Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Характеристика формаційного підходу до періодизації економічної історії.Стр 1 из 12Следующая ⇒
Характеристика формаційного підходу до періодизації економічної історії. Історія людства за К. Марксом ділиться на три етапи та п'ять суспільно-економічних формацій: • докласове суспільство (первісно-общинний лад); • класове суспільство (яке поділяється на рабовласницький • безкласове суспільство (комуністичний лад, першим етапом
Характеристика цивілізаційного підходу до періодизації економічної історії. Сучасний період історико-економічних досліджень характеризується широким звертанням до так званого цивілізаційного підходу, основу якого поклав відомий американський історик А. Дж. Тойнбі. Він стверджує, що існує історія окремих своєрідних та замкнутих цивілізацій (спочатку їх було 21, потім 13). Кожна цивілізація проходить у своєму розвитку стадії виникнення, зростання, надлому та розкладу, після чого гине, поступаючись іншій. Він вважав, що соціальні процеси, які відбуваються в окремих цивілізаціях — аналогічні, тобто дають можливість передбачити головні події сучасного світу. Рушійною силою розвитку цивілізацій є «творча меншість», носій «життєвого пориву», яка, відповідаючи на різні історичні виклики, тягне за собою «інертну більшість». Своєрідність цих «викликів» та «відповідей» визначає специфіку кожної цивілізації, ієрархію її соціальних цінностей та філософську концепцію «змісту життя». Але, ставши неспроможною вирішити чергову соціально-історичну проблему, творча еліта перетворюється в пануючу меншість, яка нав'язує свою владу силою, а не авторитетом; відчужена ж маса населення стає «внутрішнім пролетаріатом», який спільно з варварською периферією або зовнішнім пролетаріатом у кінцевому підсумку руйнує дану цивілізацію, якщо вона спершу не загине від воєнної поразки або природних катастроф. Але й теорії історичного кругооберту та теорії цивілізації, підкреслюючи специфіку національних економік, обмежують можливості дослідження при співставленні господарського розвитку окремих країн та континентів у різні періоди їх історії. Таким чином, вибір варіанта періодизації, якому надати перевагу, повинен залежати від конкретно поставленого завдання та відповідати специфіці країни або регіону, що вивчається.
Найважливішим об'єктом аналізу є проблема факторів, що впливають на темпи та характер економічного розвитку та визначають в кінцевому підсумку рівень та специфічність національних економік. Вивчення факторів може допомогти з'ясувати, чому господарства одних країн розвиваються швидко та ефективно, інших — повільно та нестабільно, а економіка третіх узагалі якби «ходить по колу», тобто підпадає під вплив так званих «хибних кіл розвитку». Аналіз факторів економічного зростання також дає можливість ученим виділити найбільш або найменш сприятливі періоди в господарському розвитку окремих країн, що може бути корисним при вивченні іншої провідної проблеми економічної історії — економічної політики держави. Економічна політика Богдана Хмельницького, суть і напрям розвитку. Порівняльна характеристика економіки Правобережжя і Лівоборежжя в період Руїни. Протиріччя розвитку аграрного сектору Придніпровської України на рубежі 19-20 ст. Особливості економічного розвитку провідних країн світу у роки першої Світової війни. Німеччина. У роки війни держава практично повністю взяла у свої руки регулюючі функції в економіці. Адже умови тривалої агресії з боку Німеччини (1914—1918 рр.) вимагали максимальної мобілізації всіх ресурсів країни — як матеріальних, так і фінансових. Зростаючий бюджеі-ний дефіцит, обумовлений різким збільшенням воєнних видатків (лише прямі воєнні видатки становили 150 млрд золотих марок), призводить до нарощх ванпя грошової емісії, що супроводжується падінням купівельної спроможності марки та зростанням цін. До того ж за роки війни надзвичайно зростає державний борг країни. Запровадження нормованого розподілу продуктів споживання не забезпечувало потреб населення, яке страждає від голоду та нестачі пайнеобхідніших товарів, що врешті-решт посилює політичну нестабільність та невдоволення основних мас населення і, нарешті, призводить до краху політичної системи, як результат поразки у війні. У країні панував економічний хаос, матеріальні ресурси були майже вичерпані, різко впала продуктивність праці. Порівняно з 1913 р. обсяг промислового виробництва зменшився на 43%. Була підірвана й фінансова система.
Англія. Величезних втрат зазнала й економіка Англії. За роки війни загинуло близько 750 тис. осіб та 1,7 млн було поранено, а також втрачено близько третини національного багатства. Була знищена більша частина військового флоту та 40% торговельного. Війна вимагала від економіки величезного напруження: надзвичайно зросло виробництво воєнної продукції, воєнні видатки. Різко погіршився стан зовнішньої торгівлі, надзвичайно зріс дефіцит торговельного балансу. За роки війни зовнішьоторговельний оборот скоротився більше ніж удвічі, припинився розмін банкнот на золото, фунт стерлінгів знецінився. Англія з кредитора перетворилася на боржника американських банків, і вслід за втратою промислової монополії починає втрачати й свою фінансову перевагу, поступаючись США. Франція. На території Франції протягом війни велися бойові дії. десять департаментів, найбільш промислово розвинутих, були спустошені війною. З ладу виведено 6 тис. км залізничних та 52 гис. шосейних шляхів, зруйновано 550 тис. житлових будинків та близько 23 тис. фабрик, заводів і шахт, загинула половина торговельного флоту. Загальні збитки оцінювалися в 134млрд золотих фр. Фінанси Франції були підірвані, з країни-кредитора вона перетворилася на країну-боржника. державний борг Франції у 1920 р. становив 300 млрд фр. США. Що ж до Сполучених Штатів Америки, то Перша світова війна стимулювала їх економічний розвиток. Ще до її початку США стають найбільшою індустріальною країною світу, виробляючи понад 35% світової промислової продукції. Вартість американського експорту за роки війни збільшилася більше, ніж утричі. мінюється і фінансовий статус США: вони перетворюються на основного кредитора європейських держав, а Нью-Йорк стає світовим фінансовим центром. До кінця війни в США зосереджується половина світового золотого запасу. Війна дала змогу США захопити основні світові ринки збуту та джерела сировини.
Плани Дауеса та Юнга, їх роль упіслявоєнному відродженні Німеччини. Проте найважливішу роль у відбудові німецької промисловості й народного господарства в цілому відіграв так званий план Дауеса. В серпні 1924р. на Лондонській конференції країн-пере-можниць була прийнята програма послаблення умов сплати репарацій, розроблена міжнародним комітетом експертів на чолі з чиказьким банкіром Ч. Дауесом. Саме ця програма отримала назву репараційного плану Дауеса. Згідно з планом, який набрав чинності 1 вересня 1924р., репараційні платежі встановлювалися у розмірі від 1 до 1,75 млрд зол. марок на рік протягом перших п'яти років дії плану, та по 2,5 млрд зол. марок на рік у наступні роки. Джерелом виплат повинен був стати спеціальний репараційний фонд, який мав формуватися за рахунок митних зборів (50%), збільшення непрямих податків та спеціального репараційного податку, що встановлювався на прибутки промисловості, торгівлі та транспорту (6%). Передбачалася й допомога з боку країн-переможниць. перш за все США. Завдяки плану Дауеса економіка Німеччини вже наприкінці 1927 р. вийшла на довоєнний рівень, а в 1928 р. на 13% перевищила його. Наприкінці 1928р. Німеччина ставить питання про перегляд умов сплати репарацій та відміну деяких обмежень, що передбачалися планом Дауеса. В червні 1929 р. цей план замінено новим — планом Юнга. План Юнга визначав остаточну суму репарацій — 113,9 млрд марок та граничний термін її сплати — 57 років, по 2 млрд марок на рік. Крім того, змінювався й порядок вилучення репарацій: скасовувався репараційний податок, єдиним джерелом платежів ставали державний бюджет та прибутки залізниць; відмінявся контроль над німецькою економікою.
План Маршала і його роль у відбудові господарства західноєвропейських країн. У червні 1947 р. держсекретар СІЛА генерал Дж. Маршалл. виступаючи у Гарварді, запропонував план допомоги європейським державам, до якого входили заходи щодо подолання розрухи, стабілізації фінансів, зниження напруженості у політичній сфері. За чотири роки реалізації плану Маршалла (1948—1951 рр.) 16 європейських країн отримали від США допомогу у розмірі 17 млрд дол. Понад 2/3 цієї суми одержали ФРН, Великобританія. Франція та Італія. Досить цікавою була структура поставок: 70% становили продовольство, паливо та добрива. Надзвичайно важливим аспектом втілення плану стали джерела фінансування. Водночас умови отримання допомоги за планом Маршалла були досить жорсткими: відмова від націоналізації промисловості, свобода підприємництва, зниження митних тарифів. Пізніше до них додали обмеження у торгівлі із соцтабором та надання територій для розміщення американських воєнних баз. Радянському Союзові також запропонували взяти участь у плані Маршалла. Цілком ймовірно, що за умови участі СРСР у цьому плані, вплив США в Європі посилився б меншою мірою, а відбудова народного господарства в країні відбулася б більш успішно та менш болюче. Але керівництво СРСР (як на це і розраховували американські політики) не лише саме відмовилося від допомоги, а й заборонило брати в ньому участь східно-європейським країнам. План Маршалла на сьогодні є однією з найбільш успішних економічних програм в історії, адже завдяки його реалізації було досягнуто всіх його явних та таємних цілей: — економіка країн Західної Європи була відбудована; — європейські країни зуміли погасити зовнішню заборгованість; — вплив комуністів та СРСР (який дуже зріс у роки війни) було послаблено; — США отримали надзвичайно великий ринок збуту;
— було відбудовано і зміцнено європейський середній клас. існування якого є гарантом збереження політичної стабільності та стійкого розвитку.
Німеччина Зростаючий бюджеі-ний дефіцит, обумовлений різким збільшенням воєнних видатків призводить до нарощування грошової емісії, що супроводжується падінням купівельної спроможності марки та зростанням цін. До того ж за роки війни надзвичайно зростає державний борг країни. країні панував економічний хаос, матеріальні ресурси були майже вичерпані, різко впала продуктивність праці. Порівняно з 1913 р. обсяг промислового виробництва зменшився на 43%. Була підірвана й фінансова система. Англія. Втрачено близько третини національного багатства. За роки війни зовнішьоторговельний оборот скоротився більше ніж удвічі, припинився розмін банкнот на золото, фунт стерлінгів знецінився. Англія з кредитора перетворилася на боржника американських банків, і вслід за втратою промислової монополії починає втрачати й свою фінансову перевагу. поступаючись США. Франція. На території Франції протягом війни велися бойові дії. десять департаментів, найбільш промислово розвинутих, були спустошені війною. інанси Франції були підірвані, з країни-кредитора вона перетворилася на країну -боржника, державний борг Франції у 1 920 р. становив 300 млрд фр. Обсяг сільськогосподарського виробництва зменшився на третину через масову мобілізацію селян, конфіскацію коней на потреби війни. Більшу частину продукції сільського господарства відправляли у діючу армію. Обсяг експорту скоротився майже наполовину. США. Що ж до Сполучених Штатів Америки, то Перша світова війна стимулювала їх економічний розвиток. На відміну від європейських країн, воєнні дії не велися на території США, вони майже не брали участі у воєнних діях, зберігаючи нейтралітет до квітня 1917 р. Сполучені Штати Америки були головним постачальником воєнних матеріалів, продовольства та сировини для воюючих держав, вартість американського експорту за роки війни збільшилася більше, ніж утричі. Змінюється і фінансовий статус США: вони перетворюються на основного кредитора європейських держав, а Нью-Йорк стає світовим фінансовим центром. До кінця війни в США зосереджується половина світового золотого запасу. 79. Дайте порівняльну характеристику: 1)Версальської угоди; 2)Плана Дауеса; 3)Плана Юнга. 1) Більшість положень Версальської мирної угоди, підписаної 28 червня 1919р. державами-переможницями (США, Британська імперія, Франція, Італія, Японія, Бельгія та ін.), з одного боку, та переможеною Німеччиною, з іншого, надзвичайно вразливе відбилися на економіці останньої. За Версальською угодою територія Німеччини скоротилася порівняно з 1914 р. на 1/8, а населення — на 1/10. Умови угоди передбачали повернення Німеччиною провінцій Ельзас та Лотарингія Франції, округів Мальмеді та Ейпен — Бельгії; Познань, частина Помор'я та Східної Прусії передавалися Польщі, яка знову виникла на карті Європи. Данциг (Гданськ) проголошувався вільним містом, Мемель (Клайпеда) передавався під протекторат Ліги Націй (з 1923 р. — Литві). За рішенням плебісциту частина Шлєзвігу перейшла до Данії (1920р.), частина Верхньої Сілезії — до Польщі (1922 р.). За Версальською угодою Німеччина позбавлялася військово-морського флоту, армія обмежувалася 100 тис. чол. з 4-тисячним офіцерським корпусом. Відповідно до Версальської угоди Німеччина повинна була також відшкодувати збитки, які понесли країни-переможниці, у вигляді репарацій. В той же час певні умови Версальської угоди надзвичайно сприятливо вплинули на економіку Франції, на посилення її економічного потенціалу, сировинної бази та матеріального потенціалу важкої індустрії, що дозволило Франції, першій серед країн, що воювали, подолати наслідки війни та вийти на довоєнний рівень (1925 р.).
2), 3) Проте найважливішу роль у відбудові німецької промисловості й народного господарства в цілому відіграв так званий план Дауеса. В серпні 1924р. на Лондонській конференції країн-пере-можниць була прийнята програма послаблення умов сплати репарацій, розроблена міжнародним комітетом експертів на чолі з чиказьким банкіром Ч. Дауесом. Саме ця програма отримала назву репараційного плану Дауеса. Згідно з планом, який набрав чинності 1 вересня 1924р., репараційні платежі встановлювалися у розмірі від 1 до 1,75 млрд зол. марок на рік протягом перших п'яти років дії плану, та по 2,5 млрд зол. марок на рік у наступні роки. Джерелом виплат повинен був стати спеціальний репараційний фонд, який мав формуватися за рахунок митних зборів (50%), збільшення непрямих податків та спеціального репараційного податку, що встановлювався на прибутки промисловості, торгівлі та транспорту (6%). Передбачалася й допомога з боку країн-переможниць. перш за все США. Завдяки плану Дауеса економіка Німеччини вже наприкінці 1927 р. вийшла на довоєнний рівень, а в 1928 р. на 13% перевищила його. Наприкінці 1928р. Німеччина ставить питання про перегляд умов сплати репарацій та відміну деяких обмежень, що передбачалися планом Дауеса. В червні 1929 р. цей план замінено новим — планом Юнга. План Юнга визначав остаточну суму репарацій — 113,9 млрд марок та граничний термін її сплати — 57 років, по 2 млрд марок на рік. Крім того, змінювався й порядок вилучення репарацій: скасовувався репараційний податок, єдиним джерелом платежів ставали державний бюджет та прибутки залізниць; відмінявся контроль над німецькою економікою. Німеччина. Інша картина спостерігалася в країнах, де застосовували політику, близьку до політики нацистів у Німеччині. Прийшовши до влади в 1933 р., нацисти обрали шляхом виходу з кризи тотальну мобілізацію ресурсів та воєнний реванш. Різко зростають воєнні видатки (з 1933 по 1939 рр. вони збільшилися в 10 разів і становили 3/4 всіх державних інвестицій). Приймається закон про примусове картелювання, створюється сім промислових груп: промислова. енергетична, реміснича, торговельна, банківська, страхова, транспортна. Що стосується аграрного сектора, то ухвалюється закон про спадкові двори, який сприяв зміцненню заможних селянських господарств — гросбауерських. У 1935 р. приймається закон про оборону імперії, запроваджується загальна воїнська повинність. Усупереч міжнародним угодам починає швидко зростати німецька армія. Зростає державне втручання, причому не лише непряме, а й пряме. У 1936 р. приймається чотирирічний план мобілізації ресурсів, спрямований на нагромадження стратегічних ресурсів та валюти, вивіз якої був фактично заборонений. У результаті такої політики вже через рік у Німеччині ліквідовано безробіття, показники економічного зростання, особливо в галузях важкої промисловості (воєнне виробництво), різко пішли вгору. Отже, така модель виходу з кризи давала моментальний позитивний ефект. Але, на думку більшості дослідників, незважаючи на високі економічні показники, Німеччина стояла перед катастрофою, адже в основі її процвітання лежала штучно розкручена воєнна кон'юнктура. США. Першою акцією нової адміністрації, яка приступила до виконання своїх обов'язків у лютому 1933 р. було проголошення надзвичайного стану І а закриття всіх банків на «банківські канікули» до 9 березня 1933 р., коли був прийнятий «Надзвичайний закон про банки». А ще в квітні було прийнято закон про припинення вивозу за кордон золота та обов'язковий продаж громадянами золота державі, причому за цінами, вищими за ринкові, що дало змогу не лише закупити близько 200 т золота, а й призвело до штучного зниження курсу долара та підготувало його девальвацію. Серед законів, прийнятих у перший період президентства Ф. Д. Рузвельта, найважливішими слід вважати «Закон про відбудову національної промисловості); (МІРА) та «Закон про регулювання сільського господарства» (ААА), прийняті в першій половині 1933 р. Відповідно до закону підприємці повинні були об'єднуватися в союзи, всередині яких діяли так звані «кодекси чесної конкуренції»— правила, які б регулювали умови конкуренції, зайнятості та наймання і захищали інтереси споживачів. Кодекси передбачали обмеження тривалості робочого дня (не більше 8 год.), установлювали мінімальний рівень заробітної плати (не менше 12 дол. на тиждень), розподіляли ринки збуту. допомогу у зв'язку з безробіттям одерж) вали близько 20 млн американців. 1. нарешті, у 1935 р. приймається закон про соціальне страхування, за яким запроваджуються обов'язкові пенсії за віком (з 65 років) та обов"язкова до-помога у зв'язку з безробіттям (у середньому 1 1 дол. на тиждень). Страхові фонди формуються за рахунок відрахувань з прибутку підприємств та заробітної плати працюючих. - Закон про регулювання сільського господарства був спрями '-аний на припинення подальшої аграрної кризи. З метою підтримання цін на сільськогосподарську продукцію передбачалося скорочення посівних площ га поголів'я худоби. Крім того, вживалися заходи, спрямовані на рефінансування фермерської заборгованості, яка до початку і 933 р. досягла 12 млрд дол. Фермерам було надано кредити на 100 тис. дол. Унаслідок цього припинився продаж розорених фермерських господарств.
Російська Імперія. Унаслідок цього в пореформений час в Україні в 70—80 рр. завершується промисловий переворот, фабрика остаточно витісняє мануфактуру. Економіка починає розвиватися циклічно: піднесення, кризи, депресії. 60-ті роки — початок 70-х позначилися піднесенням у розвитку промисловості. Будувалося багато залізниць. Це було викликано необхідністю доставки хліба, вугілля, інших товарів до чорноморських і азовських портів. Спорудження першої залізниці в Україні почалося у 1863 році, і на кінець 80-х років XIX ст. тут була створена ціла система залізниць. Після реформи 1861 р. занепадає головна паливно-металургійна база Росії — Урал, і наперед виходить Донецько-Придніп-ровський вугільно-металургійний регіон. Набирає великого значення Південно-Західний цукровий район. Україна стає одним із головних і найбільш розвинутих центрів імперії. У зв'язку з розвитком промисловості підвищилась потреба в паливі. Це сприяло розвитку кам'яновугільної промисловості Донбасу. Донбас починає витісняти інші райони видобутку вугілля. В Україні починається розвиток залізорудної промисловості. Україна стає центром видобутку залізної руди. Поєднання донецького вугілля і криворізької руди сприяло розвитку металургії. На початок 1900 р. в Донбасі й Кривому Розі було 17 великих чавуноливарних заводів і близько 100 дрібних. Україна стала центром виробництва рейок: в 1900 р. тут було виготовлено 76% загального виробництва рейок Росії. Найбільш розвиненою галуззю в промисловості було сільськогосподарське машинобудування, що було викликано розвитком капіталізму в сільському господарстві й зростаючим попитом на машини. Центром сільськогосподарського машинобудування стали: Олександрівськ, Харків, Одеса, Бердянськ, Миколаїв, Київ, Херсон. Усі великі заводи належали іноземним капіталістам. Розгорталося суднобудівництво й судноремонтна промисловість (Херсон, Миколаїв, Київ, Одеса.) Малорозвинутими були: хімічна промисловість, виробництво будівельних матеріалів тощо. На першому місці за розвитком в Україні стояли галузі, пов'язані з переробкою сільськогосподарської продукції: цукрова, спиртова, борошномельна, олійна, тютюнова. Найпоширенішим було цукроваріння, де промисловий переворот відбувся ще до реформи 1861 р. Цукрова промисловість України стала головним постачальником цукру для всієї Російської імперії. В 1885р. Україна виробляла 87,8% усього цукру Росії. Упроваджувалась нова техніка, парові машини, йшла концентрація виробництва у винокурінні, борошномельному виробництві, олійному, тютюновому. Промислове піднесення 60-х — початку 70-х років XIX ст. закінчилося економічною кризою 1873—1874 рр. Після незначного піднесення в 1875—1880рр. криза знов охопила економіку України в 1881—1883 рр. З кінця 80-х років XIX ст. почалось нове промислове піднесення, яке тривало протягом усього останнього десятиріччя XIX ст. Розвивалося торговельне тваринництво. На продаж вирощували велику рогату худобу, коней, свиней, овець. Деяку частину вивозили навіть за кордон Західна Україна В економіці Західної України переважало сільське господарство. Після реформ 1848 р. тут збереглася велика землевласність поміщиків, монастирів. Розвивалося торговельне тваринництво. На продаж вирощували велику рогату худобу, коней, свиней, овець. Деяку частину вивозили навіть за кордон. Промисловість у Західній Україні розвивалась занадто повільно. Переважала дрібна промисловість. Австрійський уряд не сприяв розвиткові промисловості в західноукраїнських землях, не надавав ніяких пільг, допомоги та ін. Стримував розвиток промисловості й брак підприємців, котрі мали б великі капітали, втрата інтересу до промислової діяльності з боку поміщиків, також імпорт промислової продукції з більш розвинених провінцій імперії. Саме через імпорт якісної продукції фабрично-заводської промисловості західних провінцій Австрії занепадають скляна, фаянсово-порцелянова, цукрова, шкіряна, текстильна, паперова, сірникова галузі промисловості в Західній Україні. В кращому стані були галузі, які не зазнавали конкуренції і навіть експортували частину своєї продукції (борошномельна, спирто-горілчана, тютюнова, лісопильна, соляна.) опильну промисловість. У 70—80-ті роки в лісопильну промисловість, найбільш розвинену й технічно оснащену, почали вкладати капітали австрійські і німецькі капіталісти. Вони скуповували величезні масиви галицьких лісів, засновували парові тартаки, вивозили одержану продукцію на європейські ринки. Важкої промисловості в Західній Україні майже не існувало. Деякого розвитку набула металообробна і машинобудівна промисловість. Інші галузі промисловості були розвинені дуже нерівномірно. Досить успішно розвивався видобуток солі, цегляне виробництво. Рр. В Україні за 1966—1970 рр. істотно (у 1,5 рази) зросли основні виробничі фонди та обсяги промислового виробництва, а національний дохід зріс на 30%. Проте ці позитивні зрушення стосувалися переважно важкої індустрії, а виробництво предметів споживання і надалі істотно відставало. Дещо поліпшилась і ситуація в аграрному секторі, валова продукція якого зросла на 16,6%, але планові показники так і не були досягнуті. А з 70-х років темпи економічного зростання починають знижуватися. Однією з найголовніших причин цього була амбітна політика керівництва СРСР, яка прагнула мати надпотужний військовий потенціал, що забезпечується військово-промисловим комплексом. Для його розвитку й утримання необхідні величезні матеріальні та фінансові ресурси, одержати які можна лише за рахунок інших галузей народного господарства та низької заробітної плати працюючих, що, у свою чергу, забезпечувалося жорсткою адміністративною планово-розподільчою системою, суворим лімітуванням матеріальних та фінансових ресурсів, а для отримання останніх перевага надавалася екстенсивним методам. До середини 70-х років стали відчутними помилки радянського керівництва у соціально-економічній політиці. У легкій, хар човій промисловості було зосереджено лише 10% основних виробничих фондів, економіка не орієнтувалася на задоволення першочергових потреб людини. Основну частину промислового потенціалу займала важка індустрія, що призвело до вичерпання природних ресурсів. До того ж у зв'язку з падінням народжуваності число зайнятих у народному господарстві перестало збільшуватися, а отже, зник головний екстенсивний фактор зростання виробництва. Таким чином, темпи зростання промисловості почали падати зі скороченням екстенсивних факторів — виснаженням природних ресурсів і зменшенням народжуваності. Рр. Першим кроком до кардинальних змін у радянській економіці можна вважати квітневий (1985) пленум ЦК КПРС. на якому нове керівництво країни, очолюване М. С. Горбачовим. проголосило курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни, який мав базуватися на прискоренні науково-технічного прогресу, технічній реконструкції народного господарства на базі найновіших досягнень науки та техніки. Проголошений курс не означав руйнування командно-адміністративної системи, а лише її «вдосконалення». Розвиток економіки, як і раніше, орієнтувався на затратний шлях, а тому принести будь-яких позитивних результатів був неспроможний. ласне ж економічна «перебудова» розпочалася у червні 1987 р., коли було прийнято «Закон про державне підприємство». Але на практиці цей закон, що надавав підприємствам право самостійно розпоряджатися своїми прибутками (використовувати їх для розширення виробництва або підвищення заробітної плати), позитивних наслідків не дав. Для українських підприємств він навіть не створив відповідних умов для отримання достатньої самостійності, адже вони залишилися залежними від союзних органів, що і надалі розподіляли матеріальні ресурси, зокрема сировину, матеріали, устаткування, обладнання. Водночас не було зроблено жодних кроків для структурної перебудови української промисловості: зберігаються звичні тенденції щодо інвестиційної політики, кошти, які виділяються для республіки, повинні були спрямовуватися на будівництво нових промислових об'єктів традиційних для України галузей важкої індустрії, вкрай несприятливих для республіки з екологічного та ресурсного погляду (особливо якщо взяти до уваги надзвичайно складну екологічну ситуацію після Чорнобильської аварії та вичерпання сировинних ресурсів), тоді як існуючий промисловий потенціал вимагав негайного оновлення (зношеність основних фондів підприємств в Україні у другій половині 80-х років досягла 55—60%). До того ж близько 80% підприємств України не виробляли кінцевого продукту, а лише сировину або напівфабрикати для підприємств інших регіонів. У липні 1987 р. вперше було поставлене питання про радикальну економічну реформу, головним завданням якої мав стати перехід від командно-адміністративної системи господарювання до нового господарського механізму, що базується на економічних методах та демократичних засадах управління і правового забезпечення «нетрадиційних» для радянської системи форм власності — кооперативної, акціонерної, приватної, змішаної та з участю іноземного капіталу. Централізоване управління мав замінити економічний механізм ринкового типу. У 1990 р. уряд СРСР розробив програму переходу до ринкових відносин під жорстким державним контролем, але вона не отримала підтримки Верховної Ради СРСР. Не дістала підтримки і більш радикальна програма групи Шаталіна («500 днів»). Врешті-решт Верховна Рада затвердила «Основні напрямки стабілізації народного господарства та переходу до ринкової економіки», але ця програма не мала під собою твердого грунту і не могла дати позитивних результатів. Унаслідок всього цього криза радянської економіки поглиблюється. Непослідовна, безсистемна перебудова призвела до невідворотного розвалу радянської економіки і розпаду СРСР. Характеристика формаційного підходу до періодизації економічної історії. Історія людства за К. Марксом ділиться на три етапи та п'ять суспільно-економічних формацій: • докласове суспільство (первісно-общинний лад); • класове суспільство (яке поділяється на рабовласницький • безкласове суспільство (комуністичний лад, першим етапом
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-02-10; просмотров: 170; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 107.23.157.16 (0.047 с.) |