Ресурсне обгрунтування виробничої програми підприємства

Виробнича програма визначає обсягвиготовлення продукції за номенклатурою,

асортиментом і якістю в натуральному і вар-тісному відтворенні. Важливими в системі

показників виробничої програми є натуральніпоказники, які характеризують уречевлену

сторону виробництва і дають можливість ви-значити безпосередні зв'язки між товарови-

робниками і споживачами. Обсяг виробіткукожного виду продукції в натуральному ви-

раженні є валовим випуском.Для розрахунку виробничої програми у вартісному відтворенні необхідно обчис-лити показник валової продукції (ВП), який представляє собою вартість готових ви-робів і напівфабрикатів (виготовлених як з власної сировини, так і з матеріалів замов-ників) (Qі) з урахуванням встановлених на них виробничих цін (Ці). До валової продук-ції включають вартість робіт промислового характеру (РПХ), але вираховують вартістьпродукції власного виробництва (ВПВЛ), яка йде на промислово-виробничі потреби

всередині конкретного підприємства. Вона розраховується за формулою (13.1):

ВП =Qi* Ці +РПХ- ВПвл. (13.1)

Іншим рівнем оцінки виробничої програми є показник товарної продукції.

Товарною вважають продукцію, яка призначена для відпуску споживачам.

До неї відноситься:

- готова продукція, включаючи вироби широкого вжитку (виготовлені як з пов-

ноцінної сировини, так і з відходів), призначена для постачання споживачам, а також

для різних невиробничих потреб підприємства (ГПШВ);

- продукція підсобних і допоміжних цехів, в тому числі електроенергія, пара і

вода, вироблені на конкретному підприємстві і призначені для відпуску споживачам,

а також для різних невиробничих потреб підприємства (ППЦ);

- продукція промислового характеру, виготовлена на замовлення споживача

(ПЗ);

- напівфабрикати, заплановані до відпуску споживачам (НФР);

- продукція учбових майстерень, що реалізується підприємством на сторону

(ПУМ);

- тара власного виробництва, якщо у відпускній ціні не врахована її вартість

(ТВЛ).

Товарна продукція обчислюється за формулою (13.2):

ТП = ГПшв + Ппц + Пз +Нфр + Пум +Твл. (13.2)

До показника реалізованої продукції (РП) включається вартість всіх відванта-

жених матеріалів, які були оплачені споживачами.

Обсяг валової продукції підприємства можна розраховувати на основі даних про

валовий оборот (ВО) і внутрішньозаводський виробничий оборот (ВНО) як різницю

між ними, тобто за формулою (13.3):

ВП = ВО -ВНО. (13.3)

Валовий оборот (ВО) представляє собою сукупну вартість валового випуску

всіх видів продукції незалежно від того, використовуються вони в переробці на тому

ж підприємстві чи призначені для відпуску споживачам, а також вартість робіт проми-

слового характеру і послуг, наданих споживачам і власним цехам. Однак на практиці

до складу валового обороту включають тільки ту частину продукції допоміжних цехів і

робіт промислового характеру, яка призначена для відпуску на сторону. В цьому разі

продукція і послуги допоміжних цехів, призначені для внутрішньозаводського спожи-

вання, не повинні включатися до складу внутрішньозаводського обороту.

Під внутрішньозаводським виробничим оборотом (ВНО) розуміють вар-

тість продукції і послуг цехів підприємства, споживаних для власних потреб підпри-

ємства. До його складу включають:

вартість переробки на підприємстві напівфабрикатів власного виробництва;

- вартість електроенергії, пари, води, стислого повітря і холоду власного вироб-

ництва для технологічних цілей, вентиляції, освітлення і опалення цехів, заводських

складів, будівель заводоуправління тощо;

- вартість використовуваних для виробничих потреб інструментів, пристосу-

вань, моделей, запасних частин, допоміжних матеріалів власного виготовлення;

- вартість матеріалів власного виробництва, витрачених під час поточних ре-

монтів і під час обслуговування обладнання (змащення, чищення тощо);

- вартість тари власного виготовлення, призначеної для упакування продукції

підприємства, якщо її вартість включена до оптових цін на цю продукцію.

Взаємозв'язок між валовою продукцією (ВП) і товарною продукцією (ТП) відо-

бражається формулою (13.4):

ВП = ТП + (НФкр - НФпр), (13.4)

де НФкр, НФпр – залишок напівфабрикатів відповідно на кінець і на початок звіт-

ного періоду.

Обсяг реалізованої продукції (РП) відрізняється від обсягу товарної продукції на

різницю залишків готової продукції на складі на кінець (ЗГПКР) і на початок звітного

періоду (ЗГППР) у вартісному відтворенні. Його можна обчислити за формулою (13.5):

РП = ТП - (ЗГПКР - ЗГППР).

 

Поняття цінової політики

Ціна є грошовим вираженням вартостітовару. Роль ціни полягає в тому, що вона

повинна покривати витрати на виробництвотоварів (послуг) і приносити товаровиробни-

ку гарантований прибуток, забезпечуючисправедливий рівень рентабельності.

Функції цін:1) вимірювально-інформаційна функціяполягає у вираженні в єдиній грошовій формірізних за своєю натуральною формою това-рів (послуг).

Ціна є критеріальним орієнтиром при обґрунтуванні підприємством рішення що-

до доцільності і вигідності виробництва визначеного виду товарів (послуг), а також

щодо розширення чи скорочення виробництва;

2) розподільна функція передбачає, що за її допомогою здійснюється перероз-

поділ доходів між товаровиробником і споживачем;

3) стимулююча функція полягає в тому, що ціна має інтенсифікувати виробницт-

во, спрямовуючи його на залучення додаткового капіталу для розширення та розбу-

дови діяльності підприємства;

4) регулююча функція полягає в тому, що ціна коригує попит і пропозицію това-

рів на ринку, а також визначає взаємини між споживачами і виробниками на рівні

встановлення рівноважної ціни.

В практиці ціноутворення існує досить розгалужена класифікація цін:

- за обсягами реалізації продукції виділяють оптові і роздрібні ціни;

- за якістю виготовленої продукції розрізняють ціни для товарів вищої якості,

першого сорту, другого сорту тощо;

- за часом дії розрізняють постійні, тимчасові (на освоювану продукцію), сезон-

ні ціни (відповідно до пори року);

- за територіальною ознакою виділяють єдині (загальнодержавні), місцеві,

світові ціни тощо;

- за ступенем урахування в ціні транспортних витрат (франкування цін) ро-

зрізняють тринадцять базисів постачання, зібраних в чотири групи:

«E» – термін – EX Works (продавець передає товар покупцю на своїй території);

«F» – терміни – FCA, FAS і FOB (продавець зобов'язаний доставити товар пе-

ревізнику, визначеному покупцем);

«C» – терміни – CFR, CIF, CPT і CIP (продавець повинен укласти контракт на

перевезення без прийняття на себе ризиків втрати або ушкодження товару або дода-

ткових витрат внаслідок подій, що мають місце після відвантаження і відправлення);

«D» – терміни – DAF, DES, DEQ, DDU і DDP (продавець повинен нести всі ви-

трати і ризики, необхідні для доставки товару в країну призначення.

Більш детальна класифікація цін наведена в табл. 11.9.

Отже, ціна має враховувати корисність товарів чи суму якісних властивостей,

заради яких цей товар придбавається.

За ступенем визначеності розрізняють визначені ціни та ціни, що визначаються.

Під визначеною ціною розуміють фіксовану вартість товару.

Під ціною, що визначається, розуміють непряме посилання на умови обчислен-

ня ціни до моменту здійснення платежу.

За способом фіксації ціни бувають: тверді, періодично тверді, рухливі та плаваючі.

Тверда ціна встановлюється в момент укладення контракту, вона не підлягає

зміні протягом усього терміну його дії і не залежить від періодичності постачання то-

вару (послуги).

Періодично тверді ціни на товар передбачають встановлення певної фіксованої

суми, дійсної на визначений період часу.

Рухлива ціна – це ціна, яка переглядається, якщо ринкова ціна певного товару

до моменту його постачання зміниться. Рухливі ціни, на відміну від періодично твер-

дих, за умов істотних змін на ринку передбачають перегляд і коригування на певний

відсоток.

Плаваюча ціна – це ціна, обчислена шляхом перегляду базисної ціни з ураху-

ванням змін виробничих витрат в період укладання угод (формування портфелю за-

мовлень).

За ступенем оприлюднення розрізняють опубліковані ціни, до яких відносяться

довідкові ціни, біржові котирування, ціни аукціонів, ціни фактичних угод, ціни пропо-

зицій окремих фірм та розрахункові ціни.

Коли йдеться про продаж унікального товару, який раніше на ринок не постача-

вся і який надто складно порівняти з аналогами, застосовується розрахункова ціна.

При її обчисленні враховуються технічні й комерційні умови замовлення, наводиться

порівняння з аналогічними товарами.

 

Методи ціноутворення

Основним методом ціноутворення на підприємстві є модель «середні витрати

плюс прибуток», відповідно до якої здійснюється нарахування визначених націнок на

повну собівартість товару. Схематично ця модель може бути представлена форму-

лою (11.24):

Ц + С + П + ПДВ + АЗ + ПП +ТН + М, грн, (11.24)

де Ц – ціна одиниці продукції;

С – повна собівартість одиниці продукції;

ПДВ – податок на додану вартість;

АЗ – акцизний збір (якщо товар підакцизний);

ПП – вартість послуг посередників (якщо вони залучаються підприємством

для товаропросування на ринку);

ТН – інші торговельні надбавки до ціни (на реалізацію продукції в мережі роз-

дрібної торгівлі, в магазинах тощо);

М – мито (якщо продукція експортується).

У ринковій економіці важливо визначити величину планового прибутку. Як пра-

вило, цю величину обчислюють на основі встановленої на кожному підприємстві для

кожної одиниці товару норми прибутковості (рентабельності).

Іншим досить поширеним методом ціноутворення є розрахунок ціни на основі

аналізу беззбитковості і забезпечення цільового прибутку.