Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Докази і доказування в провадженні ' у справах про адміністративні проступки
Вирішення завдань кожного провадження у справах про адміністративні проступки здійснюється з допомогою доказування (доведення), яке полягає у виявленні, процесуальному оформленні й дослідженні доказів1. ' Шкарупа В. К. Доказування та докази в адміністративно-примусовій діяльності органів внутрішніх справ (міліції): Монографія.- К.: Українська академія внутрішніх справ, 1995.-163 с. " •'•■': : Доказами у справі про адміністративне правопорушення (ст. 251 КУпАП) є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність або відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, протоколом про вилучення речей та документів, а також іншими документами. Особливістю доказів є те, що вони мають бути одержані у встановленому законом порядку, в іншому разі вони не матимуть доказової сили. Йдеться про передбачений КУпАП порядок провадження у справі про адміністративне правопорушення. Наприклад, протокол, у якому фіксується вчинення правопорушення, має бути складений за певною формою уповноваженою на те посадовою особою чи представником громадськості (ст. 255 КУпАП). Відповідно до закону одержання й оцінювання всіх необхідних доказів здійснюються компетентним органом або посадовою особою, правомочними вирішити таку справу (ст. 252 КУпАП). Правом надавати докази користуються особи, які беруть участь у провадженні у справі (особа, яка притягається до відповідальності, потерпілий, законні представники, адвокат), та інші особи. Докази можуть бути витребувані органом або посадовою особою, яка розглядає справу, від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян за клопотанням учасників процесу чи за власною ініціативою. Установлений законом порядок збирання, одержання доказів є надійною гарантією їхніх істинності і вірогідності. Порушення або недодержання цього процесу може викликати лише сумніви у вірогідності доказів і в обґрунтованості зроблених з їх допомогою висновків.
Від доказів як фактичних даних слід відрізняти їхні джерела, що являють собою засоби збереження та передачі інформації, засоби, за допомогою яких вона залучається до сфери провадження у справах про адміністративні правопорушення. Водночас слід зазначити, що у правовій науці й на практиці докази нерідко розцінюють і як власне інформацію, і як джерело відомостей. Інформація може розглядатися як доказ за наявності двох умов: по-перше, якщо вона містить дані про наявність або відсутність адміністративного правопорушення, винуватість особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи; по-друге, якщо вона одержана в порядку та з джерел, передбачених законом. У науковій літературі прийнято поділяти докази на первісні та похідні, прямі та непрямі, позитивні та негативні, звинувачувальні та виправдувальні. Проте, для розв'язання завдань адміністративного провадження найбільш значущим є їх групування залежно від джерела відповідних відомостей. 1) По-перше, це дані, що їх одержують від різних осіб, здебіль Іншим різновидом даних, що їх одержують від людей у формі слів, цифр, графіків та інших прийнятих у суспільстві способів інформаційного впливу, є висновки експертів, думки спеціалістів. Рішення про проведення експертизи приймається суб'єктом, що вирішує адміністративну справу. Проте питання призначення і проведення експертизи законом не регламентуються. Тому на практиці рішення про провадження експертизи оформлюється у вигляді направлень, клопотань тощо. Висновки експертів, свідоцтва спеціалістів широко використовуються, наприклад, для визначення стану сп'яніння, належності речовини до наркотичних речовин, розміру шкоди, встановлення вартості товарів та їхньої якості, характеру забруднення довкілля.
2) По-друге, це речові докази, документи, які є матеріальними Речові докази - це предмети матеріального світу, на яких наявні сліди правопорушення (ум'ятини на автомобілі, зіпсований паспорт) або які своєю формою, змістом свідчать про правопорушення (наркотичні речовини, зброя, нестандартна продукція, відеофільми тощо). Речові докази містять інформацію у чистому вигляді. До матеріальних носіїв інформації можна віднести і показання технічних засобів. Вони досить широко використовуються, наприклад, у роботі ДАІ для визначення швидкості руху автомобілів, вмісту забруднювальних речовин у викидах, стану сп'яніння водія. У документах інформація міститься у вигляді слів, цифр, креслень, схем місць подій тощо. По-третє, це безпосередні спостереження осіб, уповноважених розслідувати адміністративні проступки. Наприклад, інспектор ДАІ, побачивши порушення правил дорожнього руху, фіксує його і всі результати своїх спостережень використовує як докази в розслідуванні, яке сам і проводить. У кримінальному процесі такий вид доказів не допускається: якщо особа була очевидцем злочину, вона стає свідком. В адміністративно-деліктному процесі використання таких доказів забезпечує його оперативність. Без них працівникам ДАІ, держмис-ливнагляду та іншим інспекціям було б набагато складніше виконувати свої правоохоронні функції, своєчасно впливати на винних. Спостереження уповноваженої особи, за винятком випадків спрощеного провадження, фіксуються безпосередньо у протоколі про адміністративне правопорушення. Уповноважений орган (посадова особа) оцінює зібрані докази за власним переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні обставин справи у їх сукупності. При цьому він керується законом і правосвідомістю. Під оцінюванням доказів слід розуміти висновок органу або посадової особи, яка розглядає справу, про вірогідність або невірогідність одержаних фактичних даних щодо обставин цієї справи. На підставі оцінки доказів вони приймають відповідне рішення. Оцінка має бути дана не тільки кожному доказу окремо, а й усім зібраним доказам у їх сукупності. Для цього необхідно вирішити питання про те, чи дає можливість сукупність зібраних доказів зробити вірогідний висновок про наявність або відсутність адміністративного правопорушення, про винуватість або невинуватість особи та про інші обставини, що мають значення для розв'язання справи. Тільки оцінювання доказів у їх сукупності дає підстави дійти вірогідних, таких, що не викликають сумніву, висновків із цих питань. 252 С Оцінювання доказів за внутрішнім переконанням означає перш за все неприпустимість некритичного ставлення до окремих доказів, відсутність будь-яких переваг доказів одного виду над іншими або заздалегідь встановленої сили певної кількості доказів. Орган або посадова особа під час оцінювання доказів підкоряється тільки закону. Крім того, внутрішнє переконання - це і результат доведення, оцінювання доказів, що виражає переконаність відповідно або невідповідне до тих чи інших обставин, важливих для вирішення справи.
Оцінювання доказів нерозривно пов'язано із з'ясуванням питання, про додержання вимог закону, що встановлюють порядок збирання доказів (складання протоколу про правопорушення, провадження особистого огляду, огляду речей тощо). Докази оцінюють також особи, які беруть участь у провадженні у справі (особа, яка притягується до відповідальності, потерпілий та ін.). Це виявляється у їхніх клопотаннях, поясненнях тощо. Висловлені ними думки допомагають органу або посадовій особі, що розглядає справу, всебічно повно та об'єктивно оцінити докази. Питання для самоконтролю 1. Яка інформація може розглядатися як доказ у провадженні у справах 2. Які види доказів виділяють у науковій літературі?: 3. Що таке речові докази у провадженні у справах про адміністративні. проступки? 4. Що розуміється під поняттям «оцінювання доказів»? § 12.6. Стадії провадження у справах про адміністративні проступки т Діяльність учасників провадження у справах про адміністративні проступки розвивається у часі як послідовна низка пов'язаних між особою процесуальних дій щодо реалізації прав та взаємних обов'язків. Увесь процес складається з кількох фаз розвитку, що змінюють одна одну, тобто стадій. Під стадією адміністративно-деліктного провадження розуміють його порівняно самостійну частину, яка (поряд із загальними завданнями провадження) має властиві тільки їй завдання й особливості. Стадії відрізняються одна від одної особами, що беруть участь у провадженні, характером проваджуваних дій та їх юридичною роллю. Розв'язання завдань кожної стадії оформлюється спеціальним процесуальним документом, який ніби підсумовує діяльність на відповідній фазі. Після прийняття такого документа розпочинається нова стадія. Стадії органічно пов'язані між собою: наступна, як правило, починається лише після того, як закінчена попередня, і базується на її результатах. Провадження у справах про адміністративні правопорушення за своєю структурою має схожість з кримінальним процесом, проте воно значно простіше і містить менше процесуальних дій.
З огляду на аналіз нормативного матеріалу, практику діяльності суб'єктів адміністративно-деліктної юрисдикції і наукові дослідження ми дійшли висновку про доцільність виділення у провадженні в справах про адміністративні проступки 6 стадій: 1) порушення справи; 2) розслідування справи; 3) розгляд справи; 4) винесення постанови; 5) перегляд постанови; 6) виконання постанови. На першій стадії з'ясовується наявність ознак правопорушення у відповідному діянні і порушується справа. На другій стадії збираються докази, формулюються обгрунтування щодо наявності вини у діянні відповідної особи. На третій - уповноважений орган (посадова особа) аналізує й оцінює докази, робить висновок про винність (або її відсутність) відповідної особи, встановлює міру відповідальності особи (або інший спосіб реагування на її діяння), визначається з пропозиціями про усунення причин та умов, що сприяли вчиненню адміністративних правопорушень. На четвертій стадії уповноважений орган (посадова особа) виносить постанову по справі, тобто у встановленій процесуальними нормами формі фіксує результати розгляду справи. П'ята стадія є факультативною. У її межах здійснюються дії щодо оскарження і опротесту-вання постанови. Ця стадія закінчується прийняттям рішення про скасування, зміну, залишення постанови в силі. На шостій стадії здійснюються дії щодо виконання постанови. Зазначимо, що не в усіх провадженнях стадії чітко виражені. Кожна стадія, у свою чергу, складається з окремих етапів, що становлять групи взаємопов'язаних дій. Система стадій і етапів провадження може бути представлена так: 1. Порушення справи: а) встановлення ознак правопорушення; 2. Адміністративне розслідування: а) зібрання доказів (пояснення 3. Розгляд справи, винесення постанови: а) підготовка справи до
4. Перегляд постанови: а) оскарження, опротестування поста
5. Виконання постанови: а) звернення постанови до виконання; Кожний етап у свою чергу складається з ряду послідовно здійснюваних конкретних дій. Згідно з цим, структура провадження в справах про адміністративні правопорушення є чотирирівневою: дії - етап — стадія - провадження у цілому. 1. Порушення справи. Ця стадія є початковою і має своїм призначенням створення процесуальних умов щодо реалізації завдань провадження відповідно до чинного адміністративно-деліктного законодавства. Чинний КУпАП доволі активно оперує терміном «справа про адміністративне правопорушення», який використовує у назвах, розділів, глав, статей, а нормами ст. 250 «Прокурорський нагляд за виконанням законів при провадженні в справах про адміністративні правопорушення» наділив прокурора правом «порушувати провадження в справі про адміністративне правопорушення». Звідси випливає таке: а) адміністративно-деліктне провадження порушується, а не виникає якимось іншим чином; б) процесуальною формою здійснення такого провадження є справа про адміністративне правопорушення (проступок). Втім, КУпАП не розкриває змісту понять «справа про адміністративне правопорушення (проступок)» і «порушення справи про адміністративний проступок». Більше того, він не фіксує момент, з якого вона має вважатися порушеною і не визначає процесуального документа, яким порушення справи оформлюється. Але КУпАП вказує на матеріальну обставину, за наявності якої справа повинна бути порушена. Цією обставиною є ознаки адміністративного проступку у діях певних осіб. Цей термін («ознаки адміністративного проступку») законодавець використовує один раз у ст. 38 КУпАП «Строки накладення адміністративного стягнення» у такому контексті: «У разі відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи, але при наявності в діях порушника ознак адміністративного правопорушення адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через місяць з дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття». З фрази «при наявності в діях порушника ознак адміністративного правопорушення адміністративне стягнення може бути накладено...» випливає, що законодавець не розмежовує (або вважає за недоцільне чітке розмежування) понять, які містяться у статтях 38, 245, 251, 252, 283: а) ознаки адміністративного правопорушення; б) докази в справі про адміністративні правопорушення; в) фактичні дані щодо правопорушення; г) обставини справи. Це дає підстави вважати, що порушення справи про адміністративний проступок пов'язано з моментом встановлення його ознак і їх документальної фіксації. Такі ознаки встановлюються: а) особою, яка уповноважена складати протокол про адміністративне правопорушення (ст. 255 КУпАП); б) особою, яка уповноважена застосовувати заходи забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення (ст. 260 КУпАП), а саме: адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів; в) особою, яка уповноважена здійснювати доставлення порушника (ст. 259 КУпАП); г) особою, яка уповноважена здійснювати відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, річковими і маломірними суднами та огляд на стан сп'яніння (ст. 266 КУпАП); д) особою, яка уповноважена накладати стягнення (штраф, попередження) на місці вчинення проступку без складання протоколу (ст. 258 КУпАП). Серед перелічених осіб законодавець чітко й однозначно називає лише тих, що уповноважені складати протокол про адміністративне правопорушення і застосовувати заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення. Виконання цих функцій супроводжується обов'язковою фіксацією у визначених законодавцем процесуальних документах, якими є: а) протокол про адміністративне правопорушення; б) протокол про адміністративне затримання; в) протокол про особистий огляд; г) протокол про огляд речей; ґ) протокол про вилучення речей та документів. Втім, закон дозволяє замість складання протоколу про особистий огляд, огляд речей, вилучення речей та документів зробити відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення. З урахуванням того, що адміністративне затримання застосовується як захід, коли вичерпані інші можливості щодо безперешкодного здійснення провадження у справі про адміністративний проступок. Разом з тим, фактично є крайньою мірою впливу на правопорушника. Єдиним процесуальним документом, який складається по всіх адміністративно-деліктних справах, виявляється протокол про адміністративний проступок. З огляду на зазначене, в адміністративно-деліктній теорії набрала поширення точка зору, що саме цей документ необхідно розглядати як процесуальне оформлення факту порушення справи про адміністративний проступок. Протокол, як зазначає Л. В. Коваль,- це початок провадження в адміністративній справі. Ю. П. Битяк дійшов висновку, що стадія порушення справи про адміністративний проступок полягає у складанні протоколу. На думку 3. С. Гладуна, про порушення справи свідчить лише наявність протоколу про адміністративний проступок. З ним фактично погоджується Н. В. Хорощак. Вона вважає, що провадження починається з виявлення факту вчинення адміністративного проступку і його фіксації у процесуальному документі, яким виступає протокол про адміністративне правопорушення. Цю позицію підтримано у законодавця, який у ст. 358 «Порушення справи про порушення митних правил» Митного кодексу України 2002 року зазначає, що справа вважається розпочатою з моменту складання протоколу про порушення митних правил. Зазначеному підходу бракує урахування сучасного стану осмислення адміністративно-деліктної сфери і розвитку законодавства про адміністративні проступки. Його відбитком є спроба об'єднати стадію порушення справи і стадію розслідування в одну - першу стадію провадження. До такого висновку підштовхують особливості протоколу як процесуального документа. Він є комплексним документом. У ньому не тільки фіксується факт проступку, а й містяться відомості про особу порушника, висновок щодо кваліфікацію діяння за відповідною статтею Кодексу, дані про свідків і потерпілих, пояснення порушника, а також інші відомості, необхідні для вирішення справи і відшкодування заподіяної матеріальної шкоди. На практиці його складання фактично і юридично виглядає адміністративним розслідуванням, а з огляду на те, що саме він здебільшого виступає первісним документом щодо порушення справи, то стають зрозумілими труднощі щодо розмежування зазначених стадій. У такому контексті виникає питання про потребу (теоретичну або практичну) у розведенні по різних стадіях дій, які одномо-ментно реалізують дві функції адміністративно-деліктного провадження: а) порушення справи і б) розслідування її обставин. Нинішня адміністративно-деліктна практика є першим і найголовнішим замовником щодо вирішення зазначеного питання не тільки з огляду на сучасний стан відповідних матеріальної і процесуальної підгалузей адміністративного права, а більш за все - з урахуванням тенденцій їхнього розвитку. Аналіз матеріальної частини КУпАП свідчить про наявність значної кількості статей, у яких сформульовані склади, що потребують для їхнього встановлення відповідного перебігу часу. У таких випадках юридично коректно вести мову про первісне виявлення ознак проступку, а тому складання протоколу відповідно до вимог статей 254 і 256 можливо лише після з'ясування усіх обставин і отримання висновків про виконання особою відповідного складу, передбаченого законом. Такими є порушення антимонопольного законодавства, законодавства про рекламу, валютного законодавства, законодавства про захист прав споживачів, у сфері податків і зборів, митної справи, охорони навколишнього середовища, провадження і обороту етилового спирту, алкогольної продукції, пожежної безпеки, дорожнього руху і на транспорті тощо. Вони вимагають проведення розслідування, а потім - складання протоколу. Втім, для здійснення початкових дій щодо встановлення обставин проступку необхідна фіксація моменту виявлення у діянні ознак правопорушення у процесуальному документі. Іншим запереченням щодо визнання протоколу універсальним документом, який виконує функцію порушення справи, є розбіжності у правовому статусі осіб, яким надано право на його складання. За ст. 255 КУпАП «Особи, які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення», цей документ мають право складати, по-перше, посадові особи державних органів; по-друге, посадові особи органів місцевого самоврядування; по-третє, представники громадських організацій (об'єднань громадян) і органів самоорганізації населення; по-четверте, позаштатні і громадські інспектори державних органів; по-п'яте, власники підприємств; по-шосте, адміністрація підприємств. Отже, із шести видів суб'єктів, яким надано право складати протокол, державний статус мають лише ті, що належать до першої групи. Надавши право складання протоколу власникам підприємств, законодавець фактично дозволив виконання цієї процесуальної дії іноземцям і особам без громадянства, адже за чинним законодавством підприємство може бути засновано на власності фізичної особи (приватне підприємство), а суб'єктами права власності в Україні є «громадяни інших держав та особи без громадянства». Таким чином, іноземці і особи без громадянства, представники громадських утворень і адміністрації підприємств, позаштатні і громадські інспектори опиняються у числі суб'єктів з юрисдик-ційними функціями, що мають право порушувати справи про адміністративні проступки, здійснювати від імені держави офіційну кваліфікацію певної групи протиправних діянь, а також інші процесуальні дії (встановлювати данні про особу правопорушника; опитувати правопорушника і свідків; оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням на підставі дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю; роз'яснювати порушникові його права і обов'язки, передбачені ст. 268 КУпАП; надсилати протокол органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про адміністративне правопорушення тощо. Зазначені положення ст. 255 КУпАП не відповідають правовим реаліям українського сьогодення і потребують перегляду. Важливим компонентом удосконалення адміністративно-деліктного процесу є чітке визначення стадії порушення адміністративно-деліктної справи як за фактом (приводи і підстави порушення справи), так і за формою (фіксація цієї процесуальної дії у законодавчо встановленому документі). Про доцільність введення у КУпАП відповідних норм йшлося ще до його прийняття - при аналізі Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про адміністративні правопорушення (1980) і обговорення проектів республіканських кодексів, але законодавець обрав інший варіант розв'язання проблеми структури-зації провадження у справах про адміністративні правопорушення. Наші пропозиції з цього приводу зводяться до такого. По-перше, надати право складання протоколу про адміністративний проступок лише представникам органів публічної влади і відповідно до цього внести зміни до ст. 255 КУпАП. По-друге, ввести до КУпАП статтю «Порушення справи про адміністративний проступок» такого змісту: «Справа про адміністративний проступок порушується посадовими особами органів, що уповноважені розглядати справи про адміністративні проступки. Підставою порушення справи про адміністративний проступок є наявність ознак адміністративного проступку. Про порушення справи посадова особа виносить мотивоване рішення, яке оформлюється окремим документом або відповідним записом у першому за терміном складання документі про виявлення ознак адміністративного проступку». Акцентувавши увагу на ознаках проступку як підставі щодо порушення справи, необхідно зупинитися також на понятті «привід порушення справи». 1 Штефан С. М. Проблеми производства по делам об административньїх правонарушениях, подвєдомствснньїх органам внутренних дел, в свете Основ законодатсльства Союза ССР и союзньїх рсспублик об административньїх правонарушениях // Производство по делам об административньїх пра-вонарушєииях в органах внутренних дел: Сборник научньїх трудов.- К., 1983,-С. 68-71. Порушенню справи передує одержання інформації про діяння, що має ознаки проступку. Така інформація, одержана у будь-якій формі, є приводом до порушення справи про адміністративний проступок. Правове значення приводу до порушення справи полягає у тому, що він викликає публічну діяльність повноважних органів, тобто вимагає від цих органів відповідної реакції на сигнал про вчинення діяння. Приводами до порушення справ можуть бути заяви громадян, повідомлення представників громадськості, установ, підприємств і організацій, преси та інших засобів масової інформації, а також безпосереднє виявлення проступку уповноваженою особою. Останній привід відрізняється від інших перш за все тим, що питання про порушення справи вирішується за власною ініціативою осіб, які здійснюють адміністративний нагляд. Тут немає зовнішнього спонукального початку, поштовху до того, щоб ці особи зайнялися вирішенням питання. Цей привід має характерні особливості, а саме: а) безпосередній розсуд ніде не фіксується, а тому не завжди піддається контролю; б) припущення щодо проступку виникає лише у свідомості уповноваженої особи, і в разі непідтвердження такого припущення немає потреби офіційно спростовувати його винесенням будь-якого спеціального документа; в) безпосереднє виявлення уповноваженою особою адміністративного правопорушення не є перешкодою для подальшого його розслідування цим суб'єктом. Тут виникає питання про доцільність або недоцільність нормативної фіксації приводів порушення справи про проступок. Принаймні, така фіксація здійснена у Кодексі про адміністративні правопорушення Російської Федерації (стаття 28.1). Зазначений крок не є достатньо обгрунтованим. Фіксація у законі приводів щодо порушення адміністративно-деліктної справи фактично виглядає переліком можливих носів інформації про проступок, але він має бути або вкрай великим, або абстрактним. І у першому, і в другому випадках виконання ним своєї функції вимагатиме уточнень і корективів, що ускладнить роботу правозасто- сувача. 2. Адміністративне розслідування. Ця стадія провадження у справах про адміністративні правопорушення становить комплекс процесуальних дій, спрямованих на встановлення обставин проступку, їх фіксування і кваліфікацію. На цій стадії створюється передумова для об'єктивного і швидкого розгляду справи, застосування до винного передбачених законом заходів впливу. Вона починається з етапу доказування факту проступку. Його сутність полягає у провадженні дій, спрямованих на збирання доказів, що підтверджують або спростовують винуватість у вчиненні правопорушення, тобто є фактичними обставинами справи про адміністративний проступок. їх можна поділити на дві групи: а) обставини, що мають безпосереднє значення для вирішення питання про наявність або відсутність складу проступку; б) обставини, що перебувають за рамками складу, але мають значення для індивідуалізації відповідальності. Такі обставини можуть бути встановлені у різні способи: опитуванням осіб, які володіють інформацією, що має значення для справи (правопорушники, потерпілі, свідки, експерти); проведенням експертизи; освідуванням; вилученням, наприклад, документів; знаходженням речових доказів на місці вчинення правопорушення; оглядом тощо. Усі встановлені обставини фіксуються у відповідних процесуальних документах. Такими документами є пояснення, висновки, акти, протоколи. На цьому даний етап завершується. Наступний етап - встановлення даних про особу правопорушника. Такі данні встановлюються шляхом опитування правопорушника, вивчення його документів, а у необхідних випадках - зверненням до органів, що здійснюють облік громадян. Етап процесуального оформлення результатів розслідування починається з аналізу зафіксованих у перелічених документах усіх обставин у справі та завершується складанням протоколу про адміністративне правопорушення. Саме протокол є процесуальним документом, що фіксує закінчення розслідування. Він складається про кожне правопорушення, крім випадків, прямо передбачених законодавством (ст. 258 КУпАП). Протокол про адміністративне правопорушення не належить до документів відносно вільної форми, таких як, приміром, пояснення або акт. Закон (ст. 256 КУпАП) встановлює обов'язковий перелік відомостей та атрибутів, які мають у ньому міститися. їх поділяють на три групи. По-перше, це відомості, що стосуються обставин вчинення адміністративного правопорушення. У протоколі зазначаються місце, дата і суть вчиненої провини. В обов'язковому порядку точно зазначається стаття Кодексу, що передбачає адміністративну відповідальність за це правопорушення. У разі вилучення у порушника предметів або документів, до протоколу заноситься відповідний запис. По-друге, це відомості про особу правопорушника: прізвище, ім'я, по батькові, вік, рід занять, матеріальне становище, місце проживання і роботи, документ, що посвідчує особу (паспорт або інший документ). По-третє, це відомості, що стосуються форми протоколу. Тут зазначаються дата і місце його складання, прізвище і посада працівника, який оформив протокол (відсутність відомостей про нього робить його дефектним, оскільки невідомо, чи складений він повноважною на те особою, чи ні); прізвище та адреса свідків і потерпілих, за їх начвності. Протокол скріплюється кількома підписами. Насамперед він мас бути підписаний особою, яка його склала, та правопорушником. За наявності свідків і потерпілого протокол підписують також ці особи. Особі, яка притягується до відповідальності, необхідно роз'яснити її права та обов'язки, передбачені ст. 268 КУпАП, про що робиться відмітка у протоколі. Вона має право ознайомитися зі змістом протоколу, занести власні пояснення, підписати його або відмовитися від підпису та зазначити мотиви відмови, надати пояснення або зауваження щодо змісту протоколу, які до нього додаються. Відмова правопорушника підписати протокол не зупиняє подальшого руху справи, але цей факт має бути зафіксований спеціальним записом. У разі вчинення проступку групою осіб, протокол складається на кожного порушника окремо. Складання одного протоколу на всіх правопорушників не дає змоги конкретизувати звинувачення, що ставиться кожному з них, позбавляє можливості прямо у протоколі дати свої пояснення щодо сутності проступку, обмежує право особи на захист у разі притягнення її до адміністративної відповідальності. Завершальним етапом першої стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення є направлення протоколу і всіх матеріалів розслідування на розгляд органу (посадовій особі), уповноваженого розглядати відповідну категорію справ (ст. 257 КУпАП). 3. Розгляд справи. Згідно зі ст. 213 КУпАП, справи про адміністративні правопорушення розглядаються: адміністративними комісіями при виконавчих комітетах районних, міських, районних у містах, селищних та сільських рад; виконавчими комітетами селищних сільських рад; районними, (міськими) судами (суддями); органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те КУпАП. Конкретні повноваження суб'єктів адміністративної юрисдикції зафіксовані у статтях 218-244-7 КУпАП (глава 17 «Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення»). Значення стадії розгляду справ про адміністративні правопорушення визначається тим, що саме тут приймається акт, в якому компетентний орган офіційно визнає громадянина винним або невинним і визначає міру відповідальності. Відповідно всі етапи цієї стадії набувають важливого юридичного значення і регламентовані статтями 278-286 КУпАП. На етапі підготовки справи до розгляду орган (посадова особа) зобов'язаний вирішити такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складені протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи оповіщені особи, що беруть участь у розгляді справи, про час і місце розгляду; 4) чи затребувані необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їхніх законних представників і адвоката. Етап заслуховування справи починається з оголошення складу
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-02-21; просмотров: 246; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.192.132.66 (0.06 с.) |