Інноваційна політика підприємства: сутність та види.

Інноваційна політика підприємства полягає у розробці шляхів і механізмів упровадження і використання інновацій у виробничій практиці з метою забезпечення розвитку економіки і підвищення її ефективності.

Інноваційна політика підприємства має визначати напрями його змін відповідно до вимог зовнішнього середовища, окреслювати коло можливих інноваційних рішень, формувати інноваційні завдання залежно від типу обраної стратегії, створювати умови для оперативної реалізації інновацій.

Складовими інноваційної політики вважаються:

– маркетингова політика;

– політика в галузі науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт;

– політика структурних змін;

– технічна політика;

– інвестиційна політика.

Маркетингова політика має на меті формування тактики і стратегії поведінки підприємства на ринку. Націлена на вирішення таких завдань: визначення процедур і періодичності маркетингових досліджень; розроблення товарної, цінової, збутової, комунікаційної, сервісної політики і створення механізмів їх реалізації; аналіз ефективності здійснюваної політики.

Політика в галузі НДДКР. Її завданнями є визначення наукового потенціалу підприємства; розроблення науково-технічної політики з урахуванням результатів маркетингових досліджень; формування технологічної політики; створення механізмів реалізації науково-технологічної політики і оцінювання її результатів.

Політика структурних змін зорієнтована на вивчення внутрішнього середовища та організаційної форми підприємства, формування адекватної інноваційним завданням організаційної структури і культури підприємництва.

Технічна політика визначає можливості впровадження новацій.

Інвестиційна політика охоплює всі фінансово-економічні аспекти функціонування підприємства, що забезпечують реалізацію інноваційної політики. Націлена на управління грошовими потоками на підприємстві з метою накопичення коштів, необхідних для реалізації інноваційних проектів.

Елементи інноваційної політики перебувають у постійній обопільній взаємодії. Кожен із них може ініціювати різні інновації, спрямовані на вирішення проблем у певній функціональній сфері.

 

28. Система планів діяльності підприємства за сучасних умов господарювання

Планування — це визначення цілей і завдань підприємства на певну перспективу, аналіз способів їхньої реалізації й ресурсного забезпечення.

Система планів – це різновиди планів в залежності від ознаки, яка покладена в основу розробки плану.

Система планів на кожному підприємстві формується самостійно і може охоплювати таке:

Стратегічний, або генеральний, план підприємства (часто складається на 5 років)

Довгостроковий план - складова частина стратегічного, тобто план розвитку на декілька років, націлений на вирішення окремих проблем стратегії фірми.

Загальнорганізаційні плани, складені як продовження стратегічного плану. Вони визначають головні завдання розвитку підприємства. Основу цих планів становить план розвитку.

Оперативні плани підприємства, до складу яких входять загальорганізаційні плани поточної діяльності, у тому числі "господарські плани", або "плани прибутку", розраховуються на один рік. За допомогою планів поточної діяльності товари і послуги виготовляються та поставляються на ринок; поточні плани підрозділів, у тому числі бюджетні, доповнюються загальноорганізаційними планами поточної діяльності.

Бізнес-план - план створення нової фірми, програма діяльності підприємства, план конкретних заходів для досягнення певних цілей.

Результатами процесу планування діяльності підприємства також є програми (або плани-програми) і проекти.

 

 

 

29. Зміст принципів планування діяльності підприємства

До основних принципів планування слід віднести:

1. Принцип єдності означає, що показники, які використовуються в плануванні, слід обґрунтовувати в їх єдності, з врахуванням теоретичного і практичного взаємозв'язку. Розробка планових показників повинна здійснюватися у напрямку єдиного вектора цілей.

2. Принцип безперервності визначає процес планування як безперервний, коли на зміну одному виконаному плану приходить другий новий план, а на зміну другому — третій.

3. Принцип гнучкості, який означає здатність плану змінювати свій напрямок при змінних умовах діяльності і мати певні резерви. Принцип обґрунтовує наявність механізму зміни планових величин, тобто їх можливе корегування для адаптації в змінних обставинах.

4. Принцип точності потребує обґрунтованості, деталізації і конкретизації планового показника. Обґрунтованість плану в числовому вимірі означає його відповідність ресурсам, в тому числі нормальним здібностям і працевитратам виконавців.

5. Принцип участі означає, що в розробку планових показників повинні включитися всі спеціалісти об'єкта господарювання, а при необхідності — спеціалісти ззовні і партнери по бізнесу; в розробці планового документу обов'язкова участь майбутніх виконавців.

6. Принцип науковост і, в контексті якого планові документи розробляються на основі пізнання і використання економічних законів і теорій, досягнення І ІТИ та інших наук. В процесі розробки планів актуалізуються тенденції і перспективи економічного і соціального розвитку господарського суб'єкта, розробляються прогнози, техніко-економічні обґрунтування темпів і пропорцій економічного росту.

7. Принцип системності — в процесі обґрунтування, розробки і прийняття планових рішень враховується складний характер функціонування і розвитку того чи іншого елементу національної економіки як певної соціально-економічної системи.

8. Принцип комплексності — в процесі обгрунтування і прийняття планового рішення в розрахунок слід приймати всі можливі наслідки його реалізації, як в самому об'єкті планування, так і в зовнішньому до нього середовищі.

9. Принцип оптимальності — означає орієнтацію планового розвитку на забезпечення найбільшої ефективності функціонування і розвитку запланованого об'єкта.

Також: адаптивності, обмеженості ресурсів, пропорційності, паритетності, контролю.

 

 

30. Організація внутрішньофірмового планування

План підприємства за своїм змістом представляє собою сукупність взаємопов’язаних заходів з підвищення прибутку за рахунок збільшення ефективності використання всіх застосовуваних ресурсів і реалізації продукції. Успішність і ефективність системи планування визначається значною мірою рівнем її організації, яка спрямована на планомірне поєднання основних елементів системи планування:

а) плановий персонал, сформований в організаційну структуру;

б) механізм планування;

в) процес обґрунтування, прийняття і реалізації планових рішень (процес планування);

г) засоби, що забезпечують процес планування (інформаційне, технічне, математико-програмне, організаційне і лінгвістичне забезпечення).

В загальному вигляді в механізм планування входять: апарат вироблення цілей і задач функціонування підприємства; функції планування; методи планування.

Система цілей діяльності підприємства повинна задовольняти ряд вимог, які можна реалізувати, якщо на підприємстві є чіткий механізм планування цілей, в основі якого лежать такі напрямки діяльності:

- виділення лінійних і функціональних підрозділів, що відповідають за організаційне забезпечення цілей певного рівня;

- раціональний розподіл прав і відповідальності на різних рівнях управління, виходячи з ієрархії системи цілей;

- встановлення послідовності і характеру робіт по досягненню кінцевих цілей підприємства;

- оцінка ефективності різних варіантів організаційних рішень;

У практиці планування можна виділити три напрямки планування:

а) прогресивне планування (спосіб “знизу вверх”);

б) ретроградний метод (“зверху вниз”);

в) круговий метод (зустрічне планування).

Процес планування складається з таких етапів:

1)Визначення цілі планування.

2)Аналіз проблеми. На цьому етапі визначається вихідна ситуація на момент розробки плану і формується кінцева ситуація.

3)Пошук альтернатив. На цьому етапі серед можливих шляхів рішення проблеми шукається потрібна дія.

4)Прогнозування. На цьому етапі формується уява про розвиток запланованої ситуації.

5)Оцінка. Тут проводяться оптимізаційні розрахунки для вибору найкращої альтернативи. 6)Прийняття планового рішення. Вибирається і оформляється єдине планове рішення.

31. Співвідношення понять «оперативне», «тактичне», «довгострокове» і «стратегічне» планування

Планування – це вміння передбачити цілі організації, результати її діяльності і ресурси, які необхідні для досягнення поставлених цілей. Планування – перший і найважливіший етап управління.

Виокремились три види планування – стратегічне, тактичне та оперативне. Залежно від планових рішень:

Стратегічне планування – це планування на перспективу, яке вказує напрямок дій для забезпечення реалізації місії підприємства (як правило, в умовах перехідного періоду, який має місце в Україні, реальним є розробка стратегії на 3-5 років). Головна відмінність стратегічного планування від інших методів планування полягає у наступному:
1) планова робота націлена на майбутнє, а не описує поточну ситуацію;
2) стратегічний план не є детермінованим, тобто у ньому немає жорсткої регламентації за ресурсами, виконавцями і термінами, він обґрунтовує загальні перспективні напрямки діяльності та розвитку фірми;
3) у системі стратегічного планування відсутнє припущення про те, що майбутнє можна передбачити тільки за результатами минулого.
Тактичне планування – це планування на середні проміжки часу, в рамках яких відбувається реалізація конкретного управлінського рішення щодо випуску продукції чи освоєння нового ринку або зміцнення позицій на старому із вказанням необхідних для цього ресурсів. Зміст цих планів охоплює зазвичай відрізок часу у 1-2 роки. Оперативне планування – це планування роботи на короткі проміжки часу (в межах одного року з поділом на квартали і місяці), в процесі якого деталізуються плани підрозділів і служб підприємства і відбувається їх коригування у зв'язку зі зміною обставин, які не були передбачені при складанні тактичних планів.

Всі три види планування мають узгоджуватися між собою і складати єдину цілісну систему планів, стрижнем якої є генеральна мета, місія підприємства, що може бути реалізована лише за умови детального опрацювання всіх аспектів середовища господарювання та внутрішнього потенціалу підприємства.

Планування буває: перспективним і поточним. Одним із видів перспективного планування довгострокове планування.

Довгостроковий план звичайно охоплює трирічний або п'ятирічний періоди. Він скоріше носить описовий характер і визначає загальну стратегію компанії, оскільки важко передбачити всі можливі розрахунки на такий тривалий термін. Довгостроковий план виробляється керівництвом компанії і містить головні стратегічно цілі підприємства на перспектив.

 

32. Бізнес-планування, як необхідна складова практики господарювання.

Бізнес-планування - специфічна сфера ділових технологій, спрямована на залучення зовнішнього капіталу та підвищення ефективності бізнесу.

Бізнес-план - письмовий документ, в якому викладена сутність підприємницької ідеї, шляхи та засоби її реалізації, охарактеризовано ринкові, виробничі, організаційні фінансові аспекти майбутнього бізнесу, а також особливості управління ним.

Цілі розробки бізнес-плану:

-залучення зовнішнього капіталу;

-забезпечення комунікацій між підприємцем та зацікавленими сторонами;

-визначення організаційної форми та системи управління;

-перевірка реалістичності підприємницької ідеї;

-моделювання та побудова сценаріїв розвитку бізнесу.

Функції бізнес-планування:

1)зовнішня - ознайомлення зацікавлених сторін із сутністю та програмою реалізації конкретної бізнес-ідеї;

2)внутрішня - опрацювання системи управління, реалізації підприємницької ідеї.

Планування діяльності підприємства за допомогою бізнес-плану з позиції менеджменту забезпечує такі результати:

-примушує керівників значну увагу приділяти перспективам розвитку підприємства;

-дає змогу чіткіше координувати зусилля, спрямовані на досягнення поставлених цілей;

-установлює показники діяльності підприємства, необхідні для здійснення контролю;

-примушує керівників чіткіше й конкретніше визначити свої цілі й шляхи їх досягнення;

-підприємство стає більш підготовленим до несподіваних змін ринкової ситуації та підвищує швидкість адаптації;

-наочно демонструє обов'язки й відповідальність персоналу підприємства.

 

 

33. Сутність понять "оплата праці" та "заробітна плата". Види оплати праці.

Оплата праці - це рівноцінне заробітній платі поняття, відмінність якого полягає в джерелі виплат (заробітна плата обмежується виплатами з фонду заробітної плати, тоді як оплата праці передбачає також інші компенсаційні та заохочувальні виплати)

Заробітна плата - винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Рівень заробітної плати визначається, з одного боку, розвитком суспільного виробництва, а з іншого - ефективністю праці окремих працівників. Через систему заробітної плати суспільство здійснює мотивацію праці, контроль за мірою праці та мірою споживання матеріальних та духовних благ працівниками.

Види заробітної плати:

Основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу, яка залежить від результатів праці та визначається тарифними ставками або відрядними розцінками, посадовими окладами і т.д.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає:— надбавки і доплати:
•за високу кваліфікаційну майстерність;

• роботу у важких, шкідливих умовах;

• суміщення професій;

• класність (водіям);

• знання іноземної мови, науковий ступінь тощо.

— премії та винагороди, які мають систематичний характер, в тому числі за вислугу років;

— оплату за працю у вихідні та святкові дні, в понадурочний час;
— оплату щорічних, додаткових і навчальних відпусток та ін.

• Інші заохочувальні та компенсаційні виплати

• Інші виплати, що не включаються до ФОП (фонд оплати праці)