РОЗДІЛ І Загальні положення про судову, правоохоронну та правозахисну діяльність 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

РОЗДІЛ І Загальні положення про судову, правоохоронну та правозахисну діяльність



ПЕРЕДМОВА

Навчальна дисципліна "Суд, правоохоронні та правозахисні органи України" є вступною до загальної юридичної проблематики. Вивчення засад діяльності держави із захисту прав людини, охорони правового порядку, державного впливу на негативні явища дуже важливо для формування фахового світогляду. Зміст цієї навчальної дисципліни складається зі знань про діяльність уповноважених державних органів, а також про діяльність недержавних структур, які співпрацюють у процесі судової правоохоронної та правозахисної діяльності. Вона складна й багатоаспектна. Основну увагу, безперечно, приділено органам, які посідають центральне місце в правозастосовній діяльності. Значну увагу приділено питанням статусу посадових осіб цих органів, їхній компетенції. У підручнику визначено предмет дисципліни, подано юридичні визначення основних понять, структуру судів і правоохоронних органів, а також перелік основних нормативно-правових актів з вивчення курсу, який буде корисним і під час вивчення інших суміжних юридичних дисциплін. У зв'язку з впровадженням принципу верховенства права, в межах цієї дисципліни по-новому розглянуто сутність законності, яка змістовно збагачується. Особливого значення набуває думка про те, що законність у наш час перетворюється на правову цінність, засвоєння й дотримання якої важливо для всіх учасників правозастосовного процесу в нашій державі.

У перехідний період значною мірою по-новому постає питання про законність, особливо в її взаємозв'язку з керованістю всіма соціальними процесами, а не тільки правовими процедурами, а також із розвитком демократії, відкритості органів державної влади, становленням системи забезпечення конституційних прав людини.

У правовому житті держава реалізує такі свої функції як: організаційна, регулятивна, економічна, виховна, контрольна, судова, правоохоронна через гарантований захист прав громадян, через встановлення ефективного правового порядку.

Потреба всебічного осмислення ролі державних органів у перехідний період від тоталітарної до сильної правової держави вельми актуальна. Відбувається трансформація функцій держави в бік посилення конституційних гарантій тих цінностей, які мають втілюватися в повсякденному житті, демократизації владних інституцій, покращення взаємодії влади й людини. Перехідному періоду, як відомо, притаманні новизна та масштабність завдань державного будівництва, встановлення нових зв'язків у розвитку суміжних галузей права.

Діяльність судових, правоохоронних і правозахисних органів має складний механізм, який включає правовстановлюючі, правозабезпечувальні, правопримушувальні та правовідновлювальні складники. В їхній діяльності право й держава є класичними категоріями, за допомогою яких створюють систему застосування норм права, формують єдність вимог до державних функцій, захисту прав і свобод людини. Діяльність судових, правоохоронних і правозахисних органів має спрямовуючий регулятивний вплив на соціальне, політичне й економічне життя нашої держави.

Авторський колектив сподівається на те, що видання цього підручника сприятиме оптимізації процесу підготовки юридичних кадрів вищої кваліфікації, добору юристів до судів, правоохоронних і правозахисних органів, посилить увагу до всього правозастосовного процесу, до проблем юридичної практики, всього правового життя нашої великої країни.

Список скорочень

ВГСУ- Вищий господарський суд України

ВРУ - Верховна Рада України

ВРЮ -Вища рада юстиції України

ВСУ - Верховний Суд України

ГПУ-Генеральна прокуратура України

ДАІ - Державна автомобільна інспекція

ДПА -Державна податкова адміністрація України

ДПС - державна податкова служба

КК- Кримінальний кодекс України

КПК - Кримінально-процесуальний кодекс України

КСУ - Конституційний Суд України

МВС - Міністерство внутрішніх справ України

МЮ - Міністерство юстиції України

ОВС - органи внутрішніх справ

СБУ- Служба безпеки України

Уповноважений - уповноважений Верховної Ради України з прав людини

ЦК - Цивільний кодекс України

ЦПК - Цивільний процесуальний кодекс України

 


РОЗДІЛ II Суд України

Судова система України

Судову владу представляють незалежні суди, які від імені держави, в порядку, встановленому законом, здійснюють правосуддя, наділені владними повноваженнями, завданням яких є забезпечення захисту гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (ст. 2 Закону "Про судоустрій України"). Судова система України становить сукупність усіх судів держави, основаних на єдиних засадах організації і діяльності, що здійснюють судову владу.

Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів, яка складається із загальних і спеціальних судів.

Характерними ознаками судової системи України є її пристосованість до адміністративно-територіального устрою, різні рівні провадження, стабільність і єдність.

Єдність судової системи зумовлено метою та завданнями організації і діяльності судових органів, єдиними засадами судочинства для всіх ланок судової системи, незалежністю суддів у відправленні судочинства, обов'язковістю для всіх суддів правил судочинства, визначених законом, забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції, обов'язковістю виконання на всій території України судових рішень, фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України та вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування.

Відповідно до ст. 125 Конституції України та ч. 2 ст. 18 Закону "Про судоустрій України" до системи судів загальної юрисдикції належать: місцеві суди, апеляційні суди, Апеляційний суд України, Касаційний суд України, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України. Щодо Касаційного суду України, то згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2003 року Закон "Про судоустрій України" в частині утворення такого судового органу визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Відповідно до адміністративно-територіального устрою судову систему України поділено на ланки. Поняття "ланка судової системи" пов'язане з компетенцією кожного конкретного судового органу. Суди, які належать до певної ланки судової системи, мають однакову предметну компетенцію, ті самі функції і здебільшого розташовані в межах територіальних одиниць, прирівняних одна до одної за адміністративним поділом.

Судова система загальних судів складається з трьох ланок:

1) місцеві суди району, району в місті, міськрайонні, військові суди гарнізонів;

2) апеляційні суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; апеляційні військові суди регіонів і Військово-Морських Сил; Апеляційний суд України;

3) Верховний Суд України.

Господарські та адміністративні суди є спеціалізованими судами в системі судів загальної юрисдикції. Система господарських судів складається з чотирьох ланок:

1) місцеві господарські суди;

2) апеляційні господарські суди;

3) Вищий господарський суд;

4) Верховний Суд України (Судова палата у господарських справах).

Завданням господарських судів є:

- захист прав і охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин;

- сприяння зміцненню законності в сфері господарських відносин;

- внесення пропозицій, спрямованих на вдосконалення правового регулювання господарської діяльності.

Господарські суди сприяють зміцненню законності й протидіють проявам злочинності в економічній сфері. З цією метою постійно направляють окремі ухвали на адресу керівників підприємств, установ і організацій, у діяльності яких виявлено недоліки, а також повідомлення до органів прокуратури та внутрішніх справ. Щороку майже на 50% збільшується кількість звернень суб'єктів господарювання за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Діяльність господарських судів ґрунтується на засадах:

- законності;

- незалежності, в тому числі й від органів законодавчої та виконавчої влади, і підкорення лише законові;

- рівності всіх учасників процесу перед законом і господарським судом;

- гласності та відкритого розгляду справ, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної та комерційної таємниці або за наявності обґрунтованих заперечень однієї зі сторін;

- обов'язковості виконання рішень, ухвал, постанов господарського суду;

- змагальності сторін і свободи в наданні ними господарському суду своїх доказів і в доведенні перед судом їхньої переконливості;

- повного фіксування судового процесу технічними засобами в порядку, встановленому законом;

- забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень господарського суду, крім випадків, установлених законом.

Господарські суди є юридичними особами, мають самостійний кошторис, поточний, а за потреби - й інші рахунки в установах банку, печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням.

Працівники апарату господарських судів є державними службовцями, на яких поширено дію Закону України "Про державну службу". Фінансування господарських судів здійснюють за рахунок Державного бюджету України. Розмір асигнувань на утримання господарських судів затверджує Верховна Рада України за поданням Голови Вищого господарського суду України.

Повертаючись до характеристики судової системи, слід зазначити, що діяльність ланок судової системи визначають тим, які функції виконує суд залежно від стадії розгляду справи, тобто в якій інстанції розглядають справу. Отже, судова інстанція - це стадія розгляду справи в суді з певною компетенцією. Справи в судах розглядають у першій інстанції, другій інстанції - апеляційній та третій інстанції - касаційній. Справи також можуть переглядати в порядку виключного провадження.

Місцевий суд розглядає як суд першої інстанції цивільні, господарські, адміністративні, кримінальні та інші справи в передбачених законом випадках, за винятком справ, віднесених законом до підсудності інших судів.

У передбачених законом випадках місцевий суд розглядає справи про адміністративні правопорушення.

Апеляційні суди діють як суди апеляційної інстанції щодо рішень місцевих судів і як суди першої інстанції в адміністративних, кримінальних і цивільних справах, які віднесено до їхньої підсудності законом.

Для забезпечення права на апеляційне оскарження судових постанов, ухвалених апеляційними судами в першій інстанції, відповідно до Закону України "Про судоустрій України" (ст. 26) утворено Апеляційний суд України.

Апеляція - це основний спосіб перегляду судових рішень у цивільних, кримінальних і господарських справах, закріплений у законодавстві більшості країн світу. Інститут апеляції здавна відомий і в Україні, зокрема його досить докладно врегульовано в "Правах, за якими судиться малоросійський народ" (1743 р.), де апеляцію визначено як "правильне відкликання і перенесення з нижчого суду до вищого справи сторін, що судяться, коли одна якась із них вважала себе скривдженою вироком, винесеним у її справі в цьому нижчому суді". Як універсальний спосіб оскарження судових рішень, що не набрали законної сили, апеляція набула законодавчого закріплення в Статуті цивільного судочинства Російської імперії (1864 р.) і деякий час застосовувалась у судочинстві України після проголошення нею незалежності в 1917 році. Згодом, у радянський період, інститут апеляції припинив своє існування, а натомість було введено інститут касації, що за змістом суттєво відрізнявся від однойменного інституту європейського та світового процесуального законодавства. В результаті проведення так званої малої судово-правової реформи апеляція зайняла належне місце в процесуальних кодексах країни. "Місцеві суди як суди першої інстанції вирішують зараз 90 відсотків цивільних і кримінальних справ. Апеляційні суди будуть розглядати апеляції на ці 90 відсотків рішень, а справи, в яких сторони не погоджуються з рішенням апеляційної інстанції, направлятимуться до касаційного суду".

Верховний Суд України в межах своїх повноважень розглядає в касаційному порядку рішення судів загальної юрисдикції, переглядає в порядку повторної касації усі інші справи, розглянуті судами загальної юрисдикції в касаційному порядку, та справи, пов'язані з винятковими обставинами в порядку, встановленому процесуальним законом, а також здійснює інші повноваження, віднесені до його компетенції Конституцією та законами України.

Суди першої ланки є виключно судами першої інстанції. Вони не можуть виступати ні як касаційна, ні як апеляційна інстанція. Самостійною формою перегляду постанов суду, що набрали законної сили, є перегляд у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами в порядку виключного провадження. Такий порядок встановлено в кримінальному й цивільному судочинстві та під час вирішення господарських спорів.

Суди загальної юрисдикції утворює й ліквідує Президент України відповідно до Закону "Про судоустрій України" за поданням Міністра юстиції України, погодженим із Головою Верховного Суду України або головою відповідного вищого спеціалізованого суду. Підставами для утворення чи ліквідації є зміна адміністративно-територіального устрою, передислокація військ або реорганізація Збройних Сил України.

Всі суди України є юридичними особами, мають печатку із зображенням Державного герба України й своїм найменуванням.


Глава 2 СТАТУС СУДДІВ

Глава 3 МІСЦЕВІ СУДИ

Голова місцевого суду

Голову місцевого суду та його заступника (ст. 20 Закону України "Про судоустрій України") призначає на посаду строком на п'ять років із числа суддів і звільняє з посади Президент України за поданням Голови Верховного Суду України (а щодо спеціалізованих судів - голови відповідного вищого спеціалізованого суду) на підставі рекомендації Ради суддів України (щодо спеціалізованих судів - рекомендації відповідної ради суддів).

Обов'язки голови місцевого суду досить місткі. Він, зокрема, здійснює організаційне керівництво діяльністю суду; визначає обсяг обов'язків заступника (заступників) голови суду; на підставі акта про призначення на посаду судді чи обрання суддею безстрокове або припинення повноважень судді видає відповідний наказ; приймає на роботу й звільняє працівників апарату суду, присвоює їм ранги державного службовця в установленому законом порядку, застосовує щодо них заохочення та накладає дисциплінарні стягнення; здійснює заходи щодо забезпечення формування складу народних засідателів; організовує ведення судової статистики; проводить роботу щодо підвищення кваліфікації працівників апарату суду; представляє суд у відносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадянами та організаціями; здійснює інші передбачені законом повноваження.

Голова місцевого суду з питань, що належать до його повноважень, видає накази й розпорядження.

Як суддя голова суду здійснює правосуддя у судових справах.


Глава 4 АПЕЛЯЦІЙНІ СУДИ

Суддя апеляційного суду

Головним обов'язком судді апеляційного суду є здійснення правосуддя в порядку, встановленому процесуальним законом. Судді апеляційних загальних судів беруть участь у розгляді справ у апеляційному порядку та у першій інстанції. Під час розгляду справи у першій інстанції суддя може бути головуючим у судовому засіданні або входити до складу колегії суддів, а в апеляційному порядку - головуючим, доповідачем у справі або членом складу суду.

Суддя здійснює процесуальні дії та організаційні заходи, спрямовані на забезпечення розгляду справи; контроль за своєчасним зверненням до виконання постановлених за його участі судових рішень. Суддя може проводити узагальнення судової практики, надавати методичну допомогу місцевим судам тощо.


Глава 5 ВІЙСЬКОВІ СУДИ

Порядок призначення суддів

Конституційного Суду України та припинення їхніх повноважень. Особливості статусу судді Конституційного Суду України Конституційний Суд складається з вісімнадцяти суддів. Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду.

Суддю Конституційного Суду призначають строком на 9 років без права бути призначеним повторно. Суддя Конституційного Суду під час виконання своїх обов'язків на засіданні суду повинен бути одягнений у мантію, мати нагрудний знак.

Суддею Конституційного Суду може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту, стаж практичної, наукової або педагогічної роботи за фахом не менш як десять років, володіє державною мовою й проживає в Україні протягом останніх двадцяти років.

Судді не можуть належати до політичних партій і профспілок, мати представницький мандат, брати участь у будь-якій політичній діяльності, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Вступаючи на посаду, судді Конституційного Суду складають присягу на засіданні Верховної Ради, яке проводять за участю Президента України, Прем'єр-міністра України, Голови Верховного Суду України. Вони урочисто присягають чесно й сумлінно виконувати обов'язки судді Конституційного Суду України, забезпечувати верховенство Конституції України, захищати конституційний лад держави, конституційні права і свободи людини й громадянина.

Статус судді Конституційного Суду визначено Конституцією, Законом України "Про Конституційний Суд України" та законами України щодо статусу суддів.

Повноваження судді Конституційного Суду України та його конституційні права і свободи не можуть бути обмежені під час запровадження воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях.

Суддя Конституційного Суду готує питання для розгляду колегією Конституційного Суду та Конституційним Судом, бере участь у розгляді справ. Він має право витребувати від Верховної Ради, Президента України, Прем'єр-міністра, Генерального прокурора України, суддів, органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, підприємств, установ і організацій усіх форм власності, політичних партій та інших об'єднань громадян, окремих громадян необхідні документи, матеріали та іншу інформацію з питань, які готують до розгляду Конституційний Суд України та його колегія.

Ухилення від надання документів, матеріалів, інформації тягне за собою відповідальність винних осіб згідно з законом.

Суддя має право публічно висловлювати свою думку з питань, що стосуються провадження в Конституційному Суді лише щодо тих справ, у яких Конституційним Судом прийнято рішення чи дано висновок.

Повноваження судді припиняються в разі:

- закінчення строку призначення;

- досягнення суддею шістдесятип'ятирічного віку;

- неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

- порушення суддею вимог, що встановлені до судді;

- порушення суддею присяги;

- набрання законної сили обвинувального вироку щодо нього;

- визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

- подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Повноваження судді припиняються в разі його смерті. Судді, здійснюючи свої повноваження, є незалежними, підкоряються лише Конституції України та керуються законами України, крім тих законів або їхніх окремих положень, що є предметом розгляду Конституційного Суду.

Особа судді є недоторканною. Суддя Конституційного Суду не може бути затриманий чи заарештований без згоди Верховної Ради України до винесення обвинувального вироку судом. Судді не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання, за винятком відповідальності за образу чи наклеп під час розгляду справ, прийняття рішень і надання висновків Конституційним Судом.


Глава 1 ПРОКУРАТУРА УКРАЇНИ

Функції прокуратури

Конкретні функції прокуратури слід розглядати в двох аспектах. По-перше, вони ґрунтуються на наявній нормативній базі та перевірені практикою, а тому підлягають уточненню й удосконаленню відповідно до історичних умов формування правової держави. Сьогодні прокуратура залишається доступним для населення й надійним державним органом, що забезпечує захист прав і свобод громадян, інтереси держави.

На вимогу прокурорів щорічно поновлюють майнові, трудові, житлові та інші права сотень тисяч людей.

По-друге, конституційні положення дещо звужують сферу діяльності прокуратури. Як уже було зазначено, крім передбачених у ст. 121 Конституції України та ст. 5 Закону України "Про прокуратуру" функцій, прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів і функцію попереднього слідства. Це також закріплено в Перехідних положеннях до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про прокуратуру".

Принципово важливим є законодавче застереження про те, що на прокуратуру не може бути покладено виконання функцій, не передбачених Конституцією України та Законом України "Про прокуратуру".

Підтримання державного обвинувачення в суді. Однією з основних функцій діяльності прокуратури є підтримання державного обвинувачення в суді. Конституційне положення про визнання винним і про застосування кримінального покарання тільки судом визначає судовий розгляд центральною вирішальною стадією кримінального процесу.

Державне обвинувачення формують і формулюють до розгляду справи в суді, й прокурор стає державним обвинувачем саме в цей період. Участь прокурора в судовому розгляді є однією з найважливіших ділянок його діяльності. Підтримання прокурором державного обвинувачення в суді - важлива гарантія винесення судом законного, обґрунтованого вироку й додержання передбачених законом прав та інтересів громадян. Слід відзначити, що суд і прокуратура під час розгляду кримінальних справ мають схожі завдання, але прокурор сприяє їх виконанню згідно з принципом змагальності особливими методами.

У державах із високорозвинутою системою права не виникає питання про необхідність участі прокурора під час розгляду кримінальних справ у суді. Без обвинувача справу не розглядають, а неявка прокурора в судове засідання тягне за собою відкладення розгляду справи. В чинному кримінально-процесуальному законодавстві, яке теж передбачає змагальність як одну з найважливіших засад, це положення не передбачено.

Сьогодні прокуратура ще не має реальних можливостей забезпечити підтримання державного обвинувачення в кожній справі (за останніми даними прокурорами в першому півріччі 2003 року підтримано державне обвинувачення по 96,6 % справ, провадження в яких закінчено й які надійшли до судів з обвинувальними висновками чи постановами для розв'язання питання про застосування примусових заходів медичного характеру, тобто прокурори не брали участі в розгляді 3,4 % справ публічного обвинувачення, що складає 3,3 тис. справ) у зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування для введення до штату додаткових працівників. Але демократичні зміни, деякі позитивні зрушення в сфері економічних реформ в Україні найближчим часом, очевидно, таки приведуть до безумовного виконання обов'язку підтримання державного обвинувачення прокурором у кожній кримінальній справі, що її розглядає суд.

Державне обвинувачення завжди спрямовано проти конкретної особи В кожному випадку воно є персоніфікованим і складається з виявлення (встановлення) цієї особи. Сутність державного обвинувачення полягає в сукупності дій прокурора з відстоювання перед судом обвинувального висновку про передбачений законом злочин, що його вчинила особа, яка перебуває на лаві підсудних. "Захисник, як і обвинувачений, не зобов'язаний доказувати невинність або меншу винність обвинуваченого, а також обставини, що виключають його кримінальну відповідальність. Слідчий і суд також не вправі перекладати, а точніше покладати, обов'язок доказування на захисника, як і на обвинуваченого".

У суді, крім прокурора, в ролі обвинувача можуть виступати й інші особи - потерпілий або його представник, причому вони виконують функцію обвинувачення не тільки в справах, порушених за скаргою потерпілого, а й у інших кримінальних справах, користуючися правами сторони в процесі та маючи свій власний інтерес. Термін "державне обвинувачення" вживає законодавець тільки при регламентації діяльності прокурора.

Джерелом державного обвинувачення є діяльність органів дізнання та досудового слідства, зусиллями яких особа, викрита як така, що вчинила злочин, у зв'язку з чим має постати перед судом. Підтримуючи обвинувачення в суді, прокурор привселюдно обвинувачує підсудного та наполягає на застосуванні до нього справедливого покарання, допомагає суду в кваліфікованому вирішенні справи, привертає увагу до причин і умов, що сприяли вчиненню злочину.

Державний обвинувач бере участь у допитах підсудного, потерпілого, свідків, у дослідженні висновків експертів і речових доказів. Він розпочинає судові дебати після судового слідства, виступаючи з обвинувальною промовою.

У ній прокурор аналізує матеріали справи, докази, характеристику особистості підсудного, висловлює міркування з питання призначення міри покарання. Об'єктивність і незалежність прокурора в суді гарантовано передбаченою законом можливістю для прокурора відмовитися від підтримання державного обвинувачення, якщо дані судового слідства не підтверджують пред'явленого підсудному обвинувачення, виклавши в своїй постанові мотиви відмови.

Гласний і змагальний судовий процес створює сприятливі умови для оцінки доказів, виявлення обставин, які були раніше невідомі чи не піддавалися дослідженню або які відображено в процесуальних документах із суттєвими порушеннями закону. Зосередження в один час і в одному місці всіх процесуальних осіб, які мають відомості про злочин, перевірка їхніх показань під різними кутами зору прокурором і захисником, послідовний та безперервний допит підсудного, потерпілого, свідків, експертів дозволяють з'ясувати розбіжності в їхніх показаннях і сприяють логічному аналізу та синтезу всієї сукупності доказів.

Прокурору для відмови від обвинувачення не обов'язково переконатися в невинності особи, йому досить втратити переконання в провині, оскільки невинність не з'ясовують, а презюмують. Відмова від обвинувачення означає, що, на думку прокурора, підсудний має бути виправданий. Проте чинне законодавство (ст. 264 КПК України) передбачає обов'язок суду роз'яснити потерпілому та його представнику їхнє право вимагати продовження розгляду справи та підтримувати обвинувачення.

Після винесення судом вироку прокурор зобов'язаний вжити в установленому законом порядку заходів щодо виправлення помилок, які на його думку мали місце, висловити свою незгоду з мірою покарання, визначеною судом, якщо вона не відповідає тяжкості злочину та суспільній небезпеці особи, яка його вчинила. Для цього прокуратура має визначені законом повноваження, незалежно від того, набрав вирок законної сили чи ні.

Таким чином, підтримання державного обвинувачення - це діяльність прокуратури в установлених кримінально-процесуальним законом формах, яка складається з аналізу матеріалів справи та доказування вини особи в судових органах, сприяння постановленню законного, обґрунтованого й справедливого вироку.

Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Представництво прокурором інтересів громадян або держави в суді - одна з важливих гарантій забезпечення захисту прав і свобод громадян, законних інтересів держави. Судовий порядок захисту прав і свобод громадян значно розширюється. Участь прокурора в ньому є ефективним засобом забезпечення та поновлення їх.

Формами представництва є:

- звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушено інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб;

- участь у розгляді судами справ;

- внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами.

Навряд чи можна погодитися з точкою зору, що "функція представництва інтересів громадянина або держави в суді є для прокурора новою". За цивільно-процесуальним і господарсько-процесуальним законодавством прокуратура й раніше мала право на подання позову (заяви) до суду. Останніми роками саме прокуратурою в порядку цивільного судочинства зупинено незаконну приватизацію значної кількості важливих державних об'єктів, а також забезпечено повернення значних державних коштів, поновлено права неповнолітніх під час незаконного продажу житла тощо.

Прокуратура представляє інтереси громадянина чи держави в суді від імені держави, здійснюючи це представництво через прокурорів, які є уповноваженою на це державною інституцією.

Тому ніяких довіреностей чи доручень прокурору не треба, оскільки він не представляє інтереси конкретної особи чи органу влади. В межах своєї компетенції, визначеної законом, він діє як представник держави, маючи водночас і всі процесуальні права позивача. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва в судах, форму його здійснення й може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому законом.

Право прокурора на позов регламентовано цивільно-процесуальним (щодо захисту прав фізичної особи), господарсько-процесуальним законодавством (щодо захисту прав юридичної особи), іншими нормативними актами, а також конкретизовано наказами Генерального прокурора України. Він зобов'язаний використати це право для забезпечення захисту соціальних прав громадян, а також відшкодування шкоди, завданої державі, державним підприємствам, установам і організаціям, стягнення заборгованості перед бюджетом, пенсійним фондом та ін. Правозахисну діяльність прокуратури не протиставляють аналогічній діяльності суду. Вона лише доповнює її. Більше того, на свій розсуд суд може визнати необхідним обов'язкову участь прокурора в суді для надання висновків з метою здійснення покладених на нього обов'язків.

Процесуальне становище прокурора в ролі позивача дещо відрізняється від становища інших осіб, які заявляють позов у цивільній справі. Так, прокурор не несе судових витрат, до нього не може бути пред'явлено зустрічного позову, він не може укладати мирову угоду, а рішення суду за позовом прокурора поширюється не на прокурора, а на особу, в інтересах якої пред'явлено позов.

Громадяни, юридичні особи й держава в особі її органів самостійно звертаються до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів, які охороняє закон. Прокурор же здійснює представництво в суді лише тоді, коли громадянин неспроможний через фізичний чи матеріальний стан або з інших причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження. Захист прав неповнолітніх, недієздатних, обмежено дієздатних, безвісно відсутніх прокурор здійснює в суді, представляючи їхні інтереси, лише тоді, коли батьки, всиновителі, опікуни та піклувальники, органи виконавчої влади чи місцевого самоврядування не виконують передбачених законом обов'язків.

Прокурор має право подавати позов до господарського суду в інтересах держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств і організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності в статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їхній діяльності, а й у діяльності приватних підприємств, товариств, захисті підприємств з іноземними інвестиціями.

За Конституцією України всі форми власності юридичне рівноправні. Тому прокурор з урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, у кожному конкретному випадку самостійно визначає, посилаючись на закон, на підставі якого подано позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їхнього захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Враховуючи реальний стан економіки в нашій державі та зниження життєвого рівня значної частини населення, сьогодні є передчасною й необґрунтованою спроба усунути прокуратуру від забезпечення за допомогою судових засобів додержання конституційних прав громадян, і насамперед соціально-економічних: права кожного на працю, належні, безпечні й здорові умови праці, заробітну плату, не нижчу визначеної законом, і на своєчасне її отримування, права приватної власності тощо.

Відповідно до ст. 290 ЩІК України 1963 р. (ст. 292 ЦПК 2004 р.) прокурор має право вносити апеляційне подання на рішення суду, що не набрало законної сили, коли він брав участь у справі. Підставами для внесення касаційного подання прокурором згідно зі ст. 320 ЦПК України 1963 р. (ст. 324 ЦПК 2004 р.) є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ширші процесуальні повноваження прокурора передбачено ст. 29 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК)2. Так, прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою в справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу в справу прокурор може подати апеляційне, касаційне подання, подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб.

У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, вповноваженого здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Про свою участь у вже порушеній справі прокурор повідомляє господарський суд письмово, а в судовому засіданні - також і усно. Відмова прокурора від поданого ним позову не позбавляє позивача права вимагати розв'язання спору по суті. Відмова позивача від позову, поданого прокурором у інтересах держави, не позбавляє прокурора права підтримувати позов і вимагати розв'язання спору по суті.

Отже, на відміну від цивільного процесу, повноваження прокурора в розгляді справ господарським судом законодавцем дещо розширено. Прокурор у господарському суді не є представником держави, він виступає як посадова особа найважливішого правоохоронного органу - прокуратури, який без особливих доручень від цього органу, а лише на підставі закону та свого службового становища виконує завдання представництва інтересів у суді.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-10; просмотров: 148; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.200.237.112 (0.086 с.)