Фінансові інвестиції і оцінювання їх ефективності

 

Фінансові інвестиції підприємства нерозривно пов'язані з функціонуванням фінансового ринку, основне завдання якого -- акумулювання та ефективне розміщення заощаджень у галузях економіки.

До основних напрямків фінансових інвестицій підприємства належать вкладення коштів:

• у статутні капітали спільних підприємств;

• у цінні папери ринку капіталів;

• на грошовому ринку.

Вкладення коштів у статутні капітали спільних підприємств дає змогу підприємству зміцнити господарські зв'язки з постачальниками сировини і матеріалів (при участі в їх статутному капіталі), розвинути власну виробничу інфраструктуру, розширити збут продукції, проникнути на інші регіональні ринки тощо.

Вкладення капіталу підприємства в цінні напери ринку капіталів -- найпоширеніші у практиці фінансових інвестицій.

Цінні папери ринку капіталів розподіляють за групами:

корпоративні – підтверджують право власності держателя цінних паперів (прості, або звичайні, та привілейовані акції);

боргові – підтверджують право кредитора на отримання від боржника певної суми боргу (довготермінові векселі, облігації);

похідні – інші інструменти фінансового ринку (опціони, ф'ючерси, конвертовані облігації і конвертовані привілейовані акції).

Вкладення коштів підприємства на грошовому ринку має місце при їх розміщенні на банківських депозитних рахунках. Мета такого розміщення тимчасово вільних коштів підприємства -- отримання додаткового прибутку, який у подальшому може спрямовуватись для інвестиційних потреб.

Оцінювання ефективності здійснення фінансових інвестицій базується на тих же принципах, що й оцінювання ефективності реальних інвестицій. Однак при цьому необхідно враховувати певні відмінності.

1. У грошових потоках від фінансових інвестицій відсутні амортизаційні відрахування. Тому в основі обчислення грошових потоків від таких інвестицій розглядаються суми періодично сплачуваних по них процентів (для внесків до статутних капіталів інших підприємств; для вкладів на депозитних рахунках у банках; для облігацій та інших боргових цінних паперів) і дивідендів (за приданими акціями інших підприємств).

2. Фінансові активи (цінні папери) можуть бути продані на ринку за ціною, що склалась на них на момент продажу. Отже, до грошових потоків від фінансових інвестицій повинна включатись також вартість їх можливої реалізації після завершення терміну володіння інвесторами ними. Для боргових цінних паперів ця вартість фіксована (вона є основною сумою боргу), а для корпоративних — вартість реалізації визначають за їх поточною курсовою ціною.

3. Норма прибутку від таких інвестицій визначається рівнем ризику фінансового інструменту. Інвестиціям у фінансові активи з незначним рівнем ризику властива невисока норма прибутку. До таких активів належать цінні папери, які випускає держава (облігації, державні казначейські зобов'язання тощо). їх вважають надійними цінними паперами. Інвесторів, які схиляються переважно до таких інвестицій, називають консервативними. Цінні папери, що приносять більшу норму прибутку, мають вищий ступінь ризику. Якщо інвестор формує свій портфель інвестицій переважно з таких фінансових інструментів, його вважається агресивним. Ефективність вкладення коштів у фінансовий актив можна оцінити, визначивши його реальну вартість.

Оцінюючи реальну вартість різних фінансових інструментів, необхідно враховувати особливості формування їх грошових потоків.

Облігація – це борговий цінний папір, який підтверджує право його власника на отримання через певний проміжок часу суми основного боргу, наданого особі, що випустила цю облігацію (емітенту), і доходів від неї у вигляді процентів. Характеристиками облігації є її номінальна вартість (визначає або основну суму боргу, або вартість, за якою вона гаситься); річна процентна або дисконтна ставка з облігації; проценти, що нараховуються за нею; очікувана норма прибутковості за облігацією; кількість періодів виплат процентів до терміну її погашення.

Акція – це цінний папір, що засвідчує право її власника на частину майна акціонерного товариства і надає йому право на отримання частини прибутку у вигляді дивідендів.

Реальну оцінку акцій визначають з урахуванням їх виду. Розрізняють акції привілейовані та звичайні (прості).

За привілейованими акціями сплачують фіксовані дивіденди. За ними не існує терміну погашення.

Визначаючи реальну вартість звичайних (простих) акцій, слід ураховувати, що дивіденди на такі акції не гарантуються. Дивідендна політика кожного акціонерного товариства залежить від розміру його прибутків, стратегічних цілей розвитку. Дивіденди, які сплачуються за певний рік, можуть бути вищі або нижчі від дивідендів, сплачених за попередній період. Крім того, за окремі роки дивіденди взагалі можуть не виплачуватись.

На ціну звичайних акцій здебільшого впливають три фактори: річні дивіденди, темпи приросту дивідендів і ставка дисконту.

У разі нерівномірного зростання дивідендів за акціями для визначення їх реальної вартості необхідно розрахувати майбутні дивіденди окремо за кожний період, а потім за допомогою дисконтної ставки визначити їх реальні вартості та додати отримані результати.

Дохід від здійснених вкладень капіталу як у цінні папери, так і в інші фінансові інструменти визначають як різницю між реальною вартістю фінансового активу і початковими інвестиціями в такі активи. Якщо реальна вартість перевищує початкові інвестиції, підприємство отримає прибуток, що означає ефективність вкладення його коштів. Ефективність (або дохідність) інвестицій визначатиметься діленням отриманого від здійснених інвестицій доходу на величину інвестованих коштів.

Основна мета управління інвестиційною діяльністю полягає в досягненні найефективнішої реалізації інвестиційної стратегії підприємства. Процес управління інвестиційною діяльністю підприємства охоплює реалізацію таких завдань:

• дослідження зовнішнього інвестиційного середовища і прогнозування майбутньої кон'юнктури інвестиційного ринку;

• розробку стратегічних напрямів інвестиційної діяльності підприємства;

• пошук і оцінювання інвестиційної привабливості окремих проектів, а також відбір найефективніших;

• розробку стратегії формування інвестиційних ресурсів підприємства;

• оцінювання інвестиційних якостей окремих фінансових інструментів і відбір найефективніших і них;

• формування інвестиційного портфелю і його оцінювання за показниками прибутковості, ліквідності та ризику;

• поточне планування і оперативне управління реалізацією окремих інвестиційних проектів;

• організацію моніторингу реалізації окремих інвестиційних програм і проектів;

• підготовку рішень про своєчасний вихід і неефективних інвестиційних проектів.