Тема 7. Визначення імунного статусу організму

 

Імунна система функціонує як єдине ціле. Але при різноманітних патологічних станах у тварин показники імунітету можуть відхилятись від нормальних величин, що має як діагностичне, так і велике прогностичне значення і часто вимагає імунокорекції. Тому визначенню стану окремих ланок імунної системи надається велике значення.

У даний час на практиці використовується двоетапний принцип оцінки імунологічного статусу.

Оцінка імунного статусу організму починається з орієнтовного клінічного обстеження, на якому лікар збирає та оцінює імунологічний анамнез: частоту інфекційних захворювань, характер їх перебігу, вираженість температурної реакції, наявність осередків хронічної інфекції, ознаки алергізації, аутоімунний синдром, природжений (первинний), набутий (вторинний) імунодефіцит.

На першому етапі виявляють загальні характеристики, або грубі дефекти у системі клітинного і гуморального імунітету та в системі фагоцитозу, за допомогою простих, орієнтовних тестів, а саме:

- визначення відносного і абсолютного числа лімфоцитів у периферичній крові;

- визначення Т- і В-лімфоцитів крові;

- визначення концентрації сироваткових імуноглобулінів основних класів (М, G, А),

- визначення фагоцитарної активності лейкоцитів.

Для встановлення рівня і вираженості імунологічного дефекту рекомендують наступні тести, які називають аналітичними або тестами другого рівня:

- визначення субпопуляцій Т- і В-лімфоцитів;

- визначення циркулюючих імунних комплексів;

- визначення компонентів системи комплементу;

- визначення лізоцимної та бактерицидної активності сироватки крові,

- визначення кількості нормальних (природніх) антитіл.

При оцінці показників імунітету необхідно виключити можливість їх коливань в зв’язку з експлуатацією тварин, продуктивністю, режимом утримання та годівлі.

Проводити оцінку імунного статусу рекомендується у наступних випадках:

1. При генетичних вадах імунної системи (первинні імунодефіцити).

2. При гострих і хронічних бактеріальних, вірусних, грибкових інфекціях.

3. При аутоімунних та алергічних захворюваннях

4. При злоякісних пухлинах.

Методи визначення факторів неспецифічної резистентності макроорганізму

Захист макроорганізму від збудників інфекційних хвороб забезпечує не тільки імунна система, але і механізми неспецифічеого порядку: непроникненість слизових та шкірних покривів, фагоцитоз, бактерицидна дія лізоциму, а також гуморальні фактори: комплемент, пропердін та ін. Усі ці механізми (фактори неспецифічної резистентності) являють собою першу лінію протиінфекційного захисту, оскільки при первинному контакті з збудником імунна відповідь розвивається тільки через певний час.

 

Опсоно-фагоцитарна реакція (ОФР)

Фагоцитарна активність лейкоцитів визначається з допомогою опсоно-фагоцитарної реакції.

У 1903 році Райтом було встановлено, що фагоцитоз нейтрофілами бактерій стимулюється специфічною сироваткою за рахунок антитіл, які він назвав опсонінами (гр. опсон – їжа). До опсонінів належать нормальні антитіла, комплемент, специфічні антитіла. Опсоніни діють на мікроби, змінюють їх, готують до фагоцитозу. Лейкоцити, відмиті від сироватки, втрачають свою фагоцитарну властивість. При додаванні свіжої сироватки ця властивість знову відновлюється. Кількість опсонінів у крові, а і відповідно, і фагоцитарна активність лейкоцитів підвищується при імунізації тварин. Зниження рівня опсонінів у крові інфікованих тварин свідчить про зниження резистентності (протистояння) організму. Отже, за ступенем вираження ОФР, можна судити про стан захисних сил організму, тобто рівень неспецифічного клітинного імунітету.