Поняття норми права та її основні ознаки. Структура правової норми.

Норма права - це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене чи санкціоноване державою з метою регулювання суспільних відносин, що забезпечується примусовою силою держави.

Норма права характеризується ознаками:

- норма встановлюється чи санкціонується державою;

- норма є загальнообов'язковою;

- норма є формально визначеною;

- норма регулює певні суспільні відносини, що є типовими, які неодноразово повторюються;

- норма визначає суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів правовідносин;

- норма діє у часі, просторі та по певному колу осіб;

- норма має свою структуру, тобто внутрішню побудову;

- норма розрахована на регулювання невизначеної кількості суспільних відносин;

- норма забезпечується державним примусом. Будь-яка норма права дає відповідь на такі питання:

1) Яке правило поведінки у ній міститься?

2) При яких умовах це правило поведінки може бути реалізовано?

3) Хто і коли може реалізувати норму?

4) В чому полягає реалізація правової норми?

5) Які правові наслідки пов'язані з виконанням, невиконанням, неналежним виконанням чи порушенням правової норми?

Норма права має свою структуру, тобто внутрішню побудову - нерозривно зв'язані між собою її складові частини (елементи):

- гіпотезу;

- диспозицію;

- санкцію.

Під гіпотезою розуміють частину правової норми, в якій визначені умови, конкретні життєві обставини, з настанням яких норма права може бути реалізована.

Гіпотеза

Гіпотеза може бути:

а) простою, в якій визначена тільки одна умова, наявність якої є підставою для реалізації норми. Так, ст. 82 Конституції України містить таку гіпотезу "Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу";

б) складною, в якій визначені дві або більше умови, наявність сукупності яких є підставою для реалізації норми. Так ст. 76 Конституції України містить складну гіпотезу, вона підкреслює, що народним депутатом України може бути обраний:

- громадянин України;

- який на день виборів досяг двадцяти одного року;

- має право голосу;

- проживає в Україні протягом останніх п'яти років;

Всі вище перелічені умови повинні бути разом, щоб особа могла бути включена до списку певної партії і обиратися на пост народного депутата України;

в) альтернативною, в якій визначені дві або більше умови, настання хоча б однієї з яких є підставою для реалізації норми. Так, сг.81 Конституції України закріплює положення про те, що повноваження народного депутата України припиняються достроково в разі:

складення повноважень за його особистою заявою;

- набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

- визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;

- припинення його громадянства або його виїзду на постійне проживання за межі України;

- якщо протягом 20 днів з дня виникнення обставин, які призводять до порушення вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, ці обставини ним не усунуто;

- не входження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цій політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України зі складу такої фракції;

- його смерті.

Достатньо наявності лише однієї із вище перерахованих умов і народний депутат України достроково припиняє депутатський мандат.

Гіпотеза в правовій нормі визначається за допомогою словосполучення.

- у разі;

- у випадках;

- при умові;

- при наявності та інше.

Під диспозицією розуміється частина правової норми, в якій визначене саме правило поведінки, конкретизуються суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників правового відношення, що регулюється нормою.

Диспозиція

Диспозиція може бути:

а) простою, в якій вказується на дозвіл чи на заборону певних дій, і нічого не пояснюється.

Так, ст. 369 Кримінального кодексу України має диспозицію, що складається із двох слів - давання хабара, а далі продовжується - карається..., тобто правило поведінки заборонене.

Зі слів карається починається наступний елемент норми права - санкція.

Санкція

Під санкцією розуміється частина правової норми в якій визначена міра юридичної відповідальності, що може бути застосована до особи, яка порушила диспозицію забороняючого змісту.

Санкція може бути:

а) абсолютною, в якій визначена міра покарання, яка не може бути ні зменшена, ні збільшена:

- догана, або звільнення з роботи, як дисциплінарне стягнення;

- конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;

- довічне позбавлення волі, як кримінальне покарання та інші;

б) відносно-визначеною, в якій вказується на мінімальний і максимальний розмір покарання, в межах якого компетентний орган держави (посадова особа) може накладати кару. Так, за дезертирство військовослужбовець карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років (ст. 408 КК України);

в) альтернативною, в якій закріплено два або більше види основного покарання із яких компетентний орган (посадова особа) може застосувати лише один вид, Так, за грабіж передбачене покарання у вигляді штрафу від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами до 2 років, або позбавлення волі на строк до 4 років (ст. 186 КК України). Кара в такій санкції визначається В порядку підвищення її суворості і підвищення несприятливих наслідків для злочинця. Вирішуючи питання про вид і розмір покарання за цей злочин, суд буде, враховувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, виходячи із всіх обставин його споєння:

г) відсилочною, в якій міра покарання не міститься, але одночасно визначена відсилка до інших статей нормативного акту або іншого законодавства, де кара конкретизована. Так, відповідно до ч. 1. ст. 15 Кодексу України про адміністративні правопорушення військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані, а також особи рядового і начальницького складів органів внутрішніх справ несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами (крім випадків, визначених у цій статті).

За своєю структурою правові норми можуть складатися із:

- однієї диспозиції (ст. 75 Конституції України);

- гіпотези і диспозиції (ст. 82 Конституції України);

- диспозиції і санкції (ст. 369 Кримінального кодексу України);

- усіх елементів правової норми (ст. 111 Конституції України).

Правові норми можуть бути різних видів. Залежно від різних критеріїв їх можна класифікувати на різні групи:

1) залежно від галузі права, тобто предмету правового регулювання норми можуть бути: конституційними, адміністративними, трудовими, фінансовими, сімейними, цивільними та іншими;

2) залежно від методу правового регулювання:

- імперативні норми (категоричні), що мають чітко визначений припис, відхилення від якого не допускається, треба діяти тільки так, як приписує норма і ніяк інакше (ст. 56 Бюджетного кодексу України закріплює, що єдині правила бухгалтерського обліку всіх фінансових операцій, активів і фінансових зобов'язань держави визначаються Державним казначейством України за погодженням з Міністерством фінансів України);

- диспозитивні норми, в яких визначені межі правила поведінки але суб'єктам надається право вибору щодо реалізації цього права. Так, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Законодавець у цій статті визначає право сторін укладати цивільні договори, але саме які, коли, з ким, на яких умовах, сторони визначають самі на свій вибір;

3) залежно від функціонального призначення:

- матеріальні норми, які встановлюють суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів. Так, всі статті Особливої частини Кримінального кодексу України визначають суспільно-небезпечні діяння, що є злочинами і встановлюють обов'язок кожного утримуватися від їх порушення (матеріальні норми права відповідають на питання - що робити?);

- процесуальні норми, які визначають певну послідовність (порядок) визначених дій, необхідних для реалізації матеріальної норми. Так, для притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка порушила матеріальну норму, тобто вчинила злочин, необхідно порушити кримінальну справу, здійснити дізнання, досудове слідство, підготовку розгляду справи в суді, розглянути її в судовому засіданні, постановити вирок та інше. Все це здійснюється на підставі процесуальних норм, які містяться в Кримінально-процесуальному кодексі України (процесуальні норми відповідають на питання - як робити?).

4) залежно від дії у часі:

- постійні;

- тимчасові;

5) залежно від дії у просторі:

- міжнародні;

- загальнодержавні;

- місцеві;

- локальні.

Норми права класифікуються і за іншими критеріями.