Основні форми міжнародних економічних відносин. Зовнішня торгівля та її основні чинники. Показники участі країни у міжнародному поділі праці.

Міжнародний поділ праці – це спеціалізація окремих країн на виготовленні тих чи інших видів продукції з метою взаємного обміну ними.

На основі міжнародного поділу праці посилюється глобалізація економіки, розвиваються міжнародні економічні відносини, тобто господарські зв’язки між економічними агентами різних країн. Економічні відносини країн здійснюються нині в різних формах, основними серед яких є:

- світова торгівля товарами і послугами

- міжнародний рух капіталів

- міжнародна міграція робочої сили

- міжнародний туризм

- науково-технічне співробітництво

- регіональна інтеграція країн тощо

Зовнішня торгівля є історично першою і найважливішою формою економічних зв'язків між різними народами і країна­ми. Декілька чинників спричинили швидке зростання міжна­родної торгівлі після Другої світової війни. По-перше, вдо­сконалення видів транспорту ніби зблизило регіони планети, що сприяло розвитку міжнародної торгівлі. Повітряний транспорт швидко доставляє з однієї країни в іншу різно­манітні товари. Природний газ тече по трубах широкого діаметра безпосередньо з країни-експортерадо країни, що його імпортує, наприклад, з Росії в Україну чи Німеччину. Нафту нині перевозять у гігантських танкерах, що значно знижує транспортні витрати в розрахунку на один барель. Отже, прогрес транспортних за­собів знизив високі витрати на транспортування товарів, що стримувало торгівлю між віддаленими регіонами.

По-друге, вдосконалення засобів зв'язку також сприяло розширенню міжна­родної торгівлі. Комп'ютери, факси, телефони уможливили зв'язок між торгови­ми партнерами у всьому світі, дають можливість оцінити потенціал для продажу товарів за кордоном. Перекази грошей в інші країни та переміщення грошей між різними регіонами планети здійснюються практично миттєво.

По-третє, важливим чинником зростання міжнародної торгівлі стало значне зниження митних зборів. Хоча вбагатьох країнах існують ще значні торговельні обмеження, але їх поступово скасовують. Особливе значення для подальшого роз­витку міжнародної торгівлі має успішне завершення Уругвайського раунду в межах ГАТТ (Генеральна угода з тарифів і торгівлі). Основні домовленості, досягнуті в ме­жах ГАТТ знижують мито по всьому світові, лібералізують правила, що регулюють обмін послугами, створюють нові механізми за­хисту інтелектуальної власності, скасовують квоти на текстиль і готовий одяг і т.д.

По-четверте, швидке зростання міжнародної торгівлі обумовлено також тим, що нині практично усі країни світу до тієї чи іншої міри беруть участь уміжна­родній торгівлі. США, Німеччина та Японія є головними учасниками процесу міжнародної торгівлі. Сумарний експорт цих трьох країн досягнув нині 1,3 трильйона американських доларів. Такі західноєвропейські країни, як Франція, Великобританія та Італія також є великими експортерами. Дедалі важливішу роль у міжнародній торгівлі відіграють так звані азійські тигри — Гонконг, Сінгапур, Південна Корея і Тайвань.

Участь країни у міжнародному поділі праці, передовсім у світовій торгівлі, оцінюють за такими показниками:

1) експортною (імпортною) квотою — відношення експорту країни до ВВП. Як уже
зазначалось, ця квота характеризує рівень відкритості національної економіки. Конкретне значення експортної квоти залежить не лише від конкурентоспро­можності товарів і послуг країни на світовому ринку, а й від потреб країни в імпорті. Інакше кажучи, доходи від експорту мають покривати видатки на імпорт;

2) обсягом експорту (імпорту) країни на душу населення. У розвинутих країнах з
високим рівнем відкритості економіки обсяг експорту на душу населення ста­новить 3—5 тис. доларів;

3) експортним потенціалом країни — це обсяг виробленої продукції, який країна
може продати на світовому ринку без будь-якої шкоди для задоволення своїх
внутрішніх потреб;

4) співвідношенням частки країни в світовому виробництві певного продукту з її ча­сткою у світовій торгівлі ним. Якщо частка країни у світовому виробництві певного виду продукту помітно переважає її частку в міжнародній торгівлі цим товаром, то це здебільшого свідчить про низьку конкурентоспроможність цьо­го виробу країни на світовому ринку;

5) структурою експорту, тобто питомою вагою різних товарних груп узагально­му обсязі експорту. Структура експорту характеризує роль країни у міжна­родній галузевій спеціалізації. Висока частка продукції обробної промисло­вості в експорті країни свідчить про машинно-технологічну спрямованість її експорту та високий науково-технічний рівень її національної економіки. І навпаки, висока питома вага в експорті країни сировини, матеріалів, енерго­носіїв свідчить про сировинну спрямованість її експорту і здебільшого низь­кий рівень економічного розвитку;

6) структурою імпорту, яка відображає залежність національної економіки від
світової економіки у ресурсах, товарах і послугах, які країна не виробляє, або ви­робництво яких у цій країні є неефективним. Аналізуючиструктуру імпорту, здебільшого визначають питому вагу паливно-сировинних матеріалів та кінцевої продукції, що також дає змогу судити про рівень економічного розвитку країни;

7) співвідношенням між обсягом зарубіжних прямих інвестицій країни і обсягом іно­земних прямих інвестицій в її економіку. Промислово розвинуті країни здебільшого вкладають більші обсяги капіталу в економіку інших країн порівняно з обсягами інвестицій, які вкладають у їхню економіку;

8) обсягом зовнішнього боргу країни та його співвідношенням з ВВП та експортом даної країни. Рівень заборгованості країни вважають дуже високим, коли вели­чина зовнішнього боргу країни перевищує річний ВВПкраїни, а видатки на обслуговування боргу перевищують 50% її експорту.