Вивчення характеристики становлення людей похилого віку в сучасному суспільстві, технології роботи соціального працівника з цією категорією населення

Серед пенсіонерів по праці абсолютна більшість належить пенсіонерам по старості. Є підстави думати, що найближчим часом цей показник буде коливатися в межах 88 - 90% від числа пенсіонерів по праці. Однак 75% пенсіонерів усе ще залишаються поза сферою уваги і діяльності системи соціального захисту. Саме ці літні і старі люди не можуть реалізувати свої потреби в необхідній їм соціальної допомоги, а те, що вона їм необхідна, особливо при рішенні матеріальних і побутових труднощів, що звісно, вже не викликає сумніву.

Варто зазначити, що рівень і стиль життя осіб похилого віку, їх становище в сім ї та суспільстві, бажання і можливість працювати, стан фізичного і психічного здоров я залежить від чинників соціального, економічного й психологічного характеру. Спільним для цієї демографічної групи є суттєві зміни у світовідчутті, ціннісних орієнтаціях і життєвих інтересах, що формує соціально-культурні потреби літніх людей.

Тож можна охарактеризувати їх більш детально:

- за станом здоров я характеризуються збільшенням рівня захворюваності майже вдвічі; хвороби характеризуються хронічністю, тривалими патологічними процесами, з комплексним ознаками: приміром, у цьому віці людина може лікуватися одночасно від кількох хвороб, що, в свою чергу, значно ускладнює лікувальний процес. Це звісно, не сприяє загальному покращенню стану здоров я і в цілому стан самого медичного обслуговування в країні.

- за психікою: з роками у похилої людини поступово зменшується і уповільнюється загальна нервово-психічна енергія і реакція людини, що має вияв у тому, що людям похилого віку важко відмовитися від давніх звичок, вислуховувати і сприймати нові навколишні ідеї і зміни, також стає складно використовувати у своїй діяльності нові методи, похилій людині стає важче висловити свої думки, відстоювати власну точку зору. А деяким людям необхідно більше часу для прийняття певних рішень, для підготовки для виконання деяких справ.

- за сферою спілкування: разом з тим, особливого значення набуває внутрішнє емоційне й інтелектуальне життя осіб літнього віку, що виявляється у прагненні розширити межі звичайного щоденного спілкування, з більшим бажанням спілкуватися з представниками відповідного статусу, своїми однолітками, відчути свободу дій, впевненість в собі і в своїх силах. Тому ця категорія похилих людей з більшим бажанням відвідує певні урочисті свята, ювілеї, вечори і більш прихильно ставляться до активного суспільного життя.

- - за працездатністю людей пенсійного віку може знизитися. Так, з початком виходу на пенсію у людини починає зменшуватися прибуток, загалом знижується життєва активність, спостерігається значне ослаблення фізичних і духовних сил, з являється відчуття соціальної ізольованості від навколишнього світу, спостерігається поява переживання втрати рідних та друзів, що може викликати депресію, підозрілість, недовіру, самоізоляцію, відчуття тривоги, відчуття самотності, небажання і невміння створити власний стиль самостійного життя, що врешті має свій вплив адаптивність людини в нових умовах життя.

Аналіз літературних джерел засвідчив, що відсутність чіткої характеристики визначення літнього віку пов`язано з тим, що процес старіння в кожної людини протікає індивідуально. Найбільш розповсюдженою є думка авторів про те, що люди похилого віку – це група людей у віці від 60 до 75 років, для яких є характерним втрата можливостей матеріального забезпечення і майже повне збереження можливості самообслуговування. До сих пір, як вказують дослідники, державні статистичні органи країн Європи, законодавство, соціальні служби і т. д., в своїй діяльності дотримуються визначення межі в 65 років як поділяючої середній вік від літнього.

В. М. Шахрай осіб похилого віку визначає як специфічну соціально-демографічну групу, яка має свої особливості і ознаки, такі як вікові, психологічні, культурні,фізіологічні, соціальні та ін., що визначають їх потреби, необхідність в соціальному захисті, підтримці і участь у суспільному житті. Для них є характерним втрата можливостей матеріального забезпеченням і майже повне збереження можливості самообслуговування.

 

 

Можна визначити, все ж, з якого віку можна назвати людину похилою. За класифікацією Всесвітньої організації охорони здоров я, до категорії людей літнього віку належать люди віком від 60 до 74, до старого – від 75 до 89 років, а старше 90 років і більше – довгожителі. Соціологи називають ці періоди людського життя «третім віком», а демографи вводять поняття «третього» (60-75 років) і «четвертого» (понад 75 років) віків.

У більшості країн сучасного світу частка груп людей у віці понад 60-65 років складає близько 12-22 % від загальної чисельності населення. За висновками ООН, до 2025 року у світі буде майже 15 % осіб старше 60 років (а це близько одного мільярда осіб).

Слід зазначити, що наука про старість, про людей похилого віку, а отже, і про тривалість життя, про здоров я і хвороби, про спосіб життя, що забезпечує довголіття називається геронтологія.

Сучасні дослідники довели, що саме по собі старіння в рамках кожної визначеної фази не є однорідним: певна частка людей може «втомитися від життя» ще до 50 років, інші навіть у 70 сповнені сил і позитивних життєвих планів. У геронтології виправданою є думка про те, що фізіологічні і психологічні риси людей похилого віку значно змінюються, протягом кожних п’яти років життя. Так, зазвичай, люди віком від 60 до 65 мають геть протилежні потреби, аніж ті люди, котрим вже від 60 до 70 років; бажання і потреби осіб, 70-76-літнього віку чітко різняться від потреб осіб 75-78 років.

В останні роки в зарубіжних країнах знизили пенсійний вік (середній пенсійний вік Канади, Великобританії, Іспанії, Швейцарії, Греції, Швеції становить для жінок – 55-57 років, а для чоловіків – 65 років) А наприклад, в США – 70 років, у Франції – 60 років.

Таким чином, можна зробити певний недвозначний висновок, що для певної частини пенсіонерів після завершення трудової діяльності, не означає припинення активної діяльності у суспільному житті соціуму, таким чином, у літніх людей з являється багато часу на творчість і громадську роботу. Однак, не у всіх людей із цієї категорії позитивно вирішується відхід на пенсію, більшість з цієї категорії хворобливо сприймають вихід на пенсію.

Вченими було вже доведено, що коли припиняється трудова діяльність внаслідок наближення до пенсійного віку, відбувається непередбачене погіршення фізіологічного і психічного стану особи на 60% у жінок, і 55 % у чоловічої статі. Зазвичай також цей стан погіршується з приходом відчуття контрасту між власною пасивністю та активним життям в суспільстві.

Здебільшого, суттєву частину незадоволених своїм життям літніх людей складають ті, хто зазвичай серед мотиваційних домінант щодо негараздів літнього віку відзначають невміння заповнювати своє дозвілля, у котрих не має інших інтересів, окремо від професійних. З плином часу, у таких людей виникає відчуття непотрібності та зайвості, що в подальшому може призвести до подальшого старіння (патологічної старості).

В цілому, незатребуваність літньої людини входить у суперечність із суспільною сутністю людини. Виходить, треба її підкріпити, в тому числі соціально. Зокрема, засобами соціальної роботи, у доступних їй сферах, щоб по можливості пом’якшити ситуацію. Нехай не відразу всюди, а хоча б у своєму соціумі. З цих причин основна сутність соціальної роботи з особами літнього віку – соціальна реабілітація. В даному випадку така реабілітація – це відновлення в звичних обов’язках, функціях, видах діяльності, характері відносин з людьми.

Головне для соціального працівника це перетворення літньої людини з об’єкта (клієнта) соціальної роботи в її суб’єкта. Подолання, пом’якшення драми незатребуваності відбувається на основі власного життєвого в тому числі, професійного, сімейного досвіду. Важливо не тільки давати людині, але й допомогти їй продовжувати віддавати себе, зберігаючи тим самим усталеність, гарантію певної стабільності, відчуття доброї перспективи, оптимістичну і реалізовану надію на те, що й у нових обставинах людина залишається затребуваною.

Для соціального працівника надзвичайно важливе значення має також ціла низка чинників соціального і психологічного характеру, пов’язаних із способом і рівнем життя людей похилого віку, положенням у родині, можливістю і бажанням трудитися, станом здоров’я, соціально-побутовими умовами й ін.

Літні – це дуже різні люди. Серед них є здорові і хворі; проживаючі в родинах і самотні; задоволені виходом на пенсію і життям і нещасливі, зневірені в житті; малоактивні домосіди і життєрадісні, оптимістично настроєні люди, що займаються спортом, що ведуть активний спосіб життя і т.д.

Тому для того, щоб успішно працювати з людьми похилого віку, соціальному працівнику потрібно знати їхнє соціально-економічне положення, особливості характеру, матеріальні і духовні потреби, стан здоров’я, бути добре інформованим про досягнення науки і практики в цьому напрямку. Зміна соціального статусу людини в старості, як показує практика, насамперед, негативно позначається на її моральному і матеріальному положенні, негативно впливає на психічний стан, знижує її опірність до захворювань і адаптацію до змін навколишнього середовища.

Високий показник потреби людей похилого віку в медико-соціальній підтримці, на думку В.В.Єгорова – явище цілком закономірне. В процесі старіння знижуються адаптаційні можливості організму, створюються вразливі місця в системі його саморегуляції, формуються механізми, що провокують і виявляють вікову патологію. Зі збільшенням тривалості життя зростають захворюваність та інвалідність. Хвороби набувають хронічного характеру з атиповим плином, частими загостреннями патологічного процесу і тривалим періодом видужання.

Весь індивідуальний розвиток – онтогенез – розділяють на три періоди:

1. прогресивний – дитинство, юність;

2. стабільний – зрілість;

3. деградаційний – старість.

Для всіх вікових періодів єдиним і найбільш важливим показником, поза всяким сумнівом, є здоров’я. У статуті ВОЗ здоров’я визначається як стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не як відсутність хвороб або фізичних порушень. В даний час поняття здоров’я розглядається як багатомірна концепція, що включає в себе п’ять аспектів:

• фізичний;
• духовний;
• соціальний;
• функціональну повноцінність конкретних систем і органів;
• суб’єктивний показник, що відбиває всі перераховані аспекти.

Як відомо, на практиці людьми похилого віку звичайно вважають людей, що вийшли на пенсію. Однак, це мірило не може бути універсальним, тому що пенсійний вік у різних країнах різний. Водночас, жінки, як правило, йдуть на пенсію раніше за чоловіків. Так, у нашій країні, вони мають право одержувати пенсію по старості з 55-ти років, тоді як чоловіки – з 60-ти років. До того ж Законом "Про пенсійне забезпечення в Україні" передбачені різниці в пенсійному віці і для різних соціально-професійних груп. Проте, у переважній більшості країн світу до людей похилого віку відносять громадян у віці 60-ти років і більше.