Поняття інформаційної безпеки держави. Реальні та потенційні загрози Національної безпеки України в інформаційній сфері.

Інформаційна безпека держави - це стан її захищеності та інформаційного розвитку, за якого спеціальні інформаційні операції, акції інформаційної агресії, інформаційний тероризм, незаконне зняття інформації за допомогою спеціальних технічних засобів, комп'ютерні злочини та інші деструктивні інформаційні впливи не завдають суттєвої шкоди національним інтересам

Інформаційна безпека України - це захищеність життєво важливих інтересів суспільства, держави та особи, за якої виключається заподіяння їм шкоди через неповноту, невчасність і недостовірність інформації, через негативні наслідки функціонування інформаційних технологій або внаслідок поширення інформації, забороненої чи обмеженої для поширення законами України.

Пріоритети інформаційної безпеки:

· недопущення інформаційної залежності, інформаційної блокади України, інформаційної експансії з боку інших держав та міжнародних структур;

· ефективна взаємодія органів державної влади та інститутів громадянського суспільства при формуванні, реалізації та коригуванні державної політики в інформаційній сфері;

· побудова та розвиток інформаційного суспільства;

· забезпечення економічного та науково-технологічного розвитку України;

· формування позитивного іміджу України;

· інтеграція України у світовий інформаційний простір.

 

На сучасному етапі основними реальними та потенційними загрозами інформаційній безпеці України є:

1) у зовнішньополітичній сфері:

 

поширення у світовому інформаційному просторі викривленої, недостовірної та упередженої інформації, що завдає шкоди національним інтересам України;

 

прояви комп'ютерної злочинності, комп'ютерного тероризму, що загрожують сталому та безпечному функціонуванню національних інформаційно-телекомунікаційних систем;

 

зовнішні негативні інформаційні впливи на суспільну свідомість через засоби масової інформації, а також мережу Інтернет;

 

2) у сфері державної безпеки:

 

негативні інформаційні впливи, спрямовані на підрив конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності кордонів України;

 

використання засобів масової інформації, а також мережі Інтернет для пропаганди сепаратизму за етнічною, мовною, релігійною та іншими ознаками;

 

несанкціонований доступ до інформаційних ресурсів органів державної влади;

 

розголошення інформації, яка становить державну та іншу передбачену законодавством таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави;

 

3) у воєнній сфері:

 

порушення встановленого регламенту збирання, обробки, зберігання і передачі інформації з обмеженим доступом в органах військового управління та на підприємствах оборонно-промислового
комплексу України;

 

несанкціонований доступ до інформаційних ресурсів, незаконне збирання та використання інформації з питань оборони;

 

реалізація програмно-математичних заходів з метою порушення функціонування інформаційних систем у сфері оборони України;

 

перехоплення інформації в телекомунікаційних мережах, радіоелектронне глушіння засобів зв'язку та управління;

 

інформаційно-психологічний вплив на населення України, у тому числі на особовий склад військових формувань, з метою послаблення їх готовності до оборони держави та погіршення іміджу військової служби;

 

4) у внутрішньополітичній сфері:

 

недостатня розвиненість інститутів громадянського суспільства, недосконалість партійно-політичної системи, непрозорість політичної та громадської діяльності, що створює передумови для обмеження свободи слова, маніпулювання суспільною свідомістю;

 

негативні інформаційні впливи, в тому числі із застосуванням спеціальних засобів, на індивідуальну та суспільну свідомість;

 

поширення суб'єктами інформаційної діяльності викривленої, недостовірної та упередженої інформації;

 

5) в економічній сфері:

 

відставання вітчизняних наукоємних і високотехнологічних виробництв, особливо у сфері телекомунікаційних засобів і технологій;

 

недостатній рівень інформатизації економічної сфери, зокрема кредитно-фінансової системи, промисловості, сільського господарства, сфери державних закупівель;

 

несанкціонований доступ, порушення встановленого порядку роботи з інформаційними ресурсами в галузях національної економіки, викривлення інформації в таких ресурсах;

 

використання неліцензованого і несертифікованого програмного забезпечення, засобів і комплексів обробки інформації;

 

недостатній рівень розвитку національної інформаційної інфраструктури;

 

6) у соціальній та гуманітарній сферах:

 

відставання України від розвинутих держав за рівнем інформатизації соціальної та гуманітарної сфер, насамперед освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, культури;

 

недодержання прав людини і громадянина на одержання інформації, необхідної для захисту їх соціально-економічних прав;

 

поширення в засобах масової інформації невластивих українській культурній традиції цінностей і способу життя, культу насильства, жорстокості, порнографії, зневажливого ставлення до
людської і національної гідності;

 

тенденція до витіснення з інформаційного простору та молодіжної культури українських мистецьких творів, народних традицій і форм дозвілля;

 

послаблення суспільно-політичної, міжетнічної та міжконфесійної єдності суспільства;

 

відставання рівня розвитку українського кінематографу, книговидання, книгорозповсюдження та бібліотечної справи від рівня розвинутих держав;

 

7) у науково-технологічній сфері:

 

зниження наукового потенціалу в галузі інформатизації та зв'язку;

 

низька конкурентоспроможність вітчизняної інформаційної продукції на світовому ринку;

 

відтік за кордон наукових кадрів та суб'єктів права інтелектуальної власності;

 

недостатній захист від несанкціонованого доступу до інформації внаслідок використання іноземних інформаційних технологій та техніки;

 

неконтрольована експансія сучасних інформаційних технологій, що створює передумови технологічної залежності України;

 

8) в екологічній сфері:

 

приховування, несвоєчасне надання інформації або надання недостовірної інформації населенню про надзвичайні екологічні ситуації чи надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру;

 

недостатня надійність інформаційно-телекомунікаційних систем збирання, обробки та передачі інформації в умовах надзвичайних ситуацій;

 

низький рівень інформатизації органів державної влади, що унеможливлює здійснення оперативного контролю та аналізу стану потенційно небезпечних об'єктів і територій, завчасного прогнозування та реагування на надзвичайні ситуації.