Правові основи діяльності підприємства.

Оцінка, класифікація і структура основних фондів.

Основні фонди – це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживчій формі, а їх вартість переноситься конкретною працею на вартість виготовленої продукції частинами в міру споживання. Найбільше значення на практиці має видова класифікація основних фондів. Так на її основі розрізняють такі види основних фондів: будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини і устаткування, транспортні засоби, інструменти, виробничий інвентар та приладдя, господарський інвентар, інші основні фонди. Існує також поділ основних фондів на дві частини:

-активну (яка безпосередньо приймає участь у виробничому процесі)

-пасивну (що створює умови для здійснення процесу виробництва).

Співвідношення окремих видів (груп) основних фондів, виражене у відсотках до їх загальної вартості на підприємстві, визначає видову структуру основних фондів. За інших рівних умов технологічна структура основних фондів тим прогресивніша і ефективніша, чим більша у їх складі питома вага активної частини. Вона змінюється під впливом багатьох факторів основними серед яких є:

-виробничо-технологічні особливості підприємства

-НТП

-ступінь розвитку різних форм організації виробництва

-відтворювальна структура капітальних вкладень у створення нових О.Ф.

-вартість будівництва виробничих об’єктів і рівень цін на технологічне устаткування

-територіальне розміщення підприємства

 

Визначення та елементний склад оборотних фондів.

Оборотні фонди – частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються в кожному виробничому циклі,змінюють або повністю втрачають натуральну форму і переносять сою вартість на вартість продукції що виробляється. до складу оборотних фондів включають: виробничі запаси; незавершене виробництво та напівфабрикати власного виготовлення; витрати майбутніх періодів.

Виробничі запаси становлять найбільшу частину оборотних фондів. До них належать запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, палива й пального, тари. Незавершене виробництво — це предмети праці, обробку (переробку) яких не завершено підприємством. До напівфабрикатів власного виготовлення відносять ті предмети праці, що їх повністю оброблено (перероблено) у даному виробничому підрозділі підприємства, але які потребують дальшої обробки в інших підрозділах (наприклад, поковки, штамповки, відливки та інша продукція заготовочного виробництва). Витрати майбутніх періодів — це грошові витрати, які зроблено в даний період, але які буде відшкодовано за рахунок собівартості продукції (роботи, послуг) у наступні періоди. До них належать витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію і винахідництво. Співвідношення оборотних фондів у розрізі окремих елементів і стадій функціонування (запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів) характеризує їхню виробничо-технологічну (стадійну) структуру.

Правові основи діяльності підприємства.

Підприємства мають діяти в межах законодавства, що регулює усі напрямки його діяльності. З поміж усіх юридичних актів визначальними є Закон України про підприємництво та статут підприємства, колективний договір. Закон про підприємництво: визначає види і організаційні форми підприємств, правила їх створення і ліквідації, механізм здійснення ним підприємницької діяльності; створює рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності на майно і системи господарювання; забезпечує самостійність підприємств, чітко фіксує їх права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими господарюючими суб’єктами та державою.

Будь-яке підприємство діє на підставі власного статуту, тобто зібрання правил, що регулюють сукупну їх діяльність, взаємовідносини з іншими господарюючими суб’єктами.

Велике значення має також трудовий договір – угода між трудовими колективами в особі профспілки та адміністрацією, що укладається щорічно і не може суперечити діючому законодавству.

Колективним договором регулюються виробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу з адміністрацією усякого підприємсчтва, яке виконристовує найману працю.

 

4) Класифікація підприємств: - за метою і характером діяльності:1)Комерційні (більшість підприємств); 2)некомерційні ( медичні,найкові,освітянські ); - за формою власності майна: 1)приватні( підприємства, що засновані на власності майна окремих громадян, з правом найму робочої сили. До цього виду відносять індивідуальні та сімейні підприємства. ) 2)колективні( підприємство, що грунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативну. ) 3)комунальне( підприємство,яке засноване на засадах власності відповідної територіальної громади .) 4)державні(засновані на державній власності); - за національною належністю капіталу: 1) національні (капітал належить підприємцям своєї країни); 2) закордонні (капітал є власністю іноземних підприємств); 3) Змішані( капітал належить підприємцям двох або декількох країн); - за правовим статусом і формою господарювання: 1) одноосібні( є власністю однієї особи або родини: воно несе відповідальність за свої зобов’язання своїм майном ); 2)кооперативні ( добровільні об’єднання громадян з метою спільного ведення господарської діяльності ); 3) орендні ( засноване на договірних взаєминах тимчасове володіння і користування майном, що необхідне орендатору для підприємницької діяльності. ) 4) господарські товариства(повні(н есуть солідарну відповідальність ),з обмеженою відповідальністю( має статутний фонд, поділений на частини, учасники цього товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів ),командні( поряд з членами з повною відповідальністю, включає одного учасника, відповідальність якого обмежується особистим вкладом у майно такого підприємства ) та акціонерні( відкритого типу, акції якого розповсюджуються шляхом відкритої купівлі-продажу акцій; закритого типу - акції котрого можуть розповсюджуватися лише між його замовниками. )); – за розміром кількісті працівників: 1) великі; 2) середні; 3) малі; 4) мікропідприємства. – за галузево-функціональним видом діяльності: промислові,сільськогосподарські,будівельні,торгові,транспортні,лізингові( фірми,що за відповідну плату здають в оренду товари споживчого призначення ),банківські,туристичні,страхові, тощо;

5) Організаційна структура управління - сукупність певним чином пов'язаних між собою управлінських ланок, Вона характеризується кількістю органів управління, порядком їх взаємодії та функціями, які вони виконують. Головне призначення організаційної структури - забезпечити ефективну діяльність управлінського персоналу. До його складу на підприємстві входять: керівник підприємства, керівники підрозділів, фахівці, обслуговуючий персонал (технічний). На більшості підприємств традиційно застосовується лінійно-функціональна структура управління. Лінійно-функціональна структура управління має певні переваги: простота керівництва, відсутність дублювання функцій та ін., які особливо помітні за умов серійного виробництва. Однак забезпечити необхідну пристосованість підприємства До мінливого ринкового середовища цей вид організаційної структури управління неспроможний. Існує також командна структура управління. Забезпечити її можна шляхом радикальної реорганізації існуючої системи управління, формування замість лінійно-функціональних - командних структур. Останні з'являються, коли підприємство розділяють на невеликі господарські одиниці, які являють собою "команди" робітників і інженерів або службовців, що самостійно вирішують питання, пов'язані з виробництвом та реалізацією певного продукту. Таку організаційну перебудову можна здійснити на будь-якому підприємстві будь-якої галузі. Вона дає змогу одержати необхідний ефект.

 

6) Виробнича структура підприємств - склад, форми побудови, розміри, кількісні співвідношення і взаємозв'язки виробничих підрозділів підприємства (цехів, дільниць, служб). Класифікація виробничих структур: - залежно від підрозділу,діяльність якого покладено в основу виробничої структури: 1)цехова( основним виробничим підрозділом є цех – адміністративно відокремлена частина підприємства в якій виконується певний комплекс робіт ); 2)безцехова( основою її побудови є виробнича дільниця – сукупність територіально відокремлених робочих місць,на яких виконуються технологічно однорідні роботи ); 3)корпусна ( на великих підприємства кілька однотипних цехів можуть бути об*єднані в корпус;у цьому разі корпус стає основним структурним підрозділом підприємства. ); 4)комбінатська( використовується на підприємствах де здійснюються багатостадійні процеси виробництва,характерною ознакою яких є послідовність процесів переробки сировини ); - за формою спеціалізації основних цехів: 1)технологічна ( спеціалізація цехів підприємства на використанні певної частки технологічного процесу,або окремої стадії виробничого процесу ); 2)предметна ( спеціалізація цехів на виготовленні певного виробу,або групи однотипних виробів;поширена на підприємствах масового виробництва ); 3)змішана ( частину цехів спеціалізовано технологічно,а решту - предметно ); - залежно від наявності основних і допоміжних процесів: 1)під-ства з комплексною виробничою структурою( мають усю сукупність основних та допоміжних цехів ); 2) під-ства з спеціалізованою виробничою структурою( мають лише частину основних та допоміжних цехів ).

 

7) Згідно з чинним законодавством в Україні можуть створюватися і функціонувати 2 типи об’єднань підприємств та організацій: 1) добровільні; 2) інституціональні. До добровільних об’єднань підприємств належать: 1) Асоціації (найпростіша форма договірного об’єднання підприємств з метою постійної координації господарської діяльності.Асоціація не має права втручатися у виробничу та комерційну діяльність будь-якого з її учасників); 2) Корпорації (договірні об’єднання суб’єктів господарювання на засаді інтеграції їхніх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів.); 3) Консорціуми (тимчасові статутні об’єднання промислового й банківського капітул для досягнення загальної мети. Учасниками консорціуму можуть бути державні та приватні фірми, а також окремі держави). 4) Концерни (форма статутних об’єднань підприємств, що характеризується єдністю власності й контролю. Після створення концерну суб’єкти господарювання втрачають свою самостійність, підпорядковуючись потужним фінансовим структурам.); 5) Картелі (договірне об’єднання підприємств переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності – регулювання збуту виготовленої продукції); 6) Трести (монополістичне об’єднання підприємств, що раніше належали різним підприємствам, в єдиний виробнично-господарський комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну й господарську самостійність оскільки інтегруються всі напрямки їхньої діяльності); 7) Холдингові компанії (специфічна організаційна форма об’єднання капіталів: інтегроване товариство, що безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або іншого добровільного об’єднання. Завдяки цьому холдингова компанія здійснює контроль за діяльністю таких підприємств).

 

8) Ринкове середовище господарювання підприємств Ринок — це сукупність відносин між продавцями і покупцями, які обмінюються продукцією спеціалізованої діяльності.Передумовою виникнення подібного типу відносин є, по-перше, розподіл праці або економічна спеціалізація; по-друге, забезпечення прав власності на продукцію, тобто переважаючої можливості володіти, використовувати і розпоряджатися нею. Ринок виконує низку соціально-економічних функцій: 1)він є ланкою, яка поєднує виробництво і споживання через механізм прямих і зворотних зв'язків; 2) виявляє суспільну корисність тих чи інших товарів та послуг, дозволяє реально оцінити їхню вартість, визначити, якою мірою витрати виробництва кожного товаровиробника корегують із суспільно необхідними витратами; 3) ринкова конкуренція слугує ефективним інструментом регулювання обсягів виробництва, дозволяє точно визначити лідерів серед господарюючих суб'єктів, забезпечує споживачеві можливість вибору; Ринкова система — це складний механізм координації, який діє через систему цін і ринків, механізм зв'язку, який застосовується для поєднання дій мільйонів різних індивідів. Сучасна ринкова економіка — це змішана економіка, в якій виробництво розвивається під впливом власних ринкових сил, які скеровують підприємницьку активність виробників, але держава регулює цей процес, установлює правову структуру бізнесу і контролює її дотримання, здійснює різні соціальні й політичні програми.

 

9) Підприємництво— самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність із виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку. Основні функції підприємницької діяльності: 1) творча (активне використання новаторських ідей); 2) ресурсна (формування й продуктивне використання власного капіталу,а також матеріальних і трудових ресурсів); 3) організаційно-супровідна (практична організація маркетингу,виробництва,продажу,реклами тощо).Підприємство завжди повинно здійснюватися за такими принципами: 1)вільний вибір бізнесової діяльності; 2)залучення ресурсів; 3)самостійне формування програми діяльності,установлення цін на товари та послуги;4)вільне розпорядження прибутком; 5)самостійне здійснення зовнішньоекономічної діяльності. В Україні поширено три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності: 1)одноосібна власність; 2)товариства;3)корпорації (акціонерні товариства).

10) Управління підприємством – це цілеспрямована діяльність, яка представляє собою сукупність методів, засобів і форм ефективної координації роботи людей (трудових колективів) для досягнення поставлених завдань або визначеної мети (підвищення результативності виробництва, зростання прибутку тощо).Власник реалізує свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. До основних функцій управління відносять: 1) Планування (функція управління, що визначає перспективи розвитку економічної системи та її майбутній стан, обумовлені темпами розвитку, джерелами, обраними методами і формами виробництва для досягнення сформульованої мети у вигляді конкретних планових моделей (розрахунків) завдань і показників з установленням термінів виконання); 2) Організація (функція управління, метою якої є формування керівної і керованої систем, а також зв'язків і відносин між ними, що забезпечують кооперування людей і знарядь праці з максимальною ефективністю протікання їх спільної трудової діяльності); 3) Мотивація (функція управління, яка вказує на комплекс причин, які спонукають членів трудового колективу до спільних впорядкованих і узгоджених дій для досягнення поставленої перед суб'єктом господарювання мети); 4) Контроль (функція управляння, яка завершує будь-яку діяльність і представляє собою перевірку, а також постійне спостереження з метою перевірки чи нагляду).Під методами управління розуміють способи впливу на окремих працівників (членів трудового колективу) чи трудові колективи в цілому, необхідні для досягнення поставлених цілей підприємства.

 

11) Персонал підприємства -сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та мають досвід практичної діяльності. Персонал підприємства поділяється на чотири категорії: 1) Керівники (це працівники, що займають посади керівників підприємств та їх структурних підрозділів. До них відносяться директори (генеральні директори), начальники, завідуючі, керуючі, виконроби, майстри на підприємствах, у структурних одиницях та підрозділах); 2) Спеціалісти (вважаються працівники, що займаються інженерно-технічними, економічними та іншими роботами, зокрема — інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти, соціологи тощо); 3) службовц і (відносяться працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування); 4) Робітники (зайняті у процесі створення матеріальних цінностей, а також ремонтом, переміщенням вантажів, перевозкою пасажирів, наданням матеріальних послуг та ін). Класифікація працівників за кваліфікаційним рівнем базується на їх можливостях виконувати роботи тієї чи іншої складності. За рівнем кваліфікації робітники поділяються на чотири групи: висококваліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані і некваліфіковані. Вони виконують різні за складністю роботи і мають неоднакову професійну підготовку.