Методи світлотехнічного розрахунку

Усі методи розрахунку освітлення можуть бути зведенні до двох основних: точкового й методу світлового потоку, який інакше називається методом коефіцієнта використання.

Точковий метод доцільний для розрахунку ОУ з підвищеною нерівномірністю розподілу освітленості (локалізоване освітлення світильниками прямого світла, аварійне освітлення і т. п.), а також для розрахунку освітлення нахилених поверхонь, що створені світильниками прямого світла. Цим методом розраховується також загальне рівномірне освітлення за наявністю істотних затінювань.

Метод коефіцієнта використання призначений для розрахунку загального рівномірного освітлення поверхні без великих затінюючих предметів. При розрахунку цим методом ураховується як пряме, так і відбите світло.

Для розрахунку потужності ОУ внутрішніх приміщень часто використовують метод коефіцієнта використання.

Потрібний потік ламп у кожному світильнику визначають за формулою

, (2)

де Е_н -нормоване значення освітленості;

к_з -коефіцієнт запасу;

S – площа поверхні,що освітлюється;

z=E_cp /E_min; Е_ср, Е_min – середнє й мінімальне значення освітленості; n – число світильників.

Коефіцієнт z, який входить до формули (2), характеризує нерів-номірність освітлення. У найбільшії мірі він залежить від співвідношення відстані між світильниками до розрахункової висоти (L/h_p). Якщо L/h_p не перевищує рекомендованих значень (L£0.5h_p), то приймається z =1,15 для ЛР і ДРЛ та z =1,1 для люмінесцентних ламп при розташуванні у вигляді світлових ліній.

U_оу – коефіцієнт використання, який залежить від світлорозподілу світильників та їх розташування у приміщеннях, від розмірів освітлюємого приміщення та відбиваючих властивостей робочої поверхні, від індексу приміщення і_n.

і_n визначають за формулою

, (3)

де А – довжина приміщення;

В – його ширина;

h_p – розрахункова висота підвісу світильників.

 

Порядок розрахунку методом коефіцієнта використання наступний:

1) визначають h_p, тип і число світильників n у приміщенні,

як вказано вище;

2) за таблицями знаходять коефіцієнт запасу к_з; поправочний

коефіцієнт z; нормовану освітленість E_н;

3) вираховують індекс приміщення за формулою (3);

4) визначають коефіцієнт використання світлового потоку

ламп U_оу;

5) за формулою (2) знаходять необхідний потік ламп в одному світильнику;

6) вибирають лампу з близьким за величиною світловим потоком.

Світловий потік світильника при вибраних лампах не повинен

відрізнятися від F_л більше ніж на величину (-10¸+20) %. При неможливості вибору ламп з таким наближенням коригується число світильників n або висота підвісу світильників h_p.

При розрахунку люмінісцентного освітлення частіше спочатку намічається число рядів світильників N, яке підставляється

у формулу (2) замість n. Тоді під F_л слід розуміти світловий потік одного ряду. Число світильників у ряді визначається як

n =F_л/F₁, (4)

де F₁- світловий потік одного світильника.

Сумарна довжина n світильників порівнюється з довжиною приміщення, причому можливі наступні випадки:

1.Сумарна довжина світильників перевищує довжину приміщення: необхідно або застосувати більш потужні лампи (в яких світловий потік на одиницю довжини більше), або компонувати ряди з подвоєних, потроєних світильників.

2.Сумарна довжина світильників дорівнює довжині приміщення: завдання вирішується визначенням безперервного ряду світильників.

3.Сумарна довжина світильників менше довжини приміщення: приймається ряд з рівномірно розподіленими вздовж нього розривами

l між світильниками. Рекомендується, щоб l не перевищувала 0,5 розрахункової висоти (крім багатолампових світильників у приміщеннях громадсько-адміністративних будинків).