Економічні реформи в Україні

Україна претендує на звання країни з ринковою економікою, але насправді ми країна з перехідною економікою. Особливостями перехідної економіки є зростання суперечностей, зростання їх кількості та інтенсивності. Загальними рисами перехідної економіки є:

1.нестабільність умов господарювання;

2.реформованість економічної структури;

3.дефіцит ресурсів та соціальні обмеження структурної перебудови;

4.відсутність механізму саморегуляції економіки;

5.незавершеність процесу приватизації і роздержавлення власності;

6.невизначеність рушійних сил розвитку;

7.система цін, здеформована монополіями та інфляцією;

8.часткова втрата керованості макроекономічними процесами та інше.

Як бачимо з вище перерахованого, кожне з них у якісь мірі можна віднести до нашої економіки. А це означає нестабільність макроекономічних показників, яке в свою чергу тягне собою підвищені ризики для вкладання інвестицій в нашу державу. Крім того негативним фактором нашої економіки є соціально-культурна ворожість нашого народу до такого елемента як олігархи. В свідомості наших людей вкорінене, що олігарх це знедолюваx всього українського народу. Хоча ці люди здебільшого вихідці із звичайних сімей, які дуже вдало змогли зорієнтуватися у несприятливих умовах і накопичити валютні резерви конче необхідні нашій державі. Саме ці люди обдаровані інтуїтивним баченням економіки, здатні вибудувати нашу перехідну економіку і вкласти в неї гроші.

Початок економічних реформ в Україні затягнувся порівняно, скажімо, з Польщею чи Угорщиною. Економічне зростання Польщі розпочалося 1991 року після гіперінфляції, після десятиріччя стагнації у 80-х роках і політичної кризи влади. В Угорщині такий разючий контраст не спостерігався, і 80-ті роки не були настільки депресивними, як у Польщі. Дезінтеграція ринків 1990 року в Угорщині стала причиною тимчасового зниження ВВП, але в 1992—1993 роках розпочалося економічне зростання.

Рисунок 1.1 дуже чітко показує взаємозв’язок між раннім початком економічних реформ і їх ефектом.

Рисунок 1.1 – Динаміка загальної смертності

Виправляти ситуацію в Україні почали значно пізніше, тому економічний спад тривав до 1998—1999 років. І тільки після фінансової кризи 1998-го тут, як, утім, і в Росії, розпочалася серія послідовних економічних реформ, що привело до економічного зростання. Для України 1999—2000 роки стали переломними

Цьому передували стабілізація макроекономічної ситуації і подолання гіперінфляції. Що, у свою чергу, стало можливим у результаті набуття Національним банком України більшої незалежності у грошовій політиці вже 1995 року. Навіть російська фінансова криза 1998-го не справила значного впливу на українські показники інфляції. І починаючи з 2000 року, відбулося зниження темпів зростання споживчих цін, які нинішнього року становлять приблизно 4%, що цілком відповідає показникам інфляції в країнах із розвиненою ринковою економікою.

Після 1998-го зростання ВВП в Україні, порівняно з Угорщиною та Польщею, вирізняється дуже високою динамікою. Проте, на відміну від Польщі, яка також почала з гіперінфляції, але вже на 1992 рік стабілізувала ситуацію, вам знадобляться на це ще кілька років. Україна, яка розпочала історію своєї незалежності і задекларувала економічні реформи в 1991 році, насправді здійснила їх зовсім недавно, примусивши працювати свою макроекономічну політику.

Вихід із кризи країн СНД відбувався по-різному й у різний час.

Спад в Україні був значно глибшим, аніж, приміром, у Росії (рисунок 1.2).

Рисунок 1.2 – Динаміка смертності і загальної злочинності

В Азербайджані, як і в Росії, чинником прискореного економічного зростання наприкінці 90-х були високі ціни на нафту. Цікавий феномен швидкого зростання ВВП Вірменії. Тут відіграли роль два основних чинники: серйозні економічні реформи, а також вірменська діаспора, яка інвестувала значні кошти в економіку своєї батьківщини. Важливо, що ці інвестиції мали ефект мультиплікатора для вірменської економіки.

На відміну від Росії, Азербайджану чи Казахстану, які отримують вигоду від високих цін на нафту, високий рівень економічного зростання в Україні забезпечується за рахунок економічних реформ, які оптимізували структуру виробництва й пожвавили торгівлю як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Однак рівень зростання ВВП і стабілізація макроекономічної ситуації поки що не привели до істотного зниження рівня бідності. Він залишається досить високим у всіх країнах СНД.

Особливо складна ситуація в Азербайджані, Грузії та Молдові. Великі проблеми відчувають також країни Центральної Азії, за винятком Казахстану і Туркменістану. Україна за рівнем бідності посідає проміжне становище. Не дуже вигідне і не дуже заохочуване порівняння з Африкою дає нам можливість поглянути на бідність у країнах СНД у світовому контексті. Приміром, ПАР, яка не асоціюється з величезним багатством, має ВВП на душу населення на 45% більший, аніж Росія, і вчетверо більший, аніж Україна. Навіть у Сенегалі й Намібії ситуація з ВВП на душу населення краща, ніж у вашій країні.

Це приводить нас до питання якості економічного зростання за останні кілька років.

 

 

Звернімося до коефіцієнта Джині (індикатор концентрації грошових ресурсів), що, як відомо, відбиває справедливість розподілу доходів у суспільстві (див. діаграму). Це не дуже досконалий критерій оцінки, оскільки існує велика ймовірність статистичної помилки. Та все ж... В Україні коефіцієнт Джині збільшився майже в 1,5 разу з 1993 року і становить 0,359, що, у свою чергу, характеризує нерівномірний розподіл доходів. Як бачимо на графіку, нерівність існує й за межами колишніх комуністичних країн. Вона спостерігається і в Латинській Америці, і в Західній Європі.

Центральна та Східна Європа мають особливу історію розподілу доходів. Нібито рівний розподіл доходів за соціалізму співіснував із привілеями в доступі до товарів і активів, безплатних путівок, державних дач, машин тощо. Вся система соціалізму була повна цих чудово розподілюваних привілеїв, що не враховуються в коефіцієнті Джині, бо він відображає тільки доход, який потрапляє у вашу кишеню.

Почавши з досить рівномірного розподілу доходів у 80-х, Росія за одне десятиріччя наблизилася за нерівністю доходів до Латинської Америки. Україна за цими показниками перебуває десь між Центральною Європою та Росією…

Ситуацію з перерозподілом доходів допомагає прояснити ще один важливий міжнародно визнаний показник — індекс корупції. В Росії й Україні він дуже високий, причому в період із 1998 по 2003 рік він удвічі перевищував відповідні показники країн Центральної та Східної Європи.

Чому в країнах Центральної Європи, скажімо у Польщі й Угорщині, загальна ситуація значно краща?

Одну з причин я визначив би так: і в Росії, і в Україні маємо справу з надзвичайно нефункціональною і деморалізованою бюрократією. Можна пояснювати це історично сформованими чинниками. Приміром, Угорщина була частиною Австро-Угорської імперії з відносно хорошою і просунутою структурою чиновництва й усього лише близько п’яти десятиліть прожила при соціалізмі. Руйнація суспільної структури, дух державної служби соціалістичного зразка тут були менш істотні, ніж у країнах колишнього Союзу. Росія й Україна успадкували від царату державну службу нижчої якості і потім набули вкрай сумного досвіду соціалізму протягом більш тривалого періоду часу — від 70 до 80 років.

Сьогодні ви постійно зіштовхуєтеся з наслідками роботи нефункціонального державного апарату, що характеризується великою часткою цинізму, корумпованим ставленням до використання влади і вкрай слабким уявленням про те, як має поводитись нормальний чиновник у демократичній країні.

Друга проблема — централізоване економічне зростання працює в основному на себе і не сприяє збільшенню зайнятості населення, на відміну від децентралізованих моделей розвитку економіки, таких, як, наприклад, у Китаї.

Децентралізація потрібна для більш рівномірного економічного зростання і перерозподілу доходів. Органи місцевого самоврядування повинні реалізовувати власні проекти, а для цього їм необхідна власна податкова база, можливість прозорими методами захистити свою частку в центральних податках і певна автономія у використанні частини зібраних податків.

Відмова від надмірної централізації реально сприяє збільшенню прямих іноземних інвестицій, що сьогодні в Україні вкрай незначні, порівняно з розмірами країни. Має бути більше серйозних інвестицій, і не тільки в металургію або, згадуючи Росію, у виробництво нафти, бо все це галузі економіки, які не потребують інтенсивних трудових ресурсів.

Як уявляється, ці питання стратегічно важливі для України в найближчому майбутньому. Гадаю, новому президентові необхідно буде відразу ж зайнятися проблемами децентралізації, скорочення чисельності чиновництва, перегляду рівня зарплат, перерозподілу доходів і функцій від центру до регіонів. Інший дуже важливий компонент реформи державного управління — збільшення прозорості всіх дій держапарату, від центрального до місцевого рівня.

Одна з найефективніших стратегій подолання бідності — розвиток середнього та малого бізнесу. Саме малі й середні підприємства становлять основу будь-якої розвиненої економіки, на них лежить тягар розвитку ринку праці і зайнятості населення, а отже, і підвищення рівня життя в країні.

Гальмом у розвитку середнього та малого бізнесу в Україні практично, як і скрізь, є бюрократія. Вона стоїть на шляху створення малих підприємств і на шляху їх зростання. Це й ліцензії, це й «відстібання» в інспекції, величезній кількості всіляких перевіряльників. Що ж робити? Треба вимагати від чиновників послаблення контролю, не дозволяти бюрократам та інспекціям свавілля, а їхнє втручання у виробничі справи допускати тільки на основі реальних фактів.

Для розвитку середнього та малого бізнесу потрібна більш розгалужена структура фінансових ринків, а для цього слід активізувати конкуренцію в банківській системі. Банкам необхідні нові клієнти. Намагаючись їх залучити, вони спускаються дедалі нижче, до клієнтів із середнього й малого бізнесу, що, у свою чергу, надає імпульс розвиткові цього сегмента економіки.

Водночас слід дуже суворо дотримуватися світової практики. Банки не повинні повністю володіти підприємством. І, що найважливіше, банки не можуть давати кредити компаніям, власниками яких (у т.ч. й частково) вони є. Тобто якщо у мене є банк і я володію часткою компанії, моєму банку заборонено кредитувати цю компанію, бо тут наявний конфлікт інтересів. Банк, який виділяє такий кредит, ризикує отримати нічим не забезпечені активи, це прямий шлях до фінансової кризи. Тож історія Мексиканського банку може послужити добрим застереженням при розгляді нинішніх ризиків для України.

Ще одне надзвичайно важливе питання — оподаткування. Для розвитку середнього та малого бізнесу — це питання виживання. В Україні дуже погані показники збирання податків, тому правильно було з боку вашого уряду провести податкові реформи, які характеризуються зниженням податкових ставок і одночасним розширенням кола платників.

Податкова реформа покликана позитивно вплинути на економічне зростання, а також на бажання підприємств і корпорацій платити податки. Нижчі податкові ставки привабливіші для платника, і це — ключ до врегулювання проблем бідності.

Податки — це баланс між економічним зростанням і соціальним захистом. Щойно він буде налагоджений, як мають почати працювати механізми останнього. Водночас суспільству потрібно вирішити питання соціальної солідарності й економічної доцільності у трьох сферах: охорона здоров’я, освіта і пенсійна система.

 

Охорона здоров’я. Наведу угорський приклад. Нині у нас, в Угорщині, безплатна охорона здоров’я. Але насправді ви або користуєтеся медичною допомогою приватних медустанов, або вдаєтеся до винагороди в конвертах у системі безплатної охорони здоров’я. Щось схоже існує й у вас: діє система незаконних платежів медпрацівникам різного рівня, котрі «забезпечують» надання медичної допомоги населенню.

Вам самим слід визначити, що при сучасному стані розвитку економіки Україна може собі дозволити як безплатну медичну допомогу. Решта має стати платним. І реформа охорони здоров’я повинна зосередитися на цих питаннях.

Освіта. На Кавказі, в Центральній Азії, а також у Молдові спостерігається дуже серйозне зниження рівня середньої й вищої освіти. Ці країни розгубили переваги, отримані за часів Радянського Союзу, у двох основних сферах — у рівні освіченості й у становищі жінок стосовно чоловіків. У Казахстані показник освіченості населення знизився з 75 до 55%, у Таджикистані, Туркменістані, Киргизстані й Узбекистані — із 55 до 30% і навіть нижче. Це справді драматично.

Україні, як, втім, Росії з Білоруссю, вдалося більшою мірою захистити систему освіти. Сьогодні стратегічно важливо утримати «позитивну спадщину» Радянського Союзу — «якість людського капіталу» і якість освіти. Але як це зробити?

Рано чи пізно суспільству доведеться правдиво відповісти на запитання — як узгоджується з вашим відчуттям справедливості те, що люди здобувають освіту безплатно на рівній основі: початкова, середня й вища освіта, університетська? Чи вам потрібна більш розумна система, при якій нація демократичним шляхом вирішує, яка частина цієї піраміди освіти має бути безплатною? Звісно, початкова освіта має бути безплатною. Але я посперечався б щодо того, що вища освіта має бути безплатною.

Держава повинна інвестувати кошти в те величезне надбання, яким є високоосвічене населення, повинна захищати його. Але мають бути безплатними університети в сегменті державної освіти — чи потрібна складніша система, яка враховуватиме фінансові можливості тих, кого навчають, а також реальну необхідність соціальних інвестицій у їхнє майбутнє й у людський потенціал країни?

Пенсійна реформа теж має бути спрямована на диференціацію. Безумовно, слід зберегти компонент пенсії, що дається всім, оскільки для нинішнього покоління людей пенсійного віку він буде основним, а може, і єдиним джерелом грошових доходів. Але повинен бути й компонент пенсії, щодо якого ви самостійно вирішуєте, які заощадження зробити і коли саме починати їх робити. Мають бути компоненти обов’язкових і добровільних приватних заощаджень на старість. Тільки така система може гарантувати гідне життя по виході на заслужений відпочинок.

Не будемо забувати, що всі економічні й соціальні реформи мають сенс лише в тому разі, якщо вони реально покращують якість життя людей.

Для багатьох країн СНД величезною проблемою стає стрімке зниження чисельності населення. За оцінками ООН, у Росії до 2050 року може залишитися менше ста мільйонів чоловік. В Україні чисельність може скоротитися на десять мільйонів.

Що стоїть за цими цифрами? Соціальні хвороби, зменшення сімей, надзвичайно високий рівень розлучень, алкоголізм, здебільшого серед чоловічого населення, і, на жаль, зростання в Україні та Росії показників поширення ВІЛ/СНІД. За оцінками ООН, у вашій країні сьогодні близько 360 тис. ВІЛ-інфікованих. У Росії — близько одного мільйона. Це справді трагедія, враховуючи те, що ВІЛ/СНІД уражає насамперед молодь. Як ніколи, потрібна соціальна мобілізація всіх громадян країни, колосальна роз’яснювальна робота про необхідність стабільних, безпечних сексуальних стосунків, про ризик вживання наркотиків, про підтримку людей, уже заражених ВІЛ.

Усі ці виклики сьогоднішньої України тільки на перший погляд «кількісні». Насправді вони дуже глибоко кореняться в соціальній організації суспільства. Недовіра до влади породжує цинізм і безнадію, безнадія провокує ризиковану поведінку, руйнує сім’ю, позбавляє дітей майбутнього. Це цілий ланцюжок взаємодіючих і взаємообумовлених причин та наслідків. І в тих, хто ухвалюватиме стратегічні для України рішення на наступні кілька років, є можливість будувати майбутнє країни, враховуючи уроки минулого. І не тільки свого.

І остання тема, яку я хотів би окреслити. Це — модель інтеграції України. За останні кілька років у вашої країни з’явилося багато нових можливостей: зростання в Росії ринку для продукції машинобудування, зростання ринків збуту українського металу і сталі в Китаї й Індії. У вас є заслужена частка на ринку сільськогосподарської продукції в Європейському Союзі та в інших регіонах світу. І це всього лише за кілька років. Сьогоднішній експорт України — 24 млрд. дол. США — тільки перший крок. Навіть за скромними мірками, в перспективі він повинен становити близько 100 млрд. дол. А це те, чого ви не зможете досягти без глибокої інтеграції у світову економіку.

Як це зробити? Безумовно, необхідно якомога швидше завершити процес вступу в СОТ. Звісно ж, пріоритетом номер один для України є інтеграція в Європейський Союз. Це найгостріше питання. Потрібна величезна інтелектуальна енергія держави й суспільства для прискорення цього процесу. Я не думаю, що йдеться про вибір між Європою та СНД. Ви можете одержати вигоду в обох випадках.

Вступ у ЄС вважається дуже важливим стимулом модернізації економіки. Одна з причин того, що Польща, Словаччина і балтійські республіки отримали кращі результати за останні 15 років, — це їхнє членство в Раді Європи, в результаті якого в цій групі країн було прийнято відповідні стандарти в багатьох сферах. І це стало стимулом до їх розвитку. Європейський стимул допоможе їм продовжити рух і в наступному десятилітті. Ось чому інтеграція в Європу дуже важлива.

У сучасному світі зростає роль Європи як свого роду носія важливих цінностей, які ми поділяємо. А саме: свобода, рівність, демократія, соціальна солідарність. Усе це — також цінності Організації Об’єднаних Націй.

З іншого боку, проблеми інтеграції слід розглядати не тільки з погляду історичних зв’язків, а й з погляду розвитку ринків і економіки.

Моя пропозиція для України стосовно стратегії відносин із країнами СНД полягає в надзвичайно сильній аргументації на користь вільної торгівлі. Настільки необмеженої вільної торгівлі, наскільки це можливо. Так само, як це відбувалося зі Спільним ринком у перші роки розвитку Європейського Союзу. Вам необхідні ринки Росії, Казахстану, інших країн СНД. Дуже важливо, щоб Україна виступила лідером, відстоюючи вільну торгівлю в рамках Співдружності. І, звісно ж, усе, що стосується економічної інтеграції з Росією й іншими країнами СНД, має розглядатися в контексті вступу в СОТ і ваших прагнень до європейської інтеграції.

Тому на даному етапі для сприятливого розвитку нашої економіки необхідно:

1.Розвіяти негативний культ олігарха і подати його з точки зору ринкової моделі носієм економічного благополуччя і держави і людини зокрема;

2.Укладання пакту всіх політичних сил про святість і непорушність приватної власності та верховенства права в нашій державі;

3.Максимальна прозорість всіх приватизаційних і інвестиційних процесів;

4.Диверсифікації шляхів надходження енергоресурсів;

5.Мінімізація державного втручання в економіку;

6.Громадська контрольованість всіх процесів в державі.