Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Загальна характеристика суб'єктів адміністративно-процесуального права
У загальнотеоретичному розумінні суб'єктом (від лат. 5иЬ]'еспдз -той, хто перебуває в основі) визнається носій предметно-практичної діяльності і пізнання (індивід або соціальна група), джерело активності, яка спрямована на об'єкт. У свою чергу, у теорії права суб'єкт права - це особа (фізична або юридична), що за законом володіє здатністю мати і реалізовувати безпосередньо або через представника права і юридичні обов'язки (тобто правосуб'єктність). Правосуб'сктністю, яка включає правоздатність та дієздатність, наділені як суб'єкти матеріальних адміністративно-правових відносин, так і суб'єкти процесуальних адміністративно-правових відносин. Адміністративно-процесуальна правоздатність - це здатність мати юридичні права та обов'язки в адміністративному процесі. Вона визнається за всіма громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, а також за органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями, які є юридичними особами. Адміністративна процесуальна правоздатність виникає у громадян з моменту їхнього народження і припиняється зі смертю. У юридичних осіб вона виникає з моменту їхнього створення та припиняється з їх ліквідацією. Для участі в адміністративному процесі, крім загальної адміністративної процесуальної правоздатності, необхідною є також наявність конкретної адміністративної процесуальної правоздатності, тобто по даній конкретній справі. Для того, щоб особисто брати участь у розгляді адміністративної справи, недостатньо мати тільки адміністративно-процесуальну правоздатність. Необхідною для учасника справи є також адміністративно-процесуальна дієздатність. Адміністративно-процесуальна дієздатність - це здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові. Вона належить фізичним особам, які: 1) досягли повноліття; 2) не визнані судом недієздатними. Також вона може належати фізичним особам до досягнення повноліття у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони, відповідно до законодавства, можуть самостійно брати участь.
Адміністративно-процесуальною дієздатністю наділяються також органи публічної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, їхні посадові та службові особи, підприємства, установи, організації (юридичні особи). Однією з особливостей процесуальних адміністративно-правових відносин є те, що в них можуть брати участь суб'єкти, які не беруть участі у матеріальних адміністративно-правових відносинах, наприклад, прокурор, суддя. Суб'єкти адміністративного процесу, залежно від своїх процесуальних функцій, поділяються на: ті, які наділені владними повноваженнями, безпосередньо мають право здійснювати провадження, тобто лідируючі суб'єкти, їм держава надала широкі права та обов'язки; ті, які мають зацікавлену позицію щодо ходу та наслідків у індивідуальній справі; та ті, які займають пасивну позицію щодо ходу та наслідків у індивідуальній справі, вони залучаються до участі у ній в зв'язку з тим, що це необхідно для з'ясування істини, найповнішого і всебічного встановлення всіх обставин у справі. Причому цей розподіл суб'єктів процесу наявний у всіх видах адміністративних проваджень з деякими уточненнями функціональних повноважень щодо конкретного провадження. Характерною особливістю адміністративного процесу є те, що в окремих випадках вирішення конкретної справи може відбуватися без участі осіб, що сприяють суб'єктам, які наділені владними повноваженнями щодо відповідного адміністративного провадження. Такі суб'єкти прийнято поділяти на обов'язкові та факультативні суб'єкти адміністративно-процесуальних правовідносин.;••' Питання для самоконтролю -ас 1. Назвіть дефініцію «суб'єкт адміністративно-процесуального права». 2..Які особливості притаманні суб'єкту адміністративно-процесуального !ї 'З. У чому полягає процесуальна правосуб'єктність? § 5.2. Класифікація суб'єктів -п адміністративно-процесуального права Сьогодні інститут суб'єктів адміністративного процесу достатньо серйозно досліджений в теорії адміністративного процесу. Теоретиками адміністративного процесу запропоновано різноманітні класифікації суб'єктів процесуальних правовідносин залежно від того, що вкладається кожним з теоретиків у зміст адміністративного процесу. Наприклад, С. М. Махіна запропонувала таку класифікацію. В управлінському процесі беруть участь три групи суб'єктів.
Перша група - суб'єкти наділені власними повноваженнями (сторона, яка управляє) - Президент, вищі посадові особи, вищі органи виконавчої влади. Друга група - це суб'єкти, на яких поширюється власний вплив (керована сторона). До них належать фізичні та юридичні особи, які не наділені власними повноваженнями у сфері управління. До третьої групи автор включає суб'єктів, які одночасно володіють власними повноваженнями та перебувають під управлінським впливом. Це посадові особи, державні та муніципальні службовці, структурні підрозділи органів державної влади та ін. Н. Г. Саліщева виділяє дві групи суб'єктів адміністративного процесу. До першої групи належать суб'єкти, безпосередньо зацікавлені в результатах юридичного процесу, чиї інтереси та суб'єктивні права підлягають захисту всіма процесуальними способами та ПрИЙОМаМИ. іі.-.ІЛі,и■Н>1>(д„«иі,4іПі.. ^^Ц^,.^Цеіі.,:.^.. п нК.іг. До другої групи належать лідируючі суб'єкти, які виконують свої функції в чужому інтересі, з метою законного та обґрунтованого рішення по справі, яка розглядається'. В. Д. Сорокін поділяє суб'єктів адміністративного процесу на індивідуальних - громадяни, іноземні громадяни, особи без громадянства; колективних - органи виконавчої влади, підприємства, установи, громадські об'єднання, державні та муніципальні службовці2. М. М. Тищенко визначає учасників процесу як громадян, інших осіб, колективи громадян і організації в особі їхніх представників, які наділені правами і несуть певні обов'язки, що дають змогу їм брати участь у розгляді адміністративних справ з метою захисту своїх прав і законних інтересів або прав і законних інтересів осіб,; що представляються ними, колективів громадян чи організацій, а також сприяти здійсненню адміністративного процесу. Організаторів же (лідируючих суб'єктів) він визначає як суб'єктів адміністративного процесу, що діють з метою ведення процесу, здатні самі на державно-владній основі приймати рішення у справі. Група організаторів (лідируючих суб'єктів) неоднорідна. Істотне значення має ставлення того чи іншого органу (посадової особи) до правозастосування, тобто вирішення справи. Орган (посадова особа), що вирішує справу, лідирує не тільки на стадії вирішення. Він має достатньо процесуальних можливостей, щоб забезпечити провадження на інших стадіях: повноваження процесуального контролю, санкціонування процесуальних дій, що проводяться іншими лідируючими суб'єктами, забезпечення виконання рішення. Таких організаторів учений пропонує називати проводом. Тому інші лідируючі суб'єкти залежно від ступеня публічності юридичної справи (юрисдикційна, позитивна) більшою чи меншою мірою залежні від проводу. В юрисдикційних справах лідируючі суб'єкти наділені більшою свободою у примусовій реалізації владних повноважень щодо зацікавлених осіб. В інших провадженнях такі лідируючі суб'єкти звертаються до проводу за санкціонуванням
1 Махина С. Н. Управленчєский и административньїй процессьі: пробле-мьі теории и перспективи правового регулирования: Дис.... канд. юрид. наук.-Воронеж, 1998.-220 с. " Сорокин В. Д. Административньїй процесе и административно-процес- Н9 владного впливу. В останньому випадку процесуальний статус лідируючих суб'єктів наближається до статусу зацікавлених осіб. Нарешті всіх лідируючих суб'єктів можна віднести до складу учасників, оскільки реалізація примусових процесуальних дій здебільшого здійснюється із санкції проводу. Тому суб'єктів провадження вчений пропонує розподілити на провід та учасників. А останніх - на лідируючих суб'єктів, зацікавлених осіб та осіб, що сприяють розгляду справи1. В. К. Колпаков виокремлює п'ять груп суб'єктів адміністративного процесу2: 1) громадяни; 2) виконавчо-розпорядчі органи та структурні частини їхнього 3) об'єднання громадян та їхні органи, а також органи самоор 4) державні службовці, службовці органів місцевого самовряду 5) інші державні органи та їхні посадові особи. по-перше, вони є носіями прав і обов'язків (у тому числі й адміністративно-процесуальних) у будь-якій галузі публічно-управлінської сфери (господарській, соціально-культурній, адміністративній, політичній); по-друге, специфіка загальноправового статусу громадян породжує в усіх інших суб'єктів адміністративного процесу обов'язок забезпечувати додержання їхніх прав; по-третє, на відміну від інших суб'єктів, громадяни не є компетентними вирішувати адміністративні справи (якщо не наділені спеціальними повноваженнями, але в цьому разі вони вже належать до іншої категорії суб'єктів); по-четверте, громадяни не можуть вступати в адміністративно-процесуальні відносини безпосередньо один з одним. Виконавчо-розпорядчі органи як суб'єкти адміністративного Тищенко Н. М. Гражданин в административном процессе.- X 1998-192с. Колпаков В. К. Адміністративно-деліктний правовий феномен.- К., 2004-528 с. процесу характеризуються передусім тим, що вирішують індивідуально-конкретні справи. Проте, адміністративно-процесуальна правосуб'єктність виконавчо-розпорядчих органів при цьому неоднакова. Вона поділяється на загальну, галузеву та спеціальну.
Загальну правосуб'єктність мають ті органи, до компетенції яких належить вирішення широкого кола справ, незалежно від їхньої галузевої компетенції. До них належать, наприклад, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування. Галузеву правосуб'єктність мають органи, завдання яких полягають у вирішенні справ у межах галузі. Це, наприклад, департаменти," служби, відділи міністерств. Спеціальну правосуб'єктність мають органи, створені спеціально для вирішення вузького кола справ. Наприклад, адміністративна комісія районної державної адміністрації. Адміністративно-процесуальна правосуб'єктність об'єднань громадян закріплена в Законі «Про об'єднання громадян». Вона виникає у разі реалізації ними своїх прав, передбачених ст. 20 цього Закону (наприклад, захист інтересів членів громадської організації), а також у випадках порушення законодавства з боку легалізуючих органів (ст. 27) та самих об'єднань громадян, коли до останніх застосовуються санкції, передбачені статтями 29, 30, 31 і 32 (штраф, попередження, тимчасова заборона діяльності, примусовий розпуск). Адміністративно-процесуальна правосуб'єктність притаманна органам самоорганізації населення. Відповідно до чинного законодавства, вони розглядають звернення громадян, ведуть їхній облік за віком, місцем роботи чи навчання. Відповідними нормативними актами визначається адміністративно-процесуальна правосуб'єктність посадових осіб, державних службовців, службовців органів місцевого самоврядування. її особливості зумовлені двома обставинами: по-перше, важливе значення має належність державних службовців до певної категорії керівників або спеціалістів (правосуб'єктність керівника ширша, ніж спеціаліста); по-друге, значну роль відіграє зміст посадових прав і обов'язків. Так, голова районної держадміністрації і начальник управління міністерства належать до однієї категорії -третьої, але, зрозуміло, що їхня правосуб'єктність різна. 1 Про службу в органах місцевого самоврядування: Закон України від 07.06.2001 //Офіційний вісник України.-2001-№ 26.- Ст. 1151. ■;•-. Спеїпальною адміністративно-процесуальною правосуб 'єктністю володіють інші, передбачені законом державні органи та посадові особи. Так, районні (міські) судді одноосібно розглядають низку справ про адміністративні правопорушення (ст. 221 КУпАП), в органах прокуратури ведеться провадження за скаргами та заявами громадян. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України. Він має право запрошувати посадових і службових осіб, громадян України, іноземців та осіб без громадянства для отримання від них усних або письмових пояснень щодо обставин, які перевіряються по справі1. У літературних джерелах розглядається адміністративно-процесуальна правосуб'єктність таких державних органів, як Рада національної безпеки і оборони України, Центральна виборча комісія та інші2.
Ураховуючи сучасні тенденції розвитку адміністративно-процесуального законодавства та теоретичні дослідження вчених-адміністративістів найповнішою та універсальною є класифікація суб'єктів адміністративно-процесуального права за функціональним призначенням: 1. Суб'єкти, що наділені правом вести справу, перевіряти на 2. Суб'єкти, що наділені правом приймати владні акти. 3. Суб'єкти, що мають особистий інтерес у справі (на відміну
4. Суб'єкти, що сприяють встановленню об'єктивної істини 5. Суб'єкти, які мають спеціальні знання та навички і залуча 1 Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: Закон України від 23.12.1997//Відомості Верховної Ради України.- І998-№ 20- Ст. 99. Колпаков В. К. Адміністративно-правовий статус інших (крім органів виконавчої влади) державних органів // Адміністративне право України. Академічний курс- Т. І: Загальна частина.- К., 2004.- С. 235-242.
6. Суб'єкти, що засвідчують важливі для встановлення об'єк 7. Суб'єкти, що сприяють виконанню постанови по справі. Питання для самоконтролю г 1. Які класифікації суб'єктів адміністративно-процесуального права Ви знаєте? 2. Наведіть та розкрийте класифікацію суб'єктів адміністративно-проце Глава VI. АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПРОЦЕС л § 6.1. Адміністративний процес та адміністративно-процесуальне право Пошук ефективних способів розв'язання проблем, які ставить перед юриспруденцією нескінченний цикл еволюції суспільства,' вимагає постійного збагачення та вдосконалення понятійного арсеналу теорії права. Водночас розвиток як юридичної науки в цілому, так і кожної окремої її галузі, не може мислитись поза фундаментальним категоріальним апаратом, сформованим протягом багатовікового досвіду її існування. Невиважений підхід до розуміння понять, що відіграють провідну роль для сутнісної ідентифікації тієї або іншої сфери суспільної діяльності на загальному рівні її сприйняття, тягне за собою викривлення не просто окремої тези чи факту, а генеральної ідеї, якою обумовлюється зміст та характер усіх подальших напрацю-вань у заданому напрямі. Одними з таких, визначальних для теорії процесуального права, понять, безумовно, є поняття «адміністративний процес» та «адміністративно-процесуальне право». Теоретики адміністративного права не мають єдиної точки зору щодо змісту зазначених понять. Зокрема, терміни «процес» та «процесуальне право» використовуються в деяких наукових працях як взаємозамінні та ідентичні за значенням (С. Н. Махіна; І. В. Панова). Існує точка зору, що перше з цих понять охоплює групи процесуальних правовідносин, які є підгалуззю (інститутом) адміністративного права, друге охоплює систему правовідносин, які ототожнюються з адміністративною юстицією (М. М. Тищенко; Ю. А. Ти-хомиров). Іншою є точка зору, що адміністративний процес — за природою правовідносин - взагалі має вважатися не складовою частиною адміністративного права, а цілком самостійною галуззю права судово-процесуальної спрямованості (В. Г. Перепелюк). Однією із сучасних російських адміністративно-процесуальних шкіл висувається думка, що адміністративна юстиція має бути виділена у самостійну гілку судочинства (правосуддя), яке повинно займатися розглядом правових суперечок, що виникають у сфері управління, та спрямоване на забезпечення суб'єктивних публічних прав і свобод громадян та інших суб'єктів права. З юридичної процесуальної точки зору, такий правовий інститут має бути названо адміністративним процесом, за аналогією з цивільним процесом (який вирішує цивільно-правові суперечки) чи кримінальним (який розглядає кримінальні справи з винесенням по них вироків; Ю. Н. Старілов). Зазначені концепції не можна визнати правильними. Суспільні відносини, врегульовані нормами права, не є системою цих норм, не є вони порядком судового розгляду конфліктів і, тим більше,-гілкою судової влади. Не є вони і юридичним процесом. Зазначені недоліки мають суто методологічний характер. їх не можна пояснити специфікою розгляду явищ адміністративного процесу та адміністративно-процесуального права з позицій судо-чинської (судової) або ж управлінської концепцій. Головна причина серйозного викривлення змісту та співвідношення понять «адміністративний процес», «адміністративно-процесуальна діяльність», «адміністративно-процесуальне право», «галузь права», «інститут права», «адміністративно-процесуальні відносини», «предмет правового регулювання», «адміністративна юстиція» є доволі банальною. Це - не досить зважене використання понятійного апарату теорії права. Так, законодавчо впорядкована діяльність органів адміністративної юстиції з вирішення підвідомчих їм юридичних справ та система правових норм, яка цю діяльність регламентує,- це далеко не одне й те саме. Тому судовий адміністративний процес (або адміністративний процес у судочинному його розумінні) не може виступати ні у якості інституту права, а ні у ролі його галузі, незалежно від своєї предметної спрямованості. У даному контексті доречніше вести мову не про адміністративний процес, а про адміні-стративно-процесуальне право як системне об'єднання юридичних норм, якими регулюється порядок розгляду справ в адміністративних судах. З такою постановкою питання про адміністративно-юстиційну суть адміністративно-процесуального права можна погоджуватись, а й можна її заперечувати. Проте, принаймні, з точки зору методологічного обгрунтування, вона набуде більш доконаного вигляду. Використання понятійного ряду «адміністративна юстиція» -«інститут права» - «адміністративний процес» не можна вважати незаперечним. Згідно із загальною теорією права, інститутом є система юридичних норм, виділена в межах певної галузі. Юридичний процес - це завжди певна діяльність, порядок її здійснення. Щодо адміністративної юстиції, то означений феномен характеризується як такий, що не є, за своєю природою, ні системою норм, ані діяльністю у чистому вигляді. Тому з подібним трактуванням вищезазначених термінів погодитись навряд чи можливо. Взагалі, постійне прагнення прибічників судочинної концепції адміністративного процесу йменувати адміністративну юстицію терміном «адміністративний процес» викликає деякий подив. Адже адміністративна юстиція є концептуально сформованим, самодостатнім правовим явищем, поняття про яке формувалось протягом тривалого часу і логічно оформилось у відповідну дефініцію. Основою цього визначення є термін «адміністративна юстиція», який у даному', сенсі є загальновживаним та найдоцільнішим для застосування. Не має під собою достатнього логічного обгрунтування і думка Ю. М. Старілова про віднесення адміністративно-процесу-ального права до предмета регулювання адміністративно-право-* вої галузі. Теоретики адміністративного права при всіх існуючих супереч
'■' Прискіплива увага до проблематики трактування понять «адміністративно-процесуальне право» та «адміністративний процес» зумовлена їхньою концептуальною значущістю для спрямування подальших досліджень у цій сфері. Від розкриття змісту та обсягу цих фундаментальних понять, від усвідомлення сутності та юридичної природи детермінованих ними явищ на глибинному категоріальному рівні залежить подальший шлях вивчення усього масиву похідних феноменів адміністративно-процесуального поля. Помилка або необережність при оперуванні такими базовими поняттями юридичної теорії, як «право» та «процес», завідомо зводить нанівець усі зусилля теоретиків у розкритті підпорядкованих їм понять, як-от: провадження, предмет, прийом, метод, форма, механізм регламентації тощо. Тому, переходячи у наступних розділах до всебічного розгляду явища адміністративного процесу, необхідно підкреслити його принципову відмінність від адміністративно-процесуального права. Якщо адміністративно-процесуальне право - це система юридичних норм, якими регламентуються державно-владні, організуючі суспільні відносини, що виникають у зв 'язку з реалізацією адміністративно-процесуальної форми із застосування норм відповідних матеріальних галузей права, то адміністративний процес — це урегульована адміністративно-процесуальними нормами діяльність уповноважених суб'єктів, спрямована на реалізацію норм відповідних матеріальних галузей права в ході розгляду і вирішення індивідуально-конкретних справ. Питання для самоконтролю ' і 1. Розкрийте зміст поняття «юридичний процес». 2. Яке місце в структурі юридичного процесу займає адміністративний 3. Як саме розмежовуються поняття «адміністративний процес» та «адмі т'3 § 6.2. Структура адміністративного процесу ш- У системі адміністративного процесу систематизуючою основою є норми, що регулюють порядок застосування норм матеріального права. Ці правила виражені в адміністративно-процесуальних нормах. За своїм змістом процесуальні норми неоднорідні, це дає змогу по-різному класифікувати адміністративно-процесуальні відносини, тобто, представляти структуру адміністративного процесу. Понад 40 років триває суперечка адміністративістів з даного питання. Точки зору теоретиків адміністративного процесу розходяться не тільки щодо змісту та суті адміністративного процесу, а й у структурі та критеріях класифікації адміністративних проваджень. Так, засновник теорії юрисдикційного адміністративного процесу Н. Г. Саліщева розмежовує поняття «адміністративний процес» та «адміністративне провадження», визначаючи адміністративний процес як вужче поняття порівняно з провадженням, а саме адміністративне провадження прирівнює до понять «цивільний процес» і «кримінальний процес». У свою чергу, професор В. К. Колпаков стверджує, що в структурі права існує три види адміністративного процесу: адміністративно-правотворчий процес - діяльність державної адміністрації з прийняття нормативних адміністративних актів у порядку, встановленому адміністративно-процесуальною формою; адміністративно-правонаділяючий (оперативно-розпорядчий) процес - діяльність суб'єктів державної виконавчої влади з прийняття та виконання оперативно-розпорядчих, правонаділяючих та інших правозастосовних актів, спрямованих на організацію виконання законів, та інших правових актів, здійснювана в адміністративно-процесуальній формі; адміністративно-юрисдикційний процес - діяльність суб'єктів державно-виконавчої влади, спрямована на вирішення суперечок між різними суб'єктами, а також застосування заходів адміністративного та дисциплінарного примусу, здійснювана в адміністратив-но-процесуальній формі. Ю. М. Козлов адміністративний процес поділяє на адміністративно-процедурний та адміністративно-юрисдикційний види. П. І. Кононов вирізняє два види адміністративного процесу: адміністративно-розпорядчий та адміністративно-охоронний..,;;,іиі І! М. М. Тищенко поділяє адміністративний процес на окремі процеси: адміністративно-установчий, адміністративно-правотвор-чий, аміністративно-правозастосовний та адміністративно-контрольний. У пізніших роботах професор М. М. Тищенко пропонує поділяти сукупність адміністративних проваджень на дві групи -юрисдикційні та неюрисдикційні. На думку В. Г. Розенфельда та Ю. М. Старілова, адміністративний процес складається з трьох видів: правозастосовного, адміністративно-договірного, адміністративно-юрисдикційного. Така розгалужена картина точок зору щодо структури адміністративного процесу залежить від змісту, який вкладають в нього вчені-теоретики. Чим більше детермінант адміністративного процесу, тим більше буде запропоновано його структурних варіантів. Як слушно підкреслює І. В. Ланова, такий різнобій у поглядах теоретиків має своїм наслідком недостатню урегульованість на законодавчому рівні, що за принципом замкнутого кола ставить під сумнів можливість вироблення єдиної доктринальної концепції адміністративного процесу1. Єдине, у чому одностайні правники, є дихотомічний поділ адміністративного процесу за ознакою наявності конфлікту між учасниками правовідносин, регламентованих відповідною галуззю права. Встановлюючи як першооснову класифікаційної ознаки адміністративного процесу наявність або відсутність конфлікту у правовідносинах, мову можна вести саме про неконфліктні та конфліктні провадження. Неконфліктні: предметом цієї групи є окремі адміністративні провадження неконфліктного характеру. В її межах правова оцінка поведінки тієї чи іншої особи є необов'язковою. Вона існує як одна з умов задоволення тих чи інших клопотань, причому предметом правового оцінювання є відповідні документи. Ця група не має на меті застосування примусових заходів. її результат - задоволення законних інтересів фізичних чи юридичних осіб, а також забезпечення ефективної роботи публічної адміністрації. У рамках цієї групи процесу можливо здійснення правоохоронної діяльності, але характер її інший, а саме: факт видачі дозволу чи про- 1 Попова И. В. Административньїй процесе в Российской Федерации: По-нятие, принципи и видьі // Правоведение.- 2000.- № 2.-С. 114-127..,.... ведення реєстрації свідчить про те, що дозвіл або зареєстрована діяльність відповідає вимогам законодавства та межам законності. Конфліктні: в основі змісту цієї групи адміністративного процесу покладено конфлікт між учасниками кореспондуючих матеріальних правовідносин. Окрім наявності конфлікту між учасниками правовідносин, основними ознаками, які дають змогу виділити конфліктні провадження у самостійний клас адміністративного процесу, є змагальність сторін при розгляді справи; обов'язкова наявність рішення у вигляді правового акта; специфічне коло суб'єктів, уповноважених розглядати "відповідну категорію справ; більш конкретизована нормативна регламентація порядку процесуальної діяльності останніх Належна процесуальна регламентація діяльності з розв'язання суперечностей між індивідуумом та суспільством або соціальною групою, до якого він належить, є важливою запорукою стабільності функціонування вітчизняної системи права в цілому та адміністративного права зокрема. Зазначеною обставиною зумовлено особливу увагу до проблематики інституту конфліктних адміністративних проваджень, яка приділялась і продовжує приділятись у вітчизняній юриспруденції. Ці групи адміністративного процесу об'єднують адміністративні провадження, які є видами адміністративного процесу та співвідносяться як загальне та особливе. Провадження - вид процесу, прогрес є сукупністю проваджень. При цьому: якщо процес - це поняття широке, яке охоплює юридично значущу діяльність публічної адміністрації, то провадження -це вже діяльність, пов'язана з вирішенням певної, порівняно вузької групи однорідних справ. Як відомо, у Цивільному процесуальному та Кримінально-процесуальному кодексах термін «провадження» використовується у двох значеннях: для позначення стадій процесу і порядку розгляду окремих категорій справ. У Кодексі про адміністративні правопорушення, поряд з провадженням у справах про адміністративні правопорушення (розділ 4 КУпАП), у розділі 5 «Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень» міститься дев'ять параграфів, які регламентують порядок виконання постанов з кожного виду стягнень. Кожен з цих параграфів має найменування «провадження у виконанні постанови про...». Однак, по суті, у них йдеться про стадії адміністративного провадження. '"У практиці застосування адміністративно-процесуального законодавства методологічно необхідно послідовно та чітко розмежовувати поняття «процес», «провадження», «окреме провадження», «стадія». При цьому вживання цих термінів слід розрізняти і у нормативно-правових актах. Ми вже розглянули вище основні тлумачення поняття адміністративного процесу у вітчизняній спеціальній літературі. Як бачимо, більшість авторів (В. Д. Сорокін, Ю. М. Козлов, 1. П. Голосніченко, В. К. Колпаков) як його вид виділяють адміністративне провадження. Що ж вкладається науковцями у зміст адміністративного провадження як виду адміністративного процесу? Ю. М. Козлов детермінує провадження як «нормативно врегульований порядок здійснення процесуальних дій, який забезпечує законний та обов'язковий розгляд і вирішення індивідуальних адміністративних справ, об'єднаних спільністю предмета». В. К. Колпаков визначає його як особливий вид адміністративної діяльності щодо вирішення справ певної категорії на підставі загальних та спеціальних процесуальних норм. Отже, провадження - це якісно однорідна група процесуаль-но-процедурних дій з владної реалізації будь-яких відособлених матеріально-правових норм. Такі дії об'єднуються єдністю кінцевої мети, потребами професійної спеціалізації праці щодо пра-возастосування, міркуваннями щодо підвшцення ефективності правового регулювання. Провадження з розгляду конкретної індивідуальної справи є первинним елементом структури адміністративного процесу. Кожне таке провадження є своєрідною «цеглиною» у фундаменті адміністративного процесу. Ієрархічно систему адміністративного процесу у загальному вигляді можна відобразити так: «адміністративний процес» - «адміністративне провадження» - «провадження з розгляду конкретної адміністративної справи». Таким чином, адміністративне провадження - це вид адміністративного процесу, який об 'єднує послідовно здійснювані упов-новаженим суб 'єктом (публічною адміністрацією) прогіесуальні дії щодо розгляду та вирішення індивідуальних справ. Класифікація адміністративних проваджень безпосередньо залежить від підходів до змісту та особливостей структури адміністративного процесу. ■■яНі;'ііГ:і^'-.іі'-'-! ■■■•■.«' ;«-^>< ■ -.у-і-і».., ї-і^і.;,... ■ За класифікацією В. Д. Сорокіна, виділяють такі види адміністративних проваджень: - з прийняття нормативних актів державного управління; - з пропозицій та заяв громадян і звернень організацій про ре - щодо організаційних справ у апараті державного управління; - у справах про застосування примусових заходів у сфері дер На думку В. А. Юсупува, критерієм класифікації адміністративних проваджень доцільно обрати характер функцій управління. М. Я. Масленніков виділяє три види проваджень у сфері адміністративної юрисдикції: - в органах адміністративної юрисдикції першої інстанції; - прискорене; - в органах адміністративної юрисдикції другої інстанції. Зазначені провадження він називає загальними, додатково уточнюючи, що вони здійснюються стосовно громадян (фізичних та посадових осіб) за правилами КУпАП. М. Я. Масленніков виділяє особливі види проваджень. До таких він відносить провадження щодо господарюючих суб'єктів, здійснювані на підставі спеціальних нормативно-правових актів у справах про порушення: митних правил; земельного законодавства (здійснюється органами із земельних ресурсів та землеустрою); земельного законодавства (здійснюється органами охорони природних ресурсів); земельного законодавства; ліцензійної діяльності на транспорті; правил дорожнього руху; санітарних правил; у галузі будівництва; антимонопольного законодавства; прав споживачів; законодавства про рекламу; правил сертифікації та стандартизації; правил рибоохорони; прав і законних інтересів інвесторів на ринку цінних паперів; у сфері виробництва та обігу етилового спирту, алкогольної та спиртовмісної продукції; стосовно юридичних осіб за порушення законодавства про вибори та референдум і, нарешті, провадження у справах про порушення податкового законодавства. Д. М. Бахрах зазначає, що поділ адміністративного процесу на провадження зумовлює формування інститутів адміністративно-процесуального права (наприклад, інститут дисциплінарного, приватизаційного провадження). Адміністративно-процесуальна діяльність конкретизується й об'єктивується у рамках конкретних адміністративних проваджень. Однопорядкові провадження, як уже зазначалося, утворюють групи: неконфліктні та конфліктні.
|
|||||||||||||||||||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-02-21; просмотров: 642; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.86.235.207 (0.084 с.) |