Політична культура типологізується також за властивостями їі окремих компонентів. Згідно з цим підходом, виділяється депутатська культура, культура державного управління й електоральна культура. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Політична культура типологізується також за властивостями їі окремих компонентів. Згідно з цим підходом, виділяється депутатська культура, культура державного управління й електоральна культура.



На індивідуальному рівні політична культура включає пізнавальну орієнтацію (істинне або хибне знання про полі­тику); афективну орієнтацію (відчуття зв'язку або протидії до політичних об'єктів); ціннісну орієнтацію (оцінки, дум­ки і судження про політичні об'єкти).

В Україні вивчення політичної культури перебуває на початковому етапі. Відсутні фундаментальні праці, які б розкривали цю проблему на рівні етносоціології, з викори­станням усього набору сучасних процедур емпіричної соціо­логії. Певні знання про стан української культури зага­лом і політичної культури зокрема черпаємо з історичних і філософських праць М. Костомарова, В. Липинського, Д. Чижевського, П. Юркевича, О. Кульчицького, М. Шлем-кевича, а також з окремих публікацій сучасних українських філософів і соціологів.

У нинішній перехідний період розвитку політична куль­тура в Україні зазнає певних трансформацій під дією кри­зових явищ, які породжують аномалії психіки, спотворю­ють культурний генофонд. Політична культура при цьому розвивається на різних рівнях і у різних виявах: загально-ментальному, специфічно політичному, кризовому.

Загальноментальний рівень показує переплетення різних культурних компонентів, що сформувалися як у дореволю­ційний, так і в радянський періоди.

Специфічно політичний рівень характеризує вияв усіх культурних елементів у сфері політичного життя. Кризовий рівень розкриває джерела і способи вияву різноманіт­них культурних патологій, а також трансформацій у період формування нового типу соціуму.

Щоб зрозуміти зміст і тип політичної культури в Украї­ні, використаємо схему аналізу психологічних властивостей соціумів, яка дає змогу розкрити психічні механізми функ­ціонування культурних рис українського народу, способи їх вияву в політичному житті. Згідно з таким підходом, Україні властива інтровертна риса культури, що пере­довсім виявляється в українському традиціоналізмі як у побуті, так і в політиці. Зокрема, що стосується політики, то український соціум не готовий до швидких і радикальних політичних змін і тому реформи в Україні проходять знач­но повільніше, ніж в інших посткомуністичних країнах.

Інтровертність виявляється ще й у тому, що українці більше тяжіють до малих (родина, братство, громада), ніж до великих (партії, загальнореспубліканські організації) груп. Це добре ілюструють спалахи державного і партійно­го регіоналізму, коли керівні чиновники на догоду регіо­нальним інтересам проводять лінію, що виразно контрас­тує із загальнонаціональною.

Якщо розглядати українську політичну культуру у вимірі раціонально-ірраціональному, то вона здебільшо­го є ірраціональною, оскільки в українському суспільстві слабо розвинена нормативність поведінки. Українці не звикли суворо дотримуватися моральних і правових норм, а тому твердий порядок у інших народів (зокрема, англо­саксів і німців) вони сприймають як черствість або недру­желюбність. Ця риса сьогодні спостерігається на всіх рівнях політичного життя.

Соціальні норми на догоду груповим інтересам ігнору­ються законодавцями, управлінцями високого державного рангу, партійними лідерами і пересічними громадянами. Хоча ідея соціального порядку є пріоритетною у масовій свідомості, проте її реалізація розглядається як виняткова прерогатива державних органів, а не як здатність громадян внутрішньо організуватися і жити згідно з випробуваними світовою цивілізаційною практикою соціальними нормами.

В ірраціональній культурі емоційність домінує над праг­матичністю. На цю особливість вказували Д. Чижевський, В. Липинський. Перевага емоційного над прагматичним є однією з важливих відмінностей між українським і захід­ним індивідуалізмом. Західний індивідуалізм має перева­гу над українським у сфері соціальної взаємодії на грунті спільних інтересів. Український же індивідуалізм харак­теризується замкнутістю, обмеженим набором альтернатив­них варіантів для соціальної взаємодії у відстоюванні влас­них соціально-політичних інтересів.

Ірраціональність української політичної культури ви­являється ще у тому, що діяльність політиків оцінюється не за шкалою її практичної результативності, професійної здатності, а за моральними і психологічними критеріями:

справедливий — несправедливий, чесний — нечесний, муж­ній — боязкий. Таке сприйняття образу політика створює сприятливий грунт для політичного шахрайства.

Масова свідомість з ірраціональною ознакою схильна до сприйняття й творення різноманітних міфологем на зра­зок «Україна стане незабаром могутньою демократичною державою, тому що вона володіє природними багатствами, високим технологічним і інтелектуальним потенціалом, має славну історію», «Міжнародний валютний фонд нав'язує руйнівну для української економіки модель реформування для того, щоб ослабити потенційного конкурента для країн Заходу», «всі негаразди в Україні через те, що при владі перебувають антиукраїнські сили».

У політичній культурі України виділяється сенсорна риса на тій підставі, що її носієм є сільське населення, яке звикло прагматичне розв'язувати існуючі проблеми. Однак ця риса була дуже розмита в радянський період. У полі­тиці часто-густо сенсорність виявляється у вигляді скеп­тичного сприйняття нових ідей. Люди з такою рисою більше довіряють тому політикові, який робить акцент на звичних способах розв'язання соціальних завдань. При цьому не сприймаються надто революційні ідеї та інновації. Так, нинішнє українське село скептично сприймає ідею продажу землі як основного елемента земельної реформи, але вже не довіряє колгоспним формам ведення господарства.

Сенсорна риса культури виявляється також у любові до комфорту, несприйнятті конфліктів, терплячості і вмінні ла­вірувати, уникаючи драматичних колізій.

Екстернальність у кризових ситуаціях часто призводить до пасивного очікування: «Що Бог дасть», «На все Божа воля» — або до панічної метушні, котра супроводжується «революційною», «патріотичною» балаканиною про створен­ня комітетів підтримки «трудящих», «державності» і «ду­ховності», «російськомовного населення», антиімперських і антикомуністичних фронтів тощо.

Екстернальні суб'єкти політики виявляють нетерпимість до своїх політичних опонентів, не вміють цивілізованими за­собами вирішувати конфліктні ситуації. В Україні спо­стерігається висока напруга між політичними організаціями і релігійними групами. Проте екстернальна риса погамовуєть-ся сенсорною рисою українського менталітету. Тому в Украї­ні політичні конфлікти не досягають такої гостроти, як на­приклад, у Росії чи в державах Закавказзя і Середньої Азії.

У сучасній українській політичній культурі перева­жає екзекутивна риса, що виражається в архетипах «доброї землі», «великої матері», «матері-природи». Норми поведінки українців формуються під впливом ма­теринських цінностей. У політиці ця риса виявляється як перевага споглядального способу життя над активним. Соці­уми з такою рисою апатичні, легко піддаються навіюванню, мають потребу в сильному і вольовому союзникові. Це при­зводить до того, що вигідні позиції на світовій арені займа­ють наші основні конкуренти.

Отже, українській ментальності загалом і політичній культурі зокрема властиві такі риси, як інтроверсія, ірра­ціональність, сенсорність, екстернальність і екзекутивність.

Такі риси характерні для народів, які ще не подолали наслідків тривалого історичного поневолення, не сформува­ли модерної ментальності і політичної культури, власти­вих високорозвинутим націям світу.

На формування названих рис політичної культури в Україні впливали такі чинники:

багатовіковий період бездержавності, коли політична діяльність (за винятком певних періодів національного відродження) була відсутня;

розчленування України на території та включення їх до країн з різними культурними і політичними системами, що призвело до побутового, психологічного і політичного відчу­ження між різними частинами народу;

денаціоналізація провідних верств (міщанства, військо­вих, промисловців, великих землевласників, адміністраторів, а також інтелігенції);

панування комуністичного режиму, що спричинилося до деформації рис індивідуалізму і прагматизму, формування патерналістських і егалітарно-колективістських цінностей.

Проте такі риси, як світоглядна толерантність, традицій­ний демократизм, високий естетизм, що раніше були при­чиною невдач у боротьбі за державу, в нинішніх умовах у випадку успішної суспільної модернізації можуть прислу­житися на шляху відродження України у цивілізованому світовому контексті.

У кризовий період риси політичної культури можуть набувати певних соціопатій. Р. Мертон показав, що за умов аномії втрачається узгодженість суспільне значущих цілей діяльності людей, з одного боку, і соціальне схвале­них засобів реалізації — з іншого. За таких умов одні люди старими засобами намагаються досягти нових цілей, а інші — новими засобами реанімувати старі (скажімо, комуністи, які апелюють до демократичних норм у спробі зняти забо­рону щодо діяльності КПРС).

До соціопатій можна віднести різні види соціофобії. Характерною ознакою української ситуації є те, що в останні роки політики активно використовують засоби масо­вої інформації для пропаганди страху. Тривалий час насе­лення перебувало в просторі завищених сподівань. Але по­гіршення життєвих умов призвело до ситуації тривожного очікування, побоювання людей за завтрашній день.

До соціопатій можна віднести феномен «вишколеної» соціальної безпорадності, корені якої криються у комуніс­тичному патерналізмі. Суть цього феномена зводиться до того, що політики здебільшого орієнтуються на ті форми бо­ротьби (мітинги, демонстрації, петиції), які об'єктивно не по­ліпшують ситуацію, а створюють враження «шумового ефек­ту». В таких акціях відсутній будь-який конструктивізм, а лише повторюються гасла багаторічної давності. Проте, з од­ного боку політики, з іншого — галасливі їхні послідовники у взаємній безпорадності намагаються імітувати «бурхливу» політичну діяльність, яка, на їхню думку, має вплинути на поліпшення життя. В ситуації, коли швидко втрачається до­віра до всіх політичних інститутів, масова свідомість здебіль­шого виявляється у соціально-психологічній амбівалентно­сті — суперечливому поєднанні взаємовиключених орієнта­цій — демократичних і тоталітарних.

Кризовий період не тільки поглибив і загострив україн­ські ментальні настанови, які трансформувалися у певні соціопатії, а й значною мірою скоригував традиційно слабкі культурні риси. Внаслідок кризи збільшилася кількість прихильників прискорення суспільних реформ.

Сьогодні в Україні складається ситуація, за якої без ре­формування політичної, правової, економічної і духовно-культурної системи неможливе формування сучасної де­мократичної політичної культури, з одного боку, а з іншо­го — без формування політичної культури неможливе швид­ке реформування соціальних інститутів. Тому політичні сили реформістського спрямування повинні забезпечувати через засоби масової інформації ідеологічну основу реформ і підготовку управлінської еліти, здатної мислити і діяти в умовах конкурентного середовища.

ВИСНОВКИ

1. Політичну культуру слід розуміти як су­купність політичних цінностей, норм і способів поведінки.

2. Політична культура як багатопланове яви­ще виявляється на рівнях окремої особи, політич­ної спільноти, суспільства загалом.

3. Політична культура на суспільному рівні включає політичні цінності, норми і способи пове­дінки, політичну психіку, політичну ідеологію і політичну науку.

4. Політичні цінності — це переконання щодо цілей, які суб'єкти політичного процесу повинні реалізувати. Вони охоплюють явища, що є пред­метом певних політичних інтересів, бажань, до­магань, потреб. Цінності політичної культури ма­ють різні координати виміру і свідчать про світо­глядні, ідеологічні орієнтації людей, соціальних груп щодо проблем різноманітних форм взаємин держави і суспільства.

5. Норми політичної культури — загально­прийняті зразки поведінки суб'єктів політичної дії відповідно до цінностей. Вони мають власне політичний, правовий і моральний характер.

6. Політичні дії класифікуються за різними ознаками. За веберівською класифікацією со­ціальні дії поділяються на традиційні, афективні, ціннісно-раціональні, раціональні; за психологіч­ним підходом — на ідентифікацію (я з більшістю), індивідуалізацію (я сам по собі), інвестицію (я з тими, в кого здоровий глузд), маргіналізацію (я з тими, хто проти більшості), девіацію як деструк­тивний вихід із конфлікту (я проти всіх).

7. Політична психіка включає архетипи, міфи, стереотипи, символи.

8. Політична ідеологія — це система ідей, поглядів, що виражають інтереси, цінності групових суб'єктів політики. Обмеженість ідеології полягає в тому, що вона залежить від інтересів певних суспільних груп, формує цінності і норми, притаманні цим групам.

9. Політичні науки, хоч і намагаються висвітлювати політичну реальність з позицій істини, все ж не є повністю вільними від ідеологічних орієнтацій.

10. Політична культура характеризується такими риса­ми: екстраверсією — інтроверсією, раціональністю — ір­раціональністю, сенсорністю — інтуїтивністю, екстернальніс-тю — інтернальністю, інтенціональністю — екзекутивністю.

11. Політична культура, згідно з типологізацією Г. Ал-монда і С. Верби, поділяється на такі типи: англо-амери-канську, континентально-європейську, доіндустріальну, то­талітарну. Крім цього, виділяються ще такі типи політич­них культур за участю громадян у політичному житті: па­тріархальна, підданська, активістська.

12. Для української культури характерні такі риси, як інтроверсія, ірраціональність, сенсорність, екстернальність і екзекутивність. Вони властиві народам, котрі ще не подо­лали наслідків тривалого історичного поневолення, не ви­робили форм ринкової взаємодії у різних сферах суспіль­ного життя і на цій основі не набули рис сучасної цивіліза-ційної ментальності.

13. Реформування політичної, правової, економічної і духовно-культурної сфер створить основу для формування в Україні сучасної політичної культури.


Контрольні запитання

1. Яке місце посідає політична культура в полі­тичній системі?

2. Як співвідносяться цінності і норми?

3. Порівняйте цінності комуністичного і пост­комуністичного суспільств?

4. Яка відмінність між цінностями західного і посткомуністичного суспільств?

5. Які сучасні міфи в Україні вам відомі?

6. Яка відмінність між архетипами і стерео­типами?

7. Яка відмінність між політичною ідеологією і політичною наукою?

8. Порівняйте політичні культури за класифі­кацією Г. Алмонда, С. Верби?

9. У чому виявляється інтровертна риса суб'єктів української політики?

10. Чому раціоналізм характерний здебільшого для політичної культури Заходу?

11. Які основні причини формування типових рис політичної культури України?

12. Як політична культура впливає на процес реформування економіки?

13. Які риси політичної культури найбільше гальмують процес економічної модернізації в Україні?

14. Чи можна сформувати політичну культуру тільки освітніми засобами?


Розділ 11. ПОЛІТИЧНИЙ ПРОЦЕС

План

' Сутність політичного процесу і його суб'єкти.

' Політичні конфлікти.

' Політичні рішення.

' Політичний процес в Україні.

Під політичним процесом розуміють сукуп­ну діяльність суб'єктів політики — державно-владних структур, партій, соціально-класових груп, еліт і окремих осіб, завдяки якій забезпе­чується функціонування і розвиток політич­ної системи.

Політичний процес охоплює різноманітні види політичної діяльності в рамках політичної систе­ми, а також у взаємодії з іншими суспільними системами. Він включає такі види діяльності: полі­тичну участь і політичне функціонування.

Політична участь передбачає масові акції з метою формування певних позицій, вимог, настроїв, а також формування державних і муніципальних органів влади. Це, зокрема, участь у виборах, ре­ферендумах, демонстраціях, маніфестаціях, мітин­гах, зборах тощо.

Політичне функціонування професійна політична діяльність, спрямована на розробку правових норм, управління різноманітними політичними інсти­тутами. Сюди належать парламентська, державно-управлін­ська, муніципально-управлінська діяльності, партійний мене­джмент і виборчий маркетинг. Політичне функціонування забезпечує створення і вдосконалення політичних інститутів та регулювання і вдосконалення суспільних відносин.

До першого виду діяльності відносяться розробка та прийняття конституції, утворення органів влади через ви­бори або насильницьке захоплення, законотворча діяльність щодо визначення статусу центральних і місцевих органів влади, створення політичних організацій (партій, лобістських груп, рухів) та вироблення норм їх діяльності (програм, ста­тутів, декларацій тощо).

Другий вид діяльності — регулювання і вдосконалення суспільних відносин, що стосується окремих сфер суспіль­ного життя: економічної політики (бюджетної, кредитної, податкової, регулювання грошового обігу), соціальної полі­тики (встановлення мінімальної заробітної плати, соціаль­не страхування, допомога малозабезпеченим), культурної політики (визначення пріоритетів держави в галузі освіти, науки, засобів інформації), міжнародної політики, політики щодо забезпечення законності і порядку.

Ці два види політичного функціонування взаємопов'я­зані, оскільки через удосконалення системи політичних інститутів на основі чіткого визначення їхньої правової ком­петенції забезпечується високий рівень ефективності управ­ління суспільством.

За вектором суспільного спрямування політична діяль­ність може бути інноваційною (зорієнтованою на впрова­дження нових політичних інститутів), стабілізуючою (спря­мованою на збереження всього цінного в існуючих струк­турах, недопущення деструктивних змін), консервативною (націленою на збереження старих інститутів і форм взає­модії), реакційною (зацікавленою у відновленні інститутів минулого).

В інноваційній політичній діяльності розрізняютьреформістську і революційну. Реформа передбачає про­цес поступового перетворення суспільної системи або її окремих елементів. Революція означає різку і швидку зміну суспільної системи шляхом насильного або мирного захоп­лення влади. Доволі часто глобальні реформи називають революціями зверху.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-17; просмотров: 102; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.87.133.69 (0.058 с.)