Світ людських почуттів у новелі «сойчине крило» івана франка

Актуальність дослідження. Звертаючись до новелістики в українській літературі, можна зробити висновок, що жанр новели користувався популярністю серед українських письменників XIX – XX віків. Адже новели цих авторів "презентують кращі зразки імпресіоністичного, експресіоністичного, символістського прозописьма, цілком нового ("модерного" в первісному значенні цього слова) для українського мистецтва слова" [4, с. 85]. Прозова творчість Івана Франка також представлена оповіданнями, новелами, повістями та романами. Один з найкращих творів його малої прози – "Сойчине крило".

Мета. Дослідити особливості жанру новели в поєднанні з епістолярним жанром, розкрити основний морально-етичний пафос новели.

Виклад основного матеріалу. "Сойчине крило" було надруковано в зб. «На лоні природи» в 1905 році. Твір має підзаголовок "Із записок відлюдька". За словами І. Франка, новела написана у грудні 1905 року. Це період російсько-японської війни (1904–1905 рр).

"Цікавий для критика хронотоп новели (фабульний час повісті-новели триває декілька годин новорічного вечора, а сюжетний, по суті, охоплює все життя центрального персонажа; фабульна дія розгортається у кімнаті головного героя твору). Проблематика тексту має екзистенційний характер, антропологія "Сойчиного крила" полягає у зображенні основних проблем буття взагалі і буття інтелігента зокрема" [1, с. 111].

Головний герой вважає, що переступає важливий життєвий рубіж "сьогоднішній празник буде заразом перший тріумф мойого нового світогляду, нової життєвої норми" [3, с. 432]. Проте Світ Массіно – це ілюзія, думаючи про котру, в душі його панує тимчасовий спокій і зваженість. Чого не скажеш про бурхливе життя його "опонентки" Манюсі, яка прагнучи жити, а не існувати, сама штовхає себе на важкий тернистий шлях випробувань. Момент прочитання листа стає "діалогом двох закоханих сердець" [2, с. 104], з передбаченням головною героїнею реакції її коханого "завважую, що вона, пишучи се, немов душею розмовляла зо мною і, укладаючи свої фрази, рівночасно своїми ящірчачими очима слідила кожний рух моєї душі. Вела зо мною нечутний діалог і зараз же відповідає на кожний заміт, що ворушиться в моїй душі" [3, с. 447]. Це свідчить про духовну близькість головних героїв.

Переживши всі життєві колізії, на які годі нарікати, Марія сидить біля Миколи Федоровича, що "конає. Перед моїми вікнами тільки що луснула японська бомба" [3, с. 467]. Таким чином автор порушує ще одну важливу проблему.

Дзвоник у передпокої порушує роздуми Хоми щодо закінчення листа. "Вона сидить у такій легкій сукні, червоній з білими цятками…" [3, с. 471]. Сукня символізує ті трепетні, пронесені через життя, почуття.

Висновок. Тогочасне суспільство жило у вирі історичних подій, різких змін у свідомості і світогляді людей. Тому однозначно про вірність або невірність вчинків, заслужене засудження (звинувачення) чи нічим не підтверджене, говорити не можна. Адже людські орієнтири і світобачення постійно змінювались. Ні для кого не секрет, що різні за темпераментом люди, притягуються. Так стається і у Хоми з Манею. Незважаючи на тернисті стежки і те, що як запевняє нас Томассіно не зворушує його душу, лише байдуже чіпляє, "опоненти" зберегли свої почуття крізь роки, події, війну, час і образи.

 

Список використаних джерел

1. Антонюк О. Психоаналітична інтерпретація новели "Сойчине крило" Івана Франка / О. Антонюк // Вісник Черкаського університету [Текст]: наук. журн. Вип. 198 Серія Філологічні науки / М-во освіти і науки, молоді та спорту України, ЧНУ ім. Б. Хмельницького. - Черкаси: Видавництво ЧНУ ім. Б. Хмельницького, 2011. – С. 111-114.

2. Ритченко, Н. Г. Іван Франко. "Сойчине крило" / Н. Г. Ритченко // Все для вчителя: Інформаційно-практичний бюлетень. - 2012. - № 17/18. - С. 103-105.

3. Франко І. Я. Твори в 2-х томах. Т. 2. Оповідання. – К.: Дніпро, 1981. – 495 с.

4. Хорошков М. Українська новелістика кінця XIX – початку XX ст. крізь призму естетичних та етичних пошуків доби. / М. Хорошков // Вісник Маріупольського державного університету. Серія: Філологія. – 2010. – №4. – С.85-90.

 

Піменова А. В.,