Калькулювання витрат на виробництво продукції

Калькулювання собівартості продукції - це процес обме­ження собівартості одиниці продукції.

Калькулювання витрат здійснюється за статтями калькуляції.

Статті - це затрати, які відрізняються між собою функціо­нальною роллю у виробничому процесі та місцем виникнення. Перелік статей калькуляції може бути різним в залежності від галузі промисловості, але, в загальному, може мати такий склад:

Калькулювання собівартості продукції передбачає вибір об’єкта калькулювання, калькуляційної одиниці та методу калькулювання.

Об’єкт калькулювання – це продукт виробництва конкретного підприємства, його підрозділів, стадій виробництва, за яким проводять розрахунок його собівартості. Таким об’єктом може бути готовий виріб або група виробів, окрема деталь, вузол, напівфабрикат.

Калькуляційна одиниця виступає вимірником об’єкту калькулювання (одиниця його кількісного виміру). Ними можуть бути тонни, метри, штуки, кілограми тощо.

Процес калькулювання потребує застосування певних методів, який передбачає застосування окремих прийомів розподілу витрат за калькуляційними статтями та віднесення їх на окремий об’єкт калькулювання.

Методами калькулювання є калькулювання за повними та змінними витратами.

Калькулювання за повними витратами передбачає включення до собівартості продукції всіх витрат, які пов’язані із виробництвом та реалізацією продукції: виробничих, адміністративних, збутових та інших операційних витрат підприємства. Непрямі витрати розподіляються за конкретними об'єктами (виробами, процесами, підрозділами) пропорційно до певної бази розподілу (виробнича потужність, фонд основної зарплати, випуск продукції тощо).

Калькулювання за змінними витратами (Direct Costing) ґрунтується на визначенні неповної собівартості продукції. При застосуванні цього методу до собівартості продукції включають лише змінні виробничі витрати.

Калькулювання продукції проводиться за окремими калькуляційними статями:

1) сировина і матеріали – вартість усіх матеріальних ресурсів, використаних на виробництво конкретного виду виробу, включаючи транспортно-заготівельні витрати, за мінусом вартості реалізованих зворотних відходів;

2) паливо та енергія на технологічні цілі;

3) заробітна плата виробничих робітників – витрати на оплату праці та інші виплати робітникам, зайнятим безпосередньо у виробництві конкретного виду продукції;

4) розмір єдиного соціального внеску;

5) загальновиробничі витрати, які пов’язані із управлінням, організацією та обслуговуванням виробництва, які розподіляються між окремими видами продукції пропорційно базі розподілу;

6) адміністративні витрати – відображають загальногосподарські витрати, пов’язані із управлінням та обслуговуванням підприємства;

7) витрати на збут – охоплюють витрати підприємства, здійсненні ним на реалізацію продукції, утримання підрозділів, які займаються збутом, рекламу, доставку товарів;

8) інші операційні витрати – до них відносять собівартість реалізованих виробничих запасів, необоротних активів, які утримуються для продажу; відрахування на стоврення резерву сумнівних боргів; втрати від знецінення запасів; втрати від операційнх курсових різниць; визнані економічні санкції; втрати від операційних курсових різниць тощо.

Сума перших пяти позицій формує виробничу собівартість одиниці продукції, а усіх статей разом – повну собівартість.

 

Планування собівартості продукції

Основними шляхами зниження собівартості продукції є скорочення тих витрат, які мають найбільшу питому вагу у її структурі.

Факторами зниження собівартості є підвищення тех­нічного рівня виробництва, вдосконалення організації вироб­ництва і праці, зміна структури та обсягу продукції, галузеві та інші фактори.

План по собівартості продукції на підприємстві включає такі елементи:

- планування зниження собівартості товарної продукції;

- складання кошторису витрат на виробництво;

- складання планових калькуляцій окремих видів продукції.

Планування зниження собівартості товарної продукції здійснюють шляхом планування зниження затрат на 1 грн. товарної продукції. Всі фактори, що впливають на зміну цих витрат, можуть бути об'єднані у перелічені вище групи.

Розрахунок зниження собівартості продукції за факторами виконують в такій послідовності:

1. Визначають затрати на 1 грн. ТП в базовому році:

, коп/грн

2. Визначають вихідну собівартість ТП в плановому році (Свих.пл)

Свих.пл = В1грн.ТП.б. х Qтп.пл, грн.,

де Qтп.пл — плановий обсяг товарної продукції підпри­ємства, грн.

3. Визначають економію затрат за техніко-економічними факторами методом прямого розрахунку:

• підвищення технічного рівня виробництва може спричинити економію витрат за рахунок зниження норм витрат матеріалів (Ем):

Ем = (Но х Ц – Н1 х Ц) х N1, грн.,

де Но, Н1 — норма витрат матеріалів до і після здійснення заходу, в натур, один.;

Ц— ціна одиниці матеріального ресурсу, грн.;

N1 — обсяг випуску продукції після здійснення заходу, натур, один.;

• та росту продуктивності праці, тобто зниження тру­домісткості виготовлення продукції (Ет):

Ет= [(to х Сго – Сг1) х (1 + % дод/100) х (1 + % соц.зах/100)] х N1, грн.,

де to, t1 — трудомісткість одиниці продукції до і після здійснення заходу, н-год.;

Сго, Сг1 — середньогодинна тарифна ставка робітників до і після здійснення заходу, грн./год.;

% дод — середній процент додаткової заробітної плати для певної категорії робітників;

% соц.зах. — встановлений процент відрахувань на соці­альні заходи;

• удосконалення організації виробництва і праці спричиняє еко­номію витрат за рахунок поглиблення спеціалізації і розши­рення кооперування виробництва (Еск);

Еск = [С- (Цс + Тр)] х Nk, грн.,

де С — собівартість виробів, виробництво яких планують розмістити на спеціалізованих підприємствах, грн./од.;

Цс — гуртова ціна за виріб, виготовлений на спеціалізова­ному підприємстві, грн./од.;

Тр — транспортно-заготівельні витрати на одиницю виро­бу, грн./од.;

Nk — кількість виробів, що отримують по кооперації зі спеціалізованих підприємств з моменту проведення спеціа­лізації до кінця року, натур, один.;

• зміна структури і обсягу продукції спричиняє відносне зни­ження умовно-постійних витрат (Еу-п)

%, грн.

де Qпл — приріст обсягу випуску продукції в плановому році, %;

Пу-п— сума умовно-постійних витрат в базовому році, грн.

4. Визначають планову собівартість продукції (Стп.пл)

Стп.пл ⁼ Свих.пл. ± Есум, грн.,

де Есум — сума економії витрат по всіх техніко-економічних факторах, грн.

5. Визначають рівень затрат на 1 грн. ТП в плановому році(В1грн.ТП.пл)

 

, коп/грн

6. Розраховують процент зниження затрат на 1 грн. ТП в плановому році в порівнянні з базовим (γ):

.

Індексний метод розрахунку зниження собівартості про­дукції

Індексний метод дає можливість врахувати вплив усіх фак­торів укрупненим способом.

- Зниження собівартості продукції за рахунок зміни норм витрат матеріалів і зміни цін на них (∆См):

∆См = (1 – Ін х Іц) х Пмз, %

де Ін — індекс зміни норм витрат матеріалів на один виріб;

Іц — індекс зміни цін на одиницю матеріального ресурсу;

Пмз — питома вага матеріальних затрат в собівартості продукції, %.

- Зниження собівартості продукції за рахунок росту продук­тивності праці (∆Спп):

, %

де Ізп — індекс росту середньої заробітної плати;

Inn — індекс росту продуктивності праці;

Пзп — питома вага заробітної плати в собівартості про­дукції, %.

- Зниження собівартості продукції за рахунок зниження умов­но-постійних витрат (∆Су-п):

, %

де Іу-п — індекс росту умовно-постійних витрат;

Iq — індекс росту обсягу виробництва продукції;

Пу-п - питома вага умовно-постійних затрат в собівартості продукції, %.

Джерелами зниження собівартості продукції є ті затрати, за рахунок економії яких знижується собівартість продукції, а саме:

- затрати уречевленої праці, які можуть бути знижені за рахунок покращення використання засобів і предметів праці;

- затрати живої праці, які можуть бути скорочені за рахунок росту продуктивності праці;

- адміністративно-управлінські витрати.