Тема 4. Реакція преципітації (РП)

Реакція преципітації (лат. precipitatio – осаджування) розроблена Краусом в 1897р. Суть цієї реакції полягає в тому, що при взаємодії імунної сироватки з розчинним антигеном утворюється дрібний осад, який має вигляд білувато-сірого диску або сірої лінії на межі між антигеном та антитілом в разі їх гомологічності (рис. 8).

За своєю сутністю реакція преципітації аналогічна реакції аглютинації. В основі її механізму лежить утворення та випадіння в осад комплексів антиген – антитіло. Проте вона відрізняється за характером антигенів: в реакції аглютинації вони корпускулярні (цілі клітини), а в реакції преципітації – молекулярні, в розчинному стані.

Реакція преципітації значно більш чутлива від реакції аглютинації і дозволяє виявити антиген у дуже малих кількостях

На відміну від РА в РП застосовують розчинні антигени у вигляді прозорих розчинів – обов’язкова умова. Ними можуть бути колоїдні розчини білків: сироваток крові, не свіжий патологічний матеріал, шкірсировина, екстракти органів і тканин тварин та рослин, продуктів тваринного та рослинного походження (м’ясо, риба, борошно), мікробних культур тощо.

Антитіла, що беруть участь у реакції преципітації, названі преципітинами, антиген – преципітиногеном, а осад – преципітатом

Преципітиногени (антигени) резистентні до нагрівання (кип’ятіння, автоклавування) та гниття. Їх отримують екстрагуванням з зруйнованих бактерій, тканин (тема 2).

 

 

 

У ветеринарній практиці найбільше застосування знайшли реакції кільцепреципітації та дифузійної преципітації в агаровому гелі.

 

Реакція кільцепреципітації

Вперше була запропонована Асколі в 1910 році для виявлення антигену збудника сибірки в шкірі, вовні, трупному матеріалі. Антиген збудника сибірки термостабільний не руйнується при стерилізації матеріалу у автоклаві, тому реакцію Асколі називають ще реакцією термопреципітації. Стерилізація матеріалу в автоклаві перед його дослідженням необхідна для безпеки досліджувачів. РП також застосовують для виявлення збудників туляремії, антропозоонозної чуми та ін.

Методика постановки реакції кільцепреципітації слідуюча. У вузькі пробірки Уленгута (діаметр 4 мм) тонкою пастерівською піпеткою розливають однакову кількість специфічної сироватки (виготовлена на біофабриці) по 0,3–0,4 мл, а потім вносять антиген. Вносити його можна двома способами: нашаруванням антигену на сироватку, або підшаруванням сироватки під антиген(щоб не пройшло змішування, так як сироватка тяжча антигену). Якщо в пробірки спочатку розлита сироватка, антиген обережно нашаровують тонкою пастерівською піпеткою по стінці пробірки не доторкуючись сироватки. Пробірку треба тримати вертикально. Якщо у пробірку попередньо налили атиген (екстракт), то іншою піпеткою сироватку підшаровують під антиген обережно опускають її до дна пробірки і зливають сироватку. Головна умова реакції, щоб ці рідини не змішувались і специфічна сироватка повинна бути знизу.

При позитивному результаті на межі двох рідин майже зразу на протязі 1–2 хв (до 15 хв при дослідженні шкірсировини) утворюється різко обмежене кільце (якщо дивитися збоку) або диск-преципітат, білувато-сірого кольору.

Специфічність реакції перевіряється контролями сироватки та антигену: на імунні сироватки в окремих пробірках нашаровують в одну пробірку 0,1 мл фізрозчину, на якому готували антиген, в другу, специфічний (виготовлений на біофабриці) антиген, а також на нормальну сироватку того ж виду тварин (не гіперімунізованого), від якого отримана преціпітуюча сироватка, нашаровують специфічний антиген (рис. 9).