Диференціація доходів. Державне регулювання доходів

Одним із показників диференціації населення за рівнем доходів у соціально-економічній статистиці є індекс концентрації доходів, або коефіцієнт Джині, який відображає характер розподілу всієї суми доходів населення між окремими його групами. Величина його може коливатися від 0 до 1. За рівномірного розподілу доходів коефіцієнт наближається до 0. Чим вище значення показника, тобто чим ближче до 1, тим нерівномірніше розподілені доходи в суспільстві. Основою коефіцієнта Джині, який розраховується за допомогою кривої Лоренца, є ідея, що крайніми позиціями в розподілі доходів або благ між групами осіб є егалітарне (всі, хто бере участь у розподілі отримують рівні частки) і антиегалітарне (один учасник розподілу отримує всі блага). У першому випадку маємо повну рівність, у другому — абсолютну нерівність в розподілі. Розрахунок коефіцієнта Джині здійснюється на основі даних про розподіл населення за рівнем середнього доходу. Загальну кількість осіб, які отримують дохід, ділять на п’ять рівних квінтильних груп і визначається, якою часткою доходу володіє кожна група населення. Потім за одержаними накопиченими результатами будується крива Лоренца (графічне зображення рівня концентрації явища рис. 8.2).

Щоб зобразити криву Лоренца на осях координат з процентною шкалою від 0 до 100 відкладаються кумулятивні (накопичені) результати розподілів: на горизонтальній осі — квінтилі осіб, що отримують дохід, на вертикальній — квінтилі отриманих доходів. Крива Лоренца будується сполученням крапок, що відповідають кумулятивним відсотковим часткам доходів, отриманих квінтильними групами населення.

За рівномірного розподілу доходів кожна 20-відсоткова група населення мала б п’яту частину доходів суспільства. На графіку це зображається діагоналлю квадрата і є лінією рівномірного розподілу. За нерівномірного розподілу „лінія концентрації” являє собою угнуту вниз криву. Чим більше відхилення кривої Лоренца від діагоналі квадрата, тим нерівномірніше розподілені доходи в суспільстві.

Коефіцієнт Джині являє собою відношення площі сегмента, створеного кривою Лоренца, і лінії рівномірного розподілу до площі трикутника нижче лінії рівномірного розподілу.

Коефіцієнт Джині виявляє середню різницю в доходах між двома одержувачами. Наприклад, якщо коефіцієнт Джині дорівнює 0,2, то це значить, що середня різниця в доходах одержувачів, які належать до цієї сукупності, становить 40% від середнього доходу сукупності.

Рис.8.2 Крива Лоренца

В усіх економічних системах здійснюється регулювання доходів, що являє собою складову соціальної (економічної) політики суспільства. Політика доходів впливає на заінтересованість найманих працівників і підприємців у поліпшенні результатів праці з метою розвитку економіки в цілому. Останнє, у свою чергу, сприяє підвищенню доходів населення, рівня його життя.

Політика доходів ґрунтується на певних принципах, що закріплені в Конституції та в інших законодавчих актах. Такими принципами є:

¾ соціальна справедливість;

¾ соціальне партнерство і солідарність усіх верств населення;

¾ індивідуальна відповідальність за своє матеріальне становище;

¾ право на працю і достойна винагорода;

¾ право на професіональні об’єднання;

¾ економічна доцільність тощо.

Державне регулювання доходів являє собою систему заходів і норм законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру і спрямоване на створення умов, які сприяють нормальному відтворенню робочої сили і її розвитку, послабленню соціальної напруженості. Державне регулювання доходів полягає в перерозподілі їх через державний бюджет за допомогою диференційованого оподаткування різних груп одержувачів доходів і соціальних виплат.

Державне регулювання доходів і споживання ґрунтується на певних методах. У країнах з ринковою економікою можна виділити такі методи: законодавчі, економічні, адміністративні, погоджувальні. Вони взаємозалежні і доповнюють один одного.

До законодавчих методів належить розроблення законодавчої і нормативної бази регулювання доходів. Нормативи використовуються для розрахунків нормативних споживчих бюджетів, ставки податків — для утримання прибуткового податку, податків з юридичних осіб, включаючи і соціальні податки тощо. Регулювання доходів населення здійснюється з урахуванням норм Конституції України, Кодексу законів про працю, законів про зайнятість населення, колективних договорів і угод, положень про загальнодержавне соціальне страхування, пенсійне забезпечення тощо.

До економічних методів належать визначення мінімальної оплати, податкова політика, регулювання цін, зайнятості, оплати праці працівників тощо.

Адміністративні методи охоплюють такі заходи: прямий державний контроль над монопольними ринками; розроблення стандартів, контроль за їх додержанням; визначення і підтримання мінімально допустимих параметрів життя населення (установлення мінімуму заробітної плати, пенсій, допомоги на випадок безробіття); захист інтересів нації — ліцензування експорту або державний контроль над імпортом.

Погоджувальні методи (соціальне партнерство). Ці методи в багатьох країнах досить поширені і вважаються найбільш економними і „безкровними”. Соціальне партнерство являє собою узгодження дій уряду, підприємців щодо динаміки оплати праці і соціальних трансфертів.

Об’єктивною характеристикою рівня грошових доходів є відповідність їх прожитковому мінімуму.

Прожитковий мінімум являє собою показник обсягу і структури споживання основних матеріальних благ та послуг на мінімально допустимому рівні, що забезпечує підтримування активного фізичного стану різних соціально-демографічних груп населення. Проте цей показник призначається для певного періоду подолання кризового стану економіки. Згідно з міжнародним правом мінімальні розміри оплати праці, а також пенсії за віком, стипендії, соціальні допомоги та інші компенсаційні виплати мають орієнтуватися на величину прожиткового мінімуму.

На розмір прожиткового мінімуму впливають потреби населення, які залежать від природно-кліматичних умов і національних традицій, статевого складу і щільності населення, розміру і структури сімей, характеру поселення, економічного розвитку території, співвідношення різних галузевих і професійних груп працівників, рівня регіональних цін тощо.

Для установлення вартісного показника прожиткового мінімуму вводиться поняття бюджету прожиткового мінімуму.

Бюджет прожиткового мінімуму являє собою вартісну оцінку натурального набору прожиткового мінімуму, а також включає всі витрати на податки та інші обов’язкові платежі.

Прожитковий мінімум і величина його вартості для громадян працездатного віку мають служити певними орієнтирами при формуванні соціальної політики держави.

Профспілками України розроблені методичні підходи до розрахунку прожиткового мінімуму. Згідно з ними визначаються мінімальний асортимент і вартісна величина „споживчого кошика” на продукти харчування, а також витрати на житлово-комунальні послуги, непродовольчі товари, транспортні послуги тощо. Мінімальні норми, а також розраховані на їхній основі „споживчі кошики”, структура прожиткового мінімуму періодично мають уточнюватися й переглядатися. Вартісна оцінка „споживчих кошиків” формується за відповідними цінами і тарифами. „Споживчий кошик” визначається не рідше одного разу на п’ять років.

Набір продуктів харчування прожиткового мінімуму включає продовольчі товари, об’єднані в такі укрупнені 11 груп: (хлібопродукти, картопля, овочі, фрукти і ягоди, м’ясопродукти, молокопродукти, рибопродукти, яйця, цукор і кондитерські вироби, рослинне масло і маргарин та інші продукти). Цей набір розрахований на основі мінімальних розмірів споживання продуктів харчування для різних категорій населення, розроблених науково-дослідним інститутом харчування МОЗ України. Розрахунки набору продуктів харчування ґрунтуються на нормах фізіологічних потреб у харчових продуктах для дорослого населення України і рекомендацій про потреби людини в енергії і білках; відомостей про хімічний склад основних продуктів харчування і витрат речовин у процесі продукції.

Витрати на оплату житлово-комунальних послуг визначаються на основі норм загальної площі житла і нормативів споживання основних видів комунальних послуг (вода, тепло, газ, каналізація, електроенергія, радіо, телефон, телеантена) на одну людину.

Визначення частки витрат прожиткового мінімуму, які використовуються на придбання непродовольчих товарів, послуг (без урахування житлово-комунальних), виплату податків та інших обов’язкових платежів ґрунтується на використанні фактичного співвідношення між цими витратами й витратами на харчування, яке склалося в базовому періоді (за матеріалами бюджетних обстежень).

Розрахунки прожиткового мінімуму доцільно здійснювати не тільки в середньому на душу населення або сім’ю, а й окремо для працездатних громадян, дітей до 6-ти років, підлітків 7—15-ти років, пенсіонерів. Це дає змогу диференційовано оцінювати вартість їх відтворення.

Бюджети прожиткового мінімуму можуть служити певними орієнтирами при формуванні системи заходів для соціальних гарантій лише в умовах кризового стану економіки, інфляції і падіння життєвого рівня населення, тому що, як свідчать медіко-біологічні дослідження, упродовж тривалого часу людина не може нормально існувати, задовольняючи свої потреби на рівнях, передбачених цими бюджетами, без шкоди для здоров’я.

Значно повніший набір (у вартісній і натуральній формі) матеріальних і духовних благ відбиває інший показник – мінімальний споживчий бюджет (МСБ).

МСБ — це законодавчо встановлена в державі середньодушова місячна вартість набору продуктів харчування, непродовольчих товарів, оплати необхідних послуг, ліків, предметів побуту, в тому числі й довготривалого користування, задоволення в установлених межах культурних потреб, розрахованих на підставі науково обґрунтованих норм і нормативів з урахуванням національних особливостей.

В Україні розрахунок вартості такого бюджету вперше здійснювався в 1991 р. для 13 статево-вікових груп. Цей показник відображає нижню межу ціни робочої сили, що дає змогу підтримувати здоров’я і працездатність людини на нормальному рівні, котрий відповідає вимогам фізіології.

Рівень життя

Рівень життя − це соціально-економічна категорія, яка відображає ступінь розвитку і задоволення фізичних, духовних і соціальних потреб населення, а також умови в суспільстві для розвитку і задоволення цих потреб.

Відповідно до конвенцій Міжнародної організації праці (МОП) кожна людина має право на такий життєвий рівень (включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд, соціальне обслуговування), який необхідний для підтримання здоров’я і добробуту її самої та її сім’ї, а також право на забезпечення у разі безробіття, інвалідності тощо.

Згідно з рекомендаціями МОП рівень життя відображають такі показники: обсяг фонду споживання на душу населення, реальні доходи, тривалість життя, освіта; обсяг споживання важливих продуктів у натуральному виразі, забезпеченість житлом, комунальними і соціальними послугами, транспортом і зв’язком; охорона здоров’я, соціальне забезпечення. Виходячи з міжнародних норм необхідно також враховувати: зайнятість і умови праці, чинні соціальні гарантії, демографічні, екологічні умови, домашнє майно тощо. Окрім цього, необхідно брати до уваги поширення негативних соціально-економічних явищ, таких як інфляція, безробіття, бідність, злочинність, дискримінація в різних її проявах.

Рівень життя визначають в цілому по країні, по окремих територіях та соціальних групах.

У світовій практиці для характеристики рівня життя використовується такий показник, як індекс людського розвитку, котрий включає такі індикатори: тривалість життя, рівень освіти, рівень бідності, рівень безробіття, валовий внутрішній продукт на душу населення:

,

де І_х1 – індекс очікуваної тривалості життя;

І_х2 – індекс рівня освіти;

І_х3 − індекс рівня бідності;

І_х1 − індекс рівня безробіття

І_х1 − індекс реального ВВП на душу населення.

За цією методикою для розрахунку кожної складової зведеного індекса використовуються стандарти мінімальних і максимальних значень, з якими порівнюються фактичні показники

Для індекса тривалості очікуваного життя за максимальний рівень приймається 85 ироків, за мінімальний – 25 років. Для індекса рівня освіти максимальне значення 100%, мінімальне − 0%. Індекс бідності визначається як частка населення з доходами нижче прожиткового мінімуму, Індекс безробіття, як частка безробітних в економічно-активному населенні.

На поняття бідності як соціально-економічного явища впливає соціальна політика, що проводиться в країні. Рівень бідності і чисельність бідних залежить від межі бідності, офіційно востановленої державою, яка, у свою чергу, залежить від її фінансових можливостей, оскільки декларовані межі бідності ґрунтуються на певних розмірах соціальних програм.

Інтегральною оцінкою рівня життя виступає показник якості життя.

Якість життя характеризується, насамперед, рівнем споживання товарів і послуг, а також включає соціальні результати економічного і політичного розвитку, а саме: середня тривалість життя, рівень захворюваності, умови й охорона праці, соціальна захищеність населення, поліпшення соціального середовища, забезпечення прав людини тощо.

Для оцінювання зміни рівня життя населення визначають індекс вартості життя (І_в.ж), який розраховують за набором товарів та послуг для різних соціально-демографічних груп населення і за мінімальним набором:

,

де Ц₀, Ц₁ — ціна покупки відповідно базисного і поточного періодів;

g ₀, g ₁ — обсяг покупок базисного і поточного періодів.

На життєвий рівень населення негативно впливає інфляція. В Україні у квітні 1997р. було ухвалено закон, який передбачає індексацію доходів населення за інфляції більше 5%.

Існують різні методики якості життя. Зокрема фахівцями Центрального економіко-математичного інституту (ЦЕМІ) РАН запропонована комп’ютерна система оцінки якості життя, заснована на використанні статистичних даних, що характеризують здоров’я населення країни (народжуваність, смертність, тривалість життя); його майно і доходи; соціальну безпеку (умови праці, злочинність, розміри соціальної допомоги), екологічні параметри. Значимість показників оцінюється експертами. Інтегральна оцінка якості життя розраховується за 10-бальною шкалою.

Розрахунки, виконані за методикою ЦЕМІ в 2001 р., показали, що найкращий інтегральний показник якості життя в Австрії (9 балів), Франція, Німеччина, Бельгія мають 8 балів, СІЛА й Іспанія — 7,5 бала, Японія — 5 балів, Індія — 3 бали, Китай — 2 бали, Україна, Росія — 1 бал [Известия. — 2001. 29 червня].

 

Практична частина

 

Тестові завдання

1. Обсяг життєвих благ, необхідних для забезпечення нормальної життєдіяльності людини:

a) ціна робочої сили

b) вартість робочої сили

c) доходи людини

d) соціальні трансферти

 

2. Доходи, що залишаються після здійснення податків і обов’язкових платежів:

a) реальні доходи

b) номінальні доходи

c) чисті доходи

d) загальні доходи

 

3. Величина нарахованих виплат і натуральних отримань:

a) реальні доходи

b) номінальні доходи

c) чисті доходи

d) тіньові доходи

 

4. На купівельну спроможність номінальних доходів населення впливає:

a) індекс бідності

b) індекс безробіття

c) індекс споживчих цін

d) індекс рівня освіти

5. При якому значенні коефіцієнта Джині доходи населення розподілені рівномірно:

a) 0

b) 0,5

c) 0,75

d) 1

 

6. Коефіцієнт Джині відображає:

a) залежність між рівнем ВНП і безробіттям

b) залежність між рівнем доходів населення і безробіттям

c) розподіл всієї суми доходів населення між окремими його групами

d) рівень безробіття

 

7. Показник державного регулювання доходів, який призначається для певного періоду подолання кризового стану економіки:

a) мінімальний споживчий бюджет

b) прожитковий мінімум

c) мінімальна заробітна плата

d) рівень життя населення

 

8. Законодавчо встановлена в державі середньодушова місячна вартість набору продуктів харчування, непродовольчих товарів, оплати необхідних послуг, предметів довготривалого користування тощо:

a) мінімальний споживчий бюджет

b) бюджет прожиткового мінімуму

c) мінімальна заробітна плата

d) споживчий кошик

 

Основні терміни і поняття: вартість робочої сили, ціна робочої сили, доходи населення, загальні доходи, чисті доходи, реальні доходи, номінальні доходи, соціальні трансферти, диференціація доходів, коефіцієнт Джині, крива Лоренца, державне регулювання доходів, прожитковий мінімум, бюджет прожиткового мінімуму, мінімальний споживчий бюджет, споживчий кошик, рівень життя, індекс людського розвитку, якість життя, індекс вартості життя.

 

Питання для самоконтролю:

1. Розкрийте сутність поняття „вартість робочої сили”.

2. Що таке „ціна робочої сили”?

3. Які чинники впливають на зміну вартості робочої сили?

4. У чому полягає сутність поняття „доходи населення”?

5. З якою метою розраховується коефіцієнт Джині? Розкрийте його сутність.

6. Що відображає крива Лоренца?

7. Що таке система державного регулювання доходів?

8. Розкрийте сутність методів державного регулювання доходів і споживання.

9. Розкрийте сутність поняття „прожитковий мінімум”.

10. Що таке мінімальний споживчий бюджет? Розкрийте його сутність і відмінність від бюджету прожиткового мінімуму.

11. Охарактеризуйте поняття „рівень життя”. Які існують показники оцінювання рівня життя?

ТЕМА 9

Організація оплати праці

9.1. Сутність поняття „заробітна плата”. Функції і основні принципи її організації.

9.2. Елементи організації оплати праці. Структура заробітної плати.

9.3. Форми і системи заробітної плати.

9.4. Тарифна система оплати праці.

9.5. Безтарифні моделі оплати праці.

Теоретична частина

9.1. Сутність поняття „заробітна плата”. Функції і основні принципи її організації

Заробітна плата – це ціна послуг праці. Підхід до визначення заробітної плати саме як ціни „послуг праці” є найпоширенішим у сучасній економічній літературі. Хоча дехто з вітчизняних економістів і сьогодні поділяє точку зору про заробітну плату, як перетворену форму вартості товару робоча сила. З точки зору економічного змісту поняття робоча сила і трудова послуга ідентичні: під ними розуміють здатність працівника до виконання певних видів робіт (надання послуг).

Як економічна категорія, заробітна плата, є однією з найскладніших, тому розглядати її треба з різних позицій.

1. Заробітна плата – це економічна категорія, що відображає відносини між роботодавцем і найманим працівником з приводу новоствореної вартості.

2. Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Це загальновизнане визначення заробітної плати, яке сформульоване в ст.1 Закону України "Про оплату праці". Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

3. Заробітна плата, що виступає у вигляді плати за працю, а її величина – це ціна праці, яка формується на ринку праці в результаті взаємодії попиту на конкретні види праці і її пропозиції.

4. Заробітна плата для найманого працівника – це основна частина його трудового доходу, який він отримає в результаті реалізації здатності до праці і який має забезпечувати об'єктивно необхідне відтворення робочої сили.

5. Заробітна праця для роботодавця – це елемент витрат на виробництво і, водночас, головний чинник забезпечення матеріальної зацікавленості працівників у досягненні високих кінцевих результатів праці

У широкому розумінні поняття заробітна плата охоплює не лише фіксовані щомісячні виплати за відпрацьований час чи виконаний обсяг робіт, але й премії, гонорари, комісійні та ін. Тобто під заробітною платою розуміють усі види доходів, що отримані за працю, зароблені шляхом витрат фізичної чи розумової енергії людини.

Розрізняють два види заробітної плати: номінальну і реальну.

Номінальна заробітна плата – це сума грошей, яку виплачено за відпрацьований час або за виконану працю у відповідності з її кількістю і якістю.

Реальна заробітна плата – це кількість товарів та послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату, інакше кажучи реальна заробітна плата, це купівельна спроможність номінальної заробітної плати.

Сутність заробітної плати проявляється в її функціях.

Функції заробітної плати – це її призначення, роль, складова сфери практичної діяльності в узгодженні і реалізації інтересів суб'єктів соціально-трудових відносин – найманих працівників і роботодавців. Розрізняють такі функції заробітної плати:

1. Відтворювальна. Заробітна плата є джерелом коштів для розширеного відтворення робочої сили.

2. Стимулююча. Заробітна плата встановлюється в залежності від кількості і якості праці кожного працівника, його трудового внеску в результати роботи підприємства.

3. Регулююча. Заробітна плата є засобом оптимізації розміщення людського капіталу за регіонами, галузями, підприємствами з урахуванням ринкової кон'юнктури.

4. Соціальна. Забезпечення соціальної справедливості при розподілі між найманими працівниками (однакова винагорода за однакову працю), а також при розподілі доходу між найманими працівниками і роботодавцями.

5. Формуюча. Платоспроможний попит населення залежить від двох чинників – потреб та доходів населення, саме тому заробітна плата формує платоспроможний попит, впливаючи тим самим на кон'юнктуру ринку товарів та послуг.

Організація оплати праці є складною й багатогранною системою, яка функціонує і розвивається за об'єктивними економічними законами і принципами, а також під впливом суб'єктивних чинників.

Принципи організації заробітної плати – це об'єктивні, науково обґрунтовані положення, що відображають дію економічних законів і спрямовані на повнішу реалізацію функцій заробітної плати. Організації заробітної плати властиві такі найхарактерніші принципи:

1. Принцип неухильного зростання номінальної і реальної зарплати.

2. Принцип диференціації рівня заробітної плати, тобто відповідність міри праці мірі її оплати.

3. Принцип матеріальної зацікавленості працівників у досягненні високих кінцевих результатів.

4. Принцип випереджального росту продуктивності праці в порівнянні з ростом середньої заробітної плати.

5. Принцип економічної свободи. Форми, системи. розмір оплати праці, а також всі інші види доходів працівників встановлюються підприємствами самостійно.

6. Принцип єдності державної економічної політики в галузі оплати праці. Розмір заробітної плати за фактично виконану місячну норму праці не може бути менше за встановлений державою розмір мінімальної зарплати.

Принципи є базовими і в основі своїй незмінні, вимоги ж до організації оплати праці динамічні і відносяться до суб'єктивних чинників, які слід враховувати в діяльності підприємств (гнучкість, наочність, простота оплати праці тощо).

З урахуванням змісту функцій і принципів організації заробітної плати, взаємозв'язок між ними може бути представлений у вигляді схеми (рис.9.1).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Принцип неухильного зростання номінальної і реальної заробітної плати		Відтворювальна і формуюча функції
Принцип диференціації рівня заробітної плати	Соціальна і стимулююча функції
Принцип матеріальної зацікавленості працівників у досягненні високих кінцевих результатів	Стимулююча функція
Принцип випереджального росту продуктивності праці в порівнянні з ростом заробітної плати	Формуюча і стимулююча функції
Принцип єдності державної економічної політики в галузі оплати праці	Регулююча функція

Рис. 9.1 Взаємозв'язок принципів організації й функцій заробітної плати

Під впливом вище перелічених принципів і функцій заробітної плати формується організація заробітної плати на підприємстві.