Українська економічна думка під впливом класичної політекономії. Карабін, Вернадський, Бунге.

Відомим прихильником ідей класичної школи політекономії був професор Київського університету Іван Вернадський (1821 –1884). У книгах «Предмет політичної економії», «Курс політичної економі»» та ін. він розвивав принципи економічного лібералізму, виступив проти втручання держави в приватні справи і підприємництво, дав наукове визначення предмета економічної теорії, показав сутність і механізм дії об'єктивних економічних законів, а також роль праці у створенні багатства країни. На його думку, політекономія як наука, досліджує цінність речей, яка виявляється тільки в обміні й відображає ставлення покупців до речей. Єдиним джерелом багатства і доходів учений визнавав продуктивну працю, розрізняв корисність («придатність»), мінову вартість і вартість.

І.Вернадський багато уваги приділяв дослідженню зміни форм праці на різних етапах суспільного розвитку, доводив, що в докапіталістичному господарстві існували позаекономічний примус до праці, експлуатація працівників, а тому не було будь-яких стимулів до вільної праці. За умов капіталізму наймана праця має переваги перед кріпацькою, а застосування машин забезпечує ефективніше господарювання порівняно з феодалізмом. На думку І.Вернадського, більш прогресивним виробництвом є товарне, бо воно найбільш повно відповідає природі людини, її природному потягу до приватного господарювання, обміну. Тому він послідовно виступав проти соціалістичної ідеї, що набувала поширення.

Політичний вплив на розвиток економічної науки в Україні у 50–90-ті роки XIX ст. справили погляди Миколи Бунге (1823–1895), Афіногена Антоновича (1848-– 1917), Дмитра Піхно (1853–1913) та ін. Зокрема М. Бунге, професор Київського університету, державний діяч, У працях «Основи політичної економії» (1870 р.) і «Нариси політико-економічної науки» (1895 р.), поділяючи погляди А.Сміта, Т.Мальтуса, Дж.С.Мілля, розглядав розвиток капіталізму як закономірний природний процес, виступав за необмежену конкуренцію, невтручання держави в економічні явища. З класичних ліберальних позицій він трактував і теоретичні основи економічної політики, виступав проти різних проявів протекціонізму, за вільне підприємництво і вільну торгівлю. Політекономія, на його думку, розглядається як наука, що «досліджує суспільні сторони господарських явищ і законів, яким ці явища підпорядковані». Цінність він трактував з позиції «трьох факторів» Ж.Б.Сея, потім дотримувався позицій австрійської школи і визнавав цінність благ суб'єктивною оцінкою їх корисності. Згодом ці погляди М.Бунге розвинуто іншими вченими Київської економічної школи, так званою суб'єктивно-психологічною школою української політичної економії.

Видатним громадським діячем та економістом, засновником Харківського університету був Василь Каразін (1773-1842 ).(історико-політичний трактат «Про причини поступового падіння курсу (рубля) і про заходи підняття його».) Базуючись на ідеях фізіократів, він розробляв проекти господарського розвитку, які охоплювали рекомендації щодо ефективного приватновласницького підприємництва в усіх сферах господарства, зокрема інтенсифікації землеробства, пришвидшення розвитку промисловості та торгівлі, використання найманої праці. В. Каразін вживав поняття "домоводство" (а не господарство), що походить від грецького і означає "закон або правила ведення домашнього господарства".

Причини відсталості економічного розвитку Російської імперії В. Каразін пов'язував з недостатнім розвитком промисловості та торгівлі, зовнішніми боргами, які призводять до знецінення російських грошей. Пропонував для погашення боргів продавати державні землі приватним особам, у т. ч. селянам. Вважав, що право на існування мають тільки прибуткові підприємства, а такими, за його переконаннями, можуть бути лише приватні, пропагував розвиток підприємництва "по-європейськи".

Найбільше уваги В. Каразін приділяв селянському питанню, його аграрна програма охоплювала такі практичні кроки:

o обмеження поміщицького свавілля щодо селян (але не звільнення);

o скасування панщини та заміна її грошовою рентою;