захисту та виправдання; 3) Керівництво та здійснення культової діяльності; 4) Контроль та здійснення санкцій за виконанням релігійних норм; 5) Підтримка зв'язків зі світськими організаціями, державним апаратом.

 

Важливим елементом релігійного комплексу є церква - один із соціальних інститутів, що володіють низкою характерних ознак. Перш за все, це наявність професійного духовенства, яке формується по ієрархічній системі. Наприклад, християнська церква з перших століть свого існування побудувала свою ієрархію за «феодальному зразку». Крім усього цього, церква виступає і як юридична особа, що володіє певною власністю, яка складає економічну основу її існування. Для церкви типово також наявність чітко розробленої догматики і деталізованого культу. У церковній організації виділяються дві основні соціальні групи: 1) клір - служителі церкви, священики і 2) миряни - рядові члени церкви.

 

Священнослужителі, таким чином, становлять особливу статусну групу, покликану забезпечувати відправлення релігійного культу і контролювати діяльність церковного приходу, місцевої релігійної громади. Управлінську діяльність в церковній організації здійснюють священнослужителі вищої ієрархії - єпископи, патріархи та ін Треба відзначити, що не всі релігійні об'єднання визнають необхідність церковної ієрархії. Баптисти, наприклад, заперечують поділ віруючих на клір та мирян, вважаючи, що кожний віруючий має здатність здійснювати богослужіння, тобто бути священиком.

 

Релігія є необхідним складовим елементом суспільного життя, в тому числі духовної культури суспільства як орієнтири та регуляторів її поведінки. У розвинутій формі релігійні організації представляють собою складну централізовану і ієрархічну систему - церква. Церква, як суспільно-історична освіта - один з найважливіших соціальних інститутів. І тому вона може і повинна бути піддана аналізу з позицій соціології. Соціологія релігії - це один з напрямків соціології, об'єктом дослідження якого є різні релігійні феномени, в тому числі і церква. Її основоположниками вважаються Е. Дюркгейм і М. Вебер. Дюркгейм започаткував традицію функціонального вивчення релігії як «колективного уявлення», що втілює систему вірувань і дій, санкціонованих суспільством. М. Вебер розглядав релігію як певний мотив соціальної дії, дослідив її роль в процесі великих суспільних перетворень.

 

Людина, що живе в релігійному середовищі, ще з раннього дитинства дізнається про існування Бога, що вона - творіння Бога. Проте релігія - це не тільки знання про існування Бога, але й побудова певних відносин з Творцем. Сюди входять відносини поклоніння Йому, визнання Його як Всезнаючого, Всемогутнього, найвищого для себе авторитету. Крім того, з цим визнанням пов'язане виконання певних дій: молитви, добрі вчинки, подання милостині. Отже, релігія - це не просто знання про Бога, не просто констатація своєї віри в Нього, але це й відносини з Богом.

 

Наприклад, віруючий сприймає всі події як промисел Божий і у зв'язку з цим проявляє терпіння, коли трапляється біда, і дякує Господові у разі благої вісті. Віруюча людина прагне стати такою, якою хоче її бачити Творець. Все, що Богом заборонено, стає для неї неприпустимим, а все проголошене Богом як дозволене й заохочуване стає для неї прийнятним.

 

Релігія формує в людині інтенсивну мотивацію для здійснення добра. Цьому сприяє вчення про Судний День і потойбічне життя. Релігія формулює чіткі причини, через які людина має чинити добро. Вона дає людині сенс життя, робить осмисленим кожен вчинок. Для людини, що не вірить в Судний День і потойбічне життя, не має значення, як прожити життя (як Гітлер чи як праведник), оскільки всі її справи приречені на небуття. Жодна інша ідеологія не може повноцінно пояснити, для чого людині необхідно поводитися позитивно, якщо вона помре і всі її справи ніяк не позначаться на її долі після смерті.

 

Вчення про потойбічне життя формує в людині прагнення до усвідомленої доброчинної поведінки. Воно закликає її чинити справедливо, навіть якщо цього ніхто не бачить і їй не загрожують негативні наслідки неправедної поведінки. Проте це все відбувається тільки у випадках, коли людина щиро дотримується релігійних приписів, справді вірить в них