Загальні правила накладення стягнень за адміністративні правопорушення

Виконання загальних правил при застосуванні адміністративних стягнень виявляється, перш за все, в неухильному додержанні принципу законності. Стягнення за адміністративне правопорушення накладається в межах, встановлених нормативним актом, який передбачає відповідальність за його вчинене, в точній відповідності з КпАП та іншими актами про адміністративні правопорушення. Це правило означає:

По-перше, що за вчинений проступок накладається стягнення тільки того виду, який встановлено в санкції відповідної статті КпАП. Не можна, наприклад, застосовувати адміністративний арешт за дрібне розкрадання, виправні роботи – за виявлення неповаги до суду, оскільки ці стягнення санкціями відповідно ст.51 і ст.185-3 КпАП не передбачено.

По-друге, оплатне вилучення предмета і конфіскація як додаткові стягнення можуть накладатися лише у випадках, коли їх застосування прямо передбачено законом; ці стягнення не можуть підмінювати одне одне; не допускається незастосування додаткового стягнення, якщо санкція статті передбачає обов’язковість його накладення разом з основним стягненням.

По-третє, стягнення накладається в точно визначених законом межах. Не допускається застосування стягнення нижче нижчої межі, передбаченої санкцією відповідної статті, а також перевищення його максимального розміру. Наприклад, за дрібне розкрадання встановлено штраф від 3 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, саме в цих рамках його і необхідно застосовувати.

По-четверте, при накладенні адміністративного стягнення має бути дотримано всіх інших вимог законодавства про адміністративні правопорушення. Маються на увазі вимоги щодо наявності складу адміністративного проступку, відсутності обставин, що виключають адміністративну відповідальність, підвідомчості справ, строків давності. Важливо також враховувати, що деякі види стягнень взагалі не застосовуються до певних категорій громадян, про що йшлося вище.

З метою індивідуалізації відповідальності закон (ч.2 ст.33 КпАП) вимагає від органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справу про адміністративне правопорушення, при накладенні стягнення враховувати також ряд факторів:

- характер вчиненого правопорушення;

Про характер правопорушення свідчать його об’єкт, тобто суспільні відносини, на які посягає проступок (наприклад, права і свободи громадян, тощо), а також ознаки, що характеризують об’єктивну сторону правопорушення (дія чи бездіяльність, характер і розмір заподіяної шкоди, час, місце, спосіб, засоби вчинення правопорушення тощо).

- особа порушника;

Особу порушника характеризують, перш за все, ознаки, властиві суб’єктові проступку (вік, стать, службовий, соціальний стан, протиправна поведінка в минулому тощо), а також поведінка в трудовому колективі і в побуті, ставлення до сім’ї, колег по роботі, навчанню тощо. Всі ці обставини має бути встановлено органом (посадовою особою), який розглядає справу, щоб мати повну уяву про особу порушника.

- ступінь вини порушника;

Ступінь вини правопорушника залежить від форми вини, з якою вчинено проступок, а також від мотиву і мети його вчинення. Зрозуміло, що вчинення правопорушення умисно відрізняється від вчинення його з необережності. В першому випадку ступінь вини порушника вищий. Деякі правопорушення може бути вчинено тільки умисно. В цих випадках для визначення ступеню вини порушника має значення вид умислу – прямий чи непрямий. Якщо проступок вчинено з прямим умислом, то ступінь вини порушника може підвищити наявність корисливого або іншого низького мотиву.

- майновий стан порушника;

Майновий стан правопорушника також має бути враховано при застосуванні окремих адміністративних стягнень: штрафу, конфіскації, позбавлення спеціального права (наприклад, в разі застосування позбавлення права керування транспортним засобом щодо професійного водія), виправних робіт. При цьому враховується не тільки розмір заробітної плати особи, а й всі інші види її прибутку, який підлягає оподаткуванню, а також наявність або відсутність у неї утриманців.

- обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність (ст. ст. 34 і 35 КпАП (розглядались в попередній темі).

Ці правила не поширюються на випадки накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.

До загальних належать також правила накладення адміністративних стягнень за вчинення кількох правопорушень. В ст.36 КпАП визначено, що в разі вчинення однією особою двох або більше адміністративних правопорушень стягнення накладається за кожен проступок окремо. Такий порядок застосування стягнень зумовлений тим, що справи про адміністративні правопорушення однієї і тієї ж особи вирішують частіш за все різні державні органи (посадові особи) в межах своєї підвідомчості. Наприклад, громадянин, перебуваючи в п’яному вигляді, що ображає людську гідність і громадську мораль, порушив тишу в громадському місці. За перше правопорушення стягнення застосовує начальник (заступник начальника) органу внутрішніх справ, а за друге – адміністративна комісія.

Ситуація змінюється, якщо справи про кілька адміністративних проступків розглядає один орган (посадова особа). В таких випадках накладається одне основне стягнення в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. При цьому до основного стягнення може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень. Так, при одночасному розгляді справ про незаконну торговельну діяльність і злісну непокору законному розпорядженню чи вимозі працівника міліції, вчинених однією особою, суддя районного (міського) суду може застосувати адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб з конфіскацією товарів і виручених грошей.

У випадку заподіяння адміністративним правопорушенням майнової шкоди громадянинові, підприємству, установі або організації при накладенні адміністративного стягнення одночасно може бути вирішено питання про її відшкодування. Тим самим спрощено порядок стягнення очевидної і незначної шкоди. Разом з тим вирішення цього питання залежить від ряду обставин. Перш за все, заподіяну шкоду, крім суду, мають право стягнути лише деякі, визначені в ст.40 КпАП, органи – адміністративна комісія і виконком селищної або сільської ради. Розмір шкоди, що стягується зазначеними органами, не може перевищувати двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Суддя районного (міського) суду може стягнути будь-яку шкоду, незалежно від її розміру. Якщо шкоду заподіяно неповнолітнім, який досяг шістнадцятирічного віку і має самостійний заробіток, а розмір шкоди не перевищує одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суддя має право покласти на нього відшкодування заподіяної шкоди або зобов’язати усунути її своєю працею. При вирішенні питання про відшкодування шкоди повинна бути встановлена вина правопорушника в її заподіянні і причинний зв’язок між нею та протиправним діянням.

Вирішення питання про відшкодування шкоди – право, а не обов’язок уповноваженого на те органу, він може це питання взагалі не розглядати. Виходячи із змісту ст.40 КпАП, стягнути шкоду можна лише тоді, коли розгляд справи завершується накладенням адміністративного стягнення.

Для забезпечення законності застосування заходів впливу за адміністративні правопорушення дуже важливе чітке регулювання різних строків: давності притягнення до адміністративної відповідальності, погашення адміністративних стягнень, а також порядку обчислення строків стягнення.

Обчислення строків адміністративного стягнення, як визначено в ст.37 КпАП, залежить від його виду. Так, строк адміністративного арешту обчислюється добами, виправних робіт – місяцями або днями, позбавлення спеціального права – роками, місяцями або днями. Перебіг строку адміністративного стягнення починається в той день (якщо він обчислюється місяцями і роками) або годину (якщо він обчислюється добами), в який винесено постанову про накладення стягнення. Під роком і місцем розуміються календарний рік і календарний місяць (незалежно від того, скільки днів в даному році або місяці). В разі обчислення строків роками або місяцями строк спливає відповідного числа місяця, з якого обчислюється адміністративне стягнення. Якщо місяць не має відповідного числа, строк закінчується останньої доби цього місяця. У випадках обчислення строків добами строк спливає останньої доби о тій годині, о якій було винесено постанову.

В ст.38 КпАП встановлено строки, після закінчення яких виключається накладення адміністративних стягнень. В цих випадках, згідно з п.7 ст. 247 КпАП не може бути розпочато провадження в справі, а розпочате підлягає закриттю. За загальним правилом адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше, ніж через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні – два місяці з дня його виявлення. Таким чином, для більшості правопорушень точкою відліку строку давності притягнення до адміністративної відповідальності є день вчинення правопорушення. При цьому день вчинення правопорушення в 2-місячний строк не включається. Строк спливає о 24 годині останньої доби другого місяця.

При триваючому правопорушенні початок перебігу давнісного строку визначається по-іншому. Точкою відліку тут є момент виявлення проступку. Це пояснюється характером триваючих правопорушень. Вони вчиняються протягом більш-менш тривалого часу, характеризуються безперервним здійсненням єдиного діяння. До них може бути віднесено, наприклад, ухилення від прибуття за викликом в прокуратуру, зберігання наркотичних засобів в невеликих розмірах, проживання без паспорта тощо.

На практиці можливі випадки, коли по факту правопорушення спочатку ставиться питання про порушення кримінальної справи, але згодом приймається рішення про відмову в її порушенні або про закриття вже порушеної кримінальної справи. Якщо в діях правопорушника є ознаки адміністративного проступку, стягнення може бути накладено не пізніше, ніж через місяць з дня прийняття такого рішення (ч.2 ст.38 КпАП). Скорочений строк при цьому починає спливати з моменту прийняття постанови про відмову в порушенні або про закриття кримінальної справи.

Перераховані правила обчислення строків давності притягнення до адміністративної відповідальності не поширюються на випадки застосування конфіскації предметів порушення митних правил.

Накладення адміністративного стягнення тягне для порушника певні несприятливі юридичні наслідки. По-перше, повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, визнається обставиною, яка обтяжує адміністративну відповідальність, про що вище вже згадувалось. По-друге, законодавство про адміністративні правопорушення досить часто розглядає повторність як кваліфікуючу обставину. По-третє, в окремих випадках повторне вчинення однорідного правопорушення тягне кримінальну відповідальність. У зв’язку з цим ст.39 КпАП встановила строк, після закінчення якого особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню. Цей строк обчислюється з моменту закінчення виконання адміністративного стягнення і становить один рік. З цього загального правила існує ряд винятків. Так, в багатьох статтях КпАП мова йде про повторне вчинення правопорушення протягом року після накладення стягнення, тобто з моменту винесення відповідної постанови. В Кримінальному кодексі при формулюванні складів злочинів з адміністративною преюдицією повторність також визначається з моменту накладення адміністративного стягнення.

Для визнання особи такою, що не була піддана адміністративному стягненню, не потрібне видання якогось спеціального документа. Стягнення погашається автоматично після закінчення річного строку і за умови невчинення протягом цього строку нового адміністративного проступку. Якщо ж особа вчинить нове правопорушення до погашення стягнення за попереднє, перебіг строку переривається. Давність в цих випадках починається з моменту закінчення виконання адміністративного стягнення, призначеного за знову вчинений проступок.