Зобов’язальне правовідношення (зобов’язання).

Цивільно-правове зобов'язання — це правовідношення, в якому одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію (передати майно, сплатити гроші та ін.) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

З цього визначення випливає, що цивільно-правове зобов'язання — це таке правовідношення, в якому управомочна особа діє як кредитор, а зобов'язана особа — як боржник.

Об'єктом зобов'язальних відносин є конкретні блага, заради яких між суб'єктами виникають юридичні зв'язки.

Зобов‘язання складається з декількох елементів: 1) суб‘єкти зобов‘язання; 2) вид правовідношення між ними (вид зобов‘язання); 3) зміст правовідношення між ними (зміст зобов‘язання, права та обов‘язки сторін).

Зміст зобов'язального правовідношення становлять суб'єктивні права і обов'язки його учасників. Йдеться про право вимоги, що належить кредиторові, та про обов'язок, що лежить на боржникові.

Зобов'язання відрізняються одне від одного за змістом, розподілом прав і обов'язків, особливостями їх об'єктного і суб'єктного складу.

Залежно від того, чи зобов'язаний боржник здійснити певну дію або утриматися від її здійснення, зобов'язання поділяють на зобов'язання з позитивним змістом і зобов'язання з негативним змістом.

Залежно від підстави виникнення зобов'язання поділяють на договірні і позадоговірні. Зміст договірних зобов'язань визначається, виходячи з принципу свободи договору. Зміст позадоговірних зобов'язань визначається законом.

Позадоговірні зобов‘язання виникають з наступних юридичних фактів: 1) адміністративних актів; 2) із нанесення шкоди; 3) із рятування або збереження чужого майна; 4) з публічного обіцяння винагороди та оголошення конкурсу; 5) з інших правомірних і неправомірних дій. (ЦК позадоговірні зобов‘язання).

Залежно від концентрації прав і обов'язків суб'єктів зобов'язань останні поділяють на односторонні і взаємні. В односторонніх зобов'язаннях одна сторона має тільки права, а друга — тільки обов'язки, тоді як у взаємних зобов'язаннях кожна з сторін має як права, так і обов'язки.

 

 

Суб’єкти зобов’язання. Треті особи у зобов’язанні. Зміна осіб у зобов’язанні.

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У зобов'язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб: а) зобов'язання з активною множинністю осіб (декілька кредиторів та один боржник); б) зобов'язання з пасивною множинністю осіб (декілька боржників та один кредитор); в) зобов'язання зі змішаною множинністю осіб (декілька кредиторів та декілька боржників).

Зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:

1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);

2) правонаступництва;

3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

4) виконання обов'язку боржника третьою особою.

Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.