Заняття12. Відповідальність за порушення житлового законодавства

1. Загальна характеристика видів відповідальності за порушення

житлового законодавства та її види.

2. Поняття захисту в житловій сфері та його підстави.

3. Нотаріальне посвідчення при укладенні угод про відчуження

квартири (будинку).

4. Адміністративний та судовий захист.

5. Характеристика категорій спорів, які розглядаються в судовому

порядку.

6. Особливості виконання рішень.

Методичні рекомендації

1. Характеристика відповідальності за порушення житлового законодавства має розпочинатися з розкриття поняття та змісту правопорушень в житловій сфері, за які настає кримінальна, адміністративна, цивільна відповідальність згідно із законодавством України.

Підставами для настання відповідальності за порушення житлового законодавства є наявність вини в діях винних осіб. Конкретні види та склад відповідальності містяться в нормах цивільного, адміністративного та кримінального законодавств. Водночас основну увагу слід приділи цивільно-правовій відповідальності.

Слід зазначити, що цивільне право передбачає загальні та спеціальні форми відповідальності ст. 610–624, 1166, 1167 Цивільного кодексу, ст. 190 Житлового кодексу). Залежно від розподілу обов’язків варто навести випадки дольової, солідарної відповідальності. Слід зазначити, що право приватної власності громадян відповідно до Конституції є непорушним і ніхто не може бути протиправно його позбавлений.

В порядку дискусії необхідно пояснити, що у законодавстві зазначено підстави примусового відчуження об’єктів права приватної власності, в тому числі з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, які встановлені законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їхньої вартості (крім умов воєнного чи надзвичайного станів, коли можливе подальше відшкодування); зіставити ці положення з Конституційними правами та свободами людини та громадянина.

Окремо варто розглянути ст. 56, 57 Закону України “Про власність”, що встановлюють майнову відповідальність державних органів за шкоду, заподіяну їхнім неправомірним втручанням у здійснення власником і зазначеними особами правомочностей щодо володіння, користування й розпорядження житлом.

Під час обговорення можна торкнутися питання припинення права власності на будинок у зв’язку з вилученням земельної ділянки, порядку відшкодування збитків у цих випадках; обговорити порядок реалізації положення ст. 53 Закону “Про власність”, згідно з яким власник житлового будинку має право на компенсацію, пов’язану зі зниженням цінності будинку, спричиненим діяльністю підприємств, організацій, у тому числі такою, що призвела до падіння рівня шумової та екологічної захищеності території.

 

2. При розгляді поняття захисту в житловій сфері варто зазначити, що захист необхідно розглядати як передбачені законодавством заходи з визнання порушення та поновлення цих прав і законних інтересів як наймачів державного житлового фонду, так і власників житла. Захист також включає заходи, спрямовані на припинення правопорушень і притягнення правопорушників до передбаченої законом відповідальності.

Для розкриття засобів захисту слід звернутися до ст. 16 Цивільного кодексу і проаналізувати порядок визнання порушених прав; відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, які порушують право; присудження до виконання обов’язку в натурі; компенсації моральної шкоди; припинення або зміни правовідношення; стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках, передбачених законом або договором, — неустойки (штрафу, пені).

Правовий захист являє собою передбачені законом заходи до правопорушників, спрямовані на встановлення державними органами юридичних фактів, які порушують законні права та інтереси громадян.

Поняття захисту можна розкрити в об’єктивному та суб’єктивному сенсах, зупинившись на моменті виникнення права на захист.

3. При розгляді питання нотаріального посвідчення переходу права власності на житло в темі захисту житлових прав потрібно пояснити, що нотаріат виконує передусім попереджувально-охоронювальну функцію, завдяки їй відбувається фіксація юридичного факту набуття чи припинення прав на житло, що має юрисдикційне значення.

Нотаріат слід розглядати через систему органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення та їх повноваження. Визначаючи систему органів нотаріату, необхідно зазначити, що здійснення нотаріальних дій в Україні покладається на державних нотаріусів або тих, хто займається приватною нотаріальною діяльністю (приватних нотаріусів).

У населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії здійснюються уповноваженими на це особами місцевих органів влади. Органи нотаріату здійснюють свої функції в житловій сфері відповідно до ст. 55 Закону України “Про нотаріат” та п. 48–53 Інструкції про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 18/5 від 18 червня 1994 р.

Здійснюючи правоохоронну функцію при посвідченні угод про відчуження житла нотаріуси перевіряють, чи відповідає зміст посвідчуваної ними угоди вимогам закону і дійсним намірам сторін. При нотаріальному посвідченні договорів про відчуження житлового будинку, що підлягає реєстрації, нотаріус вимагає подання документів, які підтверджують право власності на зазначене майно в осіб, які його відчужують.

Крім правовстановлюючого документа на житло, якщо воно підлягає реєстрації, нотаріус вимагає довідку-характеристику бюро технічної інвентаризації, а в населених пунктах, де інвентаризацію не проведено, — довідку виконавчого комітету відповідної ради, в якій викладено характеристику відчужуваної будівлі.

 

4. Слід зазначити, що згідно з Конституцією України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Тому у випадках коли законодавством України передбачено право суб’єкта житлового права оскаржити рішення державного чи іншого органу, їхніх посадових осіб за підпорядкованістю, суб’єкти житлових відносин вправі вирішити порядок захисту своїх прав за підпорядкованістю чи шляхом звернення до суду з позовною заявою або скаргою.

Серед органів, уповноважених розглядати житлові спори в адміністративному порядку, слід назвати місцеві державні адміністрації та виконкоми місцевих рад. При цьому варто наголосити, що ці органи можуть розв’язувати в адміністративному порядку більшість спорів, які виникають у житловій сфері між уповноваженими державними органами та громадянами.

В свою чергу, неправомірні рішення виконкомів місцевих рад, місцевих державних адміністрацій, їхніх посадових осіб можуть бути предметом подальшого розгляду суду в порядку, визначеному ст. 236, 237 Цивільно-процесуального кодексу, встановленому для оскарження неправомірних дій органів державного управління і службових осіб, які обмежують права громадян.

Для розкриття поняття судового захисту потрібно розкрити систему судів загальної юрисдикції; пояснити, що в системі судів загальної юрисдикції в Україні діють загальні та спеціалізовані апеляційні суди. Окремо слід висвітлити компетенцію Касаційного суду України, Вищих судових органів, спеціалізованих судів та Верховного Суду України, зупинитися на питанні проблем становлення та організації діяльності всіх ланок судової влади.

 

5. Для проведення характеристики категорій житлових спорів, що розглядаються в судовому порядку, їх слід класифікувати залежно від правових підстав виникнення: а) що випливають з Житлового кодексу України; б) що випливають з права власності громадян на житловий будинок (квартиру); в) що випливають з житлово-кооперативних відносин; г) що випливають із захисту права приватної власності громадян.

При цьому правовий аналіз слід провадити за підвідомчістю та змістом позовних вимог:

а) за позовами юридичних осіб;

б) за позовами громадян;

в) за позовами уповноважених державних органів;

г) спорами між громадянами і членами їхніх сімей (в тому числі колишніми членами сім’ї) про порядок користування житлом;

д) спорами між спадкоємцями, що мешкають в одній квартирі; д) щодо захи-

сту права приватної власності громадян.

При позовах про витребування власником свого майна слід враховувати, що згідно зі ст. 50 Закону “Про власність” власник у будь-якому разі має право вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння.

 

6. При розгляді особливостей виконання судових рішень необхідно зазначити, що виселення із займаного житлового приміщення допускається тільки з підстав і у порядку, передбачених законом. Такий порядок може бути передбачений у вигляді як кримінальної, так і цивільно-правової відповідальності. Закон України “Про виконавче провадження” визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів, що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

При цьому слід зазначити, що виконавче провадження включає сукупність дій органів і посадових осіб, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених нормативно-правовими актами, а також рішеннями, що підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Так, відповідно до Закону України “Про державну виконавчу службу”, примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби. Державною виконавчою службою підлягають виконанню:

1) рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах;

2) вироки, ухвали і постанови судів у кримінальних справах у частині майнових стягнень;

3) рішення, ухвали, постанови господарських судів; 4) виконавчі написи нотаріусів тощо.

Основним заходом примусового виконання прийнятих рішень є звернення стягнення насамперед на майно боржника і лише в останню чергу можливе звернення стягнення на житловий будинок, квартиру.

Умови і порядок проведення прилюдних торгів з продажу квартир, будинків регулюються ст. 62, 66 Закону України “Про виконавче провадження” та затвердженим наказом Міністерства юстиції України № 68/5 від 27 жовтня 1999 р. “Тимчасове положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна”.

 

Завдання до теми 12

Задача № 1. Підприємство «Жилкомсервіс подало в суд позов до громадянина Гиричого про його виселення. Позивач зазначав, що наймач житлового приміщення виїхав для проживання в Одесу, де служить його син. Відповідно до Житлового кодексу України вони підлягають виселенню, але в добровільному порядку звільнити помешкання відмовляються.

Контрольні питання

1. Чи має право підприємство «Жилкомсервіс подати такий позов і як необхідно розв’язати спір?

2. Хто буде відповідачем цієї справи?

3. Який порядок виселення тимчасових мешканців?

 

Задача № 2. Молодого спеціаліста за розподілом направлено на роботу із забезпеченням житлом. Оскільки за десять років сумлінної роботи квартиру йому не було надано, він звернувся до суду з позовом про зобов’язання надати йому помешкання.

Контрольні питання

1. Чи має право працівник подати такий позов?

2. Чи обґрунтовані ці вимоги та чи підлягають вони судовому вирішенню?

3. Як необхідно розв’язати спір?

 

Задача № 3. Громадянин Кам’яний звернувся до Печерського суду м. Києва з позовом до колишньої дружини про визнання її такою, що втратила право на житло у зв’язку з виїздом на постійне місце проживання до Франції.

Суддя відмовив у прийнятті позовної заяви, зазначивши в ухвалі, що спори відповідно до ст. 125 Цивільно-процесуального кодексу розглядаються судами за місцем проживання відповідача. Кам’яний оскаржив ухвалу судді.

Контрольні питання

1. Назвіть систему та структуру органів, уповноважених розглядати спори в житловій сфері.

2. Яке рішення і в якому порядку має прийняти вищий суд?

3. Який порядок оскарження прийнятих рішень?

 

Задача № 4. Підприємство «Жилкомсервіс м. Обухів подала до суду позов до громадянки Борисенко про виселення, посилаючись на те, що після смерті наймача однокімнатної квартири до неї самоправно вселилася відповідачка. Борисенко у позовній заяві зазначила, що вона вселилася в квартиру за згодою бабусі.

Але підприємство «Жилкомсервіс просило постановити рішення про її виселення на підставі ст. 109 Житлового кодексу України.

При цьому підприємство «Жилкомсервіс вказувало, що за життя наймача Борисенко в квартирі не проживала, а вселилася в неї після смерті наймача, що можуть підтвердити свідки.

Контрольні питання

1. В якому порядку розглядаються спори про виселення осіб, які самовільно зайняли житло?

2. Чи має право на проживання в квартирі Борисенко, якщо так, то яким чином вона може підтвердити це право?

3. Складіть проект позовної заяви.

 

Задача № 5. Громадянка Заремба проживала з 1996 по 2008 р. разом зі своїм чоловіком у двокімнатній квартирі свекра. Свекор, інвалід І групи, невдовзі отримав нову квартиру. В 2000 р. сім’я Заремби у складі трьох осіб приватизувала займане житло. 2001 р. у них народилася ще одна дитина, яку вони теж зареєстрували в цій квартирі.

Після розлучення чоловік продав належну йому частку в квартирі своєму батькові, який невдовзі оселився в ній зі своєю дружиною. Заремба звернулася до адвоката за роз’ясненням.

Контрольні питання

1. На яких суб’єктів поширюється і з якого моменту виникає право на захист?

2. Чи має новонароджений право на захист і яким чином його можна здійснити?

3. Чи правомірно було здійснено продаж частки житла?

4. Якими засобами має Заремба захистити належні їй права?

Дайте розгорнуті відповіді на ці запитання. Підготуйте проект позовної заяви з урахуванням проекту зустрічного позову чоловіка Заремби, свекра.

 

Задача № 6. У травні 2009 р. громадянка Приймак подала позов до суду проти Львівського міськвиконкому про виселення з кооперативної квартири № 1.

У позові позивачка зазначила, що їй разом з чоловіком з 2001 р. належать квартири № 1 та № 2 кооперативного будинку. Пай повністю сплачено.

Позивачка зазначала, що в постанові Львівського обласного суду від 13 листопада 2994 р. і вироку Шевченківського районного суду, за яким було засуджено її чоловіка, містилася вказівка про конфіскацію квартири № 1.

У свою чергу Приймак вимагала видачі свідоцтва про право власності на квартири, а міськвиконком вирішив відселити сім’ю Приймак з квартири № 1, яку займав засуджений.

При розгляді справи було встановлено, що подружжя перебуває у шлюбі з 2000 р. Але чоловік Приймак залишив сім’ю 2003 р. і став проживати окремо. Житло збудовано 1996 р., але зареєстровано на ім’я Приймак. У будинку проживає позивачка з двома дітьми. Після припинення шлюбних відносин подружжя не ділило житлову площу.

Контрольні питання

1. Які обставини необхідно з’ясувати для розв’язання справи?

2. Чи має право на проживання в будинку Приймак?

3. Як вирішити справу?

4. Підготуйте проект ухвали суду.