Загальна характеристика суб'єктів адміністративно-процесуального права 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Загальна характеристика суб'єктів адміністративно-процесуального права



У загальнотеоретичному розумінні суб'єктом (від лат. 5иЬ]'еспдз -той, хто перебуває в основі) визнається носій предметно-практич­ної діяльності і пізнання (індивід або соціальна група), джерело активності, яка спрямована на об'єкт.

У свою чергу, у теорії права суб'єкт права - це особа (фізична або юридична), що за законом володіє здатністю мати і реалізову­вати безпосередньо або через представника права і юридичні обо­в'язки (тобто правосуб'єктність).

Правосуб'сктністю, яка включає правоздатність та дієздат­ність, наділені як суб'єкти матеріальних адміністративно-правових відносин, так і суб'єкти процесуальних адміністративно-правових відносин.

Адміністративно-процесуальна правоздатність - це здат­ність мати юридичні права та обов'язки в адміністративному про­цесі. Вона визнається за всіма громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, а також за органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Рес­публіки Крим, органами місцевого самоврядування, їхніми по­садовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями, які є юридичними особами.

Адміністративна процесуальна правоздатність виникає у грома­дян з моменту їхнього народження і припиняється зі смертю. У юри­дичних осіб вона виникає з моменту їхнього створення та припи­няється з їх ліквідацією. Для участі в адміністративному процесі, крім загальної адміністративної процесуальної правоздатності, не­обхідною є також наявність конкретної адміністративної процесу­альної правоздатності, тобто по даній конкретній справі.


Для того, щоб особисто брати участь у розгляді адміністратив­ної справи, недостатньо мати тільки адміністративно-процесуаль­ну правоздатність. Необхідною для учасника справи є також адмі­ністративно-процесуальна дієздатність.

Адміністративно-процесуальна дієздатність - це здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представ­никові.

Вона належить фізичним особам, які: 1) досягли повноліття; 2) не визнані судом недієздатними. Також вона може належати фізичним особам до досягнення повноліття у спорах з приводу пуб­лічно-правових відносин, у яких вони, відповідно до законодав­ства, можуть самостійно брати участь.

Адміністративно-процесуальною дієздатністю наділяються та­кож органи публічної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, їхні посадові та службові особи, підприємства, установи, організації (юридичні особи).

Однією з особливостей процесуальних адміністративно-право­вих відносин є те, що в них можуть брати участь суб'єкти, які не беруть участі у матеріальних адміністративно-правових відно­синах, наприклад, прокурор, суддя.

Суб'єкти адміністративного процесу, залежно від своїх процесу­альних функцій, поділяються на:

ті, які наділені владними повноваженнями, безпосередньо мають право здійснювати провадження, тобто лідируючі суб'єкти, їм дер­жава надала широкі права та обов'язки;

ті, які мають зацікавлену позицію щодо ходу та наслідків у індиві­дуальній справі;

та ті, які займають пасивну позицію щодо ходу та наслідків у індивідуальній справі, вони залучаються до участі у ній в зв'язку з тим, що це необхідно для з'ясування істини, найповнішого і все­бічного встановлення всіх обставин у справі. Причому цей розпо­діл суб'єктів процесу наявний у всіх видах адміністративних про­ваджень з деякими уточненнями функціональних повноважень щодо конкретного провадження.

Характерною особливістю адміністративного процесу є те, що в окремих випадках вирішення конкретної справи може відбу­ватися без участі осіб, що сприяють суб'єктам, які наділені влад­ними повноваженнями щодо відповідного адміністративного


провадження. Такі суб'єкти прийнято поділяти на обов'язкові та факультативні суб'єкти адміністративно-процесуальних право­відносин.;••'

Питання для самоконтролю

-ас

1. Назвіть дефініцію «суб'єкт адміністративно-процесуального права».

2..Які особливості притаманні суб'єкту адміністративно-процесуального
права та суб'єкту процесуальних правовідносин?

!ї 'З. У чому полягає процесуальна правосуб'єктність?

§ 5.2. Класифікація суб'єктів -п

адміністративно-процесуального права

Сьогодні інститут суб'єктів адміністративного процесу достат­ньо серйозно досліджений в теорії адміністративного процесу. Теоретиками адміністративного процесу запропоновано різнома­нітні класифікації суб'єктів процесуальних правовідносин залежно від того, що вкладається кожним з теоретиків у зміст адміністра­тивного процесу. Наприклад, С. М. Махіна запропонувала таку класифікацію. В управлінському процесі беруть участь три групи суб'єктів.

Перша група - суб'єкти наділені власними повноваженнями (сторона, яка управляє) - Президент, вищі посадові особи, вищі органи виконавчої влади.

Друга група - це суб'єкти, на яких поширюється власний вплив (керована сторона). До них належать фізичні та юридичні особи, які не наділені власними повноваженнями у сфері управління.

До третьої групи автор включає суб'єктів, які одночасно воло­діють власними повноваженнями та перебувають під управлін­ським впливом. Це посадові особи, державні та муніципальні служ­бовці, структурні підрозділи органів державної влади та ін.

Н. Г. Саліщева виділяє дві групи суб'єктів адміністративного процесу.

До першої групи належать суб'єкти, безпосередньо зацікавлені в результатах юридичного процесу, чиї інтереси та суб'єктивні права підлягають захисту всіма процесуальними способами та

ПрИЙОМаМИ. іі.-.ІЛі,и■Н>1>(д„«иі,4іПі.. ^^Ц^,.^Цеіі.,:.^.. п нК.іг.


До другої групи належать лідируючі суб'єкти, які виконують свої функції в чужому інтересі, з метою законного та обґрунтова­ного рішення по справі, яка розглядається'.

В. Д. Сорокін поділяє суб'єктів адміністративного процесу на індивідуальних - громадяни, іноземні громадяни, особи без грома­дянства; колективних - органи виконавчої влади, підприємства, установи, громадські об'єднання, державні та муніципальні служ­бовці2.

М. М. Тищенко визначає учасників процесу як громадян, інших осіб, колективи громадян і організації в особі їхніх представників, які наділені правами і несуть певні обов'язки, що дають змогу їм брати участь у розгляді адміністративних справ з метою захисту своїх прав і законних інтересів або прав і законних інтересів осіб,; що представляються ними, колективів громадян чи організацій, а також сприяти здійсненню адміністративного процесу.

Організаторів же (лідируючих суб'єктів) він визначає як су­б'єктів адміністративного процесу, що діють з метою ведення процесу, здатні самі на державно-владній основі приймати рішен­ня у справі.

Група організаторів (лідируючих суб'єктів) неоднорідна. Істот­не значення має ставлення того чи іншого органу (посадової особи) до правозастосування, тобто вирішення справи. Орган (посадова особа), що вирішує справу, лідирує не тільки на стадії вирішення. Він має достатньо процесуальних можливостей, щоб забезпечити провадження на інших стадіях: повноваження процесуального конт­ролю, санкціонування процесуальних дій, що проводяться іншими лідируючими суб'єктами, забезпечення виконання рішення. Таких організаторів учений пропонує називати проводом. Тому інші лі­дируючі суб'єкти залежно від ступеня публічності юридичної справи (юрисдикційна, позитивна) більшою чи меншою мірою за­лежні від проводу. В юрисдикційних справах лідируючі суб'єкти наділені більшою свободою у примусовій реалізації владних пов­новажень щодо зацікавлених осіб. В інших провадженнях такі лі­дируючі суб'єкти звертаються до проводу за санкціонуванням

1 Махина С. Н. Управленчєский и административньїй процессьі: пробле-мьі теории и перспективи правового регулирования: Дис.... канд. юрид. наук.-Воронеж, 1998.-220 с.

" Сорокин В. Д. Административньїй процесе и административно-процес-
суальное право.-СПб., 2002.-474 с...•...::

Н9


владного впливу. В останньому випадку процесуальний статус лі­дируючих суб'єктів наближається до статусу зацікавлених осіб. Нарешті всіх лідируючих суб'єктів можна віднести до складу учас­ників, оскільки реалізація примусових процесуальних дій здебіль­шого здійснюється із санкції проводу.

Тому суб'єктів провадження вчений пропонує розподілити на провід та учасників. А останніх - на лідируючих суб'єктів, зацікав­лених осіб та осіб, що сприяють розгляду справи1.

В. К. Колпаков виокремлює п'ять груп суб'єктів адміністратив­ного процесу2:

1) громадяни;

2) виконавчо-розпорядчі органи та структурні частини їхнього
апарату;

3) об'єднання громадян та їхні органи, а також органи самоор­
ганізації населення, що мають адміністративно-процесуальну пра­
восуб'єктність;

4) державні службовці, службовці органів місцевого самовряду­
вання, посадові особи, наділені адміністративно-процесуальними;
правами та обов'язками;

5) інші державні органи та їхні посадові особи.
Особливе місце серед них посідають громадяни:

по-перше, вони є носіями прав і обов'язків (у тому числі й адмі­ністративно-процесуальних) у будь-якій галузі публічно-управлін­ської сфери (господарській, соціально-культурній, адміністративній, політичній);

по-друге, специфіка загальноправового статусу громадян поро­джує в усіх інших суб'єктів адміністративного процесу обов'язок забезпечувати додержання їхніх прав;

по-третє, на відміну від інших суб'єктів, громадяни не є компе­тентними вирішувати адміністративні справи (якщо не наділені спеціальними повноваженнями, але в цьому разі вони вже нале­жать до іншої категорії суб'єктів);

по-четверте, громадяни не можуть вступати в адміністративно-процесуальні відносини безпосередньо один з одним.

Виконавчо-розпорядчі органи як суб'єкти адміністративного

Тищенко Н. М. Гражданин в административном процессе.- X 1998-192с.

Колпаков В. К. Адміністративно-деліктний правовий феномен.- К., 2004-528 с.


процесу характеризуються передусім тим, що вирішують індиві­дуально-конкретні справи. Проте, адміністративно-процесуальна правосуб'єктність виконавчо-розпорядчих органів при цьому неод­накова. Вона поділяється на загальну, галузеву та спеціальну.

Загальну правосуб'єктність мають ті органи, до компетенції яких належить вирішення широкого кола справ, незалежно від їх­ньої галузевої компетенції. До них належать, наприклад, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування.

Галузеву правосуб'єктність мають органи, завдання яких поля­гають у вирішенні справ у межах галузі. Це, наприклад, департа­менти," служби, відділи міністерств.

Спеціальну правосуб'єктність мають органи, створені спеціаль­но для вирішення вузького кола справ. Наприклад, адміністративна комісія районної державної адміністрації.

Адміністративно-процесуальна правосуб'єктність об'єднань гро­мадян закріплена в Законі «Про об'єднання громадян». Вона вини­кає у разі реалізації ними своїх прав, передбачених ст. 20 цього За­кону (наприклад, захист інтересів членів громадської організації), а також у випадках порушення законодавства з боку легалізуючих органів (ст. 27) та самих об'єднань громадян, коли до останніх за­стосовуються санкції, передбачені статтями 29, 30, 31 і 32 (штраф, попередження, тимчасова заборона діяльності, примусовий роз­пуск). Адміністративно-процесуальна правосуб'єктність притаманна органам самоорганізації населення. Відповідно до чинного законо­давства, вони розглядають звернення громадян, ведуть їхній облік за віком, місцем роботи чи навчання.

Відповідними нормативними актами визначається адміністра­тивно-процесуальна правосуб'єктність посадових осіб, державних службовців, службовців органів місцевого самоврядування. її особливості зумовлені двома обставинами: по-перше, важливе значення має належність державних службовців до певної катего­рії керівників або спеціалістів (правосуб'єктність керівника шир­ша, ніж спеціаліста); по-друге, значну роль відіграє зміст посадо­вих прав і обов'язків. Так, голова районної держадміністрації і на­чальник управління міністерства належать до однієї категорії -третьої, але, зрозуміло, що їхня правосуб'єктність різна.

1 Про службу в органах місцевого самоврядування: Закон України від 07.06.2001 //Офіційний вісник України.-2001-№ 26.- Ст. 1151. ■;•-.


Спеїпальною адміністративно-процесуальною правосуб 'єктністю володіють інші, передбачені законом державні органи та посадові особи. Так, районні (міські) судді одноосібно розглядають низку справ про адміністративні правопорушення (ст. 221 КУпАП), в органах прокуратури ведеться провадження за скаргами та заявами громадян. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини здійснює парламентський контроль за додержанням конституцій­них прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України. Він має право запрошувати посадових і служ­бових осіб, громадян України, іноземців та осіб без громадянства для отримання від них усних або письмових пояснень щодо обста­вин, які перевіряються по справі1. У літературних джерелах роз­глядається адміністративно-процесуальна правосуб'єктність таких державних органів, як Рада національної безпеки і оборони Украї­ни, Центральна виборча комісія та інші2.

Ураховуючи сучасні тенденції розвитку адміністративно-про­цесуального законодавства та теоретичні дослідження вчених-адміністративістів найповнішою та універсальною є класифікація суб'єктів адміністративно-процесуального права за функціональ­ним призначенням:

1. Суб'єкти, що наділені правом вести справу, перевіряти на
відповідність представлені документи та складати правові доку­
менти.

2. Суб'єкти, що наділені правом приймати владні акти.

3. Суб'єкти, що мають особистий інтерес у справі (на відміну
від суб'єктів першої групи, ніхто з представників цієї групи не має
владних повноважень).

 

4. Суб'єкти, що сприяють встановленню об'єктивної істини
шляхом надання компетентним органам (посадовим особам) відо­
мої їм інформації щодо обставин правопорушення.

5. Суб'єкти, які мають спеціальні знання та навички і залуча­
ються для дослідження з їх використанням фактичних даних, що
фігурують у справі.

1 Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: Закон України від 23.12.1997//Відомості Верховної Ради України.- І998-№ 20- Ст. 99. Колпаков В. К. Адміністративно-правовий статус інших (крім органів виконавчої влади) державних органів // Адміністративне право України. Ака­демічний курс- Т. І: Загальна частина.- К., 2004.- С. 235-242.


 

6. Суб'єкти, що засвідчують важливі для встановлення об'єк­
тивної істини факти, дії, обставини.

7. Суб'єкти, що сприяють виконанню постанови по справі.

Питання для самоконтролю

г

1. Які класифікації суб'єктів адміністративно-процесуального права Ви

знаєте?

2. Наведіть та розкрийте класифікацію суб'єктів адміністративно-проце­
суального права за функціональним призначенням?

Глава VI. АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПРОЦЕС

л § 6.1. Адміністративний процес

та адміністративно-процесуальне право

Пошук ефективних способів розв'язання проблем, які ставить перед юриспруденцією нескінченний цикл еволюції суспільства,' вимагає постійного збагачення та вдосконалення понятійного ар­сеналу теорії права. Водночас розвиток як юридичної науки в ці­лому, так і кожної окремої її галузі, не може мислитись поза фун­даментальним категоріальним апаратом, сформованим протягом багатовікового досвіду її існування.

Невиважений підхід до розуміння понять, що відіграють провід­ну роль для сутнісної ідентифікації тієї або іншої сфери суспільної діяльності на загальному рівні її сприйняття, тягне за собою ви­кривлення не просто окремої тези чи факту, а генеральної ідеї, якою обумовлюється зміст та характер усіх подальших напрацю-вань у заданому напрямі.

Одними з таких, визначальних для теорії процесуального права, понять, безумовно, є поняття «адміністративний процес» та «адмі­ністративно-процесуальне право».

Теоретики адміністративного права не мають єдиної точки зору щодо змісту зазначених понять.

Зокрема, терміни «процес» та «процесуальне право» викорис­товуються в деяких наукових працях як взаємозамінні та ідентичні за значенням (С. Н. Махіна; І. В. Панова).


 
 

 

 

Існує точка зору, що перше з цих понять охоплює групи проце­суальних правовідносин, які є підгалуззю (інститутом) адміністра­тивного права, друге охоплює систему правовідносин, які ототож­нюються з адміністративною юстицією (М. М. Тищенко; Ю. А. Ти-хомиров).

Іншою є точка зору, що адміністративний процес — за природою правовідносин - взагалі має вважатися не складовою частиною адміністративного права, а цілком самостійною галуззю права су­дово-процесуальної спрямованості (В. Г. Перепелюк).

Однією із сучасних російських адміністративно-процесуальних шкіл висувається думка, що адміністративна юстиція має бути ви­ділена у самостійну гілку судочинства (правосуддя), яке повинно займатися розглядом правових суперечок, що виникають у сфері управління, та спрямоване на забезпечення суб'єктивних публіч­них прав і свобод громадян та інших суб'єктів права. З юридичної процесуальної точки зору, такий правовий інститут має бути на­звано адміністративним процесом, за аналогією з цивільним про­цесом (який вирішує цивільно-правові суперечки) чи криміналь­ним (який розглядає кримінальні справи з винесенням по них ви­років; Ю. Н. Старілов).

Зазначені концепції не можна визнати правильними. Суспільні відносини, врегульовані нормами права, не є системою цих норм, не є вони порядком судового розгляду конфліктів і, тим більше,-гілкою судової влади. Не є вони і юридичним процесом.

Зазначені недоліки мають суто методологічний характер. їх не можна пояснити специфікою розгляду явищ адміністративного процесу та адміністративно-процесуального права з позицій судо-чинської (судової) або ж управлінської концепцій. Головна при­чина серйозного викривлення змісту та співвідношення понять «адміністративний процес», «адміністративно-процесуальна діяль­ність», «адміністративно-процесуальне право», «галузь права», «інститут права», «адміністративно-процесуальні відносини», «предмет правового регулювання», «адміністративна юстиція» є доволі банальною. Це - не досить зважене використання поня­тійного апарату теорії права.

Так, законодавчо впорядкована діяльність органів адміністра­тивної юстиції з вирішення підвідомчих їм юридичних справ та система правових норм, яка цю діяльність регламентує,- це далеко не одне й те саме. Тому судовий адміністративний процес (або


адміністративний процес у судочинному його розумінні) не може виступати ні у якості інституту права, а ні у ролі його галузі, неза­лежно від своєї предметної спрямованості. У даному контексті до­речніше вести мову не про адміністративний процес, а про адміні-стративно-процесуальне право як системне об'єднання юридичних норм, якими регулюється порядок розгляду справ в адміністратив­них судах. З такою постановкою питання про адміністративно-юстиційну суть адміністративно-процесуального права можна по­годжуватись, а й можна її заперечувати. Проте, принаймні, з точки зору методологічного обгрунтування, вона набуде більш докона­ного вигляду.

Використання понятійного ряду «адміністративна юстиція» -«інститут права» - «адміністративний процес» не можна вважати незаперечним. Згідно із загальною теорією права, інститутом є си­стема юридичних норм, виділена в межах певної галузі. Юридич­ний процес - це завжди певна діяльність, порядок її здійснення. Щодо адміністративної юстиції, то означений феномен характери­зується як такий, що не є, за своєю природою, ні системою норм, ані діяльністю у чистому вигляді. Тому з подібним трактуванням вищезазначених термінів погодитись навряд чи можливо. Взагалі, постійне прагнення прибічників судочинної концепції адміністра­тивного процесу йменувати адміністративну юстицію терміном «адміністративний процес» викликає деякий подив. Адже адміні­стративна юстиція є концептуально сформованим, самодостатнім правовим явищем, поняття про яке формувалось протягом тривало­го часу і логічно оформилось у відповідну дефініцію. Основою цьо­го визначення є термін «адміністративна юстиція», який у даному', сенсі є загальновживаним та найдоцільнішим для застосування.

Не має під собою достатнього логічного обгрунтування і думка Ю. М. Старілова про віднесення адміністративно-процесу-ального права до предмета регулювання адміністративно-право-* вої галузі.

Теоретики адміністративного права при всіх існуючих супереч­
ках щодо змісту предмета адміністративного права одностайно
підтримують концепцію про те, що це завжди суспільні відносини
і ніщо інше. Тож включення адміністративно-юстиційного права
як системи юридичних норм до предмета адміністративного пра­
ва - соціальних відносин, з формально-логічної точки зору, є нон­
сенсом..,..;,


 

 


 


'■' Прискіплива увага до проблематики трактування понять «адмі­ністративно-процесуальне право» та «адміністративний процес» зумовлена їхньою концептуальною значущістю для спрямування подальших досліджень у цій сфері. Від розкриття змісту та обсягу цих фундаментальних понять, від усвідомлення сутності та юри­дичної природи детермінованих ними явищ на глибинному кате­горіальному рівні залежить подальший шлях вивчення усього ма­сиву похідних феноменів адміністративно-процесуального поля. Помилка або необережність при оперуванні такими базовими поняттями юридичної теорії, як «право» та «процес», завідомо зводить нанівець усі зусилля теоретиків у розкритті підпорядкова­них їм понять, як-от: провадження, предмет, прийом, метод, фор­ма, механізм регламентації тощо.

Тому, переходячи у наступних розділах до всебічного розгляду явища адміністративного процесу, необхідно підкреслити його принципову відмінність від адміністративно-процесуального права.

Якщо адміністративно-процесуальне право - це система юридичних норм, якими регламентуються державно-владні, орга­нізуючі суспільні відносини, що виникають у зв 'язку з реалізацією адміністративно-процесуальної форми із застосування норм від­повідних матеріальних галузей права, то адміністративний про­цесце урегульована адміністративно-процесуальними нормами діяльність уповноважених суб'єктів, спрямована на реалізацію норм відповідних матеріальних галузей права в ході розгляду і ви­рішення індивідуально-конкретних справ.

Питання для самоконтролю '

і

1. Розкрийте зміст поняття «юридичний процес».

2. Яке місце в структурі юридичного процесу займає адміністративний
процес?

3. Як саме розмежовуються поняття «адміністративний процес» та «адмі­
ністративно-процесуальне право»? і!,-•)(•;;:


т'3 § 6.2. Структура адміністративного процесу ш-

У системі адміністративного процесу систематизуючою осно­вою є норми, що регулюють порядок застосування норм матеріа­льного права. Ці правила виражені в адміністративно-процесуаль­них нормах. За своїм змістом процесуальні норми неоднорідні, це дає змогу по-різному класифікувати адміністративно-процесуальні відносини, тобто, представляти структуру адміністративного про­цесу. Понад 40 років триває суперечка адміністративістів з даного питання. Точки зору теоретиків адміністративного процесу розхо­дяться не тільки щодо змісту та суті адміністративного процесу, а й у структурі та критеріях класифікації адміністративних про­ваджень.

Так, засновник теорії юрисдикційного адміністративного про­цесу Н. Г. Саліщева розмежовує поняття «адміністративний про­цес» та «адміністративне провадження», визначаючи адміністра­тивний процес як вужче поняття порівняно з провадженням, а саме адміністративне провадження прирівнює до понять «цивільний процес» і «кримінальний процес».

У свою чергу, професор В. К. Колпаков стверджує, що в струк­турі права існує три види адміністративного процесу:

адміністративно-правотворчий процес - діяльність державної адміністрації з прийняття нормативних адміністративних актів у порядку, встановленому адміністративно-процесуальною формою;

адміністративно-правонаділяючий (оперативно-розпорядчий) процес - діяльність суб'єктів державної виконавчої влади з при­йняття та виконання оперативно-розпорядчих, правонаділяючих та інших правозастосовних актів, спрямованих на організацію вико­нання законів, та інших правових актів, здійснювана в адміністра­тивно-процесуальній формі;

адміністративно-юрисдикційний процес - діяльність суб'єктів державно-виконавчої влади, спрямована на вирішення суперечок між різними суб'єктами, а також застосування заходів адміністра­тивного та дисциплінарного примусу, здійснювана в адміністратив-но-процесуальній формі.

Ю. М. Козлов адміністративний процес поділяє на адміністра­тивно-процедурний та адміністративно-юрисдикційний види.

П. І. Кононов вирізняє два види адміністративного процесу: ад­міністративно-розпорядчий та адміністративно-охоронний..,;;,іиі


І!


М. М. Тищенко поділяє адміністративний процес на окремі процеси: адміністративно-установчий, адміністративно-правотвор-чий, аміністративно-правозастосовний та адміністративно-конт­рольний. У пізніших роботах професор М. М. Тищенко пропонує поділяти сукупність адміністративних проваджень на дві групи -юрисдикційні та неюрисдикційні.

На думку В. Г. Розенфельда та Ю. М. Старілова, адміністратив­ний процес складається з трьох видів: правозастосовного, адмініст­ративно-договірного, адміністративно-юрисдикційного.

Така розгалужена картина точок зору щодо структури адмініст­ративного процесу залежить від змісту, який вкладають в нього вчені-теоретики. Чим більше детермінант адміністративного про­цесу, тим більше буде запропоновано його структурних варіантів. Як слушно підкреслює І. В. Ланова, такий різнобій у поглядах теоре­тиків має своїм наслідком недостатню урегульованість на законо­давчому рівні, що за принципом замкнутого кола ставить під сум­нів можливість вироблення єдиної доктринальної концепції адмі­ністративного процесу1.

Єдине, у чому одностайні правники, є дихотомічний поділ адміністративного процесу за ознакою наявності конфлікту між учасниками правовідносин, регламентованих відповідною галуззю права.

Встановлюючи як першооснову класифікаційної ознаки адмініст­ративного процесу наявність або відсутність конфлікту у право­відносинах, мову можна вести саме про неконфліктні та конфлікт­ні провадження.

Неконфліктні: предметом цієї групи є окремі адміністративні провадження неконфліктного характеру. В її межах правова оцін­ка поведінки тієї чи іншої особи є необов'язковою. Вона існує як одна з умов задоволення тих чи інших клопотань, причому пред­метом правового оцінювання є відповідні документи. Ця група не має на меті застосування примусових заходів. її результат - задо­волення законних інтересів фізичних чи юридичних осіб, а також забезпечення ефективної роботи публічної адміністрації. У рамках цієї групи процесу можливо здійснення правоохоронної діяль­ності, але характер її інший, а саме: факт видачі дозволу чи про-

1 Попова И. В. Административньїй процесе в Российской Федерации: По-нятие, принципи и видьі // Правоведение.- 2000.- № 2.-С. 114-127..,....



ведення реєстрації свідчить про те, що дозвіл або зареєстрована діяльність відповідає вимогам законодавства та межам законності.

Конфліктні: в основі змісту цієї групи адміністративного проце­су покладено конфлікт між учасниками кореспондуючих матеріаль­них правовідносин.

Окрім наявності конфлікту між учасниками правовідносин, ос­новними ознаками, які дають змогу виділити конфліктні проваджен­ня у самостійний клас адміністративного процесу, є змагальність сторін при розгляді справи; обов'язкова наявність рішення у вигляді правового акта; специфічне коло суб'єктів, уповноважених розгля­дати "відповідну категорію справ; більш конкретизована нормативна регламентація порядку процесуальної діяльності останніх

Належна процесуальна регламентація діяльності з розв'язання суперечностей між індивідуумом та суспільством або соціальною групою, до якого він належить, є важливою запорукою стабільності функціонування вітчизняної системи права в цілому та адміністра­тивного права зокрема. Зазначеною обставиною зумовлено особли­ву увагу до проблематики інституту конфліктних адміністративних проваджень, яка приділялась і продовжує приділятись у вітчизняній юриспруденції.

Ці групи адміністративного процесу об'єднують адміністратив­ні провадження, які є видами адміністративного процесу та спів­відносяться як загальне та особливе.

Провадження - вид процесу, прогрес є сукупністю проваджень. При цьому: якщо процес - це поняття широке, яке охоплює юри­дично значущу діяльність публічної адміністрації, то провадження -це вже діяльність, пов'язана з вирішенням певної, порівняно вузь­кої групи однорідних справ.

Як відомо, у Цивільному процесуальному та Кримінально-процесуальному кодексах термін «провадження» використовується у двох значеннях: для позначення стадій процесу і порядку роз­гляду окремих категорій справ. У Кодексі про адміністративні правопорушення, поряд з провадженням у справах про адміністра­тивні правопорушення (розділ 4 КУпАП), у розділі 5 «Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень» міститься дев'ять параграфів, які регламентують порядок виконання поста­нов з кожного виду стягнень. Кожен з цих параграфів має на­йменування «провадження у виконанні постанови про...». Однак, по суті, у них йдеться про стадії адміністративного провадження.


       
   
 
 


'"У практиці застосування адміністративно-процесуального законодавства методологічно необхідно послідовно та чітко роз­межовувати поняття «процес», «провадження», «окреме про­вадження», «стадія». При цьому вживання цих термінів слід роз­різняти і у нормативно-правових актах. Ми вже розглянули вище основні тлумачення поняття адміністративного процесу у віт­чизняній спеціальній літературі. Як бачимо, більшість авторів (В. Д. Сорокін, Ю. М. Козлов, 1. П. Голосніченко, В. К. Колпаков) як його вид виділяють адміністративне провадження.

Що ж вкладається науковцями у зміст адміністративного про­вадження як виду адміністративного процесу?

Ю. М. Козлов детермінує провадження як «нормативно врегу­льований порядок здійснення процесуальних дій, який забезпечує законний та обов'язковий розгляд і вирішення індивідуальних ад­міністративних справ, об'єднаних спільністю предмета».

В. К. Колпаков визначає його як особливий вид адміністратив­ної діяльності щодо вирішення справ певної категорії на підставі загальних та спеціальних процесуальних норм.

Отже, провадження - це якісно однорідна група процесуаль-но-процедурних дій з владної реалізації будь-яких відособлених матеріально-правових норм. Такі дії об'єднуються єдністю кін­цевої мети, потребами професійної спеціалізації праці щодо пра-возастосування, міркуваннями щодо підвшцення ефективності правового регулювання.

Провадження з розгляду конкретної індивідуальної справи є первинним елементом структури адміністративного процесу. Кожне таке провадження є своєрідною «цеглиною» у фундаменті адміністративного процесу.

Ієрархічно систему адміністративного процесу у загальному ви­гляді можна відобразити так: «адміністративний процес» - «адмі­ністративне провадження» - «провадження з розгляду конкретної адміністративної справи».

Таким чином, адміністративне провадження - це вид адміні­стративного процесу, який об 'єднує послідовно здійснювані упов-новаженим суб 'єктом (публічною адміністрацією) прогіесуальні дії щодо розгляду та вирішення індивідуальних справ.

Класифікація адміністративних проваджень безпосередньо зале­жить від підходів до змісту та особливостей структури адміністра­тивного процесу. ■■яНі;'ііГ:і^'-.іі'-'-! ■■■•■.«' ;«-^>< ■ -.у-і-і».., ї-і^і.;,... ■


За класифікацією В. Д. Сорокіна, виділяють такі види адміністра­тивних проваджень:

- з прийняття нормативних актів державного управління;

- з пропозицій та заяв громадян і звернень організацій про ре­
алізацію наданих їм прав у сфері державного управління;

- щодо організаційних справ у апараті державного управління;

- у справах про застосування примусових заходів у сфері дер­
жавного управління.

На думку В. А. Юсупува, критерієм класифікації адміністратив­них проваджень доцільно обрати характер функцій управління.

М. Я. Масленніков виділяє три види проваджень у сфері адмініст­ративної юрисдикції:

- в органах адміністративної юрисдикції першої інстанції;

- прискорене;

- в органах адміністративної юрисдикції другої інстанції.

Зазначені провадження він називає загальними, додатково уточ­нюючи, що вони здійснюються стосовно громадян (фізичних та посадових осіб) за правилами КУпАП.

М. Я. Масленніков виділяє особливі види проваджень. До таких він відносить провадження щодо господарюючих суб'єктів, здійс­нювані на підставі спеціальних нормативно-правових актів у спра­вах про порушення: митних правил; земельного законодавства (здійснюється органами із земельних ресурсів та землеустрою); зе­мельного законодавства (здійснюється органами охорони природ­них ресурсів); земельного законодавства; ліцензійної діяльності на транспорті; правил дорожнього руху; санітарних правил; у галузі будівництва; антимонопольного законодавства; прав споживачів; законодавства про рекламу; правил сертифікації та стандартизації; правил рибоохорони; прав і законних інтересів інвесторів на ринку цінних паперів; у сфері виробництва та обігу етилового спирту, алко­гольної та спиртовмісної продукції; стосовно юридичних осіб за порушення законодавства про вибори та референдум і, нарешті, провадження у справах про порушення податкового законодавства.

Д. М. Бахрах зазначає, що поділ адміністративного процесу на провадження зумовлює формування інститутів адміністративно-процесуального права (наприклад, інститут дисциплінарного, при­ватизаційного провадження).

Адміністративно-процесуальна діяльність конкретизується й об'єк­тивується у рамках конкретних адміністративних проваджень.


Однопорядкові провадження, як уже зазначалося, утворюють групи: неконфліктні та конфліктні.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-21; просмотров: 642; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.86.235.207 (0.084 с.)