Епідеміологія алергічних захворювань 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Епідеміологія алергічних захворювань



Як і будь-яка імунна відповідь, алергічна імунна відповідь – це взаємодія зовнішнього алергена та внутрішніх факторів організму. Ні в кого не викликає сумнівів об’єктивна статистика у світовому масштабі, яка показує незвичайно велике зростання частоти зустріваності алергічних захворювань у другій половині ХХ ст. в порівнянні з першою половиною та попередніми періодами. У західних країнах кількість хворих алергіями в даний час складає в середньому 20% всього населення, місцями – до 40-50%%. Набагато менше таких хворих (одиниці відсотків) у спільнотах, що ведуть більш „первісний” спосіб життя. Така швидка динаміка приросту кількості хворих алергіями свідчить, що в етіології алергій має значення не генетична схильність, а швидко зростаюча невідповідність фізіологічної норми біологічного виду Homo sapiens факторам зовнішнього середовища, очевидно антропогенним. Причому проблема не лише у забрудненості навколишнього середовища неоантигенами. Для сучасних хворих алергією цілком алергенні пилок берези, тимофіївки, епітелій кішки – їх не відносять до екологічно нових. Проблеми способу життя сучасних людей (особливо у містах) глибокі і багатофакторні. Достовірна наукова епідеміологія алергічних захворювань чітко показує, що людям як суспільству, щоб менше хворіти, необхідно не стільки виробляти нові ліки (а перед тим „наживати” нові хвороби), скільки пізнати закони свого існування у згоді з природою і слідувати їм, а не порушувати з безумною і масовою впертістю.

Недавні дослідження по епідеміології алергічних захворювань в поєднанні з дослідженнями в області молекулярної імунології лади досить несподівані результати. Наприклад, отримані дані про закономірності індукції імунної відповіді у вигляді синтезу IgE на гельмінтні інфекції. Концентрація IgE у крові на піку відповіді в середньому ледве досягає 30 мкг/мл, що на порядок менше концентрації самого малочисельного із підкласів G – G4 (його концентрації у сироватці становлять 600-700мкг/мл). Але відносно вихідних фонових концентрацій приріст IgE складає не менше двох порядків (а то й трьох), що значно більше, ніж для будь-якого із підкласів G. Найцікавіше, що природне місце основної маси IgE не в крові (в крові лишається менше 1% синтезованого IgE): більше 99 % IgE організм секретує через епітелій кишково-шлункового тракту у просвіт кишки. Просвіт кишки – типове місце більшості гельмінт них інвазій.

Зоологам відомо, що у хребетних тварин гельмінтні інфекції є сильнодіючим зовнішнім фактором, що контролює чисельність та ареали існування популяцій тварин. Ймовірно, гельмінтні інфекції – потужний фактор природного відбору захисних структур та функцій в імунній системі хребетних. І людина за своєю природою навряд чи має підстави були виключенням. Епідеміологічні дослідження показали, що в людей прослідковується сильна зворотна кореляція між гельмінтозами та алергічними захворюваннями – чим менше гельмінтозів, тим більше алергічних захворювань. Дослідження проводили в екологічно однорідних регіонах, але на групах населення, що ведуть різний спосіб життя (різні соціальні прошарки).

У Венесуелі, в одній країні, на одному екологічному фоні обстежували групу багатих і освічених людей, що ведуть санований спосіб життя, і групу аборигенів, що ведуть антисанітарний спосіб життя. Серед „антисанітарних” аборигенів гельмінтози виявлені у 88% осіб (у дітей тотально), середній рівень загального IgE в сироватці крові у них складав 13088 МО/мл (МО – міжнародних одиниць), але при цьому алергічні захворювання у цій групі виявлені менше ніж у 2% осіб. Інша картина у багатих та освічених співгромадян: гельмінтози виявлені менше ніж у 10% осіб, середній рівень загального IgE в сироватці крові 370 МО/мл, алергічні хвороби – у 43% осіб.

Схожу картину виявили при порівняльному обстеженні цивілізованих жителів західної Австралії та аборигенів із Папуа Нова Гвінея, що живуть недалеко. Серед західних австралійців бронхіальна астма виявлена у 28% дорослого населення і в 7% дітей, серед аборигенів Папуа у дорослих – 0,3% населення, у дітей астми не виявили. Не можна робити висновок, що для профілактики алергій дітей потрібно заражати гельмінтозами. Але ці дані свідчать про дуже велике значення зовнішніх факторів середовища і способу життя для онтогенезу імунної системи в постнатальному періоді. Природно набуті гельмінтози в дитинстві забезпечують такий розвиток пропорцій в субпопуляції лімфоцитів, який на все життя захищає організм, наприклад, від алергій. Звичайно, гельмінтози – не єдиний фактор, що програмує постнатальний розвиток імунної системи, але це приклад.

 

Системна анафілаксія

Системана анафілаксія – найбільш драматичний клінічний прояв масивного звільнення медіаторів з гранул тучних клітин і базофілів. Вона характеризується швидким проявом симптомів (в межах 30 хвилин від моменту впливу причинного фактору) у багатьох органах і потенційно смертельно небезпечна.

Клінічна картина. Анафілаксія розвивається через декілька хвилин після причинного впливу, і смерть може настати через декілька хвилин. Але процес може затягнутися і на декілька годин і навіть днів. Паталогоанатомічно спостерігають наступні симптоми:

1) набряк верхніх дихальних шляхів (включаючи гортань), що може призвести до гострої задишки;

2) бронхоконстрікцію, посилену секрецію слизу в нижніх дихальних шляхах, застій крові, еозинофільну інфільтрацію;

3) набряк легень;

4) підвищення проникливості судин, набряки в тканинах і зменшення об’єму крові всередині судин, відповідно різке падіння кров’яного тиску, „збліднення” серцевого м’язу (погіршення кровопостачання міокарду), ішемію нирок та інших внутрішніх органів;

5) застійні явища у печінці, селезінці, стінці кишківника;

6) набряк шкіри;

7) спазми гладкої мускулатури сечовивідних шляхів та кишківника.

Клінічна маніфестація найчастіше виглядає таким чином: висипання, часто у вигляді кропивниці; симптоми риніту та кон’юнктивіту; ангіодема, особливо в області обличчя та шиї, верхніх дихальних шляхів та кінцівок; симптоми астми; блювота, діарея та колючі болі в животі; мимовільне сечовиділення, гіпотензія. Можуть спостерігатися також ціаноз, аритмія серця та втрата свідомості.

Із причинних алергенів системну анафілаксія викликають, як правило, 3 типи: отрути комах (бджіл, ос), харчові алергени та лікарські препарати.

У гострому періоді системна анафілаксія вимагає екстрених, часто реанімаційних заходів.

 

Харчова алергія

Харчова алергія найчастіше зустрічається у дітей віком до 3 років. Схильність дітей молодшого віку до харчової алергії пояснюється тим, що у дітей вища проникливість кишкового бар’єру для нерозщеплених харчових речовин. Якщо алергія проявляється у віці 2-3 років, то, як правило, до підліткового віку людина з неї „виростає” (укріплюється харчотравний бар’єр і клінічні симптоми алергії зникають). Якщо алергія проявляється у дитини після 3 років, то ймовірність того, що вона з неї „виросте”, менша.

Найпоширеніші харчові алергени представляють собою глікопротеїди з молекулярною масою 18000 – 36000. Вони стійкі до термічної обробки та кислого середовища. Для 80-90%% дітей з харчовою алергією причинні алергени містяться у невеликій кількості продуктів – це яйця, молоко, арахіс, соя, пшениця. Для більшості дорослих алергенні арахіс, ракоподібні, риба.

Клінічні прояви харчової алергії у дітей – це найчастіше екзема та кишково-шлункові розлади. При високому рівні алергенспецифічних IgE при потраплянні алергену можливі гострі прояви: набряк губ, язика та горла; відчуття печії, потім блювота, спазми в животі, біль та діарея. В міру всмоктування алергену та поширення його по організму можуть розвиватись генералізована кропивниця, бронхоспазм, у важких випадках – системна анафілаксія.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-10; просмотров: 168; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.221.43.155 (0.078 с.)