Шляхи підвищення використання основних фондів.

Всю сукупність технчних, організаційних та економічних заходів щодо кращого використання о.ф. можна умовно поділити на дві групи:

1.збільшення екстенсивного завантаження. Воно в свою чергу включає:

-скорочення простоїв устаткування

-підвищення коефіцієнту змінності роботи устаткування

-зниження частки недіючих машин та устаткування.

2.підвищення інтенсивного навантаження

-технічне удосконалення устаткування, підвищення якості сировини.

-запровадження новітньої технології

-застосування прогресивних норм організації виробництва.

 

Виробнича потужність і фактори що на неї впливають.

Виробнича потужність підприємства характеризує максимально можливий річний обсяг випуску продукції (видобутку і переробки сировини або виконання певних послуг) заздалегідь визначених номенклатури, асортименту та якості за умови найбільш повного використання устаткування і виробничих площ, застосування прогресивних технологій та організації виробництва. Розрізняють три види потужності: проектна, виробнича, резервна.

Величина виробничої потужності підприємства формується під впливом багатьох чинників. Найбільш впливовими з них є:

-номенклатура, асортимент і якість виготовленої продукції

-кількість встановленого устаткування, розміри і склад виробничих площ, можливий фонд часу роботи устаткування і використання площ в продовж року

-прогресивні техніко-економічні норми продуктивності та використання устаткування, зйому продукції з виробничих площ, нормативи тривалості виробничого циклу і трудомісткості вироблюваної продукції.

 

Поняття оборотних коштів та їх структура.

Оборотні кошти – це сукупність грошових коштів підприємства, необхідних для формування і забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів та фондів обігу. Виокремлюють оборотні кошти у сферах обігу та виробництва, а також їх розподіляють на нормативні і ненормативні. Певне практичне значення мають виявлення і оцінка структури оборотних коштів. Вони (кошти) використовуються ефективніше тоді, коли більша їх частина зайнята у сфері виробництва. Перебування оборотних коштів у сфері обігу – лише необхідна умова безперервності процесу відтворення; проте ця частина коштів не бере безпосередньої участі у створенні вартості виготовлюваної продукції.

32. Поняття та значення виробничої та соціальної інфраструктури.

Інфраструктура підприємства – це комплекс цехів, господарств та служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства. Це своєрідний тил підприємства, без якого неможлива його нормальна робота. Інфраструктура підприємства поділяється на виробничу та соціальну. Виробнича інфраструктура – це сукупність підрозділів, які прямо не беруть участь у створенні основної продукції, але своєю діяльністю сприяють роботі основних цехів, створюючи необхідні для цього умови. Виробничу інфраструктуру складають:

-допоміжні та обслуговуючі цехи та господарства

-допоміжні дільниці та служби, що розміщені у основних цехах

-магістральні об’єкти, комунікаційні мережі, засоби збору та обробки інформації, природоохоронні споруди тощо.

Соціальна інфраструктура – це сукупність підрозділів підприємства, які забезпечують задоволення соціально-побутових та культурних потреб робітників підприємства. Соціальну інфраструктуру складають:

-заклади громадського харчування

-установи охорони здоров’я

-спортині споруди

-заклади освіти, культури та відпочинку

-житлово-комунальне господарство.

 

Держзамовлення.

Державний контракт є засобом забезпечення потреб споживачів, що фінансуються за рахунок державного бюджету та поповнення державного резерву. При цьому оплата поставок продукції гарантується державою. Фінансування за державними контрактами здійснюється замовниками в межах бюджетних коштів, передбачених на ці цілі. Тому обсяги поставок продукції повинні бути збалансовані з можливостями державного бюджету.

За своїм змістом державний контракт визначає права та обов’язки сторін при виконанні поставок продукції і може мати такі розділи: загальний, фінансово-економічний, науково-технічний, і соціальний.

Державне замовлення слід вважати засобом стимулювання нарощування виробництва дефіцитьної продукції, розвитку пріорітетних галузей народного господарства, впровадження нових технологій, розв’язання соціальних проблем, державної підтримки найважливіших наукових досліджень, при якому держава надає певні пільги виконавцям, але не забезпечує їх фінансовими ресурсами. Фінансування державних замовлень здійснюється за рахунок власних коштів підприємств.

До державного замовлення включається певна сукупність видів продукції (робіт, послуг), перелік яких визначається Кабміном.

Виконавці державного контракту та державного замовлення забезпечують себе матеріально-технічними ресурсами шляхом укладення прямих договорів з підприємствами-постачальниками, постачальницько-збутовими та іншими посередницькими організаціями.

 

40. Система планів підприємства.

При плануванні діяльності підприємства розробляють плани для:

-різних підрозділів підприємства та загальний план

-всіх видів діяльності або цільові плани, що передбачають завдання по якомусь одному напрямку роботи

-різних періодів часу (довго, середньо та короткострокові).

Кожен вид плану має свої особливості в методах та порядку його розробки, різні показники.ї

В залежності від тривалості планового періоду планування поділяється на перспективне і поточне. Перспективне планування охоплює довгострокове і середньострокове. Пточне планування полягає в розробці планів на всіх рівнях управління підприємством та по всіх напрямках його діяльності, а також планів на більш короткі періоди (квартал, місяць).

Ядром системи планів виступає його стратегія розвитку, при розробці якої використовуються результати аналізу зовнішньго середовища, виконання прийнятих стратегічних та тактичних планів.

 

41. Зміст та завдання оперативного планування.

Оперативне планування є, з одного боку, завершальною ланкою в системі планування, а з другого – виступає як засіб виконання довго-, середньо- та короткострокових планів, один з важелів поточного управління виробництвом. Оперативне планування поєднує два напрямки роботи:

-календарне планування (в рамках цьго напрямку розробляються оперативні плани та графіки виготовлення та випуску продукції).

-диспетчеризація (включає в себе роботи, що необхідні для безперечного оперативного обліку, контролю та регулювання виконання оперативних планів та ходу виробництва).

При оперативному плануванні вирішуються такі основні завдання:

-забезпечення виконання плану виробничої діяльності по випуску планової продукції в заплановані строки

-встановлення режиму роботи підприємства, що сприяє найбільш ефективному використанню виробничих ресурсів

-максимальне скорочення тривалості виробничого циклу та обсягів незавершеного виробництва.

 

Мотивація та її види.

Мотивація – це процес стимулювання окремої людини або групи людей до діяльності, що направлена на досягнення індивідуальних та загальних цілей організації (підприємства).

Мотивація на рівні підприємства має базуватися на таких вимогах:

-надання рівних можливостей щодо зайнятості і службового просування.

-узгодження рівня оплати праці за її результатами та визнання особистого внеску у загальний успіх.

-захист здоров’я працюючих;

-можливість творчої реалізації працівника

-підтримка в колективіатмосфери довіри;

На практиці розрізняють такі види мотивації:

1.економічна (пряма)

-відрядна оплата

-почасова оплата

-премії за реалізацію

-участь у прибутках

-оплата навчання

-виплати за відсутність невиходів

2.економічні (непрямі)

-пільгове харчування

-доплати за стаж

-пільгове користування житлом, транспортом тощо

3.не економічні

-збагачення праці

-гнучкі робочі графіки

-охорона праці

-програми підвищення якості трудового життя

-просування за службою

-участь у прийнятті рішень на більш високому рівні

Крім згаданих вище видів мотивації існує її поділ на індивідуальну та групову, зовнішню та внутрішню тощо.

 

43. Організація зарплати (тарифна система).

Організація оплати праці на підприємстві здійснюється на основі розподілу функцій і робіт, нормування, тарифної системи, форм і систем оплати праці.

Тарифна система оплати праці є сукупністю взаємопов’язаних елементів: тарифної сітки, тарифних ставок, схем посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних характеристик. Тарифно-кваліфікаційні характеристики використовуються для розподілу робіт і працівників залежно від їх складності та кваліфікації за розрядами тарифної сітки і є основою формування та регулювання заробітної плати.

Тарифна сітка встановлює відповідні співвідношення у оплаті праці працівників різної кваліфікації. Вона являє собою сукупність тарифних розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів. Проте встановлені тарифні ставки, коефіцієнти та розряди самі по собі не дають можливості розрахувати заробітну плату. Необхідно ув’язати їх з фактичними результатами праці. Це виконують форми та системи оплати праці.

Керівник державного підприємства обирає форми і системи оплати праці, встановлює працівникам конкретні розщміри тарифних ставок, премій, доплат тощо керуючись єдиною тарифною сіткою, а також умовами праці передбаченими колективнисм договором. Підприємства інших форм власності використовують тарифну систему у разі бажання і не завжди у повному обсязі.

 

44. Форми і системи оплати праці працівників.

Організація оплати праці на підприємстві здійснюється на основі розподілу функцій і робіт, нормування, тарифної системи, форм і систем оплати праці.

Тарифна система оплати праці є сукупністю взаємопов’язаних елементів: тарифної сітки, тарифних ставок, схем посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних характеристик. Тарифна сітка встановлює відповідні співвідношення у оплаті праці працівників різної кваліфікації. Вона являє собою сукупність тарифних розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів. Проте встановлені тарифні ставки, коефіцієнти та розряди самі по собі не дають можливості розрахувати заробітну плату. Необхідно ув’язати їх з фактичними результатами праці. Це виконують форми та системи оплати праці. Існують дві форми оплати праці, які базуються на тарифній системі:

1. відрядна (оплата праці проводиться за нормами та розцінками, встановленими, виходячи з розряду виконуваних робіт.)

Системи:

-пряма відрядна (заробіток дорівнює добутку кількості одиниць виробленої продукції та розцінки за одиницю продукції).

-непряма відрядна (заробіток працівника залежить не від його особистого виробітку, а від результатів праці працівників, що ним обслуговуються).

-відрядно-преміальна (заробіток працівника дорівнює сумі відрядного заробітку і премії).

-відрядно-прогресивна (передбачає оплату роботи виконаної в межах плану за звичайними розцінками, а понад план – за підвищеними).

-акордна (розцінки встановлюються не за окремими операціями, а на весь комплекс робіт з визначенням кінцевого строку виконання).

2. Почасова (здійснюється за годинними тарифними ставками із застосуванням нормованих завдань або місячними окладами).

Системи:

-проста почасова оплата (заробіток дорівнює добутку годинної тарифної ставки і кількості відпрацьованих годин).

-почасово-преміальна (окрім тарифного заробітку працівник одержує премію за досягнення певних результатів).

-за посадовими окладами (застосовується для оплати працівників, робота яких має стабільний характер).