Продуктивність праці та її характеристика

Продуктивність праці характеризує ефективність, результативність витрат праці й визначається кількістю продукції, виробленої в одиницю робочого часу, або витратами праці на одиницю виробленої продукції, або виконаних робіт. На підприємствах продуктивність праці визначається як ефективність витрат тільки живої праці і розраховується через показники виробітку і трудомісткості продукції, між якими є зворотно пропорційна залежність.

Існує 2 методи вимірювання ПП: прямий і обернений. Прямий - Виробіток (В) - це кількість продукції, яка припадає на одного середньоспискового працівника чи робітника за певний період. Він розраховується як відношення обсягу виробленої продукції (ОП) до середньоспискової чисельності працівників чи робітників (Ч). Обернений: Трудомісткість = кількість працівників на одиницю продукції.

Виробіток визначається 3-ма методами: 1) Натуральний – ділення обсягу виробленої продукції у фіз. одиницях на кількість затраченого часу у нормогодинах. 2)В артісний – відношення вартості виробленої продукції до затрат праці на її виробництво або середньооблікової чисельності працівників підприємства 3) Трудовий метод - обсяг виробленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо-годинах, після чого його відносять до фактично відпрацьованого часу.

Залежно від складу витрат праці, які включаються в трудомісткість продукції, та їх ролі в процесі виробництва виділяють технологічну трудомісткість, трудомісткість обслуговування виробництва, виробничу трудомісткість, трудомісткість управління виробництвом і повну трудомісткість.

Підвищення продуктивності праці виявляється в тому, що частка живої праці в продукції, яка виробляється, зменшується, а частка минулої праці збільшується. При цьому абсолютна величина витрат живої і уречевленої праці на одиницю продукції скорочується. В плануванні підвищення продуктивності праці використовуються абсолютні показники, які характеризують рівень продуктивності праці, та відносні, що визначають динаміку її зростання. В практиці планування зростання продуктивності праці, залежно від мети й об'єкта найбільшого поширення набули два методи:

- метод прямого розрахунку на основі трудомісткості виробничої програми (виробітку) - більшою мірою застосовується при плануванні продуктивності праці на дільницях, цехах, робочих місцях;

- метод планування за техніко-економічними факторами - застосовується в цілому на підприємстві (фірмі).

 

9. Показники і методи вимірювання продуктивності праці

Розрізняють індивідуальну (жива праця) та суспільну (жива+уречевл.) продуктивність.

Існують прямий та обернений методи вимірювання продуктивності праці. Прямий — показник виробітку. Дорівнює відношенню загальнопланового обсягу виробництва до чисельності персоналу. . Обернений — показник труждомісткості.

На підприємстві виробіток може визначатися різними способами залежно від того, якими одиницями вимірюються обсяг продукції і затрати праці.

Якщо обсяг продукції вимірюється натуральними показниками (в штуках, тоннах, метрах тощо), то і відповідні показники продуктивності праці називаються натуральними.

Вартісними називаємо показники виробітку, в яких обсяг продукції вимірюється грошовими одиницями. Ці показники найуніверсальніші, вони дозволяють порівнювати продуктивність праці при виробництві принципово різних благ.

Для оцінки рівня виробітку на окремих робочих місцях при виробництві різноманітної незавершеної продукції використовуються також трудові показники, в яких для характеристики обсягу виробництва застосовуються норми трудових витрат у нормо-годинах. Однак ці показники мають дуже вузьку сферу застосування, оскільки вимагають суворої наукової обґрунтованості використовуваних норм.

Для планування і аналізу праці на підприємстві розраховуються різні види трудомісткості.

Технологічна трудомісткість визначається витратами праці основних робітників. Розраховується для окремих операцій, деталей, виробів.

Трудомісткість обслуговування визначається витратами праці допоміжних робітників, що зайняті обслуговуванням виробництва.

Виробнича трудомісткість складається з технологічної трудомісткості та трудомісткості обслуговування, тобто показує витрати праці основних і допоміжних робітників на виконання одиниці роботи.

Трудомісткість управління визначається витратами праці керівників, спеціалістів, технічних виконавців.

Повна трудомісткість продукції відображає всі витрати праці на виготовлення одиниці кожного виробу. Вона визначається за формулою

10.Фактори та резерви зростання продуктивності праці

Чинники підвищення продуктивності праці:

- Зовнішні (перебувають поза зоною контролю підприємства);

- Внутрішні (умови праці, персонал, організація виробництва);

За змістом:

- Соціально-економічні;

- Матеріально-технічні;

- Організаційно-економічні.

За сферою виникнення і дії фактори поділяються:

- Внутрішньовиробничі;

- Галузеві;

- Міжгалузеві;

- Регіональні;

- Загальнодержавні.

Резерви зростання продуктивності праці — такі можливості її підвищення, які вже виявлені, але не використані.

План підвищення продуктивності праці:

1-й етап — вимірювання і оцінка досягнутого рівня виробництва і праці в цілому.

2-й етап — пошук і аналіз резервів продуктивності праці.

3-й етап — розробка плану використання резервів для підвищення продуктивності праці.

4-й етап — розробка систем мотивації працівників.

5-й етап — контроль за реалізацією.

6-й етап — вимірювання реального впливу.