Про дисциплінарні проступки як складова адміністративного процесу

"' Дисциплінарна відповідальність є найпоширенішим видом юри­дичної відповідальності. Вона значно переважає кримінальну, адміністративну, цивільну та інші види юридичної відповідальності, як за своїми масштабами, так і за частотою реалізації. Це зумов­лює надзвичайну важливість дослідження різноманітних аспектів відповідної проблематики, у тому числі - процесуального порядку застосування дисциплінарних санкцій.

До специфічних рис дисциплінарної відповідальності належать:

1) підставою для застосування заходів дисциплінарної відпові­
дальності є вчинення особою дисциплінарного проступку, тобто
порушення нею норм або правил, якими регламентується порядок
діяльності колективів, підприємств, закладів, установ, організацій
тощо;

2) як правило, за вчинення дисциплінарного проступку особа
несе відповідальність у порядку трудової або службової підлег­
лості. Цим дисциплінарна відповідальність принципово відріз­
няється від відповідальності адміністративної, де порушник та
уповноважений суб'єкт застосування адміністративно-деліктних
норм не пов'язані між собою відносинами організаційного підпо­
рядкування;

3) дисциплінарна відповідальність передбачає застосування до
порушника широкого переліку специфічних санкцій. Аналіз по­
ложень Кримінально-виправного кодексу України, Кодексу законів
про працю України, чинних дисциплінарних статутів дає змогу
виділити такі види дисциплінарних стягнень: усне зауваження;
зауваження; позбавлення чергового звільнення з розташування
військової частини чи корабля на берег; призначення поза чергою
в наряд на роботу; догана; сувора догана; дисциплінарний штраф;
поміщення в карцер або одиночну камеру; арешт з триманням на

гауптвахті; позбавлення раніше застосованого заохочення; по­передження про неповну посадову відповідність; затримання присвоєння чергового спеціального звання; пониження в спеціаль­ному званні (класному чині); пониження в посаді; пониження у військовому званні на один ступінь з переведенням на нижчу посаду; звільнення з посади та багато інших.

Деякі з цих стягнень (наприклад, попередження або догана) за­стосовуються практично до всіх суб'єктів дисциплінарних відно­син. Але переважна їх більшість відображає специфіку умов і порядку функціонування тих закладів, установ, організацій, в діяль­ності яких вони застосовуються. Так, поміщення в карцер може застосовуватись лише до осіб, що відбувають покарання у місцях позбавлення волі; позбавлення спеціального звання — до осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів; пониження у клас­ному чині або його позбавлення - виключно до працівників про­куратури і т. д.

Виходячи з того, що дисциплінарні деліктні відносини, як пра­вило, виникають на основі та з приводу порушень трудового зако­нодавства, а дисциплінарна відповідальність часто застосовується в порядку організаційної трудової (службової) підлеглості, деякі науковці виключають дисциплінарне провадження з переліку адмі­ністративних проваджень та вважають його самостійним інститу­том трудового права.

Втім, існує принаймні кілька обставин, які свідчать про тимча­сову доцільність віднесення окремих дисциплінарних проваджень до розряду адміністративних, а відтак - на їх включення до складу адміністративного процесу.

По-перше, далеко не завжди дисциплінарні стягнення засто­совуються за вчинення саме дисциплінарних проступків. У пе­редбачених законом випадках дисциплінарна відповідальність застосовується як альтернатива адміністративної відповідаль­ності.

За прикладом звернімося до ст. 15 КУпАП. Згідно з п положеннями, військовослужбовці і призвані на збори військо­возобов'язані, а також особи рядового і начальницького скла­дів органів внутрішніх справ несуть відповідальність за адмі­ністративні правопорушення відповідно до дисциплінарних статутів.

Це правило не поширюється на вчинення лише окремих адмі-

ністративних деліктів: порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху; порушення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм; порушення правіш полювання, рибальства та охорони рибних за­пасів; порушення митних правил; вчинення правопорушень, пов'язаних з корупцією; порушення тиші в громадських місцях; неправомірне використання державного майна; незаконне при­дбання або зберігання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації; невжиття заходів щодо окремої ухвали суду чи окремої постанови судді, щодо подання органу дізнання, слідчого або протесту, припису чи подання прокурора; ухилення від виконання законних вимог прокурора; порушення законодавства про державну таємницю; порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави. За вчинення цих деліктів названі особи притягуються до адміністративної від­повідальності на загальних підставах.

У всіх інших випадках органи (посадові особи), яким надано право накладати адміністративні стягнення, замість накладення таких стягнень, передають матеріали про правопорушення відпо­відним органам для вирішення питання про притягнення винних до дисциплінарної відповідальності.

Крім того, у випадках, прямо передбачених законодавством, за вчинення адміністративних деліктів до дисциплінарної відпові­дальності притягуються також й інші особи, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів або спеціальних положень про дис­ципліну.

Отже, відносини дисциплінарної відповідальності нерідко ви­никають з адміністративно-деліктних правовідносин, котрі не ма­ють безпосереднього стосунку до трудової (виробничої, службової) сфери (наприклад, у випадку порушення працівником міліції зако­нодавства про референдум,- ст. 186-4 КУпАП).

По-друге, дисциплінарним проступком не завжди вважається порушення трудової (службової) дисципліни. Зокрема, чинне за­конодавство передбачає дисциплінарну відповідальність неповно­літніх, які тримаються у приймальниках-розподільниках, за пору­шення ними правил внутрішнього розпорядку названих установ. Дисциплінарні санкції до таких неповнолітніх можуть бути засто­совані і у випадках, коли інші виховні заходи не дали позитивних

результатів.¹ Очевидно, що відповідні дисциплінарні проступки не являють собою порушення трудових (службових, виробничих) відносин.

. І, по-третє, не завжди за вчинення дисциплінарного проступку особа несе відповідальність у порядку трудової або службової під­леглості. Тут прикладом можуть слугувати дисциплінарні деліктні відносини, що виникають між особами, засудженими до криміналь­ного покарання, та адміністрацією виправних установ.

Виконання покарань - одна з форм реалізації виконавчої вла­ди. Відносини (у тому числі, дисциплінарні), що складаються між засудженим громадянином та адміністрацією виправної установи мають не трудовий, а скоріше адміністративний характер. Фак­тично, між ними не існує відносин трудової (службової) підлег­лості, подібних тим, які складаються між працівниками виправ­но-трудових установ. Таким чином, дисциплінарні стягнення на засуджених осіб завжди накладаються в адміністративному по­рядку.

Викладене дає підстави для таких висновків:

а) дисциплінарні провадження, пов'язані з порушеннями тру­
дових відносин, мають бути віднесені до предмета трудового
права;

б) дисциплінарні провадження в тих справах, які виникають з
адміністративно-правових відносин, повинні розглядатись у межах
адміністративного процесу.

Перейдемо до розгляду останніх. Усього можна виділити кілька груп дисциплінарних проваджень в адміністративних справах:

I. Дисциплінарне провадження у справах про адміністративні
делікти, вчиненні особами, на яких поширюється дія дисциплінар­
них статутів або спеціальних положень про дисципліну.

II. Дисциплінарне провадження у справах про порушення пра­
вил попереднього ув'язнення, умов і порядку відбуття криміналь­
ного покарання.

III. Дисциплінарне провадження у справах про порушення пра­
вил внутрішнього розпорядку приймальників-розподільників для
неповнолітніх та осіб, затриманих за бродяжництво.

' Див.: Наказ МВС України від 13 липня 1996 року «Про затвердження Положення про приймальники-розподільники для неповнолітніх органів внутрішніх справ» // Ьіір://2акоп.гас1а.§оу.иа.

¹ §14.2. Дисциплінарне провадження у справах * (і про адміністративні делікти, вчиненні особами, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів або спеціальних положень про дисципліну

^:Ь Порядок здійснення даної групи дисциплінарних проваджень регламентується нормативними актами:

- Верховної Ради України (наприклад, закони України «Про дис­
циплінарний статут Збройних сил України», «Про дисциплінарний
статут органів внутрішніх справ України», «Про дисциплінарний
статут митної служби України», Постанова Верховної Ради
України від 6 листопада 1991 р. № 1796-ХІІ «Про затвердження
дисциплінарного статуту органів прокуратури»);

- Кабінету Міністрів України (постанови Кабінету Міністрів
України від 12 оісовтня 2000 р. № 1540 «Про затвердження Стату­
ту про дисципліну працівників спеціальних (воєнізованих) аварійно-
рятувальних служб» та від 26 січня 1995 р. № 55 «Про Положення
про дисципліну працівників залізничного транспорту» та ін.).

Чинні дисциплінарні статути та положення про дисципліну вста­новлюють такі заходи дисциплінарної відповідальності:

- усне зауваження;
ї — зауваження;

я і: - позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи корабля на берег (такий вид дисциплінарних стягнень застосовується до осіб, на яких поширюється дія Дисциплінарного статуту Збройних сил України);

- призначення поза чергою в наряд на роботу (застосовується
до осіб рядового та сержантського складу, на яких поширюється
дія Дисциплінарного статуту Збройних сил України);,,,

- догана;

- сувора догана; п«

- позбавлення раніше застосованого заохочення (наприклад* по­
збавлення нагрудного знаку «Почесний працівник прокуратури
України»);.'■■ >■,,,

- попередження про неповну посадову відповідність;

 

- затримання присвоєння чергового спеціального звання;

- пониження в спеціальному званні (до працівників прокуратори
застосовується дисциплінарне стягнення у вигляді пониження
у класному чині);

..., ~:

'- пониження в посаді; ■ ■.

- пониження у військовому званні на один ступінь з переве­
денням на нижчу посаду (застосовується до осіб, на яких поши­
рюється дія Дисциплінарного статуту Збройних сил України)

- позбавлення спеціального звання (застосовується до осіб, на
яких поширюється дія Дисциплінарного статуту Збройних сил
України);

- звільнення (розірвання контракту);

- звільнення з позбавлення спеціального звання (класного чину).
Крім того щодо окремих категорій службових осіб можуть бути

застосовані особливі дисциплінарні стягнення, наприклад: позбав­лення пбава носіння військової форми одягу (накладається на прапорщиків мічманів, офіцерів, які перебувають у запасі аоо від­ставці та носять військову форму одягу, за вчинення правопору­шення, що ганьбить військову честь і гідність військового звання), позбавлення машиністів права керування локомотивом з наданням роботи помічником машиніста; позбавлення свідоцтва водія мо­торно-рейкового транспорту незнімного типу та свідоцтва помічника машиніста локомотива з наданням роботи, не пов язаної з керу­ванням локомотивом і моторно-рейковим транспортом (наклада­ються на працівників залізничного транспорту).

За кожне порушення службової дисципліни накладається лише одне дисциплінарне стягнення. У разі порушення службової дис­ципліни кількома особами дисциплінарне стягнення накладається на кожного окремо. Заборонено поєднувати одне стягнення з ін­шим, накладати стягнення на весь особовий склад підрозділу за­мість покарання безпосередньо винних осіб тощо.

Правом накладання дисциплінарних стягнень користуються
тільки прямі начальники осіб, на яких поширюється дія дисциплі­
нарних статутів (спеціальних положень про дисципліну). ^
Президент України (як Верховний Головнокомандувач Зброй­
них сил України), Головнокомандувач Збройних сил України, ке­
рівники центральних органів виконавчої влади, діяльність яких
регламентується дисциплінарними статутами (спеціальними по­
ложеннями про дисципліну), мають право накладати дисциплінар­
ні стягнення на усіх підлеглих їм осіб рядового і начальницького
складу

Це правило передбачає кілька винятків. Так, Д^™^ статут Збройних сил України розмежовує компетенцію Верховно-

го Головнокомандувача Збройних сил України, Головнокоманду­вача Збройних сил України та Міністра оборони України щодо окремих категорій дисциплінарних справ (див.: п. 12 ч. З зазначе­ного Статуту). А дисциплінарне стягнення у вигляді позбавлення або пониження в класному чині державного радника юстиції 1-, 2-, 3-го класів провадиться виключно Президентом України (за по­данням Генерального прокурора України).

Інші начальники накладають дисциплінарні стягнення в межах повноважень, передбачених нормами дисциплінарних статутів (по­ложень про дисципліну), а також прав, наданих їм вищими поса­довими особами відповідних органів.

При цьому вищий прямий керівник може повністю реалізувати дисциплінарні права, що належать нижчому прямому керівникові. За відсутності відповідних керівників, дисциплінарні стягнення накладаються службовими особами, що виконують їхні обов'язки.

Начальник, не наділений правом накладання дисциплінарних стягнень, має право порушити перед старшим прямим начальни­ком клопотання про притягнення особи рядового або начальниць­кого складу до дисциплінарної відповідальності.

Кількість стадій дисциплінарного провадження прямо залежить від характеру вирішуваної справи. Наприклад, розгляд справ про малозначущі дисциплінарні проступки відбувається у спроще­ному порядку. Як правило, таке провадження має лише дві стадії:

1) оперативний розгляд справи та прийняття по ній рішення;

2) оскарження прийнятого рішення.

Але у випадку вчинення серйозних порушень дисципліни (на­приклад, вчинення адміністративних деліктів) процедура розгляду справи є значно складнішою. Загалом, у дисциплінарному провад­женні з розгляду справ про адміністративні делікти можна виділити чотири стадії:

1) службове розслідування;

2) прийняття рішення у справі;

.;■ 3) оскарження прийнятого рішення:

4) виконання рішення у справі.

1. Службове розслідування. З метою з'ясування всіх обставин правопорушення, уповноважений суб'єкт розгляду справи (прямий начальник) письмовим наказом призначає службове розслідуван­ня. Підставою для призначення службового розслідування можуть бути рапорти посадових та службових осіб, на яких поширюється

дія дисциплінарного статуту (спеціального положення про дисцип­ліну), заяви (скарги) громадян, а також інші повідомлення про правопорушення.

У відповідному наказі зазначаються підстави для призначення розслідування, особа (якщо вона встановлена), стосовно якої воно має бути проведено, термін проведення та посадові особи, яким доручено його провадження.

Службове розслідування може бути проведено особисто началь­ником (командиром) чи доручено іншій посадовій особі. У разі потреби залучення фахівців до проведення службового розсліду­вання призначається комісія у складі групи фахівців на чолі з го­ловою комісії, про що оголошується в наказі.

Особа, яка проводить службове розслідування, несе персональ­ну відповідальність за всебічне, повне, своєчасне й об'єктивне йо­го проведення та додержання чинного законодавства України.

Забороняється проводити службове розслідування особам, які є підлеглими порушника, а також особам - співучасникам проступ­ку або зацікавленим у наслідках розслідування. В усіх випадках розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника порушника та під його контролем.

Службові розслідування за фактами розголошення секретної інформації, втрати її матеріальних носіїв проводяться з дотриманням вимог щодо забезпечення режиму секретності.

Конкретні строки проведення службового розслідування вста­новлюються відповідними дисциплінарними статутами (поло­женнями про дисципліну). Так, відповідно до ст. 14 Дисциплінар­ного статуту органів внутрішніх справ України, службове розслі­дування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. У необхідних випадках цей термін може бути про­довжено посадовою особою, якою він призначений, або старшим начальником, але не більш як на один місяць (відповідне рішення оформляється письмовим наказом). Натомість, Статут про дис­ципліну працівників спеціальних (воєнізованих) аварійно-ряту­вальних служб установлює десятиденний строк службового роз­слідування.

У процесі службового розслідування встановлюються такі об­ставини, які мають значення для правильного вирішення справи:

- наявність чи відсутність події, з приводу якої було призначе­но розслідування, та її обставини (час, місце) і наслідки;

- виявлення осіб, з вини яких трапилася подія, та осіб, дії чи
бездіяльність яких сприяли шкідливим наслідкам або створювали
загрозу для їхнього спричинення;

- наявність причинного зв'язку між подією, з приводу якої бу­
ло призначено службове розслідування, та неправомірними діями
особи;

- конкретні неправомірні дії особи, яка вчинила правопору­
шення;

- вимоги чинного законодавства чи інших нормативно-право­
вих актів та керівних документів, які було порушено;

- ступінь вини кожної з осіб, причетних до правопорушення;

- форма вини (навмисно чи з необережності), мотиви проти­
правної поведінки особи, а також її ставлення до скоєного;

- умови та причини, що сприяли правопорушенню;

- чи вчинено правопорушення під час виконання службових
обов'язків.

З метою з'ясування усіх зазначених обставин, особам, які про­водять службове розслідування, надається право:

а) отримувати від службовців та працівників усні чи письмові
пояснення, необхідні документи, довідки, консультативні та екс­
пертні висновки;

б) ознайомлюватися і вивчати, в тому числі з виїздом на місце
події, відповідні документи, у разі потреби знімати з них копії та
долучати до матеріалів службового розслідування;

в) отримувати інформацію, пов'язану із службовим розсліду­
ванням, від юридичних і фізичних осіб з дотриманням вимог чин­
ного законодавства на підставі запиту посадової особи, яка при­
значила службове розслідування.

Посадові особи органів (служб, формувань), на яких поши­рюється дія відповідного дисциплінарного статуту, зобов'язані надавати правдиві письмові пояснення по суті предмета розсліду­вання та поставлених їм питань, пред'являти необхідні докумен­ти чи матеріали. За погодженням з особами, які опитуються, їхні пояснення можуть фіксуватися технічними засобами. Такі пояс­нення оформляються надалі у письмовому вигляді і підписуються опитуваним.

Особа, стосовно якої проводиться службове розслідування, має право давати усні та письмові пояснення, робити заяви, подавати документи і порушувати клопотання про витребування та залу-

 

чення нових документів, опитування відповідних осіб, проведення додаткових ревізій.

У ході службового розслідування начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від поруш­ника надання письмового пояснення. Небажання порушника на­давати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.

У разі відмови надати пояснення особою, стосовно якої прово­диться службове розслідування, посадовою особою, що його про­водить, складається відповідна довідка. Зміст такої довідки засвід­чується підписами двох свідків цього факту.

За "результатами службового розслідування складається акт, у якому, крім фактичних обставин справи, зазначаються:

- посада, звання (класний чин), прізвище, ім'я та по батькові, рік
народження, освіта, термін служби та термін перебування на остан­
ній посаді особи, стосовно якої проведено службове розслідування;

- підстави службового розслідування;

- час, місце, суть порушення, який нормативний акт порушено
(його назва, дата прийняття);

- обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність
чи знімають вину;

- заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої про­
ведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави
для задоволення;

- пропозиція щодо притягнення винних осіб до відповідальності;

- інші заходи, які пропонується здійснити.

Акт службового розслідування підписується особами, якими воно проводилося. Кожен учасник розслідування має право викласти свою окрему думку.

Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд посадовій особі, яка призначила розслідування. До акта додаються всі матеріали розслідування.

2. Прийняття рішення у справі. Посадова особа, яка призна­чала службове розслідування, розглядає акт та усі інші матеріали службового розслідування і приймає відповідне рішення.

В окремих випадках при розгляді матеріалів службового роз­слідування прямий начальник повинен провести індивідуальну бесіду з правопорушником. Під час бесіди до відома особи дово­дяться суть учиненого нею порушення, роз'яснюється, які вимоги

^Є ^ТЯЖКІСТЬ гоєного делікту. Відповідно чим ^СУСШЛЬНИМ відносинам завдає те або інше право- апп, ^МГТ^СУ*^ОР1ШПМ ^П0ВИНН° ^бу™ ^с™™ення за нього. пі 7 Дисциплінарний статут митної служби України 7Г^РЄЛ'^К ^ПР^ОтітР«^в"»^х діянь, за які передбачається на гппУ -^іХ ^ОргаИІв- ^Д° ^ЦЬОг° ^тР^елікУ ніжать: підмі- ^Г^Ка ^а°° ^УШ'^СНЄ ^^шкод^ння предметів, що підляга- п, Т^ШО: ^затР™™™- «тучення та прийняття вустТГ ^ПредлтпІв' нотних цінностей без оформлення та21^Н°^в/^ЄН0Л'-^У ^зак°»™ грядку відповідних документів; бру­тальне або зневажливе ставлення під час виконання службових 352

ДокументГв абГ^{Х Н}°Р^мативн°-^пР^ових актів, а також керівних документів або посадових інструкцій вона порушила ням даїи^ппп^^{11 бЄС1ДИ} °Ф°Р^{МЛЯСТЬСЯ а}Ркуш бесіди із зазначен-но як₀ТппопеГ^ЄДЄННЯ',^{3аПЄрЄЧЄНЬ}' ^{3аЯВ [} опогань особи, стосов-сться особою Г ^СЛУЖб°^ВЄ ?Т^{ЛЩУВШЯЯ}- ^{АрКуШ бесіди п}*Д™су-біми та осоїоГ ^Пр°^{В0ДИЛа бесід}У' присутніми посадовими осо-бесіди °°_я ' ^{3 Ж0Ю} проводилась бесіда. Після цього аркуш оесіди долучається до матеріалів розслідування

нігт,^КЩ° ^{У ПР}°^{ЦЄСІ сл}У^{жбового} розслідування встановлено відсут-(кошнл^Ри°пГ^И °-^С°^бИ' ^СТ0С0ВН° ^{Ж0Ї В0Н}° родилось, начальник шення ^{Р РИИШЄ Р1ШЄННЯ ПР}° ^{3аКрИТТЯ СП}Р^ави- Відповідне рі-розс "дуГння^{ИТЬСЯ Д}° ^ШДОМа °^СОбИ' ^СТ0С0ВН° ^ЯК0Ї проводилось

вчинені'•^ЯМЦ° ^{В Х}°^{ДІ сл}У^{жбового} Розслідування з'ясовано, що коимЇЇ ^{ННЯ МЮТИТЬ} °^{ЗНаКИ ЗЛ0ЧИН}У' ^{питання} ПРО порушення но ппо,Г^{Н01 СПРаМ ВИ}Р^ІШУ^ЄТЬСЯ відповідно до вимог Криміналь­но процесуального кодексу України.

диоі ппиймя?°^ВИНУ °^{СОбИ повністю} Доведено, начальник (коман-
шдально. й^{РШЄННЯ ПР}° ^{ЇЇ п}Р^{итягнення} До дисциплінарної відпо-
особисТ ^{Д СТЯГНЄННЯ зазначається} начальником (командиром)

особисто на висновку службового розслідування

ну вл^Тп ^{К°^МандаР) ^може визнати надану йому дисциплінар-та по Л _и^Н_т^Є_и^Д°^СТаТНЬ°^{Ю ДЛЯ} ^Раведливого покарання порушника владоГ ^{клопотан}н^ про накладення стягнення на винну особу владою старшого начальника (командира)

лі™ ^{Р ДИСЦИПЛШа}Р^ного стягнення у кожному конкретному ви- ^УПГГ «Г^{ИВН0ДЄЛ1КТН0}

обов'язків до громадян, приниження їхніх честі та гідності та інші порушення.

- по-друге, це ступінь вини порушника. Незважаючи на те, що
більшість дисциплінарних статутів (спеціальних положень про
дисципліну) вимагають при накладенні на особу дисциплінарного
стягненні ураховувати ступінь її вини, оісоден з них не містить
визначення поняття вини та її окремих форм. Цей факт є суттє­
вим недоліком чинного дисциплінарно-деліктного законодавства.

- по-третє, це протиправна поведінка особи у минулому (у ра­
зі притягнення до дисциплінарної відповідальності особи, яка має
незняте* дисциплінарне стягнення, дисциплінарне стягнення, що
накладається, має бути більш суворим, ніж: попереднє).

- по-четверте, це посада, яку займає особа, котра притягається
до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарні стягнення у
вигляді звільнення з посади на осіб, які обіймають посади найниж­
чого рівня, не накладаються.

- по-п'яте, це спеціальне звання особи, яка притягається до
дисциплінарної відповідальності. Приміром, на вищих офіцерів
Збройних Сил України не може накладатися стягнення у вигляді
пониження військового звання на один ступінь та деякі інші дис­
циплінарні стягнення, передбачені відповідним статутом.

- по-шосте, це тривалість перебування особи, яка притягається
до дисциплінарної відповідальності, на займаній посаді. Наприклад,
у разі повторного вчинення співробітником органів внутрішніх
справ незначного проступку з урахуванням нетяжкості порушен­
ня та нетривалого перебування винної особи на посаді (до шести
місяців) начальник може обмежитися раніше накладеним на таку
особу дисциплінарним стягненням.

- по-сьоме, це ставлення порушника до виконання службових
обов'язків. Сумлінне ставлення співробітника органів внутріш­
ніх справ також: може слугувати підставою для звільнення його
від дисциплінарного стягнення за повторне вчинення незнач­
ного проступку (якщо стягнення за попередній проступок ще не
знято);

- по-восьме, це компетенція особи, яка накладає дисциплінарне
стягнення. Такі дисциплінарні стягнення, як звільнення та пони­
ження у спеціальному званні (класному чині), накладаються на­
чальниками, яким надано право прийняття на службу, призначен­
ня на посаду, присвоєння спеціального звання (класного чину).

Деякі особливості процедури розгляду дисциплінарних справ про вчинення адміністративних деліктів можуть зумовлюватися тим, що до порушника раніше був застосований певний захід за­охочення. Так, відповідно до ч. 4 ст. 10 Дисциплінарного статуту прокуратури України, особи, нагороджені нагрудним знаком «По­чесний працівник прокуратури України», можуть бути звільнені з роботи лише за попередньою згодою Генерального прокурора України.

На жаль, чинні дисциплінарні статути (спеціальні положення про дисципліну) здебільшого не закріплюють за конкретними ви­дами дисциплінарних проступків відповідних їм дисциплінарних стягнень. Як наслідок, нормативно не визначеними залишаються питання індивідуалізації дисциплінарного покарання, адекватності застосованих заходів примусу ступеню шкідливості дисциплінар­ного проступку. Це значно ускладнює застосування дисциплінар­них деліктних норм.

Крім того, більшість дисциплінарних статутів та спеціальних положень про дисципліну не містять переліку обставин, що ви­ключають дисциплінарну відповідальність особи. Чи не єдиним винятком є Дисциплінарний статут митної служби України, де у якості таких обставин визначаються: 1) відсутність події чи складу правопорушення; 2) закінчення шестимісячного строку від дня вчинення дисциплінарного правопорушення; 3) закінчення місяч­ного строку від дня виявлення дисциплінарного правопорушення; 4) вчинення дій посадовою особою митної служби у стані крайньої необхідності або необхідної оборони.

Оптимальним шляхом розв'язання цих та інших актуальних проб­лем має стати кодифікація вітчизняного законодавства про дисци­плінарну відповідальність. На сьогодні цілком назріло питання при­йняття Кодексу України «Про дисциплінарну відповідальність», де доцільно закріпити концептуальні засади як самої дисциплінарної відповідальності, так і процесуальних форм її реалізації.

Дисциплінарне стягнення накладається на строк від 10 діб (Дисциплінарний статут Збройних сил України) до одного місяця (Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України, Дис­циплінарний статут прокуратури України) з дня, коли про просту­пок стало відомо начальнику.

У разі проведення за фактом учинення проступку службового розслідування (провадження в кримінальній справі або справі про

адміністративне правопорушення), дисциплінарне стягнення може бути накладено на особу не пізніше за один місяць з дня закін­чення службового розслідування (провадження), не враховуючи періоду тимчасової непрацездатності даної особи або її перебу­вання у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладено, якщо з дня вчинення проступку минуло більше ніж півроку (для працівників прокуратури відповідний строк становить 1 рік). У цей період не включається строк проведення службового розслідування або про­вадження в кримінальній справі чи справі про адміністративне правопорушення.

У разі вчинення діяння, не сумісного з перебуванням на службі в певному органі, звільнення деяких категорій службовців може провадитись незалежно від часу вчинення проступку.

Рішення про накладення дисциплінарного стягнення оформлю­ється наказом (його копія додається до особової справи). Наказ оголошується особовому складу підрозділу або органу, де працює особа, яка притягується до дисциплінарної відповідальності. У разі потреби наказ може бути доведений до відома всього особового складу служби (системи органів).

Не допускається оголошення дисциплінарного стягнення началь­никові (командирові) у присутності його підлеглих. Забороняється зривання погонів, зрізання нашивок та інші дії, що принижують гідність особи. Під час оголошення стягнення про пониження у військовому званні особі надається час для заміни відповідних знаків розрізнення.

Зміст відповідного наказу доводиться до відома особи, яку при­тягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі її звільнення з посади або служби такій особі обов'язково видається витяг з наказу про звільнення.

Якщо особа відмовляється поставити свій підпис про ознайом­лення з наказом (витягом з наказу) про притягнення до дисциплі­нарної відповідальності, про цей факт складається відповідна до­відка, яка засвідчується підписами двох свідків.

Про дату і номер відповідного наказу начальника (командира), виданого за результатами розслідування, робиться запис на виснов­ку службового розслідування.

3. Оскарження рішення у справі. Як і в інших адміністратив­них провадженнях, ця стадія має факультативний характер. Нерідко

особа погоджується з об'єктивністю службового розслідування та справедливістю винесеного щодо неї дисциплінарного стягнення. У таких випадках дії (рішення) суб'єкта дисциплінарної юрисдик­ції не оспорюються, а стадія оскарження є відсутньою.

Але гак трапляється далеко не завжди. Якщо особа, котра при­тягується до дисциплінарної відповідальності, вважає рішення у справі необгрунтованим, упередженим або необ'єктивним, вона має право усно або письмово оскаржити це рішення старшому прямому начальникові (командиру). Це не позбавляє її права звер­нутися з аналогічною скаргою до суду.

Дисциплінарне стягнення може бути оскаржено протягом міся­ця з дня ознайомлення з наказом особи, на яку воно накладено (Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ установлює тримісячний строк для оскарження рішення у справі). Старший прямий начальник зобов'язаний всебічно та об'єктивно розглянути відповідну скаргу та прийняти щодо неї вмотивоване рішення про­тягом місяця з дня надходження.

Пропущений строк для подання скарги може бути поновлено старшим прямим начальником (командиром), який має право на­кладати дисциплінарні стягнення. У разі надходження заяви про поновлення пропущеного строку подання скарги старший прямий начальник (командир) розглядає її і приймає відповідне рішення в строк, передбачений відповідним дисциплінарним статутом. Про результати розгляду заяви про поновлення пропущеного строку повідомляються особа, яка її подала, та начальник (командир), який наклав на неї дисциплінарне стягнення.

Якщо вирішення питань, порушених у скарзі, не належить до повноважень начальника, який її отримав, скарга не пізніше ніж протягом п'яти днів надсилається за належністю, про що повідом­ляється заявникові. Забороняється пересилати скарги на розгляд тих начальників, дії чи рішення яких оскаржуються.

За результатами розгляду скарги на рішення в адміністративній справі про дисциплінарний проступок старший прямий начальник або суд приймає одне з таких рішень:

- залишити рішення у справі без змін, а скаргу без задоволення;

- змінити захід дисциплінарного стягнення в межах, передба­
чених відповідним дисциплінарним статутом (спеціальним поло­
женням про дисципліну);

- задовольнити скаргу в повному обсязі та скасувати рішення
у справі. ■,іпл<\іі>. гкйгііГьти' -л»',-.--і-і^-кі)..!.!■;• иг. ■:*>,.о*.ї^- ■-.'■■-> ■<■■■

Старший прямий начальник (командир) не має права скасову­вати або пом'якшувати дисциплінарні стягнення, накладені молод­шим начальником (командиром), з причини суворості стягнення, якщо останній не перевищив наданої йому влади.

Старший прямий начальник (командир) може протягом одного місяця з дня оголошення особі рядового або начальницького скла­ду наказу про накладення дисциплінарного стягнення посилити, а протягом року — пом'якшити чи скасувати дисциплінарне стягнен­ня, накладене підлеглим йому начальником, якщо встановлено, що воно не відповідає тяжкості вчиненого проступку.

Начальник, який перевищив надане йому право накладати дис­циплінарні стягнення, несе відповідальність за відповідним дис­циплінарним статутом та законодавством України.

Про рішення, прийняте за скаргою, повідомляється як сам скаржник, так і посадова особа, дії або рішення якої оскаржу­вались.

У випадку незгоди особи з рішенням старшого прямого началь­ника (командира), прийнятим за її скаргою, вона може оскаржу­вати рішення у справі до вищого керівництва (аж до керівника центрального органу виконавчої влади) або суду.