РОЗДІЛ 2.Аналіз елементів конституційно-правового статусу людини і громадянина.

 

Правовий статус особи (лат. status - становище) - це юридично закріплене становище особи як соціального суб'єкта в суспільстві, тобто це сукупність прав та обов'язків особи, які визначені та гарантовані Конституцією і законами України, іншими нормативно-правовими актами, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Особа і держава перебувають у постійному взаємозв'язку, який виражається у формі певних прав, свобод, обов'язків та законних інтересів, що в своїй єдності становлять правовий статус особи.

Загалом статус можна визначити як правове положення когось, його місце та роль у суспільстві і державі, в системі органів державної влади. Правовий статус особи визначає певні стандарти поведінки людини, які визнаються державою як обов'язкові та корисні для всіх членів соціуму.

У науці конституційного права спостерігається неоднакове тлумачення поняття правового статусу особи. Вчений П.М. Рабінович стверджує, що правовий статус особи - це комплекс її суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. Дійсно, правовий статус можна розуміти як систему юридичних прав, свобод, обов'язків і законних інтересів у їхній єдності, основу чи концентруючу вісь її правового становища. В.В. Кравченко стверджує, що правовий статус особистості - це її юридично закріплене становище в державі й суспільстві; він становить важливу складову суспільного статусу особистості, характеризує зв'язки особистості з державою та державно організованим суспільством. Інший зміст у цьому понятті вбачають вчені A.M. Колодій та А.Ю. Олійник: правовий статус особи - це юридичне закріплення положення людини і громадянина у сучасному суспільстві". Отже, незважаючи на різні тлумачення цього поняття в юридичній літературі, центром правового статусу особи є її юридично закріплене становище в суспільстві і державі.

За характером правового регулювання розрізняють три види правового статусу.

Загальний (конституційний) - це правовий статус, який передбачає основні конституційні права та обов'язки громадянина. Він характеризує загальні та рівні можливості, вихідні позиції всіх тих людей, які є громадянами однієї держави. Цей статус надається найбільшій кількості осіб.

Спеціальний (колективний) - це правовий статус, який надається окремим групам осіб і громадян. Він охоплює особливі, своєрідні (додаткові) права та обов'язки певної групи суб'єктів. Наприклад, студентів, ветеранів, пенсіонерів, військовослужбовців. Цей статус характеризує "групові" можливості людей.

Індивідуальний (персональний) - це правовий статус, який надається окремій особі чи громадянину правозастосовчими актами. Такий правовий статус характеризує індивідуалізовані юридичні можливості соціального суб'єкта в певній державі.

Усі зазначені правові статуси поєднані між собою. Наприклад, особа може бути одночасно громадянином України (загальний правовий статус), викладачем у вузі (спеціальний правовий статус, передбачений Законом України "Про освіту" від 23 травня 1991 р.), Героєм України (індивідуальний правовий статус, який надається особі правозастосовним актом - Указом Президента України).

За суб'єктним складом розрізняють такі правові статуси:

а) фізичні особи - громадянин України, особа без громадянства (апатрид), особа з подвійним громадянством (біпатрид), іноземець, біженець та ін.;

б) посадові і службові особи - прокурор, суддя, міністр, голова державного комітету, депутат та ін.;

в) особи, які мають особливий спеціальний статус з огляду на специфіку їхніх повноважень і небезпечні умови праці (розвідники).

Структура правового статусу особи і громадянина.

У науці конституційного права сформувалося декілька підходів щодо визначення структури правового статусу особи і громадянина:

1) правовий статус особи передбачає соціально допустимі й необхідні можливості особи не просто як індивіда, а як громадянина;

2) структура правового статусу включає лише правосуб'єктність людини, принципи конституційно-правового статусу людини, права і свободи людини і гарантії їх реалізації, обов'язки людини та гарантії їх виконання, а також громадянство. Найбільш повною вважається структура правового статусу, яка була визначена вченими А.М. Колодієм та А.Ю. Олійником:

* статусні правові норми і правові відносини;

* громадянство;

* суб'єктивні права, свободи і юридичні обов'язки;

* законні інтереси;

* правові принципи і юридичні гарантії;

* правосуб'єктність;

* юридична відповідальність.

Статусні правові норми, об'єктивовані в конституційних правових актах, визначають вихідний правовий стан людини і громадянина в суспільстві і державі. Юридичні норми встановлюють міру, ступінь і повноту участі соціального суб'єкта в правовідносинах, які існують і розвиваються в соціумі.

Громадянство є важливим елементом правового статусу, оскільки встановлює постійний, взаємний і, головне, правовий взаємозв'язок між особою і державою.

Суб'єктивні права і свободи особи - це юридично закріплені можливості особи діяти відповідним чином або утриматися від певних дій, що зумовлено необхідністю її належного існування і розвитку в соціумі.

Юридичний обов'язок - це вид і міра належної, тобто юридично допустимої і суспільно необхідної поведінки особи в суспільстві.

Законні інтереси - це передбачені Конституцією і законами України, іншими нормативно-правовими актами, міжнародними договорами можливості особи щодо задоволення своїх потреб матеріальними та нематеріальними благами суспільства та держави.

Правові принципи - це основоположні ідеї, керівні засади, що визначають сутність правового статусу особи і громадянина в суспільстві. Принципи правового статусу зумовлені рівнем розвитку людської цивілізації. Принципи визначають загальні засади правового положення людини в суспільстві і державі. Конституційними нормами передбачені такі принципи: невичерпності та неможливості скасування прав і свобод людини, невідчужуваності, рівноправності громадян, вільного та всебічного розвитку особистості, визнання людини найвищою соціальною цінністю. Ці та інші принципи передбачені статями 21-24 Конституції України.