вкажіть імя і роки правління визначного правителя молдавського князівства.

73.розкажіть про значення терміну «париків» париків -євхаристійна громада на чолі з єпископом.Єпископ, який стояв на чолі громад (перуки), як не монах, мав можливість нести не тільки обов'язки управління, а й требоісполненія. Продовжувалося в Церкві II і III століть служіння дияконис. Вперше вони названі диякониси - ministrae у відомому листі Плінія Мл. В Дидаскалії, пам'ятнику половини III століття, вони також називаються "диякониси" (Ш, 16), СР Апостол. Постанови - то διακονησσα (III, 11; IV, 17; VIII, 17 тощо), то η διάκονος γυνή, (II, 26, 58; Ш, 8, 16, 19). Крім дияконис, з'явилися лектори, екзорцисти, читці і заклинателі. Про існування лекторів відомо від Юстина, Тертулліана (de praescrip. 41), Апостол. Постанов (III). Ці дві посади зустрічаються поруч, - тому що обидва служіння вважалися харизматичними. Останні служіння - читця, заклинателя - відносяться до так званого clerus minor.

74.поясніть кого де і коли називали «павликіанами» Павлікиане (греч. Paulikianoi, імовірно, від імені апостола Павла), учасники крупного середньовічного єретичного руху в християнстві. Єресь П. зародилася в середині 7 ст на В. Візантійськой імперії (у Західній Вірменії), засновником руху був вірменин Костянтин, що прийняв згодом ім'я Сильван. На початку 8 ст рух П. поширився і в Східній Вірменії, і у візантійській Малій Азії. Основну масу П. складали селяни і частково міські низи. Рух носив антифеодальний характер, був направлений проти закріпачення, проти гніту держави. У Вірменії рух П. до середини 8 ст з'явилося також і народно-визвольним рухом проти Халіфату. На формування релігійно-філософського учення П. зробили вплив маніхейство, маздакизм. По своїх філософських переконанням П. — дуалісти. Вони визнавали бога добра (небесний батько) і бога зла (сатана), Христа — як одного з ангелів і сина бога добра. Згідно з ученням П., після того, як буде знищений бог зла (творець видимого світу і людей), на землі пошириться влада бога добра. П. відкидали культ богородиці, пророків і святих, церква і духівництво і особливе чернецтво. Священною книгою вважали лише Новий заповіт (без послань апостола Петра). Віровчення П. було оформлене в 1-ій половині 9 ст ересиархом (главою єретиків) Сергием-Тіхиком. З середини 9 ст П. перейшли до відкритої боротьби, до озброєного повстання проти візантійського панування; воєначальниками П. в цей період стали Карвеас і Хрісохир. П. створили в Малій Азії на арабо-візантійському кордоні своя держава із столицею Тефріка. На чолі з Карвеасом і Хрісохиром вони здійснювали походи у внутрішні області Візантії, доходячи до Нікеї і Никомедії, Ефеса. У 872 у Вафіріака візантійські війська розгромили П., в битві загинув Хрісохир; у 878 візантійці зайняли Тефріку. Ті, що уціліли П. знайшли притулок у Вірменії, де їх послідовниками стали тондракийци (у візантійських джерелах часто звані П.). У 8—9 вв.(століття) П. неодноразово переселялися візантійським урядом на Балкани (головним чином у Філіппополь), де зіграли чималу роль у виникненні богомильства.

75.Визначте головні причини і конкретні обставини розколу християнської церкви на Східну і Західну. Головною причиною розколу були особливості соціально-економічного та соціально-політичного становища церкви на заході та сході Європи. На заході феодальні відносини розвивалися досить швидко, існувала політична роздробленість, римський папа (так став називати себе глава римської патріархії) та його церковне оточення були політичне самостійними і незалежними. На сході ці феодальні відносини розвивалися повільно, існувала політична централізація, константинопольський патріарх та його церковне оточення були політичне несамостійними, залежними від світських властей. Другою важливою причиною розколу була боротьба римського папи та константинопольського патріарха за владу над усією християнською церквою. Процес розгалуження офіційного християнства був тривалим. Різниця у соціально-економічному і соціально-політичному становищі церкви на заході та сході Європи привела до появи відмінностей у віровченні та обрядовості. Вже в IX ст. відбувала­ся гостра богословська полеміка між західним та східним духівництвом, яка закінчилася розривом відносин між римським папою і константинопольським патріархом. Однак невдовзі папа та патріарх пішли на примирення. Повторний і вже остаточний розрив відбувся у 1054 р., коли папа і патріарх взаємно відлучили один одного від церкви і оголосили анафему. Після цього римська церква почала називатися католицькою (від грецької «вселенський, всеохоплюючий»), а константинопольська та александрійська, антиохійська і єрусалимська, які підтримували її, ортодоксальними. Православ'я — одне з відгалужень християнства, що дістало оформлення після розколу церкви в 1054 р. на Східну та Західну. На відміну від католицизму православ'я не має єдиного церковного центру, що об'єднував би віруючих у масштабі планети. Історично склалося так, що перші християнські центри, котрі в майбутньому перебрали контроль над діяльністю віруючих на значних територіях, формувалися як самостійні церковні утворення. Згодом, з розпадом Римської імперії, такі центри визначилися в Александрії, Антіохії, Константинополі та Єрусалимі. Відцентрові сили, що діяли у Візантії, прискорили ослаблення, взаємозалежності між вказаними територіями.