Тема 12. Біопрепарати: виготовлення, контроль та застосування 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Тема 12. Біопрепарати: виготовлення, контроль та застосування



 

Біопрепаратами називають продукти, які виготовляють з мікробів, збудників інфекційних захворювань, або від тварин продуцентів імунізованих мікробними АГ і застосовують з метою специфічної профілактики терапії та діагностики інфекційних захворювань.

Біопрепарати класифікують за їх призначенням і методами виготовлення. За призначенням є 6 категорій біопрепаратів: вакцини, профілактично – лікувальні сироватки, антигени (діагностикуми) для серологічних реакцій, діагностичні сироватки, діагностичні алергени, бактеріофаги.

1. Вакцини застосовують з метою активної імунізації сільськогосподарських тварин проти інфекційних хвороб. Виготовляють живі ослаблені (атенуйовані), убиті (інактивовані) вакцини. Живі та убиті вакцини можуть бути корпускулярні (з цілих мікробних клітин). Убиті: хімічно очищені (з антигенних фракцій) і анатоксини.

Живі вакцини готують із ослаблених штамів мікробів. При введенні такої вакцини в організм культура повинна приживатись і розмножуватись, не викликаючи клінічного проявлення хвороби, що призводить до створення імунітету високої напруженості та довготривалості. Переваги живих вакцин у тому, що вони створюють через 10–14 днів міцний і тривалий (до 12 місяців і більше) імунітет, вводяться одноразово. До недоліків: зберігання в особливих умовах за температури + 4–10 ºС, можливі після вакцинальні ускладнення (підвищення температури тіла, зменшення або відсутність апетиту, кволість). Сухі (ліофілізовані) живі вакцини зберігаються довше і більш стабільні.

Убиті (інактивовані) вакцини. Для виготовлення убитих вакцин використовують штами з високою вірулентністю і повноцінними антигенними властивостями. Штами вирощують на середовищах в спеціальних ємкостях (танкерах) до певної концентрації, після чого інактивують фізичним (теплом, УФ-опроміненням) або хімічним (формаліном, фенолом, спиртом, мертиолатом) способами.

Хімічні вакцини готують із очищених антигенів. Вони не містять баластних речовин і пов’язаних з ними негативних факторів та ефективні в малих дозах.

Анатоксини викликають утворення активного антитоксичного імунітету. Готують їх з фільтратів культури токсигенних мікробів (збудник правця, ботулізму). До фільтратів додають формальдегід і суміш витримують у термостаті, внаслідок чого екзотоксин втрачає токсичність, але зберігає антигенність та імуногенність.

Ефективність убитих вакцин нижче ніж живих тому їх вводять двічі з інтервалом у 10-14 днів. Тривалість імунітету від 4 до 6 міс.

Для посилення імуногенності вакцинних препаратів їх змішують з неспецифічними речовинами – ад’ювантами (помічник). Ад’юванти – колоїдні речовини на яких осідають бактеріальні антигени, внаслідок чого вони повільніше всмоктуються з тканин у кров і діють довше. Створюється "депо" вакцини в тканині куди вона введена. Тому такі вакцини з ад’ювантами називають концентрованими, преципітованими, депонованими, адсорбованими. Ад’ювантом є гідроокис алюмінію, алюмінієвий галун, мінеральні масла (емульсинвакцини).

В залежності від кількості сероваріантів або видів бактерій, її називають моновалентною, дивалентною, полівалентною, асоційованою. Полівалентні вакцини містять декілька сероваріантів збудника одного виду. Асоційовані містять декілька видів збудників та сероваріантів одного мікроба. Наприклад, асоційована вакцина проти паратифу, пастерельозу та диплококової септицемії поросят.

Виготовлені вакцини обов'язково проходять державний контроль на чистоту, нешкідливість та активність або імуногенність.

Чистоту перевіряють мікроскопією (живі – посівом на живильне середовище – росте тільки вакцинний штам). Убиті повинні бути стерильними. Нешкідливість – на лабораторних тваринах при різних способах введення вакцини, при цьому тварини не повинні гинуть. Активність також перевіряють на лабораторних тваринах або на тих кому буде застосовуватись вакцина. Для цього вакцинують групу тварин, а потім через 10–14 днів вводять смертельну дозу збудника. Вакциновані усі повинні залишитись живими, а контрольні (не вакциновані) усі повинні загинуть.

2. Лікувально-профілактичні сироватки застосовують з метою пасивної імунізації тварин проти інфекційних хвороб та їх специфічного лікування. Лікувальну сироватку одержують з крові тварин-продуцентів, гіперімунізованих вірулентними штамами збудника інфекції або анатоксином за спеціальними схемами. Продуцентами є коні, воли та ін тварини. Якщо продуцент чутливий до збудника (хворіє), то його спочатку імунізують вакциною, а потім через певні інтервали вводять вірулентну культуру збудника. Щоб не допустити імунологічного паралічу, гіперімунізацію починають з малих доз антигена які поступово збільшують до сотен і тисяч смертельних доз. В результаті в організмі продуцента в сироватці нагромаджується велика кількість антитіл. Отримана специфічна сироватка, введена субкутанно в малих дозах створює імунітет через 1–2 год, який продовжується до 10–14 днів. Лікувальна доза в кілька разів більша ніж профілактична. При введенні гетерологічних(іншого виду тварин) сироваток треба завжди пам’ятати, що вони можуть викликати анафілактичний шок.

З гіперімунної сироватки, очищеної від неімунних фракцій готують імунний гамаглобулін, профілактично-лікувальна ефективність якого в декілька разів вища. Також застосовують неспецифічні нормальні гама і бета глобуліни які отримані від здорових тварин. Вони підвищують природню резистентність, стимулюють ріст і розвиток молодняка. Антитоксичні, (специфічні) сироватки називають антитоксинами. Отримують їх аналогічним шляхом, гіперімунізуючи тварин продуцентів не мікробними збудниками, а їх токсинами.

При відсутності гіперімунної сироватки іноді застосовують сироватку реконвалісцентів – тварин, які одужали від хвороби особливо від змішаних інфекцій. В організмі цих тварин циркулюють специфічні антитіла до декількох збудників (Тема 2).

3. Діагностичні сироватки в умовах лабораторії застосовують для контролю серологічних реакцій та ідентифікації мікоорганізмів. Готують їх також шляхом гіперімунізації тварин найчастіше кролів. Консервують їх фенолом, борною кислотою, гліцерином або висушують ліофілізацією. (Тема 2).

4. Антигени (діагностикуми) для серологічних реакцій поділяють на корпускулярні (цілі бактерії та еритроцити) і розчинні. Бактеріальні антигени можуть бути живими або убитими нагріванням. (Тема 2).

5.Алергени застосовують для алергічної діагностики хронічних інфекційних хвороб – сапу, туберкульозу, бруцельозу, туляремії. З убитої і розрушеної культури готують фільтрат, який при нанесенні на кон’юнктиву або введений інтракутанно у сенсибілізованих (хворих) тварин викликає місцеву алергічну реакцію.

6. Бактеріофаги (віруси бактерій)застосовують у терапії тварин при деяких інфекціях і у фагодіагностиці сибірки, бруцельозу, паратифозних(кишкових) інфекцій. Бактеріофаги готують методом культивуванням-пасажуванням у бактеріальних культурах з наступною фільтрацією. Фільтрат буде являтись бактеріофагом.

 

Питання для самоконтролю:

1. Біопрепарати та їх класифікація.

2. Вакцини: виготовлення, класифікація.

3. Депоновані вакцини.

4. Контроль вакцин.

5. Лікувально-профілактичні та діагностичні сироватки.

6. Антигени, алергени, бактеріофаги: виготовлення та використання.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-10; просмотров: 155; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.221.43.88 (0.017 с.)